РубрикиІсторія

Знати, шанувати — щоби продовжити справу

На початку березня cповниться 150 років від дня народження видатного одесита Івана Митрофановича Луценка. До цієї дати двоє одеських науковців — кандидати історичних наук, доценти кафедри історії України Національного університету ім. І. І. Мечникова Тарас Вінцковський та Олександр Музичко (на знімку) — підготували монографію про славного краянина. Книга обсягом 370 аркушів, поки що в електронному варіанті, має вийти у київському видавництві «Зелений пес» накладом 1000 примірників. Та, як це давно вже повелося, для звершення будь-якої української справи катастрофічно бракує грошей. Про те, як їх добути, а передусім — про постать Івана Луценка на тлі історичних подій в Україні початку ХХ століття та в контексті нинішньої антиукраїнської антигуманітарної політики, саме і йшлося на презентації проекту видання цієї книги, що відбулася у прес-центрі Українського клубу Одеси.

Коли знайомишся з життєписами, а надто — з діяльністю визначних особистостей періоду української революції 1917—1920 років, то впадає в око якась майже містична подібність ситуацій — якщо порівнювати з найновішою українською історією періоду такого довготривалого становлення нашої відновленої державності, надбігає думка про трагічне якесь дежавю. А з іншого боку, у всьому вчувається гостра нестача саме таких людей, до кінця відданих українській ідеї, непідкупних, розумних та високоосвічених… Й саме тому, знов сама собою напрошується думка: нині існує гостра необхідність вивчати, знати все про той час і про тих людей, щоби не тільки вшановувати, формально раз чи двічі на рік віддавати їм данину пам’яті. А й затим, щоби брати ті корисні зерна цих знань та засівати ними поле нашої праці, звіряти її за ними, враховувати їхні помилки, але і їхні здобутки також.

До цього закликають нас і молоді одеські історики, чиє становлення як науковців бачимо від самих початків української Незалежності, тому вони вже більшою мірою належать до середнього покоління вчених. Давно і цілеспрямовано вони розробляють тему повернення в українську історію, передусім — тут, в Одесі, історичної правди, повернення із забуття славних імен тих людей, котрі направду творили ту історію та залишили в ній свій помітний слід. І що це, як не та духовна, через десятиліття нового уярмлення пов’язуюча покоління українців нить їхнього устремління до утвердження української державності? Незважаючи на всі труднощі, свої наукові дослідження вони намагаються втілити у книжках та поширювати їх серед одеситів, котрим постійно забивають голови міфами, що створювалися упродовж всього періоду совєтської окупації. Одним з найяскравіших прикладів самовідданого патріотичного служіння правді в українській історичній науці стала колективна монографія «Чорноморська хвиля української революції (провідники національного руху в Одесі у 1917—1920 рр.)», присвячена 20-й річниці Незалежності України. Про Івана Луценка йдеться у розділі «Будівничі українського війська», написаному якраз Т. Вінцковським та О. Музичком. Й ось тепер — об’ємна монографія про напівзабуту постать визначного українського діяча. Певна річ, розмова про Івана Луценка ще попереду, після виходу книжки у світ, а під час презентації проекту видання автори лише коротко окреслили життєпис цієї людини, пам’ять по яку вони повертають в науковий та суспільний обіг. З цього приводу Тарас Вінцковський, зокрема, сказав:

— Недавно натрапив на одеський календар відзначення ювілейних і важливих дат на 2013 рік, побачив там дуже багатьох людей з різних галузей знань та сфер діяльності. Івана Луценка там, безумовно, не виявилося, у чому я й не сумнівався. Чи не тому, що в Одесі про нього мало хто знає? Менше двох років тому відбулося кілька презентацій книги «Чорноморська хвиля української революції», яка стала чи не першим кроком у напрямку популяризації Івана Луценка та інших постатей. До слова сказати, за визначенням авторів, ідея появи монографії про Івана Луценка генетично пов’язана з цією книгою. Рік тому, у січні 2012-го, був ще один захід, який міг би стати відправною точкою щодо популяризації української Одеси: під егідою облдержадміністрації відбувся «круглий стіл», присвячений Дню Соборності України, на який запросили, з одного боку, представників громадськості, а з іншого — частину істориків-україністів. Тоді цю монографію було подаровано одному із заступників голови ОДА, Д. Волошенкову, щоби влада звернула увагу на те, що Одеса — це не лише космополітичне місто, воно, передусім, є містом українським, у якому українці залишили свій яскравий слід… Я давно мріяв про те, що така монографія колись з’явиться, можливо, пізніше. Але завдяки енергії мого колеги й співавтора її вдалося написати порівняно швидко, до того ж обсягом значно більшим, аніж планувалося. Відтак сподіваємося, що сьогоднішня презентація проекту видання посприяє перетворенню його з електронного варіанту на паперовий. І це стане ще одним кроком у руйнуванні міфу про те, що Одеса не була українською, а також однією з цеглинок у споруді інших трендів в історичній пам’яті одеситів.

— Про монографію будемо говорити, коли вона вийде друком, — сказав Олександр Музичко. — А сьогодні все ж варто поговорити про Івана Луценка, про одеську Україну та українську Одесу. А також про розгортання історико-меморіального руху в нашому місті та на Одещині. Цей рух має полягати не тільки в якихось глибинних речах, а й в елементарних діях. Як ось, наприклад, реставрація меморіальної дошки на вул. Херсонській — на ній вже ледь видно літери.

Далі історик коротко зупинився на деяких, найбільш яскравих, фактах життєпису Івана Луценка до 1917 року, на який припадає апогей його діяльності — власне, до початку 1919-го, його трагічної загибелі. Ці два розділи про названі періоди якраз і становлять композицію книги, засвідчуючи величезну насиченість його життя під час національної революції. Як лікар, випускник Петербурзької військово-медичної академії, Іван Луценко відзначався різноманітністю інтересів як наукових, так і в практичній медицині, й ці інтереси тісно перепліталися з його громадською та державницькою діяльністю. У 1918-у він допомагав хворим, часто безплатно, на вул. Херсонській. На вул. Степовій, на Молдаванці, була лічниця, де він приймав хворих. Що ж до його громадсько-політичної діяльності, то вона була спрямована на лібералізацію суспільного життя — тобто на боротьбу з самодержавством, з місцевими чорносотенцями. Це перше. А друге, зазначив історик, ця його діяльність як українця, одного з лідерів української громади, який намагався увиразнити місцевих українців, повести їх за собою, показати їм на всіх рівнях, що необхідно бути українцем у всіх сенсах — політичному, культурницькому і т. д. Коли ми говоримо про історію українців Одеси початку ХХ століття, підкреслив О. Музичко, то скрізь там є Луценко.

— Спочатку він очолював одеську «Просвіту», після її закриття — Український клуб Одеси. Дуже важливо підкреслити: Іван Луценко виховував своїх дітей в українському дусі. (А я завжди наголошую: треба починати з себе і своєї родини, перш ніж проповідувати іншим). Виступав за повне усамостійнення української церкви. Про постать Івана Луценка можна говорити дуже багато. Іноді пишуть, що біографічний жанр дещо вузький, бо не дозволяє, мовляв, повністю побачити всі події. Але є люди, через біографії яких можна вивчати історію. Вже через місяць після створення Центральної ради Іван Луценко (разом з Володимиром Чехівським, також одеситом) увійшов до її складу, й це само по собі вже було ознакою того, яку роль у житті української громади він посідав. Активно долучається до українізації війська: в Одесі був створений окремий український корпус на чолі з генералом Марком Мазуренком. Разом зі своїми однодумцями створив і очолив Одеську військову раду, яка фактично стала одним з чинників формування української влади та проголошення Української Народної Республіки. Пізніше був одним з реальних кандидатів на посаду диктатора України (розглядалися і Павло Скоропадський, Микола Міхновський, Євген Чикаленко та ще дехто) й набрав найбільше голосів, але не пройшов через фальшування прибічників Скоропадського. У березні 1919-го був схоплений більшовиками і вбитий. Існує версія, що більшовики, дізнавшись, хто потрапив до їхніх рук, зарубали його шаблями…

Варто також згадати, що про Івана Луценка писали двоє таких видатних діячів, як Євген Маланюк та Дмитро Донцов, і це ще раз підтверджує, наскільки це була масштабна постать.

Учасники презентації висловили низку цікавих думок та пропозицій з приводу видання книги про Івана Луценка. Зокрема, заступник голови Лікарського товариства Микола Тащун подякував усім, «хто підтримує український дух у нашому місті, тому що, за даними перепису, українців тут начебто й більшість, а за відчуттями вони часто ніби як діаспора в рідній державі». Цілком слушно, але тут, без сумніву, багато в чому винні самі ж українці. Лікарське товариство, як було запевнено присутніх, обов’язково долучиться до важливої справи видання цієї монографії.

Принагідно виникає запитання, зазначила культуролог Тетяна Ананченко, як ставиться наукова медична громадськість, зокрема в медичному університеті, до таких постатей. Як це доноситься до студентів, чи знають вони про людей, що склали славу Одеси, і медицині в тому числі: Івана Луценка, Івана Липу й інших, котрі поєднували фаховість найвищого рівня та громадсько-політичну діяльність, до якої покликав їх час? Нинішній час так само кличе фахівців-патріотів до конкретних дій, та чи багато можемо назвати в сю ж мить імен? Чимало таких людей, чиїми зусиллями можна було б не допустити того, що маємо зараз «на нашій, не своїй землі», чомусь вичікують, сподіваються на інших або ж не знати на що. Але само собою ніщо не робиться, а вороги, як той шашіль, таки добре вже підточили підвалини держави. Підтримку цього проекту з боку своїх колег обіцяв і присутній на презентації заслужений художник України Сергій Савченко, знаний мистець, та запропонував ширше подивитися на проблему популяризації української історії.

Під час презентації пролунала й пропозиція звернутися до міської ради. У відповідь хтось вигукнув: та вони, як почують, то й ті меморіальні дошки, що є, познімають! От таку заслужила собі славу нинішня міська влада.

Недавно відроджений Український клуб Одеси, шануючи пам’ять про одного з перших своїх президентів Івана Луценка, також обіцяє підтримку цього проекту. Як і обласна організація політичної партії «УДАР Віталія Кличка», що озвучив її очільник в Одесі Андрій Юсов, «вважаючи необхідною популяризацію особистості Івана Луценка, та звертається до всіх одеситів із закликом відгукнутися на звернення істориків про необхідність якнайширшого розповсюдження інформації про видатного співвітчизника».

Автори книги просять всіх охочих долучитися до спільної справи переказувати кошти на видання книги за реквізитами, вказаними нижче.

Роман КРАКАЛІЯ.

 

 

Переглядів: 924
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua