Жінка — швидка допомога

Є люди, для яких не треба окреслювати коло обов’язків. Вони роблять не тільки те, що їм належить, а звалюють на свої плечі вантаж, який, здавалося б, їх і не стосується. Такою вродилася Наталка. Коли бачить, що комусь важко, що хтось не встигає, не осилює, мовчки стає поруч і допомагає. Просити про це її не треба — сама здогадається й підставить руки під твій клопіт.

Одні кепкують з такої безкорисливої доброти: «Ото дурна, воно їй треба?» Бо подібна роль до них самих аж ніяк не примірюється. Проте серед друзів є такі, хто називає Наталку не інакше, як «жінка — швидка допомога». Вимовляють ті слова з повагою, навіть — з ніжністю. Напевне, розуміють: така вдача людини — то велика рідкість. Бо звичайна практика привчає насамперед дбати про себе й своїх близьких. То природно. Наталка допомагала чужим людям не за рахунок рідних. Власну ношу несла сама, нікому її не наділяючи.

Надзвичайно важкими були для неї роки, коли, маючи в хаті двійко ще малих дітей, завжди зайнятого на роботі й не в міру нервового чоловіка, мусила доглядати лежачу свекруху. Хоч її квартира була ніби й недалечко, і школа, в якій викладала біологію, зовсім поруч, та скільки довелося повертатися у цьому трикутнику! Кожен крок розписаний буквально по хвилинах. І ніде, нічого, навіть у найменших дрібницях без неї не обійдеться. Так тривало майже п’ять років, упродовж яких Наталка загартовувалася в труднощах. Утім, почала відчувати, що сили її не безмежні. Та менш за все звертала увагу на власні недуги: нічого, переболить.

У вихідні поспішала за місто на садову ділянку. Не лише свою. З самого початку роботи в школі знайшла свою найкращу подругу, теж вчительку, трохи старшу літами Світлану. То була її справжня віддушина, якій звірялася у найсокровеннішому. Коли з роками Світлану серйозно почало підводити здоров’я, «швидка допомога» була завжди поруч. Щоб привезти потрібні ліки, мчала на інший край міста, носила торби з харчами, у вихідні обробляла не лише свої, а й Світланині грядки, аби від людей не було соромно за розкішні бур’яни. Робила все мовчки, без якихось нагадувань. Ніби так і треба. Інші люди в’їдливо запитували Світлану, чому не примусить чоловіка й сина працювати. «У них нема часу», — коротко відповідала жінка, опустивши сумні очі.

Насправді ж багато хто знав: не часу, а совісті в них нема. Голову сімейства часто зустрічали напідпитку. Плівся додому, та яка там уже з нього користь! Дорослий син зразу заявив, що «фазенда» йому абсолютно не потрібна, він туди ні ногою. Отож заміська ділянка стала, немов той кошик без вуха: нести важко й кинути шкода. Світлана злягала таки частенько, і якби не безмовна Наталчина допомога, настало б на тій дачці повне запустіння. А так, коли одужувала, мала з чого порадіти, біля чого попоратися на свіжому повітрі.

Повиростали діти, поодружувалися й розлетілися з батьківських домівок хто куди. Щоправда, жили недалечко, у своєму ж місті. Сини обох жінок потроху бізнесували й змогли у кредит придбати нові квартири. Тільки Наталчина донька з чоловіком мусили поки що винаймати житло. І все б нічого, якби не прийшла у родину трагедія.

Пізно вночі Наталці зателефонували. Чийсь незнайомий голос повідомив, щоб шукала свого чоловіка у моргу. Виявилося, він потрапив під автомобіль за кілька десятків метрів від пішохідного переходу. Добре, що в нагрудній кишені знайшли пенсійне посвідчення. З його допомогою й з’ясували адресу загиблого. Наталчине горе було безмірним. Адже прожили вкупі майже сорок літ.

Після похорону її ніби зігнуло. Нестерпно почав боліти хребет. До судом у спині додалися болі в нирках, високий кров’яний тиск. Спочатку злякалася, та поступово призвичаїлася, будучи впевненою: недугу треба лікувати роботою. Вже й не молода, а як візьметься за сапу, не спиниться, доки до кінця не впорає грядку. Вдома всеньке літо — домашнє консервування. Хоч тепер у магазинах того добра доволі, але нехай дітям будуть вітаміни з її власних рук.

Так і знаходила Наталка для себе обов’язки, ніколи не сиділа склавши руки. Через якийсь час обов’язків значно побільшало: тяжка невиліковна хвороба прикувала до ліжка її найкращу подругу Світлану. Хто догляне? Непутящий чоловік? Байдужий син? Тільки — Наталка. Й вона без зайвих слів майже переселилася у вже добряче занехаяну Світланину квартиру. Мила, прала, прибирала, готувала їжу, зустрічала й проводжала лікарів. Потім — поспішала до аптеки.

Не кожному в житті випадає щастя мати такого друга. Знесилена хворобою Світлана дивилася на подругу очима, сповненими вдячності. Розуміла, що вже ніколи не зможе віддати борг. Та хіба Наталка цього вимагала чи щось робила у борг? Боронь Боже! Вона просто залишалася сама собою. Було б дивно, якби чинила інакше, десь відсиджувалася, доки подруга у біді.

Біда насувалася невідступно. Ще недавно досить гарна жінка зморщилася, обезкровіла й розтанула, немов свічка. Убитий горем чоловік так того дня напився, що забрів невідь-куди. Упавши серед якихось бетонних плит, отримав переломи в обох ногах. Хтось там його знайшов. Чужі люди доправили до лікарні, де довелося робити, як казали лікарі, «каскад» операцій, скріплювати кістки металевими штирями. Платив за це син.

Ховали Світлану всім двором, чого чоловік так і не бачив. Лежав у гіпсі на лікарняному ліжку й протверезілими, нарешті, мізками розумів: це надовго. Під наглядом лікарів пробув близько двох тижнів. Хоч на милицях майже не міг пересуватися, довелося телефонувати синові, щоб забирав, бо виписали — у лікарні такому хворому робити вже нічого. Приїхали син з невісткою, ледве запхали батька в авто, а що далі? Набрав номер «мобілки».

— Наталю Петрівно, ми привеземо до вас батька.

— Господь з вами, діти! Світланочки нема, тепер маю час сама підлікуватися, бо вже ледве ноги волочу. Ні і ще раз ні.

Не минуло й півгодини — новий дзвінок:

— Стоїмо біля під’їзду, відчиняйте!

Ну хто б у такій ситуації відчинив? Послав би п’яницю під три чорти, сам заробив болячку, а тепер діти буквально ґвалтують чужу, нікому нічого не винну жінку. Кілька хвилин вона вагалася, пробувала щось доводити, мовляв, це неможливо, але син з хворим батьком стояв за дверима — і вона потягнула за гачок засувки.

Уже понад місяць Світланин каліка займає колишню дитячу кімнату. Наталці не звикати доглядати лежачих хворих. І, може, це було б якось виправдано, якби  син чи невістка хоч якийсь раз навідувалися, полишивши двох старих людей наодинці з усіма проблемами.

Втім, навіть у такій ситуації Наталка як була, так і залишається рідкісним дивом. Бо коли сусідка, співчуваючи, вигукує: «Хіба ти дурніша за всіх, що даєш на собі їздити?», у відповідь та аж сердиться і швиденько переводить розмову на щось інше.

Віра СЕМЕНЧЕНКО.

 

Переглядів: 1672
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua