РубрикиБез рубрики

Сонячні фарби Сварога

На Одещині майже втрачена традиція розписувати великодні писанки. На Паску, в кращому разі, фарбують галунки: від лушпиння цибулі вони виходять жовті й коричневі, від харчових барвників — зелені, червоні... Але перекази свідчать, що і в нашому краї не просто фарбували, а й розписували писанки. На них лягали не такі яскраві фарби, як у західних областях України, але ці писанки також несли у собі великий зміст, розкривали традиції, життя місцевого люду. На щастя, є подвижники, які взяли на себе місію відродити традиції, зберегти малюнки прадавніх майстрів писанкарства і передати це вміння молодому поколінню.

Берегиня писанкарства

/_f/2013/35.jpgСпогади про оті, справжні, великодні писанки у Надії Семенівни Гальчинської, вчительки з Балти, відгукуються далеким-далеким відлунням дитинства. Бо коли вже підросла, настали часи заборони церковних обрядів і писанок у тому числі. Але вона знала, що тітки по батьковій лінії були професійними писанкарками, а ще — майстринями з виготовлення воскових квіточок на віночки наречених та весільних свічок.

Розписувати писанки починали перед Великоднем. На плиту ставили казан з водою, у нього клали казанець з воском, який топився на цій бані. Потім наносили візерунки на яйця, гріли і витирали віск, знову наносили...

У давні часи було сутужно з фарбами, тому для розписування яєць використовували природні барвники. Бузина давала фіолетовий колір, подорожник — зелений, квітки пролісків — блакитний. Їх перетирали руками або у макітрі макогоном, а потім вичавлювали сік. А ось гілки молодої яблуні довго варили у казанку й отримували жовті, коричневі фарби. Писанки з нанесеним воском підігрівали або у печі на формі, встеленій соломою, або над свічкою.

Відроджувати прадавнє народне мистецтво писанкарства Надія Семенівна почала з дітьми ще у 1993 році. Біля витоків цієї ідеї стояв тодішній директор Петро Астафійович Ткач, який ще й створив музей. (Нині він вчителює у цій же школі, очолює районний музей). А сам навчальний заклад імені Олеся Гончара при ньому було перейменовано у національну школу українських мистецтв. Тоді вчителі з учнями почали займатися не лише писанкарством, а й плетінням з лози, вишиванками, різьбленням по дереву, інкрустацією з соломки, витинанками. Та саме писанкарство залишилося провідним мистецтвом впродовж всіх років і донині. А для деяких учнів Надії Семенівни (їх уже понад 200) воно навіть визначило подальшу долю. Наприклад, переможцеві Всеукраїнського конкурсу писанок Олегу Куришку в Івано-Франківську запропонували стати студентом, там він і залишився жити, нині працює в інституті, веде майстер-класи з писанкарства. Переможцями республіканських конкурсів у різні роки також ставали вихованці школи Андрій Звягінцев, В’ячеслав Гандрабура, Оксана М’ясківська. А Оксана Рудь ще й захистила у Малій академії наук роботу «Писанки врятують світ». Їхні витвори демонструються у Коломийському музеї писанки, Одеському краєзнавчому, Київському музеї Івана Гончара.

Навчитися техніці розпису Надії Семенівні свого часу допомогли методичні підручники. А ось дізнатися про напрями писанкарства, відтворити регіональні мотиви — було процесом тривалим і творчим. Учителька та її вихованці збирали розповіді старожилів, легенди, бувальщини з усіх сіл району. За ними й відтворювали малюнки місцевих писанок. Це навіть допомагає дізнатися, якого краю і села майстриня. Адже розпис різниться навіть у сусідніх районах Одещини та Вінниччини. Скажімо, на Одещині більше сонячних днів, тож і в малюнках переважають сонячні фарби. Позначається і географічне розташування. На теренах Балтщини, наприклад, колись перетиналися чумацькі та поштові шляхи. Тут основною писанкою вважається «Сорокапуть» (у ній присутній сонячний рух — сварга та перетин сорока ліній). А ось на Вінниччині, де більше займалися землеробством та скотарством, переважають інші символи — так звані грабельки, баранчики, ріжки. На кожній писанці присутня лінія «безконечник». Коли дарують таку писанку, особливо молодій сім’ї, бажають безкінечного життя, щастя, багато діток. А бджолярам — щедрих медоносів.

— Жителька села Перейма Надія Бойчук допомогла нам відтворити писанку «Жучок-павучок», — розповіла Надія Семенівна. — А моя тітка Христя використовувала візерунок «Сорок клинців». Коли я почала за­йматися розписом, дуже хотілося відтворити саме таку. При її виготовленні яйце поділяється на 40 трикутничків-клинців. — Моя співрозмовниця протягує на долоні скромно розмальоване лініями яйце. — Ось ця чимось схожа, але малюнок ще повністю не відтворений.

Надто скромні фарби, але це й притаманно писанкам Одещини та Вінниччини.

— Жителька села Козацького нашого району Марія Гончарук розповіла дітям легенду, — продовжує Надія Семенівна. — Був голодний рік, люди вмирали від виснаження. Але наближався Великдень, і бабуся сіла за писанки. Дівчинка-онучка, споглядаючи за дійством, спитала у бабусі, навіщо вона це робить, адже все одно люди немічні і всі незабаром помруть. А бабуся на те мовила: «Доки писатимуться писанки, доти буде життя на землі». Ця думка і стала провідною для нас.

Наставниця та її діти багато дізналися про обрядові дійства при розписуванні яєць. Наприклад, коли сідають за писанки (а це відбувається після православного свята Сорок святих), обов’язково читають «Отче наш», бо це, за словами досвідчених писанкарок, «молитва із молитов», яка очищає душу, а писанка — це святиня. Потрібно ще попросити вибачення одне в одного перед роботою над писанками. Не бажано також, щоб хтось дивився, як розписується яйце. Якщо ж стороння людина таки зненацька за­йшла до хати, слід подумки промовити: «Сіль тобі в очі!». Ганчірку, якою обтирали віск з писанки, зберігають, бо вона, кажуть у народі, має магічну силу.

В одному з виставкових залів шкільного музею впродовж багатьох років експонуються писанки, створені і дітьми, і вчителькою. Вони — символи цілої історичної епохи Балтщини. Надія Гальчинська у цьому переконана. Крім того, писанкарство впливає на моральну атмосферу школи, робить дітей добрішими, доброзичливішими. Адже, за великим рахунком, писанки — це одна зі святинь народу, і вони, як і вишиванка, роз’їхалися з українцями по всьому світу.

У свято на шиї Ніни Семенівни красуються старовинні коралі, яким не одна сотня років. Вони перейшли їй у спадок від бабусі, котра дожила до 103 років і навіть вишивала без окулярів. А придбали це намисто ще для прабабусі, віддавши за низочку корову і телицю. І ця прикраса якнайкраще доповнює таїнства розпису.

Писанки, оздоблені бісером

Галина Мунтян виросла на прикладах рукоділля жінок Крижополя Вінницької області (селище розташоване на відстані півгодинної їзди потягом від Кодими). Однак у своїй творчості пішла не протореним шляхом. Декоративні писанки, які споконвіку традиційно розмальовували на Великдень у селах її краю, вона почала прикрашати в зовсім іншій техніці — оздо­блення бісером. У такому ви­гляді дерев’яне яйце, вкрите різнокольоровим намистом, чарує своєю вишуканістю і коштовністю, немов інкрустовані вартісні речі старовини. Та лише Галина знає, скільки треба сидіти над таким виробом, щоб звичайна овальна кулька перетворилася на святкову писанку.

Оздоблювати бісером картини, ікони та великодні писанки Галина почала вже у зрілому віці. Майже ювелірна робота забирає весь час у жінки. Однак без створення такої краси вона не уявляє свого життя.

— Спосіб виготовлення оздоблених бісером писанок та картин, — розповідає Галина Мунтян, — для мене нескладний. Спочатку на дерев’яних яйцях роблю начерки малюнку, який маю створити. Тоді пензликом наношу клей ПВА. На дротик насаджую бісеринки відповідного кольору, вкладаю їх у потрібне за візерунком місце і закріплюю. Так створюється малюнок. Я на пенсії, і весь мій час займає улюблена справа. Моя дочка Інна, до речі, з бісеру виготовляє гарне намисто.

Родина Мунтянів дає талановитих майстрів уже не одне покоління. Мати Галини вишивала, в’язала гачком, ткала на верстаті, як і більшість українських жінок у давні часи, батько був гарним художником. У нього пішла і донька. Коли Інна здобувала в Умані професію педагога, паралельно закінчила ще й курси художників-оформлювачів. Тож нині жінка вміє працювати в різних техніках декору, оздоби — і лобзиком випилювати, і різьбити по дереву. Нещодавно захопилася ще однією новинкою — гільйошируванням (випалюванням візерунків на тканині). А відтак з’являються незвичайної краси серветки.

— Мій син також має хист до художнього мистецтва, гарно малює, ліпить, але йому бракує часу займатися творчістю. Задіяний у цій справі і чоловік. Він дістає технічні матеріали, паяльнички тощо, у церквах купує ікони, які я потім облагороджую бісером.

Сама Галина Мунтян понад 30 років працювала вихователем у дитячому садочку, заслужено отри­мала звання вихователя-методиста. Її досвід у розвитку творчих здібностей діток зображувальними засобами вивчався у дошкільних закладах всієї Вінниччини. У своєму селищі майстриня створила гурток «Умілі руки», де навчає дітей різновидам декору. Тож справа її продовжується у роботах юних художників.

Фільм про писанки

У Крижопільському районі при місцевій школі діє гурток писанкарства, який веде Ольга Дмитрівна Вовк. І хоча ця справа вважається жіночою, саме їй присвятив своє дозвілля і творчість один з талановитих юних писанкарів Павло Іваненко. У його здобутку — перемоги в обласних та українських конкурсах молодих майстрів народних ремесел й учнівської творчості. Крім того, що Павло займається розписом, він ще й став одним з авторів фільму про писанкарство.

Віра ТИХОНОВА.

НА ЗНІМКАХ: Надія Гальчинська з вихованцями; куточок писанкарства у шкільному музеї.
Фото автора.

 

 

Переглядів: 1254
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua