Обережно: сюрприз!

Вони бувають різні, сюрпризи. І не треба навіть доводити, що кожен з них для людини — стрес. Не має значення, несе він позитивний чи негативний заряд: несподіване підвищення по роботі чи звільнення. Або: кандидат у депутати за всіма підрахунками переміг на виборах, а депутатом несподівано став інший. Оце вже «сюрприз» для десятків тисяч виборців.

Юрчик, по правді, не переймався тими проблемами: вільний таксист! Його повсякденний клопіт «піймати» пасажира, благополучно довезти за адресою і не проґавити іншого.

О, знову вона, вчорашня коза-дереза! Тоді він не зупинився на порух її руки, бо вже був з пасажиром. Але вона не образилася, навпаки — послала йому навздогін поцілунок з долоні, тоді і подумалося: коза!

А зараз він «порожняком», тож — до ваших послуг.

— Куди скажете?

— На сьоме небо! — кокетливо посміхнулася. «Вона що — завжди «з привітом»? — подумав, а вголос дипломатично-стримано:

— Назвіть адресу або «голосуйте» іншому! — екстравагантні красуні не викликали у нього довіри. Адресу назвала, явно не вдоволена тим, що її манеру спілкування не було оцінено.

Сталося так, що згодом він мало не щодня підвозив її (чатувала на нього чи що?). А потім пішло-поїхало. То вона «випадково» зустріла його десь на вулиці. То хтось торкнувся його руки у крамниці — і знову всюдисуща Танька. Навіть уже зверталася до нього, як до давнього знайомого: «Юрасику». Приручала?

Чи то повіяли особливі вітри з Атлантики, чи на небі зовсім інакше вишикувалися планети, — ці двоє, схоже, почали зустрічатися. Обережно, ненав’язливо, ніби навпомацки шукаючи броду. Так сплив той непевний тиждень. І вона вирішила нарешті прояснити обставини:

— Завтра вранці підкоти до мене свого фаетона, я приготувала тобі сюрприз!

Здивувався: який ще сюрприз? Знайомі без року тиждень. Прохання однак виконав — уранці вже був біля її оселі. Те, що потім сталося, не тільки ошелешило його, а й взагалі відібрало мову: до нього пливло щось білосніжно-ефірне, невловиме, і знайомим голосом говорило:

— Юрчику, я вирішила...

Святі угодники! Йому назустріч прямувала саме вона, Танька, у білосніжному весільному вбранні з довгою фатою.

— ...Ми з тобою люди сучасні, то чого тягти кота за хвіст? Зараз поїдемо і розпишемося...

Якби тої миті хтось спостерігав за ними, то дуже подивувався б: чому чоловік, здавалося, досі такий впевнений у собі, несподівано крутнувся на місці і, як заєць під прицілом, прожогом рвонув геть від «нареченої», не промовивши ні слова.

Його лихоманило: це ж що виходить — мене без мене оженити? Ну, сюрпризерка, ну коза! Тиждень зустрічатися і — «розпишемося»? Та що ми знаємо одне про одного? Що я — водій, а ти — пасажирка?

Справді, історія не однозначна — на жаль, і таке трапляється у нашому житті. Але поміркуймо: чого ці двоє прагнули, зустрічаючись? Як видається, вона явно «пристрілювалася», а він не опирався, давав їй таку можливість. Чи усвідомлювали свою кінцеву мету у таких непевних взаєминах?

Такої мети очевидно не було у таксиста, що й засвідчила його ганебна втеча.

А от щодо Тетяни... Все ясно, як божий день: і завчасно придбане весільне вбрання, і тверде (зауважте: одноосібне!) «я вирішила», «розпишемося».

А втім, не у таку вже й сиву давнину, у XVIII—XIX століттях, лиш для написання звичайного приватного листа за столом збиралася вся численна родина. Прискіпливо обговорювали свої новини і проблеми, плани на майбутнє, які фігурували у кореспонденції. Все те диктувалося родинному «писарчуку», і знову — суперечка, поправки, аргументи. І все це з приводу одного звичайнісінького листа!

А тут мова про надто серйозну річ — створення нової сім’ї, дуже важливої ланки суспільства — і з такою начебто легкістю, з таким поспіхом, як на пожежу. Чи так бездумно і безвідповідально мала би поставитися до цього майбутня берегиня домашнього вогнища, майбутня мама? Бо ж відомо: від поцілунків народжуються діти. А ще відомо, як швидко в наш час розпадаються такі скороспішні шлюби і хто розплачується за те безголів’я. Звісно — діти, найнезахищеніші члени суспільства.

Страшна статистика: тисячі покинутих напризволяще дітей сьогодні живуть на вулицях, тисячі хлопчиків і дівчаток у будинках немовляти, дитбудинках, інтернатах чекають собі тата-маму з числа усиновлювачів. Більшість з них «випадкові», небажані діти, сумний ужинок нерозбірливих зв’язків, особливо у підлітків, а також безвідповідальності дорослих.

Здавалося б, такого ніколи не могло бути навіть уві сні, але сталося! Сьогодні з допомогою інтернету можна купити навіть дівочу цноту. Подумати тільки: товаром стала дівоча недоторканість! Це ж до якого плінтуса впала у нас сьогодні мораль?! А проте... «Помри, але не дай поцілунку без любові». До цього ще у минулому столітті закликав і сучасниць, і прийдешніх геній короткого оповідання. Зверніть увагу: не мама повчала доньку, не з професійного обов’язку якась класна дама — застерігав і закликав до цього, до чистоти фізичної і моральної чоловік, м-у-ж-ч-и-н-а!

Цікаво, чи вивчають сьогодні у наших школах творчість Антона Павловича? А якщо вивчають, то чому так і не дослухалися до мудрості класика літератури?

Ну а що наш Юрчик-Юрасик? У нього, здається, все гаразд. Іноді згадує про той горезвісний «сюрприз», але з прикрістю. Дивачка... В принципі ж, мабуть, непогана людина, Тетяна. Зуміла швидко привернути до себе увагу, але ще швидше — відштовхнути від себе. Мудрість життя, однак, полягає в іншому: не спіши раніше початку і не здавайся раніше кінця.

Гай-гай, як плине час, як давно, здається те було: і поцілунок з долоні, і її вибрик із сьомим небом. Вже три роки, як він у шлюбі з Раєю, своєю чорноокою приманкою (Юрчик полюбляє подібні іменнячка).

Коли приятелі запитують, як йому ведеться з дружиною після вільного холостяцького життя, відповідає цілком щиро, навіть здивовано:

— Уявіть — живу у раю.

І не перебільшує, не лукавить. У нього навіть узвичаївся своєрідний ритуал: повертаючись з роботи, стукає у двері:

— Раю, впусти мене до раю!

Знає: відчиняться двері, і звідти подме хвиля апетитних запахів — вареного, смаженого, печеного. Невже його улюблене заварне печиво? І Рая, завжди радісно усміхнена, завжди гарна й причепурена: у високій зачісці причаїлася свіжа трояндочка, у вушках — сережки, на руках — бездоганний манікюр. Одного разу захотіла взагалі вразити чоловіка: вушка по всьому периметру оздобила сяючими сережками. Красиво, але...

— Ну, любонько, це вже занадто! Сорока-білобока? Все блискуче у свій дзьобик? — не похвально розглядав дружину.

— Це нині модно! — мало не плакала.

— Можливо, але цього більше не роби. Це ж скільки разів треба було проколоти вуха!

— Я ще до знайомства з тобою, — тихо мовила, розуміючи, що сюрприз не вдався.

Але, попри все, у їхньому раю справді затишно. Одне почало непокоїти цю пару: у них поки що не було діток. Мріяли, сподівалися, чекали... А про той випадок із сережками, може, ніколи і не згадали б, якби Юрчик не приніс одного разу з роботи журнал: хтось із пасажирів забув у салоні. Погортала його Рая, і її увагу привернули два знімки: людське вухо і людський ембріон, вже цілком сформоване крихітне дитятко клубочком у материнському лоні. Довго розглядала, порівнювала і дивувалася, а прочитавши ту публікацію, обхопила голову руками і застогнала... Я ж проколювала не тільки вушко...

У публікації йшлося про новий головний біль для вчених: чому так разюче схожі між собою людське вухо й ембріон? Що спільного між ними? Справді, якщо накласти один знімок на інший, дитятко лягає у вухо, як у рідну колисочку, і вони стають одним цілим. Отже, проколюючи вухо...

Квітка троянди завжди попереджає: не чіпай, бо вколешся. А у нашому випадку з вушком та ембріоном — який сигнал посилає природа, про що попереджає, від чого застерігає: не чіпай, не втручайся бездумно у незвідане, якщо не хочеш розплати? Можливо, і тут розплачуються дітки ще до свого зачаття?

Людству не звикати віддавати борги. Розплачується за вирубані ліси, висушені болота, смертоносні викиди в атмосферу, в ріки та моря, хижацьке виснаження чорноземів.

...А що ж у Юрчика і Раї? У них, як і раніше, — любов і затишок. Ось тільки Рая більше не носить сережки. Її часто бачать у храмі: подовгу стоїть у молитві перед іконою Матінки Божої. А ще протоптала стежку до лікарів. Там сказали: сподівайтесь. П’ятдесят на п’ятдесят.

Сподіваються...

Майя ФІДЧУНОВА.

Переглядів: 1095
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua