РубрикиЛюдина і час

«А хто ж, крім нас?»

Вам ніколи не спадало на думку пригадати, коли, за яких обставин зустріли людину, котра згодом стала вам надійним другом? Питання ніби й зайве, та вкрай зрозуміле. Звісно, з кимось та дружба ведеться з дитинства. З іншими — зі студентської лави, армійської служби, спільної роботи, а то з несподіваного, випадкового знайомства. Просто життя підкидає щасливі зустрічі з тими необхідними, дорогими тобі людьми в різний час і за різних обставин. У народі кажуть: друзі пізнаються в біді. Та, до речі, і в радості. Щирій, не фальшивій.

«Чорноморським новинам» стрівся такий щирий друг порівняно недавно — трохи більше двох років тому. Василь Іванович Дяченко, кандидат педагогічних наук, викладач кафедри теорії та організації фізичної підготовки і спорту Військового інституту Одеської політехніки. Тепер день-два не завітає до редакції ця ділова, по-військовому організована людина — і вже відчувається брак її позитивної енергетики, яку вона завжди випромінює.

Та спочатку, либонь, варто детальніше представити читацькому загалу нашого доброго друга.

Народився в Андріяшівці Балтського району в сім’ї ветеринарного фельдшера Івана Михайловича й сільського бібліотекаря Марії Антонівни. В селі була лише восьмирічка, і по її закінченні пішов далі вчитися в Балту, до славнозвісної школи № 1 імені Олеся Гончара. Школи з чудовими традиціями, яку давно вже заслужено називають учнівською Козацькою респуб­лікою, де, як у справжніх козаків, є паланки, коші, джури, всілякі козацькі чини, атрибути, стройові одиниці. Щоразу приїздив Василько додому і захоплено розповідав батькам, товаришам, яке то цікаве життя вирує у їхній школі, про те, що вивчив, про що довідався зі славної історії Українського козацтва, про його героїв, славних отаманів та гетьманів.

Ось і середня школа позаду. Закінчив блискуче — золотим медалістом. Вагань не було, куди йти далі. Звісно, обирає військову професію. Не гаючи часу здав документи до Одеського вищого артилерійського училища. Поповненню з таким атестатом, доброю фізичною підготовкою тут широка дорога. Вчився з охотою, сумлінням, був активістом. І тут — круглий відмінник і червоний диплом по закінченні. Як відміннику запропонували в училищі посаду командира взводу курсантів, а через три роки в складі Північної групи військ став командиром реактивної артилерійської батареї самохідно-мотострілецької дивізії, що дислокувалася у Польщі. То була дуже відповідальна служба.

А далі 1991 рік, розпад, як вважалося колись, могутнього Союзу. Військовослужбовці, вихідці з України, в переважній більшості виявили бажання повернутися на рідну землю. Наш друг вибрав, звісно, Одеський військовий округ, поближче до батьків, яким потрібна буде його поміч. Офіцера на роботу брали, але ніяких втішних перспектив з житлом найближчим часом не обіцяли. Що сказати дружині з шестирічним і дворічним синами?

Щиро кажучи, був дещо у розпачі, вирішивши піти з армійської служби. А куди? Сусіда по квартирі, яку винаймала сім’я, підказав: потрібні кадри Одеському училищу міліції. Чом би не спробувати? Адже в міліції й армії чимало спільного. А чому б і не взяти на роботу армійського офіцера з блискучими характеристиками?

З інспектора-чергового почалася міліцейська служба Василя Дяченка. Завдання перед ним одне: формувати так званий професійний стан у курсантів, майбутніх сержантів МВС. Стрільба, вогнева підготовка, психологічна готовність бо виконання штатних і поза­штатних завдань у різних життєвих ситуаціях — такі навички і знання мав передати своїм курсантам. А сам ґрунтовно взявся опановувати правознавство. Службові сходинки сумлінного фахівця пішли вгору. Старший інспектор відділення кадрів училища, перехід до Одеського інституту МВС, де довірили посаду старшого викладача кафедри бойової і фізичної підготовки, доцента, начальника курсу вже Одеського юридичного інституту Харківського національного університету МВС України на факультеті транспортної міліції, підготовка слідчих та дізнавачів.

Однак стрімка міліцейська кар’єра В. І. Дяченка раптово обірвалася. Не всім тут подобалася відкрита патріотична налаштованість викладача... Наприклад, говорить, викладає винятково українською мовою.

— Та я ж завжди запитував курсантів, якою мовою спілкуватимемося, — пояснює свою позицію Василь Іванович, додаючи, що сам з 1996 року повністю перейшов на рідну українську мову. Щоб поважати в собі українця. Курсанти набиралися в основному з районів Одещини, а пізніше — Вінниччини та Миколаївщини, проблем з мовою не виникало. Допоміг молоді усвідомити, кому ж, як не нам, українцям, шанувати, добре знати нашу українську, державну мову.

Не всім з керівництва навчального закладу подобалося, що викладач Дяченко надто багато, на їхній погляд, приділяє уваги історичним подіям і постатям нашої минувшини, досі затертим, забутим, приниженим офіційною оцінкою, що в’їлася в мізки ще з радянських часів. А його лекції — з історії Українського козацтва, ОУН—УПА...

Але Василь Іванович працює за своєю методикою, сучасною технологією. Кожен урок починає з п’ятихвилинки. Це просто коротка політінформація про події у світі, країні, нашому регіоні. Своїх оцінок не нав’язує, але радіє, коли курсанти виявляють обізнаність, орієнтуються у ситуації. А чи багато викладачів знайдете, які так глибоко знають, розуміють поезію, цитують її за найменшої нагоди? Пристрасні, глибокодумні вірші Т. Шевченка, В. Симоненка, В. Стуса, М. Вінграновського, Л. Костенко інших поетів-філософів, патріотів — то теж з арсеналу його просвітництва і виховання.

Тож про крапку в міліцейській кар’єрі...

Навесні 2008 року Василь Дяченко проводить з курсантами тематичну конференцію про трагічний бій під Крутами, його історичне значення. Після ґрунтовної оповіді про ті події називає поіменно всіх полеглих молодих героїв і пропонує стоячи вшанувати їх світлу пам’ять мовчанням.

Цього вже ніяк не міг стерпіти один з очільників навчального закладу. Викликав організатора конференції до себе і наказав звільнити за 24 години посаду, не виключено, що зі звання підполковника опиниться у майорах.

Так закінчився шістнадцятий рік його міліцейської кар’єри. Та не було б щастя, якби нещастя не допомогло. Невдовзі колеги покликали його знову повернутися до війська — на викладацьку роботу у Військовий інститут Одеської політехніки, де трудиться досі на кафедрі гуманітарних і соціально-економічних дисциплін.

Читач, мабуть, заждався, а коли ж у клопотах героя нашої оповіді з’явилася «Чорноморка»?

— Все було просто, — каже Василь Іванович. — Якось відома в Одесі науковець, невтомна просвітниця Аліна Пляченко розповіла про єдину обласну українську газету, найстарішу в країні — «Чорноморські новини», що потрапила в скруту. Грубий тиск чинить влада, позбавила видання будь-якої підтримки, затягала по судах. Справа честі українців її підтримати, врятувати. Читачі-шанувальники об’єдналися у громадську спілку підтримки газети, вирішили збиратися щосереди. Щоб знати ситуацію, допомогти газеті ділом, коштами, сприяти передплаті, влаштовувати акції, пікети, писати заяви, звернення на захист. Я зацікавився «Чорноморськими новинами» і тепер кожен номер перечитую від першого до останнього рядка. Це газета-подвижниця, газета-патріот. Подібної нема у нашому регіоні. Вона глибоко переживає болі сучасної знеславленої недолугою владою України. І все ж вселяє віру на краще майбутнє, якщо самі наближатимемо його діями, а не думками.

Редакції чинили перепони в передплаті, не знайдете її в жодному кіоску «Горпреси»... Що тут робити? Треба нести газету в маси. І у вільний від роботи час Василь Іванович, кандидат наук, взяв на себе добровільну місію знайомити з нею, де тільки можна, людей, закликати, щоб її передплачували. У дарунок перед­платив її кільком знайомим. Передплатив і в школи, де навчався. На жаль, його рідна андріяшівська цього року закрилася у ході шкільної реформи по-табачни­ківськи, хоч можна було б її зберегти — мала 46 учнів. Йде чоловік у школи, училища, інші навчальні заклади з пропозиціями вчителям української мови і літератури, історикам послухати лекції про українське козацтво, правду про Голодомор, ОУН—УПА, про справжні факти і вигадані міфи про Другу світову війну, про творчість українських письменників-патріотів. І щоразу нагадує, який багатющий матеріал на ці теми можна прочитати в «Чорноморських новинах». За рік провів понад три десятки таких просвітницьких лекцій.

Нерідко можна побачити цього енергійного, з військовою виправкою чоловіка в тролейбусах, трамваях, приміських електричках із «Чорноморкою» в руках. Коротко переказує публікації, агітує передплатити, продає. Тут треба мати не лише хист агітатора, а й громадську сміливість, вміння перебороти страх несприйняття. Ярлики «бандерівець», «націоналіст», «фашист» нерідко чує на свою адресу. Він спокійно на те реагує, розуміє необізнаність людей. Назвуть бандерівцем — дякує за високу честь й одразу запитує, що відомо про цю історичну постать, крім заяложених злісних міфів? І підсипле для роздумів документальні факти, свідчення, зібрані в архівах СБУ, куди мав доступ як науковець. Слід сказати, що В. І. Дяченко є автором 57 наукових праць, з них у співавторстві підготував і видав один підручник, чотири монографії, два навчальні посібники, довідники. Він — учасник низки міжнародних науково-практичних конференцій. У згаданих архівах натрапив, зокрема, на цікавий документ — указ Р. Шухевича, людини, якою так залякують, яку так паплюжать. У тому указі — заборона розстрілювати полонених рядових червоноармійців. Роззброїти, допитати і відпустити. Енкаведисти такого ніколи не практикували.

Приємно другові газети, що з’явилися у нього послідовники такого просвітництва. Нещодавно, каже, кондуктор трамваю повідомила: з годину тому про «Чорноморку» вела мову у вагоні молода жіночка. Поповнюються лави наших друзів! Нерідко пасажири передають привіти колективу редакції, просять триматися.

Та живеться цій добрій людині не без прикрощів. Часом не розуміють тебе, здавалось би, найближчі люди і ти з ними ніби з інших планет. На жаль, не знаходить спільної мови з молодшим братом. Він проживає у Тирасполі, депутат Верховної Ради ПМР, в полоні проімперських, прорадянських настроїв. Розпалася сім’я, бо дружину й тещу до люті дратували навіть українські пісні, на які налаштовував часто Василь Іванович радіоприймач...

Радіє Василь Іванович за молодшого сина Юрія. Він — один з активістів «Демократичного альянсу». Досі байдужий до громадського життя старший Максим, сьогодні безробітний, несподівано попросив батька, аби той купив йому вишиванку для участі у вишиванковому фестивалі.

Вкотре вже переконується наш герой, що перебороти страх і байдужість у людських душах можна лише правдивою інформацією. Він готовий це й далі робити разом з «Чорноморськими новинами». Бо хто ще, крім нас?

Оксана ПОЛІЩУК.

Від редакції. Цю простору публікацію про друга нашої газети ми підготували з нагоди його золотого ювілею: 19 грудня (день то який!) Василеві Івановичу Дяченку сповнилося 50 років. Здоров’я, сили і щастя Вам, побратиме, шановний козаче, наснаги у творчості, активності у житті! Щасливі, що маємо у Вашій особі такого вірного друга. Будьмо разом завжди. Будьмо!

 

Переглядів: 771
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua