РубрикиБез рубрики

У парку Чаїр розквітають троянди...

Закінчення. Початок у номері за 23 березня.

Стежками недоглянутого саду, минулої епохи і нашого часу

Несподіване одкровення,
або Як Сталіна втопили в Дунаї

Дерева ще не вкрилися листом і парк стоїть прозорим. Думкам просторо, і вони знову повертають до теми тоталітаризму, від якого постраждала не лише Україна.

Цікаво, що свідком масового виступу проти соціалістичного ладу в 1956 році в Угорщині був майбутній голова КДБ СРСР Володимир Крючков, який у той період працював у Будапешті на дипломатичному поприщі під орудою тодішнього посла Юрія Андропова. Тоді втримати в Угорщині соціалізм вдалося лише завдяки введенню до Будапешта радянських військових частин, які не уникнули боїв на деяких напрямках із застосуванням гармат, бронемашин і танків.

У своїй книзі спогадів «Особова справа», написаній у камері московської тюрми «Матроська тиша», куди його посадили за участь у путчі у серпні 1991 року, Володимир Крючков серед причин угорського заворушення називає розвінчання культу особи Сталіна, незаконні репресії в Угорщині з 1949 по 1953 роки і націоналізм. Ні на йоту не сприймаючи українського націоналізму і жодною мірою не допускаючи відділення України від Росії, Крючков водночас був високої думки про угорських державників, відданих своєму народові. «Завдяки націоналізму, — пише він, — Угорщина вціліла у боротьбі за незалежність і свободу, зберегла дух народу навіть у найважчі часи. Живучість угорського націоналізму проявляється хоча б у тому, що в жодній нації угорці не розчинилися, частіше вони самі вбирали в себе вихідців з інших країн». Далі колишній голова відомства безпеки зізнається: «Ми одержали жорстокий урок у 1956 році, поплатившись якоюсь мірою і за власні помилки, за зневажливе ставлення до почуттів, традицій угорського народу». Проте на уроках минулого, як бачимо, ніхто вчитися особливо не хоче.

За даними Крючкова, в Угорщині в роки репресій було безпідставно заарештовано кількасот осіб, з яких 12 розстріляно. І вже за це угорці скинули Сталіна з п’єдесталу і втопили в Дунаї. На постаменті залишилися лише чоботи диктатора, і ще довго цей майдан називали площею чобіт.

Тепер порівняймо наші втрати і нашу поведінку. За наведеним вище джерелом, у 1930—1950-ті роки в СРСР за звинуваченням у політичних злочинах було репресовано 3778234 особи. З них до вищої міри покарання засуджено 786098. Це число, треба гадати, правильне, але лукаве. Воно не враховує тих, хто загинув у таборах та ув’язненні, засланні і депортації, кого розстріляли у тюрмах у перші місяці війни... На думку дослідників, кількість жертв сягає не менше 12 мільйонів. І можна не сумніватися, що левову частку становили українці, до яких вождь ставився з особливою жорстокістю.

Як встановив Апеляційний суд міста Києва, в 1932—1933 роках в Україні керівництво Компартії на чолі зі Сталіним організувало геноцид українського народу, внаслідок чого було безпосередньо знищено 3 мільйони 941 тисячу осіб, а разом з ненародженими — близько 10 мільйонів. Такого розмаху знищення громадян своєї країни не має аналогів у світі. Таке навіть ві сні не могло привидітися найжорстокішим диктаторам планети — Мобуту в Конго чи Пол Поту в Камбоджі, Масіасу Нгемі в Екваторіальній Гвінеї чи Рафаелю Трухильо в Домініканській Республіці...

І що? А те, що досі не всі пам’ятники Сталіну демонтовані, більше того, запорізькі комуністи на його честь у 2010 році встановили нову скульптуру.

І це попри те, що культ особи Сталіна був засуджений ще у 1956 році на ХХ з’їзді КПРС. А в 1961-у ХХІІ з’їзд партії ухвалив забрати забальзамоване тіло Сталіна з мавзолею і поховати під Кремлівською стіною. Тоді ж було вирішено перейменувати всі області, міста, селища, площі, вулиці, які носили його ім’я і знищити його пам’ятники. Де ж ваша послідовність, панове нащадки диктатури пролетаріату?

А як у Європі?

На противагу Україні посткомуністичні держави Європи вжили рішучих заходів для того, щоб не тільки унеможливити реванш комуністичних сил, а й ліквідувати рудименти тоталітарної міфології у свідомості громадян. Скажімо, у низці країн — Угорщині, Чехії, Естонії, Латвії, Румунії — було проведено люстрацію — перевірку осіб, які обіймали відповідальні державні посади, щодо їх приналежності в минулому до керівництва компартій, служб держбезпеки або співробітництва з ними. У Польщі ухвалено закон, який передбачає кримінальну відповідальність за володіння чи придбання комуністичної символіки. Карна відповідальність за використання символів комунізму запроваджена також у Литві, де цей режим прирівняно до нацизму. Парламент Молдови схвалив заборону на використання комуністичної символіки з політичною метою...

Війна пам’ятників?

Так-так, ми стаємо свідками війни пам’ятників. 6—7 березня у Західній Україні від рук вандалів постраждали меморіальні дошки і пам’ятники Степану Бандері і Роману Шухевичу. Представники Всеукраїнського об’єднання «Свобода» підозрюють, що це розплата за руйнування пам’ятника Леніну в місті Охтирці Сумської області. Прем’єр-міністр Микола Азаров назвав тих, хто це робить, деструктивними силами, підкресливши, що «воювати треба не з пам’ятниками, а з нашою технологічною відсталістю, треба не шукати конфлікти у суспільстві, а сприяти консолідації суспільства».

Усе правильно, існує законодавчо виписана процедура, як слід прибирати пам’ятники. Насилля провокує хаос і протистояння у державі. Однак за 20 з лишком років незалежності вже пора і владі остаточно визначитися, хто у нас герой, а хто — ні, хто боровся за Україну, а хто — проти, хто прагне, щоб вона сама вершила свою долю, а хто хоче будь-що приєднати її до Росії. Вогонь і шаблі тут ні при чому, на першому плані — економічна агресія. Нема в Україні, як це не дивно, української ідеї. Нема послідовності в управлінні державою. Кожне нове керівництво не продовжує справу попередників, а лише критикує їх і звинувачує у помилках. Так було і в радянські часи, так триває і зараз. Хоча будь-який будівельник скаже, що з таким підходом важко звести не те що державу, а й будь-яку путню споруду.

Нерозбірливість суспільства у питанні історичної правди і шляхах розвитку — зайвий дзвіночок владі, який свідчить про те, що людям набрид безлад у країні. Саме тому у Верховній Раді сьогодні широко представлені опозиційні політичні сили і компартія. Але якщо перші обстоюють демократію, то другі залишаються вірними своїм колишнім вождям. Серед частини їхніх виборців продовжує жити казка про Сталіна, сильну руку і порядок у державі. Вони не хочуть нічого чути про геноцид і терор. А якщо й чують, то знаходять сто причин, аби виправдати їх, і десь у глибині душі сподіваються, що при новому Сталіну їхня хата буде скраю і трагічна доля їх омине, не завдасть болю ні дітям, ні рідним та близьким. Панове-товариші, так не буває, коли терор стає інструментом для наведення порядку.

Тим часом торік одну з вулиць у Дніпропетровську названо на честь ще одного представника тоталітарного режиму — Леоніда Брежнєва. А недавно там же з великою помпою презентували книгу про колишнього першого секретаря ЦК Компартії України Володимира Щербицького — слухняного виконавця директив Кремля у здійсненні великодержавної політики.

Дехто з політиків, намагаючись виправдати ситуацію, каже, що суспільство, мовляв, не готове до ліквідації комуністичної і тоталітарної символіки. Як це? У 2007—2008 роках було демонтовано 400 пам’ятників діячам комуністичного режиму, організаторам Голодомору і політичних репресій та близько трьох тисяч топографічних об’єктів, які носили імена таких людей. Немало у цьому плані було зроблено і в 1956 році. То що, тоді суспільство було готовим до змін, а зараз ні? Певно, справа в іншому. Або нема політичної волі розпрощатися з тоталітарним минулим, або комусь вигідний той стан справ, який є. Через це в країні зростає негативна напруга, якої і без ставлення до пам’ятників не бракує, поширюється ворожнеча у суспільстві, що провокує людей на самочинні акти.

...Й оновиться парк

Такі ось думки навіяв похід до парку Ленінського комсомолу. Ну чому так: десь розквітають троянди і мигдаль, а тут — оця клоака, привиди минулого і безлюддя?

Віднедавна парки ім. Т.Г. Шевченка, «Преображенський», ім. М. Горького та Ленінського комсомолу підпорядковані одному комунальному підприємству — «Парки Одеси». Сподіватимемося, що це приведе до поліпшення ситуації. Нинішнього року на озеленення міста з природоохоронного фонду виділено близько двох мільйонів гривень. Завдяки цьому, можливо, щось зміниться на краще і в парку Ленінського комсомолу.

Можна зрозуміти представників влади, які хочуть дати новий імпульс розвитку цьому парку хоча б у такий спосіб: перенести сюди з традиційного місця торгівлю тваринами. І не тому, щоб у чомусь прищемити торговців, а лише з однією метою — привернути сюди увагу людей. Втім, навряд чи вдасться переламати надто сильні традиції Старокінного ринку.

Є й інші шляхи — організація масових заходів, гулянь, ярмарків...

Сьогодні в парку розміщується дитячо-юнацька спортивна школа товариства «Локомотив». На цій базі можна було б створити багатофункціональний комплекс.

Колись у дітей викликав захоплення встановлений тут списаний літак, у якому був кінотеатр, але він згорів…

...Дехто думає, що парк Чаїр — це фантастичний витвір уяви поета. Ні, такий парк існує насправді. Розташований він у Криму і з кримськотатарської перекладається як Гірські луки. В ньому росте 300 видів хвойних і вічнозелених рослин з різних континентів — магнолії, кипариси, олеандри, гортензії...

Час від часу доводиться чути, що ентузіасти то в одному, то в іншому місці творять справжні зелені дива. Чому б не спробувати це зробити й тут, у парку Ленінського комсомолу?

Правда, висока мета, вивірені століттями орієнтири дадуть можливість не лише оновити парк, а й усю державу.

Валентин ЩЕГЛЕНКО.

 

Переглядів: 578
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua