РубрикиБез рубрики

Чи станемо колись таки українцями?

«Наша пісня гарна, нова, починаєм її знову!..» Ці рядки щораз спадають на думку, коли вкотре заводять про нашу рідну, державну мову.

Чи ж повинні держслужбовці знати і користуватися нею, державною мовою? Відповідь однозначна. Але ж ні: знову і знову починаються спекуляції, словоблудство, телебрехня (особливо на місцевих телеканалах на кшталт «АТБ», «Академія»), примітивні «історичні» пояснення для народу, агресивно-фальшиво-шизофренічні узагальнення всілякими горе-істориками і горе-журналістами, які висмикують факти, коментуючи їх за власним українофобським розумінням. При цьому постійно сіється ворожнеча, поділяючи на «они» (це українці) і «мы» («русскоязычные с молоком матери»). А чому не запросити справжнього історика, який знає в деталях цю проблему? Та зась! Тільки одні уста «глаголят истину»...

Першість у боротьбі проти однієї з найважливіших ознак Української національної держави належить меру Одеси гр. Костусєву, уродженцю Сахаліну. Йому, бачте, не потрібна для його «діяльності» українська мова, бо Одеса — це місто новоросійське: на кожній вулиці білборди про «великий и могучий русский язык», прославляння імператорів Катерини II та Олександра ІІ, відкриття їм пам’ятників (чи є десь у світі щось подібне?), нищення української історії (перейменування вулиці Івана та Юрія Лип). Тих, хто протестує проти цього нищення — справжніх українських патріотів, називає фашистами. І все це в державі, в якій живе і є її громадянином! Справді, що може знати про українську історію, українських вчених і митців, українських героїв викладач наукового комунізму? І не хоче, і не буде, бо має психологію раба: возвеличує імперію, російську чи радянську.

Постійно з переважної більшості каналів, газет іде інформація, що Одеса — це особливе місто, а одесити — особлива каста. До речі, тих одеситів, до яких апелюють за «круглими столами» іншої телеведучої, майже нема: або вже померли, або покинули рідне місто.

Дзвонять у студію тим ведучим такі ж, наповнені великою ненавистю до України, переродженці-українці, престарілі комуністичні бабусі або зайди, яких переселяли з Росії в Одесу й область (як і в інші наші міста та теплі регіони, зокрема Крим) після розстрілів корінних жителів та виморення їх голодоморами. Пригадую, як саме такі дзвінки були відібрані для озвучення в студію «АТБ», коли мова йшла про вбивство корінного одесита в кількох поколіннях, студента-журналіста Максима Чайки. Я ж, скільки не пробував, до­дзвонитися не зміг.

Сьогодні скрізь домінують прислужники російських колоністів, хохли-манкурти, малороси, що втратили національну гідність, пам’ять про свій рід, пошану до Батьківщини (читай серію публікацій Л. Капелюшного в газеті «Чорноморські новини» «РRО DОMО», липень—серпень 2012 року).

Така ситуація формувалася навіть не десятиліттями, а століттями. Відтак, сьогодні дехто хоче переконати увесь білий світ, що росіяни є корінною нацією в Україні. Але ж це неправда! Їх, росіян, як я уже писав, переселяли на наші терени після масової депортації інших народів (як-от кримських татар — з Криму, німців та греків — з освоєних ними земель), після винищення українського селянства голодоморами, вивезення хазяйновитих хліборобів і справжніх патріотів у табори Колими, Мордви і Сибіру. Потім їхали за комсомольськими путівками на «усиление социалистической власти», згодом — на «ударные стройки», далі настав час відставників, які обирали собі для комфортного життя на пенсії лагідний клімат півдня, заможні українські міста. А Донбас часто заселяли втікачі від закону, бо там, у нескінченних шахтах, серед собі подібних, було легко сховатися від правового переслідування і людського осуду... Так і формувався небачений у світі гібрид російської України.

Тепер про мову. Так, за Конституцією в Україні кожен народ має право на рідну мову, на збереження своєї культури. Але ж державною мовою тим же Основним Законом визначена українська і громадянський обов’язок кожного, хто тут живе, знати її.

Рідну мову народові дає сам Господь. І як говорив російський письменник (до речі, з українським корінням) Костянтин Паустовський: «Людина, байдужа до рідної мови, — дикун. Вона шкідлива самою своєю суттю, бо її байдужість до мови породжується цілковитою байдужістю до минулого, сучасного і майбутнього свого народу». У свою чергу письменник Олег Чорногуз влучно додає: «Людина, яка отримала громадянство в чужій державі і не володіє чи не хоче вивчати мову народу, поміж якого живе, — двічі дикун».

Звісно, ніхто не змушував і не змушуватиме розмовляти у побуті українською. Але щоб у парламенті України нехтувати її державною мовою, більше того — принижувати її... Такого дикунства ви ніде не знайдете — ні в Німеччині, ні у Франції, ні в тій же Росії.

Україна — унітарна держава, 78% населення якої — українці. Попри всі процеси переселення, про які я писав вище, станом на 2001 рік етнічних росіян на теренах нашої держави проживало ледь більше за 17 відсотків. То чому їх голос звучить у нас найгучніше? Чому саме російська мова має нині більше прав і поширення, ніж мова корінного народу?

Нині популярний здавен заяложений аргумент, а точніше — ідеологічний штамп: «так історично склалося», нав’язаний перевертнями, манкуртами, щоб українці і далі відчували себе упослідженою нацією. Цьому ж служить і сумнозвісний закон Ка—Ка.

Насамкінець хочу ще раз нагадати всім захисникам російської мови в Україні, зокрема комуністам і їхнім поплічникам, слова Карла Маркса: «Чужою мовою у державі розмовляє або гість, або найманець, або окупант, який нав’язує їй свою мову».

Бути українцем чи «пересічним» малоросійськомовним опудалом — цей вибір кожен має зробити для себе сам.

Я ж закликаю всіх, хто здатен мислити: одумайтеся, схаменіться і приєднуйтеся до розбудови української держави — України!

Віталій ЖИВИЛКО.
м. Іллічівськ.

 

Переглядів: 697
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua