РубрикиБез рубрики

Генерал безпеки ОУН Микола Арсенич

Недавно до мене завітала моя давня знайома, корінна одеситка, парафіянка церкви Московського патріархату, активна учасниця релігійного туризму, й поділилася, що після виборів втратила спокій. Мовляв, боїться Тягнибока, бо його партія декларує, що Україна для українців, а вона — росіянка, тож її дітей і внуків виселятимуть. Моє пояснення, що члени її сім’ї і вона також українці російського етнічного походження, а націоналісти, як і їх провідник Степан Бандера, вважають, що Україна для всіх, без різниці етнічного походження і віросповідання, для всіх, хто вважає її своєю Батьківщиною, викликало в неї суто одеську реакцію: «Ну це інша справа, а то нам батюшки у церкві таке розказують...»

Під впливом цієї розмови в мене з’явилося бажання розповісти про життєвий подвиг ще одного українського націоналіста, який жив заради майбутнього України.

Кавалер Золотого Хреста Заслуги Української повстанської армії, шеф Служби безпеки ОУН Микола Васильович Арсенич-Березовський був розробником стратегії і тактики національного захисту. Службу безпеки ОУН Арсенич створив за зразком провідних спецслужб різних держав. Методику польських спецслужб він відчув на собі, бо ще з 1936 року був політв’язнем у тюрмі Бригідки та в концтаборі для українців Береза Картузька. Користувався підручниками абверу — німецької військової розвідки і контррозвідки. Про методику радянських органів безпеки дізнавався з протоколів допитів в’язнів і викрадених підручників. Арсенич був призначений керівником СБ після ІІ конгресу ОУН 1941-го. До того очолював військову розвідку, потім був заступником Миколи Лебедя, першого керівника СБ ОУН.

Про послужний список Миколи Арсенича розповіли працівники архіву СБУ Олександр Іщук та Валерій Огороднік у книзі «Генерал Микола Арсенич: життя і діяльність шефа СБ ОУН», яку підготували до його 100-ліття (2010 рік). Автори стверджують, що «СБ ОУН стала нагальною після того, як червоний терорист Павло Судоплатов здійснив замах на Євгена Коновальця». А в період Другої світової війни, коли ОУН стала масовою, «...потрібна була дисципліна. Завдяки жорстким методам український рух став потужним і зміг так довго чинити опір червоній системі». Документів про діяльність Арсенича збереглося дуже мало, бо він був майстерним конспіратором і не залишав по собі слідів, а інші були знищені.

Ще одне джерело інформації про роботу шефа СБ ОУН — протоколи допитів командира УПА-Захід, члена Головного проводу ОУН Олександра Луцького, що проводилися в липні 1945 року. Вони вміщені у двотомнику «Роман Шухевич у документах радянських органів безпеки (1940—1950)», котрий вийшов друком у Києві 2007-го. Луцький і Арсенич добре знали один одного, бо були делегатами конференцій і ІІ конгресу ОУН та засідань Головного проводу, а в 1945 році, коли Шухевич віддав Луцького під суд військового трибуналу, Арсеничу доручили вести його справу. (До речі, Луцький був арештований, коли в період слідства Арсенич відпустив його на побачення з дружиною). Ось як характеризує шефа СБ О. Луцький: «Арсенич — націоналіст до фанатизму, виключно непримиримий до ворогів ОУН і зрадників. Найкращий конспіратор серед тих, кого я знаю, і зумів утаємничити роботу СБ зверху донизу. До кінця 1943 р. всі керівники СБ знизу доверху не підпорядковувались керівникам відповідних проводів ОУН, а були в безпосередньому підпорядкуванні СБ… Він вів політику строгої централізації СБ». За словами Василя Кука, головнокомандуючого УПА після загибелі Романа Шухевича, структура СБ «працювала, як годинниковий механізм».

З березня 1941 року розпочався процес створення баз СБ, явок і бункерів. У 1943—1944 роках до кожного відділу СБ входили референт, два-три слідчі, 10—20 бойовиків та архіваріус. Особовий склад постійно вчився, отримавши знання на розвідувальних курсах, оунівці організовували власні вишкільні осередки. В 1945 році, з переходом УПА в глибоке підпілля, Роман Шухевич розпорядився не організовувати навчання СБ, а перейти до зустрічей в малих групах. Микола Арсенич дав вказівку будувати для цього бункери на 10 осіб.

Завданням СБ було забезпечувати охорону провідників, контролювати дотримання конспірації, підтримувати внутрішню безпеку, організовувати розвідку й контррозвідку, розслідувати кримінальні злочини, скоєні членами ОУН. Конференція керівників ОУН на початку жовтня 1941-го ухвалила рішення перевести більшість кадрів у глибоке підпілля і проводити визвольну агітацію серед населення, збирати зброю та готувати військові кадри. Автори названої вище книги про генерала Арсенича пишуть: «ОУН використовувала нагоду заповнювати своїми членами військові та інші озброєні відділи за умов, з яких не випливали жодні політичні чи військові зобов’язання, а які давали змогу провадити повноцінні військові вишколи». Вони також стверджують, що серед переліку працівників української спецслужби є кілька єврейських прізвищ, але інших національностей не виявлено.

Специфіка структури і завдань СБ змушувала її шефа постійно курсувати по території України. Діяв під багатьма псевдо: «Михайло», «Арсен», «Березовський», «432» та інші. Микола Арсенич, безперечно, мав талант організатора. Він навчав своїх підлеглих:

«Учіться пізнавати душу людини, вмійте вислухати думки інших. Не плекайте ненависть, бо ненависть позбавляє логічного способу мислення. Будьте лікарями, завдання яких лікувати свій народ перед моральною гниллю, перед духовним занепадом». Він мав талант любити людей, любити свою поневолену Україну. Керувався в житті цією любов’ю.

О. Луцький на допитах розповів, яким був М. Арсенич. Невисокого зросту, мав худе продовгувате обличчя, спортивну статуру. Був лисуватий, брив голову, мав ясні чорні очі. В розмові був ввічливий, вмів подобатися співрозмовникові. Автор трилогії про УПА М. Андрусяк про Арсенича пише так: «Невловимий керівник СБ природно виглядав і впевнено почувався у формі німецького гауптмана, коли визволяв із катівень гестапо українських підпільників на Дніпропетровщині, та в формі майора радянської армії, коли 1946 року здійснював операцію власної розробки «Тінь» у Тернопільській, Станіславській та Хмельницькій областях. Він усе детально прораховував і мудро передбачав, виконавців добирав надійних, тому його надзвичайно ризиковані операції увінчувалися успіхом».

Народився Микола Арсенич в незаможній селянській родині в селі Нижній Березів Косівського району на Прикарпатті 27 вересня 1910 року. Мав чотирьох братів, три з яких загинули в Другій світовій війні. У 1929-у польська влада, щоб закріпити своє панування, примушувала українське населення Галичини змінювати прізвища на нові полонізовані з територіальним ухилом. Тому мудрий батько додав до родового імені назву села, вийшло — Арсенич-Березовський. Навчався у Коломийській гімназії, але з 8 класу був відрахований за акції непокори польській владі. (В Коломиї на його честь названо вулицю.) Закінчував Львівську гімназію, а потім — юридичний факультет Львівського університету. Патріотичне виховання отримав у «Пласті», в 15-річному віці вступив в УВО. Був надзвичайно працьовитим, володів кількома мовами. Мав талант аналітика з миттєвою реакцією. За націоналістичну діяльність його кілька разів заарештовували. У 1939 році після початку Другої світової війни оселився в Кракові, де дислокувався провід ОУН(б). 1942 року одружився з Ганною Гунько, львів’янкою, випускницею приватної гімназії. Вона була його особистим секретарем. Доля відпустила йому 37 років земного життя. Загинув 23 січня 1947-го.

В архіві СБУ історики виявили протокол обставин смерті Арсенича, що його склали підпільники. 23 січня чекісти виявили криївку шефа СБ ОУН біля села Жуків на Тернопільщині — за парою, що йшла з невеликого отвору в землі. Ліс оточили. Зрозумівши, що виходу нема, Микола Васильович застрелив дружину та зв’язкову Шухевича, котру саме опитував, облив гасом архів і підпалив, а потім застрелився. Зв’язковою була С. Галушка (псевдо «Марійка», «Наталка»), вона потрапила в руки НКВС, її катували, схилили до співпраці, врятували переодягнені в «своїх», в процесі катувань вона зізналася «своїм», тобто переодягненим сексотам, на кого працює. Микола Арсенич запідо­зрив її зраду після дивної ліквідації органами двох криївок Романа Шухевича, але зберіг їй життя, очевидно, щоб включитися в подвійну гру Галушки з кадебістами. Охоронець криївки підірвав себе гранатою.

Ще 12 листопада 1944 року був затверджений план заходів з ліквідації проводу ОУН. В архіві СБУ зберігається досьє «Барліг», у якому зібрана інформація на керівників підпілля. А на Арсенича заведено ще й окремий «формуляр». Працівники служби безпеки СРСР були переконані, що, знищивши СБ ОУН, вони, нарешті, здолають потужне підпілля «самостійників». Адже керівництво Радянського Союзу лише декларувало можливість вільного самовизначення націй, а насправді прояви національної самосвідомості жорстоко придушувались. Про нібито знищення шефа СБ Миколи Арсенича «особісти» вже двічі доповідали до того, як у січні 1947-го його реально вистежили, про що відзвітували партійним органам та спеціальне повідомлення, підписане міністром МВС СРСР Кругловим, надіслали особисто Молотову і Берії.

На місці загибелі шефа СБ нині стоїть освячений пам’ятний хрест, а останки загиблих поховані у братській могилі УПА в Бережанах.

Після загибелі Миколи Арсенича СБ ОУН очолив Мирон Дяків. Служба працювала так же чітко, як і при Арсеничу. Про це свідчить те, що три ретельно підготовлені замахи на Степана Бандеру були розкриті. В 1951-у СБ було розпущено.

Цінність названої книги О. Іщука та В. Огородніка про М. Арсенича  ще й у тому, що в ній розкрита хронологія, статистика і причини війни «українців проти українців», які стали приводом до звернення митрополита Андрея Шептицького «Не убий!». Це та болюча сторінка, якої історики майже не висвітлювали. Річ у тім, що з кінця 1943-го НКВС постійно збільшував свою агентуру в українському підпіллі. Наприклад, завербовані енкаведистами особи підкидали фальшиві списки «агентів», робили фотомонтажі — фото повстанців майстерно поєднували з фотографіями співробітників НКВС. Внаслідок провокативної роботи з наближенням фронту в ОУН поширився «психоз страху» перед зрадою. СБ почала «чистки» з метою усунення з ОУН агентури противника. Як стверджує професор В. Сергійчук у передмові до другого тому документів про Р. Шухевича (на основі розсекречених документів галузевого архіву СБУ), «каральним органам більшовицької влади до 1947 року значною мірою вдалося впровадити свою агентуру до низових структур оунівського підпілля, яка своїми діями в окремих теренах спровокувала не тільки загальну підозру, але й призвела до невиправданих чисток з боку СБ ОУН. Особливо це було характерним для Волині». Автори книги про Арсенича наводять цифри, які свідчать про масштаби боротьби: у січні—квітні 1946-го енкаведисти виявили і знищили 2517 повстанських бункерів. Вони також підтвердили висновки істориків Г. Биструхіна і Д. Веденєєва, що на 1 листопада 1946 року агентурний апарат МГБ у Західній Україні налічував 644 резиденти, 2249 агентів та 18165 інформаторів. У липні 1945 року в західних областях діяло 156 спецгруп НКВС чисельністю 1763 особи, крім цього, діяли фальшиві «районні проводи ОУН», до яких залучались сотні людей, котрі вірили, що належать до справж­нього націоналістичного підпілля.

Шеф СБ ОУН Микола Арсенич, за свідченням його колеги Григорія Пришляка, наполягав не на фізичному знищенні підозрюваних, а на ретельній перевірці осіб, запідозрених у пасивній співпраці з окупаційним режимом. Таких виключали з ОУН. Микола Арсенич та Василь Кук неодноразово намагалися привести до тями надто ретельних «активістів» СБ у регіонах.

Про зрадництво 50-х років минулого століття нещодавно вийшла книга згадуваного вище лауреата Шевченківської премії Михайла Андрусяка «Останні з когорти «залізних». Нелегко було авторові оприлюднити десятки конкретних прізвищ і навіть подати деякі фото осіб, котрі під тиском різних обставин зголосилися на співпрацю з окупантом і видали тисячі своїх побратимів. Адже в УПА воювали неповнолітні батьки письменника, за що були репресовані, а вісім членів його родини поклали голови в цій боротьбі. В своїй книзі він наводить оперативні псевдоніми зрадників, їхні листи-доноси та інші документи. «Обнародувавши добуті факти, — роздумує письменник, — я давав читачам можливість зрозуміти, в яких нестерпних умовах воювали останні українські повстанці». Він твердо переконаний, що зрадники занапастили й свій родовід, бо розплата рано чи пізно наздоганяла провокаторів. В інтерв’ю газеті «Україна молода» (26.10.12) М. Андрусяк підтверджує свою думку прикладами. «Високопоставлений» зрадник Роман Тучак (псевдо «Кіров»), референт СБ ОУН Коломийщини, був скошений інфарктом тяжкої форми. А окружний субреферент СБ Микола Ільницький («Кузнєц»), ставши запроданцем, спився. М. Андрусяк зауважує: «Я зустрічався з ними на їхніх дачах під Києвом. Це були деградовані особи. Мабуть, зрада роз’їла їх ізсередини. Тяжіє цей гріх і над їхніми нащадками».

Зрадництво 1950-х нікуди не зникло. Воно набуло в незалежній Україні ще цинічніших форм, бо тепер йдеться не про життя й смерть, як це було тоді, а про задоволення меркантильних інтересів, тобто про збагачення.

Микола Арсенич за 12 днів до смерті написав листа командирові УПА Романові Шухевичу, в якому виклав свої думки про засади нової тактики ОУН. Він, зокрема, наголошував: «Якщо ми не піднімемо Схід, то в нас не найдеться гідних наступників нашої боротьби… але на найближчий час перспектив немає і навряд чи будуть протягом найближчих декількох десятків, а може, й сотень років». Його турбувало, яким чином зберегти людські життя і не допустити розчарувань, зневіри, депресій. Тоді, як і тепер, долю України може вирішити лише воля людей, готових до боротьби, а не до покори.

Микола Арсенич належав до тієї когорти патріотів, котрі готували широкі маси до усвідомлення необхідності визвольної боротьби. Нам сьогодні потрібно вчитися цінувати власну державу. Українські націоналісти — патріоти поневоленої нації — горіли бажанням мати самостійну Україну, вони працювали на майбутнє свого народу. В «Марші ОУН» Олеся Бабія є святі слова:

«Плекав нас біль по втраті України,
Кормив нас гніт і гнів на ворогів».

Аліна ПЛЯЧЕНКО,
голова Одеської ліги українських жінок.

Переглядів: 1668
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua