РубрикиВраження

Захоплююче знайомство з Жовквою

Це містечко, розташоване за 30 кілометрів на північний захід від Львова біля підніжжя одного з уступів мальовничого горбистого пасма Розточчя, буде цікавим усім шанувальникам середньовічної архітектури. Адже тут дивом зберігся цілісний архітектурний ансамбль, побудований за принципом «ідеального міста» епохи Відродження, що означало відповідність двом критеріям — бути добре укріпленим та гарним водночас. Ймення цьому місту — Жовква. Порівнюючи її з Одесою, розумієш її архаїчність, де ренесанс і бароко можна вивчати без префікса нео.

Найдешевший спосіб дістатися Жовкви з Одеси — доїхати потягом до Львова, а звідти автобусом чи електричкою. Цю мандрівку цілком можливо спланувати на один день — потяг прибуває до Львова вранці, а відходить увечері.

Й ось, од жовківської залізничної стації, подолавши кількадесят метрів прямою вулицею, через одну з міських брам — Звіринецьку — потрапляємо до ренесансного середмістя, а саме на Вічеву площу. Після нещодавньої реконструкції площі було повернуто бруківку, а разом з нею й ошатний вигляд та сподівання на кращі зміни в житті деяких інших занедбаних архітектурних перлин міста. Вічева площа — це саме осердя міста, його окраса, створена італійськими зодчими.

Ліворуч від Звіринецької брами розташований замок, який був зведений стараннями польського магната Станіслава Жолкевського та його дружини Реґіни у 1594—1606 роках. Замок, який зазнав кількох перебудов, доволі добре зберігся і є найстарішою спорудою Жовкви, що дійшла до нашого часу. Квадратовий за планом він захищений триярусними вежами. Над в’їзним порталом головної двоповерхової вкритої червоною черепицею будівлі здіймається прямокутна чотириярусна башта. Протягом історії найкращий час замок пережив у власності Яна ІІІ Собеського. Король перетворив його на розкішну резиденцію, інтер’єри якої прикрашали дорогі меблі європейських майстрів, велике зібрання живопису голландських, французьких та місцевих малярів. У 1706—1707 роках замок був резиденцією ро­сійського царя Петра І під час Північної війни Росії зі Швецією. Саме у його стінах, на військових нарадах, було розроблено відомий жовківський стратегічний план розгрому шведського війська. Замок відвідував і гетьман Мазепа, котрий, як вважають, саме тут дізнався про наміри царя реформувати Гетьманщину, що й стало підставою таємних перемовин зі шведським королем Карлом ХІІ. За австрійського панування, коли у будівлі розмістили адміністративні установи, замок почав занепадати. Під час Другої світової війни тут, як свідчить табличка на одній із замкових веж, «з 26 на 27 червня 1941 року катами НКВС замордовано до 50 жителів Жовківщини». По війні приміщення замку пристосували під казарми, а згодом перетворили на житло для офіцерських родин. Нині, після реставрації 2003 року, приуроченої до 400-ліття надання маґдебурзького права, тут планують відкрити музей.

Західний бік площі доповнює й ратуша, двоповерховий будинок якої прилягає до оборонного муру замку. Посередині споруди, над входом, височіє дзиґарова вежа, увінчана банею. Фасад, по обидва боки від порталу, має по шість вікон, на підвіконнях яких око тішать квіти. Дах ратуші також вкритий черепицею.

З протилежного від замку торця ратуша муром з’єднана з Глинською, або Краківською, брамою. На початку 1960-х її було розібрано, позаяк крізь неї не могла проїхати військова техніка, але потім, стараннями товариства охорони пам’яток історії та культури, ворота відбудували. Інші дві міські брами — Львівську та Жидівську — розібрали ще за австрійців і відтоді не відбудовували.

Краківська брама сполучає ратушу з будівлями костелу святого Лаврентія, що є домінантою площі. Ця архітектурна пам’ятка світового рівня була збудована у XVII сторіччі у стилі ренесанс відомими зодчими Павлом Щасливим, Амвросієм Прихильним та Павлом Римлянином. За переказами, храм було зведено на підвищенні, яке насипали взяті Станіславом Жовківським у полон турки. У костелі, який знову почав діяти з набуттям Україною незалежності завдяки опіці польського війська та відділу реставрації Варшавської політехніки, збереглися розкішно прикрашені вівтарі, мармурова хрестильня і надгробки представників родин Жовківських, Собеських та Даниловичів. Напевно, саме через це поляки досі називають святиню «маленьким Вавелем». Чимало скульптурних композицій виконав у XVII сторіччі німецький архітектор і різьбяр Aндреас Шлютер, а інтер’єр створено пензлем іта­лійського маляра М. Альтамонте. Вражає своєю величчю й парадний портал святині, який дослідники зараховують до найгарніших ренесансових порталів України та Польщі. Єдиний ансамбль із костелом становить чотириярусна дзвіниця, яка водночас слугувала оборонною вежею мурів. Через деяку похилість її нарекли «жовківською Пізанською вежею».

Неподалік Лаврентіївського костелу над площею здіймаються бані василіянського монастиря. Цей релі­гійний, культурний і видавничий осередок Галичини, заснований 1682 року заходами єпископа Й. Шумлянського, був уособленням українського духу в місті. Після пожежі 1690-го монастир відбудовували при сприянні польського короля Яна Собеського. 1895-го тут було засновано друкарню, з якої у 1897—1944 роках ширився місячник «Місіонар», що мав найбільший наклад серед тогочасної галицької преси. У 1906—1907 роках монастир було реставровано, внаслідок чого монастирська церква дещо змінила свій вигляд. Нині на особливу увагу заслуговують розписи у неовізан­тійському стилі, виконані у 1930-х майстром Юліяном Буцманюком. Священною реліквією храму, що збирає численних прочан, є мощі святого Партенія, якого було страчено 250 року після жахливих тортур через його відмову зректися християнства.

Східний бік площі зайнятий двоповерховими будинками з торговими рядами. Поблизу крамниць — лавки, сидячи на яких, замилуєшся навколишньою красою. Раптом з однієї з кам’яниць лунають звуки «Двох кольорів» у виконанні Квітки Цісик... Українське серце не може залишитися байдужим...

Північна частина Вічевої площі забудована ренесансовими кам’яницями на два поверхи, фасади яких, щоправда, з плином часу втратили свою колишню пишність. Будинки переслідують дві мети: перший поверх (підсіння) зайнятий крамницями, а на другому розміщені житлові помешкання. Саме тут, на розі площі з вулицею Львівською, відкривається настільки чудовий вигляд на середньовічне архітектурне диво на тлі порослого деревами пагорба, що рука сама тягнеться до фотокамери. Робимо прощальний знімок площі та вирушаємо на пошуки інших архітектурних принад вулицею Львівською.

Одразу за рогом відкривається вид на домініканський кляштор. Споруда, зведена протягом 1653—1655 років, інтригує своїм виглядом та висотою кам’яного муру. Від зовнішнього оздоблення до наших днів, на жаль, майже нічого не збереглося. Костел, оточений з трьох боків будівлями келій, сьогодні передано греко-католицькій громаді і перебуває на реставрації.

Пройшовши далі вулицею, на боці кляштора, побачимо храм та шпиталь святого Лазаря, заснований у XVII сторіччі, а на протилежному — дерев’яну Троїцьку церкву, яка належить до визначних творінь галицької школи народної архітектури. Цей шедевр збудовано 1720 року на кошти власника Жовкви Костянтина Собеського та парафіян Львівського передмістя. Екстер’єр храму витримано у дусі Відродження, але іконостас має бароковий характер. Стіни та дахи всуціль вкриті ґонтом. Подвір’я церкви, обнесене металевою огорожею, встелене коротко підстриженим газоном з клумбами квітів.

У Жовкві є ще одна дерев’яна церква — на цвинтарі у Винниках (сучасне передмістя, а в давнину — давньо­руське поселення, поблизу якого й було засновано місто). Аби її дістатися, треба повернутися вулицею до Вічевої площі, звернути праворуч на вулицю Запорізьку... А тут на нас чекає сюрприз.

Раніше в Галичині найчисельнішими громадами були русини, поляки та євреї. Не була винятком й Жовква. Якщо храми українців та поляків ми вже оглянули, то надійшла черга до юдеїв. Тут, на вулиці Запорізькій, 4, розташована одна з найвідоміших та найбільших синагог Європи, яку було зведено наприкінці XVII сторіччя в часи правління короля Яна ІІІ Собеського. Польський монарх не лише видав привілей на будівництво синагоги, але й надав матеріал на її спорудження та позичив кілька тисяч злотих. Існує припущення, що зведенням храму керував королівський зодчий Петро Бебер, котрий надав споруді оборонного характеру. На знак подяки за сприяння вдячні євреї назвали синагогу іменем Яна Собеського. Під час останньої світової війни синагога була спалена фашистами, а велике єврейське кладовище знищене. Сьогодні синагога за призначенням не використовується, а її вигляд просто волає про порятунок. 1999 року американські фахівці включили жовківську синагогу до сотні пам’яток світової культури, які потребують негайної реставрації. Було б непогано, якби євреї опікувалися своїми пам’ятками бодай так, як це роблять поляки.

Оглянувши все ще величну синагогу, вирушаємо на пошуки дерев’яної церкви Різдва Богородиці. Будь-який місцевий мешканець покаже вам туди дорогу. Треба пройти деякий час вулицею, згодом через ринок, а попетлявши серед типово сільських хатин, побачимо бані церкви.

Різдвобогородицьку церкву збудовано 1705 року майстром Кунашем. На відміну від Троїцької триверхої, ця церква тризрубна одноверха. В інтер’єрі храму увагу привертає іконостас, створений 1709 року майстром місцевої школи Іваном Рутковичем. У різьбленні іконостасу використані традиційні мотиви листя аканта, грон винограду та виноградної лози, елементи класичної архітектурної пластики, і в усьому проглядається висока виконавська майстерність його автора. Свого часу естетика програла зручності та ощадливості, коли ґонт з даху був замінений на бляху.

Жовквою вештаються групи захоплених мандрівників з Європи та Америки. І нічого дивного, адже Жовква — це архітектурний шедевр світового рівня. Місто, де так тісно переплелися витончене розуміння краси з багатою історією гармонійно поєднаних національних культур. Як і скрізь у Галичині, тут розумієш, що українська культура є невід’ємною складовою західної цивілізації.

Павло ШУБАРТ,
географ, публіцист.

 

 

Переглядів: 880
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua