РубрикиКультура

Володимир Рунчак: «Ми цікаві світу лише тим, чим ми не схожі на світ...»

У березні у Великій залі обласної філармонії відбувся концерт Національного одеського філармонійного оркестру (НОФО, художній керівник і диригент Хобарт Ерл) під орудою гостя-диригента, відомого композитора Володимира Рунчака (Київ). Соло на бандурі Тетяни Гордійчук (Одеса).

«В. Рунчак розвіяв два міфи. Перший — що ніхто не хоче виконувати сучасну музику, другий — що ніхто не хоче її слухати».

«Українська газета».

«Хочеться терпких гармоній». Цей вислів відомої київської співачки Людмили Войнаровської, як велемовний жест на адресу композитора Володимира Рунчака (на знімку — у центрі за диригентським пультом),  згадався після ознайомлення з програмою чергового концерту маестро в Одесі. Щоправда, цього разу твори Рунчака-композитора відсутні, гість-диригент представив нам нетипову для НОФО програму у поєднанні кавер-версії класичної і сучасної музики — Фуга-ричерката (Й.-С. Бах — А. Веберн), Концерт № 2 «Романтичний» для бандури з оркестром (Ю. Олійник) та Симфонія № 5 (Г. Канчелі).

Володимир Рунчак добре знаний одеситам участю у міжнародному фестивалі сучасного мистецтва «2Д2Н», неодноразовими виступами з НОФО та Камерним оркестром Одеської обласної філармонії, в ОНМА ім. А. В. Нежданової (серія «Нова музика в Україні»).

Пропонуємо увазі читачів інтерв’ю з відомим композитором і диригентом.

— Щодо репертуару. Мені здається, що Хобарт Ерл та адміністрація оркестру врахували ваші особисті творчі уподобання — прагнення утвердити нове мислення в музиці, включно з популяризацією національної. Звідси підвищений інтерес до атональної музики. Хоча деякі ваші колеги прагнуть протилежного, заявляючи, що авангардом вони вже ніби пересичені...

— Можливо, виходячи з індивідуального досвіду, хтось і пересичений, але наша країна пройшла надзвичайно складний шлях розвитку, коли фактично й розвитку не було. Упродовж сімдесяти років були перекриті канали доступу до інформації. І це стосується усіх сфер духовного та інтелектуального життя країни. Сьогодні нове для нас — це й початок авангарду, який зародився століття тому, той же Шенберг, Веберн і Берг. Не виключено, що хтось не розуміє цієї музики — це інше питання, але не може хороша музика набриднути. Її слід виконувати для слухача, включати у програму поряд з класикою, і виконувати так, щоб вона тому ж слухачеві не набридала… Авангардист Веберн звернувся до твору Баха і переробив його для симфонічного оркестру. В Одесі ця річ ще не виконувалася, а в Києві я її слухав нещодавно у виконанні диригента Романа Кофмана з Академічним симфонічним оркестром Національної філармонії України. До речі, до честі одеського колективу хочу сказати, що наприкінці травня в Києві відбудеться міжнародний фестиваль «Музичні прем’єри сезону», у заключному концерті якого братиме участь Національний одеський філармонійний оркестр під керівництвом Хобарта Ерла. Одесити виконуватимуть музику Євгена Станковича, Ігоря Стравінського та спеціально написані твори австрійськими композиторами.

— Чи змінюється при цьому структура оркестру?

— Ні, лише зменшений склад духових — по одному солісту від групи, включно із повною струнною. Веберн вніс в оркестр сольну роль музикантів, які, як правило, грають у групі. Це ж ми спостерігаємо і в Канчелі. У нього є багато фрагментів, чи й одна нота, які виконує музикант, що сидить за останнім пультом. Порушується баланс соліста — ним стає останній музикант, який ніколи не виконує соло, і навіть одна нота є для нього психологічно вагомою акцією. У класичних творах соло — це все ж компетенція концертмейстера групи. Це інтригуючий прийом «стишеного соло», коли звук доноситься десь із глибини сцени, чим досягається також акустичний просторовий ефект. Маємо нову філософію ставлення до «старого».

— Гія Канчелі нині мешкає у Бельгії. Наскільки він відомий західній публіці як композитор?

— Досить відомий!.. За Четверту симфонію пам’яті Мікеланджело він отримав тоді державну премію, а П’ята не була відзначена, але саме з цією симфонією він заявив про себе епохально. Можна навіть поділити радянську музику до і після П’ятої симфонії Канчелі, настільки сильно вона вплинула на думки сучасних композиторів, які працювали в напрямку пошуку, ускладнення структури твору, адже для цього важливі знахідки. Канчелі виробив спрощену концепцію, його музика тиха, повільна, але емоційна і діє надзвичайно енергетично.

— Ще два відкриття для одеської публіки — це Концерт № 2 для бандури з оркестром Юрія Олійника і його виконавиця, до речі, ваша землячка, родом із Волині, Тетяна Гордійчук, вихованка одеського професора Ніни Морозевич.

— Даний твір, як і кандидатура солістки запропоновані оркестром. Це їх прерогатива. Юрій Олійник — український композитор, який живе в США (і, за деякими даними, є закордонним членом Національної спілки композиторів України. — В.К.).  Хочу висловити вдячність і художньому керівництву оркестру, Хобарту Ерлу, і його директору Івану Косяченку, які розуміють, що на цій землі найкраще може виразити музикальність, поетичність душі українського народу саме його національний інструмент. Мій колега із Саратова з цього приводу заявив, що у них ніхто не дозволив би, щоб після Баха, скажімо, звучала балалайка.

— Здається, не зовсім вдале порівняння з огляду на виражальні можливості двох національних інструментів. Розкажіть, будь ласка, про ваш проект «Нова музика в Україні», як він сприймається загалом?

— Цей проект започаткований ще у 1988—1989 роках. Сезон на сезон не схожий. Раніше у нас було більше концертів з камерним ансамблем «Нова музика в Україні». Згодом стали запрошувати солістів, інші ансамблі. З часом з’явилося «дитинча» цього проекту — «Нова музика Z України», що має на меті виконання української музики за межами нашої держави. Були виступи містами Польщі, зокрема в Катовіце, а також у Лондоні, Празі. Вперше в історії наших культурних взаємин ми дали концерт в Ізраїлі — в Єрусалимі, в Залі радіооркестру. Програма включала твори української музики від Дмитра Бортнянського до Євгена Станковича та інших сучасних композиторів, у тому числі й мій твір. Місцева публіка сприйняла нас дуже добре. Зал був переповнений. Хоча на початку виникла проблема з організаторами, які не визнавали належності Бортнянського саме до української культури. Адже увесь світ знає цю класику як російську. Це твердять і більшість сайтів. Мені все ж вдалося переконати ізраїльтян, що цей геній належить нашій землі, бо тоді Українська державність була знівельована. Зрештою, для них ця проблема зрозуміла, адже євреї також були позбавлені державності й мусять оспорювати національно-культурну належність багатьох видатних співвітчизників.

— Кожна нація повинна відстоювати своє право на культурно-історичне надбання. Твір мистецтва є продуктом національним…

— Правильно. На відміну від нас, скажімо, єврейська нація робить це більш успішно. Дуже сумно, що ми роздаровуємо своїх геніїв, тим самим підживлюємо культури інших народів, і це не тільки в мистецтві. Коли здобутки національного виходять за свої межі, вони стають інтернаціональним. Ми прагнемо бути інтернаціональними, але маємо не забувати, що ми цікаві світу лише тим, що ми є не схожі на світ. На технічному рівні ми маємо бути подібні, бути не гірше, а на художньому — привнести нове.

— Наскільки інтенсивно ви працюєте як композитор? Які ваші найближчі творчі плани?

— Звичайно, пишу нові твори, можливо, не так багато, як раніше. Велика зайнятість концертна, організаційна, зрештою, як диригента, який не має стабільного колективу і більшість питань вирішує самотужки. Для струнного оркестру написав Четверту камерну симфонію, яка вже кількаразово виконувалася «Київською камератою» та «Віртуозами Львова». Восени у Швеції планується прем’єра твору «Ключ до скрипкового ключа» — невеличкий практичний досвід для скрипки та струнного оркестру — замовлення шведського скрипаля. Пишу окремі сольні твори, наприклад Homo ludens I для кларнета виконувався нещодавно як обов’язковий твір на Першому міжнародному конкурсі імені Володимира Антонова. Другий конкурс буде проходити в наступному році в номінаціях: гобой, фагот, саксофон. Організатори замовили мені написати три твори спеціально для нього.

Розмову вів
Володимир КУДЛАЧ.

 

 

 

Переглядів: 1248
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua