РубрикиІсторія

Козацький спадок Анатолія Бачинського

21 травня cповнилося б 80 років видатному одеському вченому, досліднику історії козацтва на півдні України Анатолієві Бачинському (1933 — 1995)

Нещодавно у столиці Західної України, старовинному місті Львові, відбулася представницька міжнародна конференція, присвячена пам’яті українського історика Ярослава Дашкевича. Цей видатний вчений зробив надзвичайно багато для дослідження не лише історії Львівщини, Галиччини, Вірменії, але й загалом європейської та світової історіографії. У цьому контексті науковий доробок корінного львів’янина Ярослава Романовича Дашкевича можна порівняти з доробком корінного одесита Анатолія Діомидовича Бачинського. Адже одеський учений, як і його львівський колега, ґрунтовно вивчав українське та європейське минуле — історію Одещини, Південної України, Росії, Румунії, Молдавії та Болгарії. Безперечно, що великою складовою наукової творчості цих двох видатних учених було дослі­дження багатьох проблем історії українського козацтва. Символічним виглядає той факт, що за основу для однієї з своїх останніх статей «Прапори задунайських запорожців (ХVІІІ — ХІХ ст.)» Ярослав Дашкевич взяв ґрунтовний доробок Анатолія Бачинського.

З понад 450 наукових і науково-популярних праць Анатолія Бачинського, спочатку студента Одеського університету, а потім співробітника Державного архіву Одеської області, професора Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, заслуженого працівника культури України, кавалера болгарського ордену «Кирила і Мефодія», очільника крає­знавчого громадського руху на Одещині, близько 100 присвячено саме козакознавчій проблематиці. Однією з головних ідей його дисертаційної праці стало вивчення місця і ролі козацтва у колонізаційних процесах на півдні України протягом XVIII — першої половини ХІХ ст. Промовистою виглядає та обставина, що першою та останньою прижиттєвою публікаціями вченого стали статті з історії українського козацтва. У 1994 та 1995 роках вийшли його книги про Задунайську Січ та козацтво на півдні України, які підсумували майже 40-літнє служіння Анатолія Бачинського вибагливій Кліо — музі всіх талановитих істориків світу.

До розкриття біографії, освітньої, наукової та громадської діяльності видатного українського вченого другої половини ХХ ст. вже зверталися багато науковців... Відзначимо у цьому, досить представницькому, ряду вітчизняної та зарубіжної «Бачинкіани» ґрунтовну аналітичну біографічну розвідку Вадима Хмарського, який наголосив на інтелектуальному зв’язку Анатолія Бачинського (а через нього і його послідовників) зі світочами українського історіографії: «…Самсон Ковбасюк, який значною мірою вплинув на героя нашого оповіді, був учнем Михайла Слабченка, а той — учнем професора Новоро­сійського університету Івана Линниченка, який, разом з Михайлом Грушевським, як відомо, був учнем Володимира Антоновича». Одночасно, на нашу думку, Анатолій Бачинський свідомо продовжував традицію щодо вивчення козацьких формувань на Півдні України, які були закладені такими видатними одеськими істориками, як Аполлон Скальковський та Олександр Рябінін-Скляревський.

Як наголошували у своїй ґрунтовній біографічній статті «Анатолій Діомидович Бачинський (1933 — 1995): краєзнавець, археограф, учитель і просто одесит» Микола Михайлуца та Анатолій Мисечко, «вільнолюбивий дух козацького причорноморського степу й морського легковію був закладений в Анатолія Діомидовича Бачинського з дитинства». Але коли саме в нього прокинулася тяга до вивчення історії рідного краю? Адже, як за­значали його біографи, «за свідченням Анатолія Діомидовича, вже на початку навчання його вабила історія України, зокрема історія коза­цтва». Припускаємо, що це могло статися під час його навчання у школах Одеси та с. Новопетрівці на Кіровоградщині, де тимчасово проживали його батьки. Можливо, що хтось з вчителів історії прищепив своєму учневі любов до цієї науки. Окрім того, рідні вченого по батьківській лінії, очевидно, належали до козацького стану, адже село Новопетрівці, де проживав дід Анатолія Бачинського, було давнім козацьким поселенням...

У 1951 році Анатолій Бачинський вступив до Одеського університету. Ось як він сам згадував про цей важливий період своєї біографії (матеріали інтерв’ю надані донькою вченого): «В мене з історією склалося так. Я захоплювався історією... Подав документи на історичний факультет, склав іспити і не пройшов за конкурсом. Мені за­пропонували подати документи на економічний факультет держуніверситету. За умовою, що можна перейти на історичний факультет... і був зарахований... Потім почав готуватись переводом на історичний факультет. Значить, у 1951-у я поступив і рік навчався на економічному факультеті, а в 1952 р. пере­йшов на історичний факультет, але незабаром економічний факультет перевели до Харкова і більше не приймали, а ті, які лишилися, не захотіли поїхати до Харкова, вони з околиць Одеси і з самої Одеси були. Їх перевели на історичний факультет... Вони з’єднали, і один час факультет називався історико-економічний факультет (економічне відділення). Отак і вчився...

З І курсу я потрапив до гуртка історії України... С. М. Ковбасюка. Тоді ще кафедри історії України не було. Вона з 1956 р. формувалася.... Він керував. …Мене цікавило козацтво і з І курсу я почав працювати під керівництвом Самсона Михайловича в гуртку історії України.… В принципі, з самого ІІ курсу у мене був інтерес до історії України. Самсон Михайлович спрямував мене на історію козацтва. …А з ІІ курсу я вже почав працювати безпосередньо з Самсоном Михайловичем. Він вирішив це питання, почав працювати з історії козацтва. Зокрема, перша робота, вона й вийшла. Це, власне, перша моя наукова праця «Зв’язки запорозько-донських козаків у боротьбі проти турецько-татарської агресії в першій половині XVII ст.».

Отже, у 1956 році, який запам’ятався в Радянському Союзі антисталінським ХХ з’їздом Компартії, побачила світ перша наукова стаття Анатолія Бачинського, що присвячувалася історії козацтва. Після закінчення Одеського університету Анатолій Діомидович розпочав працювати в Державному архіві Одеської області, а в 1959-у опублікував у газеті «Чорноморська комуна» матеріал, де висвітлювалася коротка історія Дунайського козацького війська протягом 1828 — 1870 років.

З моменту працевлаштування в архіві розпочинається наполеглива пошукова робота щодо вивчення багатьох проблем історії козацтва на Півдні України. Молодий історик-архівіст працює в багатьох архівосховищах України та Росії, а також розпочинає листування з багатьма відомими істориками Радянського Союзу — Іваном Гуржієм, Володимиром Голобуцьким з Києва та Оленою Дружиніною з Москви. В особистому архіві Анатолія Бачинського зберігся лист (переписано власною рукою історика) Самсона Ковбасюка до Івана Гуржія за 26 листопада 1960 року, де були й такі рядки: «Дорогий Іване Олександровичу! ...Цього листа я передаю через свого вихованця Бачинського Анатолія Демидовича. Я дуже прошу приділити йому увагу, вислухати і дати поради щодо його зростання, як то кажуть «вибиватися в люди». Повинен сказати, що Бачинський є єдиним в своєму роді серед моїх учнів і вихованців післявоєнного періоду. Ще будучи студентом І курсу він проявив неабиякий інтерес до питань з історії України. Протягом 4-х років він був незмінним старостою наукового гуртка з історії України і виявляв такий великий запал, що заохочував багатьох студентів до цієї справи...»

У 1962 році побачила світ перша «академічна» козакознавча стаття одеського історика, що була опублікована в столичному Києві, в поважному Науково-інформаційному бюлетені Архівного управління УРСР. У ній розкривалися джерела з історії Усть-Дунайського Буджацького козацького війська. Того ж року в одному з томів Української радянської енциклопедії (УРЕ) було розміщена енциклопедична стаття Анатолія Бачинського «Новоро­сійське козацьке військо», а одеська газета «Чорноморська комуна» розмістила його матеріал про участь козаків у війні 1812 року. У 1964-у престижне енциклопедичне видання «Советская историческая знциклопедия: [У 16 т.]» в Москві публікує статтю одеського історика під назвою «Дунайское казацкое войско», щоправда, без вказівки на авторство.

З 1963-го Анатолій Бачинський розпочав працювати викладачем кафедри історії України Одеського університету, але не залишив наукову роботу з вивчення джерел історії козацтва на Півдні України. В археографічному київському виданні він уперше в українській та світовій історіографії опублікував та проаналізував документ під назвою «Список учиненный в Коше Усть-Дунайского буджакского войска о состоящих в оном на службе казаках, августа 1807 г.». Наступного, 1964 року, молодий вчений виступив з козакознавчою доповіддю на 7-й сесії симпозіуму з аграрної історії Східної Європи, який проходив у Кишиневі. З цього часу він налагоджує тісні стосунки з молдавськими вченими, у результаті чого в Кишиневі друкуються кілька його праць з історії українського козацтва та Буджацької орди. У тому ж 1964-у Анатолій Бачинський став автором єдиного на той час профільного часопису УРСР — «Українського історичному журналу». Протягом 1965 року в Москві, Харкові, Одесі та Києві виходять статті історика, які дослі­джували: участь сербів і болгар в Усть-Дунайському Буджацькому козацькому війську; взаємозв’язки козаків з Буджаку з селянами По­ділля; висвітлювали місце та роль буджацьких козаків у російсько-турецькій війні 1806—1812 років та вивчали проблеми адміністративно-територіального устрою на півдні України.

Кандидатська дисертація під назвою «Народная колонизация Придунайских степей в XVIII — начале XIX вв.» була захищена Анатолієм Бачинським лише у 1969-у, тобто більш ніж через десять років після закінчення університету. Як відзначав Вадим Хмарський: «…Дуже багато місця у дисертації приділено історії козацтва — запорозького та задунайського, а окремий розділ, як було зазначено, Анатолій Бачинський присвятив історії Усть-Дунайського Бу­джацького війська. Саме цей фрагмент виділила в одній зі своїх фундаментальних монографій відома до­слідниця історії Південної України Олена Дружиніна»...

У цей час, згідно з висновками біографів Анатолія Бачинського, він, «бажаючи ґрунтовніше розробити історію козацтва, звертається до архівних матеріалів Москви, Санкт-Петербурга, Києва, Краснодара, Кишинева, Одеси. Так постає низка праць, присвячених малодослідженим у спеціальній літературі історії козацьких формувань на Півдні України у XVIII — ХІХ ст.: Усть-Дунайського Буджацького, Дунайського (Новоросійського), Бузького, Азовського, Чорноморського. В цих роботах автор торкається не лише історії створення цих козацьких військ, але їх чисельного, національного складу, військових традицій, впливу на селянський рух, а також ролі в заселенні відповідних регіонів Півдня».

У 1971 році науковець звернув особливу увагу на висвітлення ролі козаків-некрасівців в історії краю. Однак уже від початку 1970-х одеський історик змушений був згорнути свою дослідницьку діяльність у галузі козакознавства. «Анатолій Бачинський, як історик козацтва, був змушений надовго замовкнути, бо, за визначенням тодішніх офіційних історіографів, вивчення історії козацтва було «політично несвоєчасним» — воно, мовляв, принижує цивілізуючу роль Росії на Сході», — відзначав відомий український історик та археограф Іван Бутич. «Полі­тизований підхід до історії культивували в наших умах. Якщо ви робили неправильні, тобто відмінні від офіційних, висновки, вас відлучали від науки або навіть від життя», — згадував про ті нелегкі для нього часи Анатолій Діомидович. Гарний товариш Бачинського від часів навчання в університеті, відомий вчений Станіслав Кульчицький підтверджував, що тоді «Анатолій займався історією козацтва, тобто зовсім недисертабельною темою»...

З початком періоду «перебудови» в Радянському Союзі та національно-культурного відродження в Україні вчений повертається до улюбленої проблематики. Однією з перших його «ренесансних» статей стала публікація 1988 року в популярній на той час всеукраїнській газеті «Молодь України» матеріалу (у викладі журналіста Ю. Шевченка) «Козаки під Акерманом». У 1990-у в болгарському часописі побачила світ розвідка про козаків-болгар у Задунайській Січі. А далі — ціле гроно чудових статей, які cпиралися на оригінальні архівні документи. Протягом 1991 — 1994 років у наукових та популярних виданнях побачили світ кілька десятків мате­ріалів Анатолія Бачинського про історію козацтва на Півдні України. Та чи не найбільше ґрунтовних статей побачило світ в 1995-у, який став знаковим не тільки з огля­ду на вихід монографії «Козацтво на півдні України, 1775—1869» у співавторстві з донькою, але й останнім роком життя для видатного вченого-козакознавця. Вже у 1996 році у поважному вітчизняному науковому виданні «Записки Наукового товариства імені Шевченка» у Львові була опублікована джерелознавча стаття Анатолія Бачинського «Задунайська Січ в оповіданнях козаків-сучасників», що стало визначною подією в поступі вітчизняного козакознавства. Протягом наступних років донька вченого підготувала та опублікувала ще кілька цікавих досліджень батька з його особистого архіву.

Звернімо пильну увагу на наукову новизну великого доробку вченого. Значення козакознавчих напрацювань Анатолія Бачинського для вітчизняної та світової історіографії вже частково розкрили Іван Бутич, Вадим Хмарський, Людмила Новікова, Анатолій Михайлуца, Анатолій Мисечко, Федір Самойлов та Світлана Каюк. Воно полягає не лише в переосмисленні і доповненні новим фактажем висновків Аполлона Скальковського, Федора Вовка, Олександра Рябініна-Скляревського та Володимира Голобуцького щодо історії задунайського козацтва. І не тільки (хоча і це, насамперед!) заслугою Анатолія Бачинського було залучення документів російської прикордонної адміністрації, донесень військових розвідників, дипломатичних агентів, а найголовніше — біогра­фічних матеріалів самих задунайців. Наукові досягнення професора Одеського університету в галузі козакознавства є набагато більшими і значними не лише для української, але й російської, болгарської, румунської, молдавської і турецької історій...

Світлана Каюк (Могульова) зробила висновок, що Анатолій Бачинський у своїй монографії «Задунайська Січ» склав першу детальну історію запорожців за Дунаєм. Вона також говорила про значення кандидатської дисертації вченого: «Виділяючи окремі етапи в заселенні пониззя Дунаю, А. Д. Бачинський особливо наголошував на участі запорожців, які після 1775 р. становили найбільш численну групу українців у цьому регіоні. …Дослід­ник вказав місцевості, де вони були розташовані: на Дністрі між Бендерами і Акерманом (кінець 70-х — початок 80-х рр. 18 ст. Сеймени (середина 1780-х рр. — 1803 р.), Едерлезу — у пониззях Дунаю (з 1803 р.)». Згідно з твердженням Володимира Мільчева, Анатолій Бачинський чи не вперше у новітній українській історіографії вказав на перебування колишніх запорозьких козаків на теренах Австрійської імперії, у Бачці та Банаті. Олександр Прігарін зробив висновок про унікальність досліджень Анатолія Бачинського у галузі вивчення історії козаків-некрасівців: «Він здійснив значний археографічний пошук в багатьох центральних та місцевих архівах, у результаті якого вдалося виявити широке коло писемних джерел кінця XVIII — початку XIX ст. …На підставі цих джерел вченим розглядалися питання формування та розвитку некрасівських спільнот на Дунаї, їх взаємин з липованським та українським населенням регіону в XVIII — на початку XIX ст., процеси переселення некрасівців у першій третині XIX ст. на лівий берег Дунаю (на території, які належали Російській імперії)».

У своїй рецензії на працю Анатолія та Олени Бачинських «Козацтво на півдні України» Роман Шиян писав: «Неабияким науковим досягненням книги є опрацювання на основі першоджерельних фактів моделі поведінки козацького населення після погрому запорозької громади. Так, за схемою Бачинських, козаки та селяни бажали служити переважно у козацьких формуваннях, приходили до війська, залишали його за несприятливих умов, знов поверталися або оселялися на кордонах імперії..»

Тарас ЧУХЛІБ,
доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України,
директор Науково-дослідного інституту козацтва при НАНУ.

 

Переглядів: 3118
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua