РубрикиБез рубрики

«І на тім рушникові...»

На одному з базарів сусіднього району Вінниччини, який межує з Кодимським, побачила цілий ряд вишиваних полотен. Рівненько на мотузочці були розвішані раритети зі скрині — рушники, серветки, хусточки, покривала. Схожі речі представники мого, середнього, покоління бачили хіба у бабусиних скринях, які давно замінили сучасні шафи. Ті раритети вражають водночас простотою і вишуканістю, наївними малюнками та істинним благородством. У них — ціла історична епоха життя українського села. Та защеміло від іншого: тітонька Фаня змушена виносити свій цінний крам на базар, аби вторгувати копійчину як додаток до своєї мізерної пенсії.

«Бізнес» бабусі Фані

Уже багато років наші бабусі отак виходять на місцеві ринки торгувати всілякими дрібничками: то часник з городу винесуть, то огірочки, а то розкладуть тернові, як їх у нас називають, хустини — таких нині у крамницях не знайдеш. Ці літні жінки, складали й берегли ті хустини десятки років. А нині... Кремового чи чорного кольору в основі, але обов’язково з великими та яскравими квітами — маками, трояндами чи півоніями, і дрібнішими — волошками, віолами, з довгими тороками по краях. Такі носили їхні бабусі-прабабусі, носять вони, обв’язуючи один з кінчиків навколо шиї. І зараз сільські жінки одягають такі хустки, йдучи у церкву, як святковий головний убір.

Тітонька Фаня знає, що нині навіть фестивалі та виставки тернових хусток влаштовують, вважають, що це один з наших оберегів. А ось їй доводиться їх продавати, аби до пенсії щось заробити. Можливо, комусь і знадобляться вони, бо ж в неї марно залежуються у шафі.

Але найцінніший крам, який продає бабуся Фаня, — вишиті нею рушники та пошивки. Вільними вечорами сидить вона з голкою та ниткою і викладає на полотні невигадливі візерунки, знайомі їй з маминих, бабусиних вишиванок, характерних для нашого регіону. Вишивка в основному гладдю. На білому полотні — яскраво рожеві троянди чи півонії, блакитні волошки, темно-зелене листя. Одна така пошивка на подушку коштує до 100 гривень, рушник — 150—170. Скільки вдасться продати — не знає. Все залежить, скільки весіль, хрестин буде. Тож і бажає вона, щоб більше було приємних подій у родинах, щоб створювалися молоді сім’ї, народжувалися діти. Чиясь радість стає радістю і тітоньки Фані.

Весільне гільце

Ось і весільне гільце стало об’єктом заробітку жінок-пенсіонерок у нашому краї. Таке ніде, в жодних магазинах не купиш…

Весілля на Поділлі рідко обходиться без обрядового гільця, з яким наречений іде забирати наречену. Подекуди паперове деревце закріплюється на жениховому короваї. Такі вироби багато років виготовляють у селах, але, на жаль, поодинокі вже майстрині. Одна з них — пенсіонерка Юлія Миколаївна Довгань.

— Скільки пам’ятаю з дитинства, наші хати були прикрашені виготовленими власноруч квітами, — розповідає Юлія Миколаївна. — Це вважалось красиво вбраною світлицею. Такі вироби чіпляли до стелі, їх клали біля фотографій рідних людей, ними прикрашались ікони. А ось гільця і донині виготовляють на весілля.

Господиня показує свій витвір з гофрованого паперу. Вкладена і за­кріплена квітка до квітки створюють конусоподібне деревце. Троянди, півонії, в’юнки, ромашки, маки, хризантеми, зелене листя уособлюють цнотливість та вроду нареченої і мають свій довершений образ. Коли вулицею йде весілля, такий барвистий витвір видно здалеку.

Наречений подібним гільцем прикрашає ще й коровай, з яким під час обряду танцюють нанашки, показуючи цим, який їхній наречений багатий та успішний.

— На здобу вкладається трохи інакше гільце — з ангелами, шишечками, листочками та трояндами, — розповідає майстриня. — Під кінець весілля відрізані шматочки короваю з квітками цього обрядового деревця роздають кожному гостеві як пам’ять про новостворену сім’ю. А верхівку з найбільшою і найкращою квіткою залишають нареченому та нареченій на згадку про таку важливу подію у їхньому житті.

Весільне гільце — незамінний атрибут обряду. Але не в кожному районі є майстрині, які їх виготовляють. А тому такі вироби користуються попитом. Їх, до речі, купують і для музеїв, де вони займають почесне місце серед експонатів народної обрядовості.

Пан-рушник

У народі трепетно ставляться до вишиваних виробів. Нинішні майстрині іноді привносять у свої візерунки сучасні елементи. Ними можна зачаровуватися, захоплюватися, бо й справді зустрічаються майже ювелірної роботи картини. І все ж найбільше цінується прадавня, традиційна техніка. Бо ж саме вона підтримує зв’язок поколінь. Щоб її відновити, потрібна велика і копітка пошукова робота. На щастя, подекуди таку проводять.

По сусідству з Кодимським районом Одещини розташований Томашпільський — це вже Вінниччина. Щоб було зрозуміліше: станція Вапнярка, яку поїздом проїжджав чи не кожен, належить саме до цього району. Тамтешні майстрині вишили восьмиметровий рушник. Полотно переходило від однієї сільської громади до іншої, де впродовж двох тижнів найкращі місцеві вишивальниці прикладали до нього руку, творили нитками і свою, і чиюсь долю, історію квітучого Поділля. До спільного вишивання рушника долучилися 34 талановиті майстрині з усіх 24 територіальних громад.

Організатори задумали створити не звичайний рушник, а виріб, який умістив би в собі історію і сьогодення, розповів про традиції і долі людські, став своєрідним геральдичним знаком. Щоб вийшов саме такий рушник-оберіг, впродовж року вивчали звичаї кожного села, знайомилися з вишивальницями, оглядали сотні виробів, що збереглися у селянських скринях, вишукували стародавні візерунки на прабабусиних сорочках, рушниках, серветках, напірниках, скатертинах...

Збирали інформацію й про відомих майстринь, яких пам’ятали літні люди, історії, пов’язані з вишиваними виробами. Ось, скажімо, одна з них. Син Ласовети пішов служити строкову у 1941 році. А матір тим часом почала вишивати йому весільний рушник — той, з яким молоді йдуть до вінця та беруть шлюб. Так було заведено здавна: діти ставали на вишитий мамою рушник. Та не судилося сину побратися з коханою дівчиною. Почалася війна, і юнак загинув у бою. Та мати все життя чекала сина, дбайливо зберігаючи рушник, вірячи, що він таки послужить за призначенням. Так і померла, не діждавшись сина та його весілля. Осиротіла хата жінки, а рушник ще довго проглядався через віконце — він навічно обрамив фотографію сина-солдата, неначе обійнявши його материними руками...

Схожих історій почули чимало, кожне село має свої легенди, оповіді, бувальщини.

Восьмиметровий рушник має і ще одну особливість — вишитий в унікальній і нині рідкісній техніці качалкової гладі (візерунки виходять дво­сторонніми), це вже майже забута техніка, адже зараз переважно вишивають хрестиком. Про неї знають лише фахівці, які за­ймаються історією вишивки. Вони зауважили, що така вишивка присутня на місцевих рушниках ще ХVIII століття.

— Ми відтворили стародавню техніку качалкової гладі, — кажуть організатори з гордістю. — Цілий рік готувалися, збирали матеріали, фотографували та ана­лізували, знайомилися з місцевими візерунками, дізнавалися про символічне їх значення, оглядали роботи. Багато інформації почерпнули з буклету про вишивку Поділля, де розшифровані візерунки, символи. Завершивши пошукову роботу, провели семінар-навчання для майстринь, на якому вони познайомилися з технікою качалкової гладі.

Так і народився пан-рушник. На ньому зображено все, що оточує місцевий люд, — ліси, луки і поля, бурякові плантації і дуби, синє небо та дзеркала водойм. Увічнено на рушникові й спадкову символіку — дерево життя, народний візерунок «безконечник». Освячений рушник, як та книга, розповідає молодому поколінню про історію кожного села та про долі людей.

Кодимські орнаменти

Від сусідів з Вінниччини вирішили не відставати вишивальниці Кодимського району. Більше того, наші землячки пообіцяли перевершити томашпільчанок, які вишили 8-метровий рушник, та створити барвисте диво завдовжки 9,5 метра.

Спільна копітка робота у рамках культурологічної акції «Кодимщина в рушниковому орнаменті» вже триває. Шість місяців вишивальниці-майстрині з усього району голкою і ниткою «писатимуть на полотні» код колоритних звичаїв і традиції сіл найпівнічнішого ра­йону Одещини. Методичну допомогу кодимчанкам у підборі найхарактерніших для цієї місцини візерунків надав заступник директора Національного музею імені Івана Гончара Юрій Мельничук.

Орнамент рушника відобразить традиції та звичаї місцевих сіл, нестиме в собі глибокий прадавній зміст. У його візерунках використана техніка старовинних видів вишивки. Таку техніку свого часу тут виявили мистецтвознавці на сорочках і рушниках місцевих селянок. У середині полотна вишиють герб району.

«Вишитий виріб ніколи не буває просто річчю. Він наповнений змістом та молитвами. Адже раніше, коли жінки збиралися вишивати, просили благословення у священика, а потім і самі, сідаючи за полотно, молилися, просили у Бога добра і злагоди, для дочки — хорошого чоловіка, діточок здорових, і щоб її люди поважали. У нас це вже майже втрачена культура, тому такі вироби треба цінувати і ці таємниці передавати молодому поколінню», — розповіла досвідчена вишивальниця з Кодими Євгенія Матвіївна Бондар.

Кожна з місцевих майстринь вишиє по 30 сантиметрів візерунка. Першою приступила до роботи кодимчанка Марія Мазур, потім візьмуться за голку та нитки Євгенія Бондар, Тетяна Мураховська, Валентина Надутик, Валентина Юраш, Тетяна Суковата та інші. Організатори акції планують закінчити вишивання рушника до дня міста, який відзначається восени. Зберігатиметься він у районному краєзнавчому музеї.

Віра ТИХОНОВА.

 

 

Переглядів: 998
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua