РубрикиІсторія

Ми сильні любов’ю до України

«Ми сильні своєю любов’ю до України». Ці слова Миколи Міхновського — видатного політичного та громадського діяча України, правника, публіциста, основоположника самостійницької течії українського руху, 140-річчя якого щойно минуло, часто повторюються у ці дні на різних ювілейних заходах. На жаль, поки що вони, як і загалом ідеї цього великого українця, не стали визначальними у психології та ментальності українців, яка трагічно змінюється.

Ми дуже погано знаємо таких світочів національної думки, як Липа, Донцов, Дорошенко, Липинський, Міхновський та інших великих українців… Як рівно ж мало знаємо геніїв національної літератури Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку… Бо, за словами професора Василя Яременка, ініціатора встановлення пам’ятника Миколі Міхновському на Байковому кладовищі, «якби ми знали те, чого не знаємо, то мали б те, чого не маємо».

Якби Микола Міхновський народився трохи пізніше і жив не в переломну епоху на межі двох минулих століть, то мусив би неодмінно жити у наш не менш тривожний та переломний для Української державності, сповнений відповідальності кожного українця за долю Вітчизни час.

На жаль, такі люди народжуються рідко, хоча друга половина ХІХ та все ХХ століття дали в цьому сенсі немало яскравих імен. Українці просто зобов’язані навчитися відстоювати себе згідно з їхніми ідеями та практикою боротьби, — зобов’язані як перед героїкою минулого у боротьбі за свою державність, так і перед тим майбутнім, підґрунтя якого вони створять для своїх нащадків, щоби ті спом’янули нас добрим, а не лихим словом.

Про роль і значення Миколи Міхновського в історичному та сучасному контекстах боротьби за Українську державність, за побудову української України розповів недавно в Одесі голова проводу ОУН Богдан Червак.

Захід відбувся у рамках проекту «Українська трибуна», який є продовженням Українського народного університету, що був заснований одеською обласною організацією ВО «Свобода», одеською «Просвітою», патріотичними науковцями та громадськістю у листопаді 2011 року.

Згадавши славні постаті діячів суспільно-політичної думки минулого, якими треба пишатися і без яких не можна уявити собі тогочасну українську духовність, голова сучасної ОУН, зокрема, зазначив:

— Якби Микола Міхновський нічого не зробив та залишився лише автором брошури «Самостійна Україна», то й тоді увійшов би в історію української нації, яка бореться за свою незалежність. Ці 30 сторінок зробили те, що не зробили багато поколінь: започаткували боротьбу за українську державність.

Він був ідеологом Революційної української партії — РУП, першої політичної організації такого штибу в Україні. Створена ним ще 1900 року для цієї партії програма залишається дуже суголосною з нашим часом. На 22-у році Незалежності, підкреслив доповідач, українці знову переймаються такими найважливішими проблемами, як: а) державний суверенітет; б) збереження своєї національної ідентичності.

Те саме стояло перед Міхновським та перед РУП ще у 1900 році. Про що це говорить? А про те, що він міг оцінити ситуацію з погляду нації, а не класу. Ідеї, думки Миколи Міхновського є нашими, — підкреслив лектор, — тому він, як ніколи, стає актуальним… У 1904 році, коли йому не вдалося розбудувати РУП — тільки через те, що його критикували, називали шові­ністом, націоналістом — так само, як нас сьогодні називають такими словами, він пішов на створення Української народної партії і написав для цієї партії 10 заповідей та «Програму», де на чільному місці стояла невідкладна вимога самостійності Української держави.

У своєму передслові лектор також зазначив, що Микола Міхновський був одним з фундаторів Української Народної Республіки, а також обстоював ідею створення в Україні боєздатних збройних сил. Але тодішній провід, який складався, назагал, із соціалістів, не міг уявити собі Україну без «російської демократії». Інша частина його, яку називали «самостійниками», а серед них був і Микола Міхновський, обстоювала цілковиту незалежність. Між цими двома течіями велася жорстка боротьба. Понад те, між ними був глибокий антагонізм.

Усе це речі, зрештою, відомі, а нагадав про них доповідач лише з огляду на нинішній контекст полі­тичної боротьби. У часи Міхновського категоричні вимоги самостійної України, надто в часах творення ним своєї славетної праці, звучали як виклик. Тому з цілковитою певністю можна сказати, підкреслив доповідач, що він повторив подвиг Тараса Шевченка, поставивши на чільне місце боротьбу, а не плач та нарікання на нещасну українську долю.

Окремий розділ цієї лекції був присвячений гаслу Миколи Міхновського «Україна для українців».

— Неозброєним оком видно, — сказав лектор, — що це гасло поляризує і напружує загал. Спричиняє емоції, викликає зливу запитань і звинувачень… Але як тоді, так і сьогодні, гасло це означає лише одне: Україна без окупантів.

Це визначення лектор підкріпив словами політолога Василя Іванишина: гасло «Україна для українців» має не реакційний, не ксенофобський, а національно-захисний характер.

Інша річ, підкреслив у цьому зв’язку Богдан Червак, що, на думку багатьох великих «інтернаціоналістів-демократів», українці не мають ніякого права захищати свої національні інтереси, бо це лише спричинить певні труднощі для тих, що звикли розглядати їх як покірну робочу худобину, котра має право жити і їсти, щоб могла працювати на чергового «благодійника», але ж не більше. У популярній формі зміст і правдиву суть гасла Миколи Міхновського сформулював відомий український вчений професор Анатолій Свідзинський у книзі «Це складне національне питання». «Він мав на думці, — пише автор, — те саме, що має на увазі іспанець, коли говорить: Іспанія для іспанців. Зрештою, замість іспанця візьміть когось іншого. Твердиться, що на етнічних землях українців має будуватися українська незалежна держава, в якій, до речі, українці нададуть повні громадянські права всім національним меншостям, забезпечать їх культурні потреби».

— Тож висновок напрошується один: українській державі загрожує не націоналізм, а печальне невігластво та примітивізм окремих діячів численного політикуму, які дуже часто навіть не намагаються по-справжньому осмислювати реальні проблеми нації і держави, — підсумував Богдан Червак.

Взагалі, у своїй лекції голова проводу ОУН прагнув максимально поєднати думки Миколи Міхновського з українськими сучасними реаліями. Більшою мірою зупинившись саме на сьогоденні, адже про Миколу Міхновського сьогодні вже можна багато прочитати, а присутніх цікавило, передусім, питання: Микола Міхновський і сучасність.

— Те, що відбувається у сьогоднішній українській державі, підтверджує правильність думок, мрій і того, що писав Микола Міхновський. Як ніколи ми відчуваємо потребу у духовному скарбі, у тих ідеологічних засадах, про які він писав, оскільки розуміємо, що це є той шлях, яким ми повинні йти. А коли вже зовсім предметно говорити про сучасність і про те, що буде завтра з українською нацією і з українською державністю, то, на мою думку, треба наголосити кілька важливих речей. Якщо говорити про головний момент сучасного полі­тичного життя, то він, як на мене, пов’язаний з недавніми виборами до Верховної Ради. Відбулося те, чого не було у нас до цього часу. Утворилася фракція українських націоналістів. Це правда. Але я скажу і дещо інше. Це вибори, на яких уперше ні влада, ані опозиція не здобули перемоги.

І далі, проаналізувавши підсумки виборів, лектор зробив однозначний висновок:

— Лише одна політична сила може говорити про перемогу — це ВО «Свобода». Хоча про цю перемогу мріяли і говорили тільки самі члени «Свободи» і їхні виборці. І сьогодні в Україні з’явилася дуже цікава ситуація, якої раніше не було. Бо партія «Свобода», яка стала парламентською, не перестала бути вуличною партією. Сьогодні відбувається нова якість в українському політичному житті, коли боротьба за українську державу переноситься із парламенту на вулицю. Такого в історії української державності не було. Це вперше. І тому, коли мене запитують: а що буде завтра чи післязавтра, я чесно відповідаю: не знаю. Поживемо і побачимо. Але абсолютно переконаний у тому, що будуть якісні зміни.

Цими словами Богдан Червак закінчив свою лекцію, після чого, за традицією, що склалася, були запитання. Нагадаємо про найцікавіші.

— Стосунки між ОУН і ОУН(б).

— У 1940 році, як відомо, стався розкол ОУН. На жаль, не вдалося об’єднати обидва розлами ще й по сьогодні. Проте доцільності існування двох організацій не існує. Після смерті Миколи Плавюка, багаторічного голови нинішньої ОУН, я зустрівся зі Стефаном Романівим, головою ОУН(р). Ключове питання: хто буде очолювати об’єднану організацію. Я тут не бачу проблеми. Певен: ми прийдемо до того, що відновимо єдність. Крім проблеми єдності, є багато інших важливих питань. Я хочу бути прагматичною людиною. Настав час провести другий Конгрес українських націоналістів. На першому постала ОУН. На другому має постати єдиний національний рух.

— Чим відрізняються ОУН і ВО «Свобода»?

— ОУН— громадська організація, ВО «Свобода» — партія. І така партія в Україні має бути одна. Не бачу сенсу об’єднуватися з нею, але бачу сенс у співпраці. Ми не конкуренти.

— Ставлення ОУН до Волинської трагедії 1943 року.

— У липні Україна і Польща будуть відзначати дуже сумну дату — 70-річчя подій на Волині у 1943-у. Хто знає історію ОУН, хто цікавився українським рухом опору під час Другої світової війни, той знає, що на Волині в 1943 році велася жорстока боротьба, безкомпромісна і кривава війна між українцями і поляками, — як тоді говорили, «за землю», за Волинь. На території Волині проживало дуже багато поляків, які вважали, що Волинь є невід’ємною складовою Речі Посполитої, що це є історичні польські землі, а тому, мовляв, цілком закономірно поляки мають всі права на цю територію… Й от це питання землі, питання території було ключовим, і почалася українсько-польська війна. Як будь-яка війна, вона була кривавою, як з одного боку, так і з другого…

Я підтримую звернення УГКЦ та звернення УПЦ Київського патріархату, де говориться, що треба молитися за всіх загиблих. Якщо ми хочемо справжнього примирення, то треба гідно вшанувати як одних, так і других.

* * *

Після поразки Визвольних змагань Микола Міхновський емігрував на Кубань. У 1924 році повернувся до Києва і потрапив до ЧК. Там і загинув.

5 квітня 2013 року у його рідному селі Турівці на Київщині відкрито пам’ятник Миколі Міхновському — на подвір’ї місцевої школи.

Роман КРАКАЛІЯ.

Переглядів: 2690
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua