РубрикиБез рубрики

Якщо влада не воліє чути...

Перефразувавши слова російського класика, законстатуємо з подивом: усе змішалося в домі одеськім. Властиво, в Одесі. Ті, хто відмовляє українцям у праві на рідну мову, культуру, на правдиву, не скомунізовану та орадянщену, історію, у праві увічнювати імена славних українців-одеситів у назвах одеських вулиць, хто продовжує шовіністичну імперську політику русифікації (перелік тут довгий!), — ті чомусь називають себе антифашистами.

А хто ж, за їхньою логікою, фашисти, нацисти, ксенофоби тощо? А якраз ті, хто захищає національні та винятково людські, пов’язані зі щоденним життям, права українців. Тому що нема в Україні, у тому числі й в Одесі, ніякої ксенофобії, окрім однієї — українофобії. Тобто в Одесі можна публічно, з телеефіру, ганьбити Українську державу та її символи, принижувати український народ, а слова «титульна нація» супроводжувати такими епітетами, що авторами могла б і прокуратура зацікавитись, бо це вже пряме розпалювання національної ворожнечі. Так звані «антифашисти» влаштовують свої збіговиська та розбурхують одеситів погрозами створювати гурти спортивно розвинутих молодиків для своєї «боротьби». Термін «фашизм» вони впровадили у повсякденну політичну риторику. Вже навіть ідеться про якісь «антифашистські» «круглі столи», зокрема в Національному університеті ім. І.І. Мечникова. Вельми небезпечна для суспільства гра поняттями!

Вся ця каламуть знову запінилася після виборів до Верховної Ради, у котрій відтепер українців захищатиме ВО «Свобода». Тому що так воно повелося: щойно хтось хоче стати в обороні української нації, як його одразу починають шельмувати націоналістом, нацистом тощо. Й саме тому українцям треба єднатися в громадянські об’єднання для захисту своїх соціальних, національних прав, бо поки що у нашій державі вони, на жаль, не відчувають захисту. Треба вірити у власні сили. І з вірою цією домагатись-таки свого. Є надія, що підсилена «Свободою» опозиція не лише дещо приборкає апетити нинішньої влади з подальшого розграбування країни, перебуватиме на сторожі законності, але також стане на заваді нівеляції української ідентичності, знищенню самої Української державності.

Варто завважити принагідно, що саме противники цієї політичної сили, властиво, «регіонали» разом з комуністами й усілякими маргінальними партійками, в один голос переконують поспільство у нібито перевагах приєднання України до Митного союзу та вступу її в ЄЕП, що таїть у собі пряму загрозу самому існуванню Української державності. При цьому сором’язливо «забуваючи» про те, що в українців понад всіляку міру накопичено страшний досвід перебування у подібних «союзах». І коли з ефіру деяких (відомо, яких!) одеських телеканалів можна почути маячню на зразок: «Українскій нєзалєжний проект заходіт в тупік» та нісенітниці на кшталт якихось майбутніх концтаборів, то потрібно частіше нагадувати, що саме колишня «вєлікая родіна» була батьківщиною концтаборів, у яких переважну більшість, до слова сказати, становили саме українці — поряд з представниками інших поневолених імперією народів, котрі так само прагнули свободи. Сьогодні декотрі з них, як-от країни Балтії, пішли далеко вперед в своєму розвиткові, а Україна все ще озирається назад, туди, де українцям знову пропонують роль недорікуватих «молодших братів».

Українці втратили віру в те, що будь-який чиновник чи суддя захистить їхні права, що політики згадають про них, їм набридла вседозволеність та свавілля посадовців, суддів, правоохоронців, міліції, вони зрозуміли, що їх не чують і не хочуть почути. І вони обрали собі захисників їхніх прав і свобод в особі політичної сили, котра замінить їм дефіцит їхньої власної рішучості та збільшить її коефіцієнт корисної дії, загострить почуття людської та національної гідності. Коли карають лишень за участь у протестній акції, а якого-небудь мажора, що задавив людину, «відмазують» від скоєного злочину… Коли судять за пошкоджений пам’ятник тиранові, котрий вбивав мільйонами… Чому дедалі частіше бачимо в теленовинах зламані загорожі, жорсткі сутички з силовиками, відчайдушну рішучість людей захистити своє право? Право на шмат вільної землі, на чисте повітря, на збереження архітектурної пам’ятки, на право назвати вулицю саме так, як хочуть люди, котрі тут живуть, а не з примхи тимчасовців з владних кабінетів. Люди протестують проти ущемлення їхніх громадянських прав, проти незаконних забудов, проти рейдерських захоплень, проти нищення зелених насаджень, проти корупції тощо. Їх не лякають ні міліцейські кийки, ні сльозогінний газ та струмені води з протипожежних засобів (це ж подумати лишень: на морозі поливати людей водою!), ані автозаки, ні навіть суди і штрафи й інші репресії. Коли представників громади, ба навіть народного депутата — до якої б не належав партії, не пускають до міської ради, щоби висловити на сесії бажання тих, котрі його обрали, коли влада не хоче прислухатися до думки громадськості, якій вона зобов’язана служити… Як-от у конкретній одеській ситуації.

Представники громадськості категорично проти перейменування вулиці, названої на честь славних одеситів Івана та Юрія Лип, людей, котрі свого часу багато зробили для міста, залишили яскравий слід у його історії. Але думку та бажання людей було проігноровано — незважаючи на всі протести, на спротив, навіть на відкритий лист великої групи інтелектуалів — не лише з Одеси, а й з інших міст й навіть інших країн. З упертістю та енергією, гідних кращого застосування, міська влада з незрозумілих, нез’ясованих мотивів перейменовує вулицю. Так, немовби всі міські проблеми давно й успішно вирішені, а нове ім’я вулиці є життєво важливим для Одеси. Не кажучи вже про перейменування майдану Незалежності: для багатьох одеситів це не така собі назва, це — символ, і пов’язаний саме з цим місцем, символ, який депутатська більшість, мабуть, не сприймає.

Якщо влада відверто ігнорує голос громадськості, не хоче чути жодних аргументів, то що залишається людям? Вочевидь, разом виборювати свої права. Вони йдуть під стіни Верховної Ради чи під ЦВК, гуртуються біля суду, не сумніваючись у неправедності рішення, збираються на площі біля обласної чи міської ради. Рішуче вимагаючи, щоби їх вислухали, хоча слухати їх не хочуть… Оце і є, мабуть, прояви зростання в країні громадянського суспільства. Не боятися влади — вимагати від неї. Не може бути справді народною влада, як не може бути й громадянського суспільства там, де присутній страх. Подібні методи спротиву людей виникають тому, що влада боїться відкритого діалогу, не може зрозумілою мовою пояснити свої наміри чи рішення, не має достатньо переконливих аргументів.

Іван ПРУТ.

 

 

Переглядів: 768
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua