РубрикиБез рубрики

Ангеловський характер

Розділ з рукопису історико-краєзнавчої повісті «Березівка твоя і моя»

Ще за часів Київської Русі відбувалися контакти русичів з болгарами. А наприкінці п’ятсотрічної турецької неволі болгари самі почали прориватися за Дунай, на простори Дикого поля, що дедалі більше заселялося українцями, щоб разом із ними спізнати кращої долі. Коли ж Російська імперія повела війни з Туреччиною, далі й далі за Дунай відтісняючи бусурманів, болгари масово кинулися в буджацькі степи, під захист «братушок» (так вони називали росіян, українців, найближчих для них серед слов’ян).

Не випадково уже в перших метричних книгах Олександрівки, поруч з якою була закладена Новоолександрівка (вона ж Березівка), часто подибуємо записи про «задунайських жителів». Вони в нашому краю почали одружуватися, народжувати дітей...

Ось запис за січень 1813 року: «Слободи Олександрівки задунайський житель молодик Сава Пичулов обвінчався з дівицею Євгенією — дочкою дворянина тієї ж слободи Миколи Тефтула. Поручителі: мешканці тієї ж слободи дворянин Федір Баркар і селянин Григорій Парфентьєв». Там же в лютому «задунайський, турецькопідданий житель Ніколай Богданов побрався з третьої гільдії купця Арсенія Албуса дочкою Єфросинією».

Це, зважмо, було на початку дев’ятнадцятого століття, в останній же його чверті болгарські прізвища вже рясніли в численних документах і ділових книгах Березівки. Кіров, Желясков, Априлов, Казимиров, Райков...

А після перемоги у російсько-турецькій війні 1877—1878 років поблизу Березівки, в селі Ряснополі, з’явилося прізвище болгарського коваля Ангелова Михайла. Грецькопідданого. Бо і його далекі предки, і він сам з дружиною та сином Василем мешкав поблизу Греції, що теж звільнилася в дев’ятнадцятому столітті від турецького ярма.

Молодий, наділений міцними м’язами і неабиякою кебетою, Михайло заходився зводити на околиці Ряснополя кузню, оскільки привіз із собою з Болгарії цінне ковальське ремесло. Намірився також сина в молотобойці взяти, щоб, знацця, і на коваля вчився, і батькові статки допомагав примножувати.

На щастя, кілька років підряд випали врожайними. Селяни потребували невідкладної і повсякденної ковальської допомоги. А що вже казати про багатих дядьків та сусідських німців-колоністів. Отож роботи Михайло Ангелов мав по зав’язку. Себе не шкодував, і сина — теж. Карбованці на карбованці набігали...

Інколи їздив на базар та ярмарки в Березівку, Василя з собою брав. Торговельне містечко збуджувало, там же й товару будь-якого — очі розбігаються, і підводи та брички такі, що тільки на вус усе, що знадобиться в роботі, мотай. Проклали батько й син дорогу і в протилежний від Ряснополя бік — до Миколаєва. Свої ковальські художні вироби почали возити, моряків ними зваблювати і за добрі гроші продавати. Справді, хіба не викличе захоплення викувана із заліза квітка або гілочка з листям, на якому й прожилки немовби дихають?.. А вперше народилися ті витвори, коли довелося бричку ладнати на замовлення заможного степовика.

Словом, старалися Ангелови і стягувалися на гідне їхнього таланту та наполегливості в роботі господарство.

— Ну, що ж, Василю, — сказав якось батько синові, — це все для твоєї самостійної справи. А як ти вважаєш, де її найдоцільніше розгортати?

Василь стрепенувся. Попереду — одруження, родина, діти... Так, настає пора перевірити себе, чи до снаги тобі здійснення великих планів. Мабуть, цей іспит найкраще складати в Березівці.

— Поближче до річки Тилігул, тату, схильний я податися з твоєю допомогою, — відповів на запитання.

— Вірно міркуєш! — похвалив батько. — Дій... І нехай щастить!..

Так Василь Михайлович Ангелов став березівчанином. Він уже гарно розмовляв російською, непогано опанував й українську. Хоч ні в містечку, ні в навколишніх селах та хуторах не навчали нею, хоч царська влада всіляко утискувала її, забороняла — що в шкільному читанні, що в письмі, а вона цвіла на селянських вустах і справляла на степовиків такий вплив, що дуже багато хто асимілювався в україномовному народному середовищі.

Взявши у центрі Березівки в оренду добрячий шмат землі, Василь Михайлович Ангелов, по-перше, звів гарний будинок на шість кімнат. У його затишку швидко спланував уже власну кузню. Сам ставав до горна і навчав ковальському мистецтву найнятих у підмайстри селян, розмовляючи з ними по-їхньому. Авторитет хазяїна на очах зростав. Суперники, а в містечку була не одна кузня, з-під лоба зиркали на успішного болгарина. Той ослаблював їх виставленими біля кузні для огляду власноручно викуваними залізними «трояндами». Слава майстра відіграла, без сумніву, вирішальну роль і в упевненому старті відкритої згодом каретної майстерні. До Ангелова прямо-таки прибігли працювати майстри, які знали собі ціну. А він цю ціну й платив, не скуплячись.

Одного не вистачало Василеві Михайловичу для повноти життя — дружини. І вирішив він шукати її. Пригадав дівчисько в хаті, в якій довелося ночувати у Варварівці — селі біля переправи через Південний Буг до Миколаєва, міста корабелів. Те дівчисько тоді вразило Василя і своєю вродою, і лагідним характером, і хазяйською стрункою. «Поїду!» — сказав собі подумки без вагань.

На зворотному шляху (а повертався він уже з Варварою — чарівною до нестями) їх повінчали у ряснопільській церкві. Поручителями стали Василеві давні й добрі знайомі. В Березівці залишилося лише весілля відгуляти...

Варвара прийняла надбане Василем домашнє господарство з радісною усмішкою. Він повіз її до Ананьєва і накупив напрочуд гарного одягу. У повітовому центрі, в земстві, молоде подружжя познайомили з поміщиком Євгеном Чикаленком, який розмовляв тільки по-українськи і сипав такими знаннями з українського народного побуту, що Василь і Варвара захопилися ним. А він, дізнавшись, що Ангелов — коваль, весело продекламував:

Ой, на горі край села
Стоїть кузня немала.
А в тій кузні коваль клепле,
А в коваля серце тепле...

Варвара припала, щаслива, до чоловікового плеча.

Жили вони в Березівці всі роки, відведені Варварі, у сповнених задоволеннями клопотах. Василь Михайлович купив чимало орної землі за межами містечка і вирощував ще й гарні пшениці та ячмені — на додаток до свого, так би мовити, ремісничого цеху. І це при тому, що родина, в якій спочатку з’явилася донечка Олександра, Сашуня, що два роки поповнювалася новим крихітним дивом, а саме — донечками Зінаїдою, Марією, Клавдією. Лише в 1902 році народився перший синок — Анатолій, другий, Віталій, з’явився 28 квітня 1904-го, за півроку до смерті Варвари...

Несподівано, тяжко і гірко обірвалося життя дружини Василя Михайловича, яку він так безмежно кохав. Її поховали у склепі на першому березівському кладовищі, якого вже нема, як і першого одеського.

Більше Василь Михайлович Ангелов (подивіться на світлину: яким він був!) не одружувався. Він присвятив своє життя дітям і добрим справам, що їх умів вершити.

Одна з цих справ стала у Березівці добрим пам’ятником йому. Після смерті дружини Василь Михайлович щороку прибудовував до родинної оселі по дві величезні кімнати і так звів прекрасну світлу школу, в якій потім навчалися його діти та діти багатьох березівчан, а в радянський час — й онуки діда Ангелова — Юрій, Георгій (про них далі буде докладна розповідь), вчився у цій школі (з 1923 року — № 2) і я. На жаль, не знав про ще одне березівське диво, створене у межах школи Василем Михайловичем незадовго до революції, — про ілюзіон. Так спочатку називали кінотеатр. Старий Ангелов і кіноапарат придбав, і електрогенератор з ручним приводом, і беккерівський рояль для музичного супроводу німого кіно, а згодом ще й виписав з Німеччини справжній орган, згублений потім революцією.

Ясна річ, становлення капіталіста середньої руки, який виріс із талановитого коваля, відбувалося непросто — в умовах складного розвитку самого капіталістичного ладу на півдні Російської імперії. Розшаровувалося селянство на заможне і голоту, поповнюючи лави робітництва. Дедалі більше ставало успішних підприємців, торговців, гендлярів, належних до різних національностей.

Поряд з Василем Михайловичем мешкали крупний хліботорговець Ш. І. Кравчик, лихвар, єдиний у Березівці мільйонер Хаїм Янкель, неподалік — власниця двох локомобілів та двох сортувальних машин Сара Ринович, брати Феохарі — власники ремонтно-ливарного заводу, власники отар овець і кіз, відомі виробники бринзи С. Левін та Г. Кіров. Техніку Сари Ринович Ангелов брав у жнива в оренду. А селян у літню пору наймали з числа тих, хто приходив у Березівку з далеких країв. Та й місцевих немаєтних вистачало. І проблеми, й конфлікти народжувалися в цій дійсності самим життям.

Одного разу Василь Михайлович прочитав у газеті те, що писав завідувач лікувально-продовольчим пунктом, організованим земством для підтримки прибульців: «Косовиця хлібів чомусь іще не почалась у звичайні строки, і хазяї чомусь перестали наймати селян з північних губерній. А народ усе прибував та прибував. Усі сиділи без грошей, багато хто з’їв увесь хліб... Коли дивишся на цей натовп працездатного народу, охопленого жадобою до праці, який здолав заради цього багатоверстні відстані, покинув своє житло і родину без будь-яких засобів для прожитку, коли бачиш нещасних впродовж багатьох днів на брудній землі, зараженій різними паразитами, то робиться нестерпно важко».

І пригадалося йому, як ще в Ряснополі долинула до нього з Березівки чутка про єврейський погром, у який були втягнуті прийшлі та місцеві знедолені чорносотенцями — російськими шовіністами. А мотив для малосвідомих начебто й був зрозумілий: вся торгівля та ремесла — у руках євреїв, мешкають серед українців, а розмовляють по-російськи, як і гнобителі, гендлюють, Отож вчинили національно і соціально упосліджені злочин. Проти таких, як і самі, утискуваних імперією.

Тимчасовий генерал-губернатор повідомляв з Одеси угору: «Березівка служить дуже жвавим торговельним центром вельми значного району. Недільні базари, що бувають два рази в місяць, приваблюють силу-силенну селян із навколишніх поселень. Все це робить Березівку улюбленим місцем перебування євреїв, у руках яких знаходиться вся місцева торгівля. Натовп, безчинствуючи, пошкодив 150 будинків, 69 лавок і два сараї, причому товари частково знищені на місці, частково розкрадені. Згоріло три будинки. Місцевий пристав Войцеховський з метою попередити безчинства зібрав у Березівці з навколишніх сіл 80 чоловіків для охорони. Але коли безчинства почалися, вони розбіглися або самі взяли в них участь. Пристав Войцеховський був скинутий з коня і сильно забився, після чого остаточно розгубився, і натовп буйствував безкарно весь день і всю ніч. Збитки, за свідченнями потерпілих, досягають 450 тисяч карбованців. Заарештовано 60 осіб. Смертельних випадків не було, скалічено двох євреїв. Єврейські сім’ї втікали в степ, багато з них розгубили своїх дітей, яких знаходили сусідні німці-колоністи і повертали батькам. Одержавши 27 квітня донесення про вищезазначені безпорядки, того ж дня відправили з Одеси сотню №8 Донського полку під начальством єсаула Грекова. Козаки прибули в Березівку, що розташована на відстані 87 верст від Одеси, о 4-й годині дня 28 квітня і застали вже там цілковитий спокій. Пробувши в Березівці до 11 травня, сотня цього дня виступила назад в Одесу, а в Березівку відправлена команда із сотні, відрядженої до м. Вознесенська з Миколаєва».

Для ділових кіл містечка те, що скоїлося, послужило предметом серйозного осмислення, і Василь Михайлович Ангелов застав уже в Березівці іншу моральну атмосферу. Він і сам активно включився у справи міського громадського управління, особливо на ниві народної освіти. Його доньки здобували середню освіту у приватній гімназії, якій він здав в оренду сорок шкільних кімнат, збудованих власним коштом упродовж десяти років.

Маючи немалі прибутки, Василь Михайлович ділився ними і з міською громадською владою, аби вона впорядковувала нові вулиці, озеленювала містечко. Комерційні ж його інтереси сягнули навіть далекого Китаю, звідки він не раз привозив шовкові тканини, віяла та чесучеві чоловічі костюми, збуджуючи ажіотаж у березівських модниць і модників (а такі були!)

Борис ДУБРОВ.

(Далі буде).

 

 

Переглядів: 621
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua