Чайки сідають на воду...

Білою піщаною смугою вздовж лиману повільно йшов засмаглий юнак. Залюблено подивлявся на воду та чайок, що метушилися над нею. Швидко пірнаючи, вони діставали дрібну рибку й, миттю ковтнувши, знову з гелготом падали у сині води, виловлюючи собі корм. Зрідка між ними важко ширяли великі мартини, намагаючись перехопити здобич. Та куди було неповоротким жирним птахам до легких, як пір’їни, чайок? Стояв такий пташиний гамір, що інших звуків навколо було не чуть.

Хлопець сів на спориш, що межував з теплим піском, занурив у нього босі ноги й насолоджувався ніжним літнім теплом, гіркуватим запахом полинового пилку, що линув зі схилів. Цілковитий спокій опанував його душу. Було світло й чисто, як у храмі. Синій лиман, птахи, сонце — його стихія. Мружачись на сонце, чомусь пригадав рибальську мудрість: чайки сідають на воду — гарна на морі погода. Так воно й бувало. Коли птахи, розпачливо кигичучи, билися об небеса — чекай бурі.

Данько народився і виріс тут, у невеликому селі, що білими хатками розсипалось уздовж лиману. Його бідна хата з глиняною долівкою і солом’яною покрівлею стояла прямо на крутому березі, обдувалася всіма солоними вітрами. Влітку в ній було приємно прохолодно, а взимку — годі обігріти, бо з усіх щілин свистів невблаганний холодний буревій.

Невеселу атмосферу в хаті доповнювала й Данькова родина: завжди сумна й заклопотана мати, майже щодня нетверезий батько та знервована старша сестра Надія. Давно вже була на виданні, але десь забарився її суджений. Не раз і не два тікав хлопець із рідного гнізда на берег у полини й пташиний гамір. Ось і зараз сидить на своєму улюбленому місці, замріяно вдивляючись у далечінь. Мріє, як і всі ще неціловані юнаки, про ту єдину, що одного разу з’явиться й обдарує його щастям. Коли це буде? Та й чи станеться?..

Щодня на маленькому зеленому човнику виходить Данько на воду ловити вудкою, а інколи (крадькома) й підсакою бичків. Велике розпечене сонячне колесо, що викочувалося з-за східного берега і завжди вражало своєю фантастичною красою, він зустрічав уже далеко від села, за косою. Щоразу захоплено дивувався, як з народженням сонця казково міняється світ і його власний настрій. Ніби хвилююча музика бурхливою хвилею затоплювала душу, підносячи її до небес.

Дивувався і не міг дати цьому пояснення. Розумів лишень одне: ця незбагненна краса — і сонце, і прозорі срібні хвильки, і птахи, що раптом із радісним галасом зривалися назустріч величному світилу, — то його справжнє життя. З ним він зрісся, іншого не хотів уявляти. Та воно існувало це інше, сіре й безрадісне, до якого мусив повертатися, хоч і протестувала душа. Треба було допомагати родині. Мама вже немолода, виморена працею, з хворими ногами. На батька ніякої надії — п’яниця. Тільки він та сестра, яка працювала на місцевій фермі дояркою.

Хлопець був зовсім юний і вірив, що попереду його обов’язково чекає щастя. Не може людина серед такої краси бути нещисливою. Для чого ж тоді ці шовкові спориші під ногами, духм’яні полини, безкрає, з оксамитовими травами поле за селом? І чайки — незбагненні створіння... Коли за ними спостерігаєш, серце заповнює дивний настрій спокою і печалі. Ніби вони щось знають про нас та нашу долю, про широке полотно лиману, що вабить безмежністю й глибиною, пронизаною сонячними стрілами.

«Але ж ця краса буває й підступною», — раптом дисонансом промайнуло в голові хлопця. Майже кожного року лиман забирає у свої нетрі чергову жертву — життя якогось необачного рибалки. Данько здригнувся. Звідки взялася ця страшна думка серед такого природного й душевного спокою? Він рвучко підвівся і, відмахуючись від неприємного почуття, вийшов на стежку, що вела до села.

Сьогодні була неділя. Ловити рибу він не виходив. А ввечері мав піти на ферму, де працювала сестра. Думка про це його радісно збуджувала, бо обліковцем на фермі була ніжна кароока Оксана. Данько інколи заходив туди, щоб помилуватися нею, та тільки зрідка, бо не вистачало сміливості. Дівчина була трохи старшою за юнака. Мала глибокий теплий погляд, яким обдаровувала всіх, не тільки Данька. Це він зрозумів згодом. Спочатку ж здавалося, що її карі очі так тепло дивляться лишень у його душу...

Данько заходив до кімнати, в якій метушилися жінки, здаючи Оксані надоєне молоко, трохи зніяковіло вітався, сідав десь у куточку. Далі все повторювалося, як і за кожних його відвідин. Мовчки схвильовано ловив кожен порух дівчини, її посмішку, слово. Присутні це бачили і все розуміли. Бачила й дівчина. Дещо ніяково почувалася, та не сміла його зупинити. Чи ж можна заборонити юнакові дивитися на тебе гарячими відданими очима, які нічого не вимагають навзаєм?

Для нього Оксана була світлим острівцем, сонячним зайчиком серед нерідко брутального світу. Навколо неї часто лунали двозначні жарти, грубуватий сміх. Вона ж на це не зважала. Та й дівчата не ображалися на її ніби нетутешність — було приємне її тепле рівне до них ставлення. Спочатку були подивовані появі серед них дівчини, що зросла в їхньому селі, але наче в іншому світі. Але згодом звикли до неї, навіть по-своєму полюбили. Зараз вони з цікавістю спостерігали, як дівчина вийде з непростого становища, в яке поставив її мовчазний закоханий юнак. Оксана ж, здавалося, була незворушною.

Данько приходив на ферму кілька разів на тиждень. Щоразу, після чергових відвідин, у нього за плечима ніби виростали крила. Світ ставав ширшим, сумна домівка — веселішою, а люди навколо — добрішими.

Так минуло літо — у праці й нехитрих та нечастих радощах. Осінь прилетіла зненацька разом з холодними вітрами, з дрібними марудними дощами. Бабиного літа не було. Птаство відлетіло якось поспіхом. Лиман змінив срібно-синій колір на одноманітно сірий, а часто й чорний з білими бурунами. Єдиною відрадою для Данька було його велике хвилююче почуття, що ховав у своєму серці.

Але довелося хлопцеві на деякий час покинути село. З’явилася можливість заробити трохи грошей, приставши до рибальської бригади, яка виходила в море. Тут він втрачав свою замріяну одинокість і щастя бачити кохану. Треба було обирати. Та й не надовго це, — заспокоював себе хлопець. Лише на місяць.

У морі були зовсім інші закони життя — жорсткіші, з вимогами колективної дисципліни, з безумовною покорою волі бригадира. Сама морська стихія примушувала ставати суворішим. На мрії часу не лишалося, на спостереження за сходом сонця — теж. Робота вдень, незрідка вночі, під поривами колючого вітру, сильними ударами холодних солоних хвиль, гартувала як тіло, так і душу.

Місяць дався хлопцеві нелегко, але щось і змінив у ньому. З юного мрійника перетворив на молодого мужчину, який уже певно знав, чого хоче від життя. А хотів — постійної роботи, хоч і важкої, яка давала б змогу утримувати родину, й понад усе — своєї власної сім’ї, де господинею була б омріяна кароока дівчина, така ні на кого не схожа. З цими думками поспішав Данько до рідного села.

Дув холодний горішній вітер, свистів у вухах, зривав з голови шапку. А юнак спішив до двору, маючи на меті сьогодні рішуче зреалізувати свій план — освідчитися Оксані.

Мати й сестра зраділи його появі. Скучили. Батька десь не було. Заспішили збирати вечерю. Хлопець відмовився й почав поспіхом вдягати святковий костюм. Надія мовчки, якось сумно за ним спостерігала. Далі не втрималася, запитала:

— Куди ти, Даню?

— Як куди? — збуджено відповів хлопець. — З тобою на ферму.

— Не ходи туди...

— Чому? — спантеличено запитав сестру.

— Її там нема, — тихо мовила Надія. — Вона вийшла заміж і поїхала з села.

Юнак зблід на виду й безсило опустився на стілець. Повідомлення було таким несподіваним і приголомшливим, що, здавалося, розірве його серце на шматки. Треба було діяти бурхливо, нестримно, аби дати вихід почуттям. Хлопець панічно почав зривати з себе святковий одяг. Розліталися гудзики й зав’язки. Потім миттєво одяг рибальський — гумовий плащ і такі ж чоботи, високі аж до стегон. Без шапки вискочив за двері, схопив весла й побіг на берег.

— Куди ти, синочку?! Зупинись! Буря ж!..— у розпачі кричала навздогін мати.

Безвільно опустивши руки, мовчки стояла сестра. Знала: зараз його ніщо не зупинить. «На все воля Божа, — швидко-швидко повторювала в думках, як заклинання. — Господи! Поможи йому!..»

Данько зсунувся з крутого берега прямо до свого човника, що ніби давно чекав господаря. «Який же він маленький порівняно з морським», — подумав хлопець. Легко зіштовхнувши суденце на воду, переборюючи важкий зустрічний вітер та високі хвилі, що кидали його, мов тріску, погріб веслами, не відаючи куди. Аби втомитися і трохи прийти до тями.

Плив довго, як у запамороченні. Думок не було. Почав приходити до пам’яті, коли відчув, що дуже змерз. Озирнувся. Вечірні вогники у вікнах сільських осель зникли. Значить — зайшов далеко. Але як це вдалося у таку бурю? Човника розвернуло до вітру бортом, і хвиля часто перелітала через нього. На днищі зібралося чимало води. Нічого, зараз зігріється звичними для рибалок рухами і вичерпає воду. Широко розставивши ноги, уперся у днище. Потім, рвучко розвівши руки, дужо навхрест ударив ними себе по боках. Ще кілька таких розмашистих рухів — і тепло піде по тілу. Та щось різко кольнуло в грудях. Не зважив на це. «Краще біль фізичний», — подумав. Продовжував бити себе широкими помахами рук ще й ще, зігріваючись і водночас допомагаючи вітрові розхитувати човна.

Останній рвучкий порух зрезонував із сильним поривом вітру. Водночас висока хвиля накрила човна, викинувши в невблаганну стихію гребця. Важкий мокрий рибальський одяг та біль у серці довершили свою чорну справу...

Вітер дув до світанку. Чайки панічно ширяли під чорними хмарами й відчайдушно кричали. Перед сходом сонця, як це часто бувало, буря стихла, мовби впокорена страшною жертвою, кинутою до її ніг. Білі буруни оговталися, перетворившись на покірні хвилі. Лиман заспокоюється швидше, ніж море.

Вранці з-за хмар виринуло Данькове Сонце й осяяло зграйки чайок, що білосніжними хмарками лежали на сірій воді. Про нічну трагедію нагадував тільки маленький зелений човник, якого тихо прибивало до берега.

Наталя ШАТАЛОВА.
м. Южне.

 

Переглядів: 1817
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua