РубрикиБез рубрики

Паустовський і Україна

До 120-річчя від дня народження письменника

Закінчення. Початок у номері за 8 грудня.

Батько ж, коли чув це, говорив жінці: «Хай буде невдахою — жебраком, волоцюгою, ким завгодно, але тільки не проклятим київським обивателем!»

Георгій Максимович вважав, що щастя принесе революція. Синові ж казав: «Ти ще багато побачиш цікавого, Костику. Якщо сам, звичайно, будеш цікавою людиною».

Марія Григорівна часто докоряла чоловікові його легковажністю і «невмінням жити», а якось, маючи на увазі молодшого сина, сказала: «Це все твоє анархічне виховання!»

Невдоволений сімейним життям Георгій Максимович, постійно змінював місця роботи і тягав за собою сім’ю з одного міста в інше. Врешті-решт прагнення до душевної свободи (не треба забувати й козацьке походження) взяло гору, і в 1906 році він покинув дружину та чотирьох дітей.

Єдиний, у кого, попри всю гіркоту втрати, те, що сталося, викликало не осуд, а розуміння, був його син Костянтин, який пізніше збагнув, що батько «по суті своїй був зовсім не статистиком, а поетом». Він також розумів і любив маму, але в листі до старшої сестри Галини писав, згадуючи батька: «Якщо я маю якісь здібності, то це його спадщина».

Якщо Городище було осяяне для Костянтина Георгійовича пам’яттю про батька, то Черкаси нагадували про другу дорогу постать — бабусю по матері Вікентію Іванівну Височанську (уроджену Петрашевську), в характері якої його вражала «віротерпимість цієї суворої католички». Ці дві людини відіграли немалу роль у формуванні його гуманістичного світогляду.

Треба підкреслити, що молодість письменника була освячена дружбою сімей Паустовських і Височанських. Об’єднуючим началом стала інтелектуальна єдність і та, скоріш «козацька», якість, котру можна назвати «неприйняттям підневільності». Це згодом позначилося і на його особистому житті.

Вікентія Іванівна була дуже начитаною жінкою. Релігійність дивовижно уживалася в ній з передовими ідеями. Вона захоплювалася Герценом й одночасно Генріхом Сенкевичем. Портрети Пушкіна і Міцкевича завжди висіли в її кімнаті поряд з іконою Ченстоховської Божої Матері. В революцію 1905 року бабуся ховала у себе студентів-революціонерів і євреїв під час погромів.

Костик часто приїздив з Києва в Черкаси погостювати, і ці поїздки були в його дитинстві святами. У бабусі існував твердий порядок. Кожну весну Великим постом вона їздила на прощу католицькими місцями у Варшаву, Вільно. Одного разу, скориставшись тим, що Георгій Максимович поїхав у Відень на конгрес статистиків, взяла онука з собою в одне з релігійних мандрувань до Ченстохова до знаменитого католицького монастиря Ясна Гура, де зберігалася чудо­творна ікона Божої Матері. Йому було тоді вісім років.

У главі «Поїздка в Ченстохов» автобіографічної повісті «Далекі роки» Паустовський дуже яскраво описав свої дитячі враження від перебування в цьому місті, свої потрясіння від побаченого. А в главі «Рожеві олеандри» захоплююче зобразив прекрасний бабусин сад, квітник, які на все життя увійшли в душу майбутнього письменника як найсвітліші і найпоетичніші місця на землі. «Мабуть, у цьому саду і народилася моя пристрасть до подорожей», — констатує він.

Чоловік Вікентії Іванівни — батько мами і другий дідусь Костянтина Георгійовича — колишній нотаріус, був людиною небагатою. Йому бракувало б коштів, щоб дати освіту своїм п’ятьом дочкам і трьом синам, якби він не віддав всіх своїх синів до Київського кадетського корпусу, де навчання було безкоштовним. Його старша дочка Єфросинія Григорівна заснувала невелике приватне жіноче чотирикласне училище І розряду в Смілі, а потім у Черкасах. Вона закінчила курс Київського інституту шляхетних дівчат із званням домашньої наставниці; викладала французьку мову. Серед викладачів училища в Смілі — її сестри Віра та Олена, яка отримала «домашню освіту» і ви­кладала «співи і рукоділля».

У квітні 1899 року ще одна з дочок — Надія Григорівна, студентка Московської консерваторії — приїздить із Москви до рідних у Черкаси і з племінником Костиком відвідує свою подругу в Смілі.

Старовинне місто Сміла — це ще одне місце його перших осяйних вражень, хвилювань, перших проявів фантазії. Незвичайне місто, де з одного боку підходить сосновий ліс, а з другого — північним сторожем стоїть гора, яка зветься Юровою, а річка Тясмин ділить навпіл. Усе це назавжди залишилося в пам’яті семирічного хлопчика. Особливо йому запам’яталася алея, на якій росли «столітні липи». Бував він у Смілі ще кілька разів. Про одне вимушене перебування у цьому містечку згадує в главі «Свадебный подарок» повісті «Начало неведомого века», розповідаючи про події осені 1919 року.

Ще одна дочка Височанських — Віра Григорівна, одружившись з банківським чиновником Василем Федоровичем Проскурою, оселилася в Києві, у власному будинку на Лук’янівці.

Тут, на вулиці Богоутівській, з 1911 року до завершення повного курсу Першої імператорської гімназії в 1912-у, проживав Костянтин Паустовський.

Особлива сторінка його біографії — гімназичні роки (1904 — 1912). Вони назавжди зосталися в його свідомості і в серці. Цікавий цей період початком першого письменницького досвіду Костянтина Паустовського.

Згадане вище подружжя Проскурів придбало невеликий маєток Копань під Чорнобилем на Поліссі, куди управителькою запросили Марію Григорівну — матір письменника. Він неодноразово бував там під час канікул. Ця місцевість дала йому матеріал для глави «Корчма на Брагінці» майбутньої повісті про «далекі роки» дитинства і для першого оповідання «На воді», опублікованого в ілюстрованому журналі «Огни» (1912) під прізвищем «Балагін», коли він був уже студентом природничого відділу на фізико-математичному факультеті Київського університету Св. Володимира.

У 1913 році Паустовський подає заяву про переведення на філософський відділ історико-філоло­гічного факультету, куди був переведений з переходом на другий курс.

У Києві в той час видавався щомісячний журнал для молоді «Рыцарь». У ньому Костянтин Паустовський публікує свій другий прозаїчний ескіз «Четверо», в якому відобразив мрійливого гімназиста, шукача сенсу життя; природним фоном цих пошуків також постає Київське Полісся.

До речі, в Копані на Поліссі (але пізніше, в 1918 році) Костянтин Георгійович написав невелике образне і чуттєве прозаїчне есе, скоріше етюд, «Осінь». У ньому однаково присутні і поезія, і проза, збагачені елементами музики. Зміст його найкраще відповідає слову «варіації». Варіації на теми осені.

«Полісся збереглося у мене в пам’яті як сумна і трохи загадкова країна, — пише Паустовський у кінці оповідання «Корчма на Брагінці». — Вона цвіла жовтецями та аїром, шуміла вільхою і густим гіллям, і тихий дзвін його дзвонів, здавалось, ніколи не сповістить мовчазним поліщукам про переддень світлого народного свята. Так мені думалось тоді. Але так, на щастя, не сталося».

Розповідь письменника в цій же повісті про «далекі роки» його дитинства без меж насичена фактичними матеріалами великих і малих подій Києва 1900 — 1910 років. Специфічно змальоване ним середовище учнівської молоді, з її моральною безкомпромісністю, підвищеною емоційною реакцією на проблеми і події сучасності, «світ людський» — соціальну, далеко не романтичну атмосферу реального Києва, громадську атмосферу в роки перед Першою світовою війною. Вони відображають вплив прогресивних ідей епохи на формування громадянської позиції самого автора — майбутнього письменника.

Заслуговує особливої поваги і сам живописний портрет міста — прикмети його зовнішнього вигляду, міста його юності, яке він добре знав і до кінця життя любив. Особливо любив Маріїнський парк у Липках біля палацу, стіни лілового і білого бузку заввишки у три людські зрости, обліпленого бджолами, фонтани посеред галявин, весняний розлив Дніпра, яким він милувався з Володимирської гірки; пірамідальні тополі на Бібіковському бульварі; перші прозорі, покриті рудим пухом листочки каштанів, сонячне сяйво, тепло духмяного вітру. А ще київську осінь, про яку він казав: «хто не бачив київської осені, той ніколи не зрозуміє ніжної чарівності тих часів…»

З кінця 1914 року Костянтин Паустовський переважно мешкав у Москві, де продовжував навчання в Імператорському Московському університеті, підробляв кондуктором і водієм трамвая. Після Першої світової війни повертається в Москву, працює журналістом, а восени 1917-го переїжджає до матері і сестри Галини на хутір Копань під Чорнобилем. Восени 1918-го повертається з ними до Києва й оселяється в двох тісних кімнатках на другому поверсі невеличкого будиночка на Нестерівській вулиці, на розі Ботанічної площі (зараз вулиця І. Франка, 33). Згодом почав працювати коректором у газеті «Киевская мысль», редакція і друкарня якої розміщувалися на вулиці Фундуклеївській (зараз вулиця Б. Хмельницького). «Пора була судомна, поривчаста, перевороти йшли напливами. В перші ж дні появи кожної нової влади виникали ясні і грізні прикмети її скорого і жадібного падіння…»

Костянтин Паустовський короткочасно був призваний до війська гетьмана Скоропадського, а в лютому 1919-го, з приходом у Київ частин Миколи Щорса, він спочатку працював завідувачем інформаційного бюро транспортного управління Наркомпроду України, потім — літературним секретарем газети «Театр» (в складі редакції —

М. Кольцов та Є. Зозуля).

Несподівано Паустовського призвали в армію і з іншими мобілізованими призначили в караульний полк, розташований у Миколинському форті Печерської фортеці. Але прослужив недовго. З приходом білогвардійців знову розпочався терор, голод, безробіття. Життя киян стало нестерпним. Багато жителів покинули місто. В жовтні 1919-го Костянтин Георгійович подався на південь, в Одесу.

В Києві зосталися його мати і сестра, яких він знову побачив через три з половиною роки, навесні 1923-го. Цей приїзд в Київ описаний ним в повісті «Книга скитаний».

Паустовський прожив у Києві до серпня і вирушив до Москви. Багато років після цього він не бував у Києві, але не поривав з ним зв’язку, активно листувався з рідними.

На київській землі, де в нього зосталося чимало хороших друзів, він бував пізніше, в різні роки своєї «дорослої» письменницької біо­графії. А типово київські риси живописної прози Паустовського будуть помічені критиками в його класичних «північноросійських» оповіданнях (наприклад «Мещёрская сторона») і в закордонних «ескізах», а Київ назавжди залишився містом «вічної весни», до якого він ставився з ніжністю.

Відомо також, що творча біографія Паустовського була пов’язана з багатьма іншими містами України — працював у Катеринославі, Юзівці, Харкові. Бував у Приазов’ї, Криму.

У 1928 році він публікує в літературно-художньому альманасі «Пролетарий» (Харків) оповідання «Этикетки для колониальных товаров», а в лютому 1929-го в московському відділі цього ж видавництва — повість «Блистающие облака». Повість занесена альманахом «Ленинград» (головний редактор М. Чумандрін) в «чёрный список» книг, які потрібно вилучити з радянських бібліотек. Мовляв, ця повість «дез­организующая классовое сознание пролетарского читателя».

У Севастополі письменник написав повість «Чорне море» (1936). У січні 1937-го працював в Ялтинському будинку творчості; поїздка до Кримської обсерваторії послужила творчим імпульсом до написання повісті «Созвездие Гончих Псов» — відгук на події в Іспанії. До речі, ця обсерваторія в 1978 році одну з відкритих нею малих планет назвала ім’ям письменника. У Криму були також написані оповідання «Мор­ская прививка», «Потерянный день», п’єса «Простые сердца».

Тісне спілкування з Україною, її народом багатогранно відобразилося в творчості Костянтина Геор­гійовича. Глибокою і постійною була його любов до Т. Г. Шевченка, якого він вважав «лучшим представителем человечества». В повісті «Тарас Шевченко» (1939) Костянтин Паустовський показав поета як людину і художника, дорогого йому і близького. До образу Тараса Григоровича письменник звертається і в інших оповіданнях та статтях, в яких говорить про значення шевченківських традицій для літератури, називає поета «нашим современником». Український фольклор, шевченківські мотиви використовує у низці творів: «Поводырь», «Корчма на Брагинке», «Остановка в пустыне», «Песчинка», «Таинственный сундук»…

Творчі і дружні стосунки Паустовського з українськими письменниками — О. Довженком, Ю. Смоличем, Ю. Яновським, П. Панчем, О. Копиленком та іншими — складалися в основному в передвоєнні, воєнні часи і в повоєнні десятиліття. Восени 1941 року в Алма-Аті зустрілися майбутні друзі — Костянтин Паустовський та Юрій Смолич. Обох бентежила доля України, захопленої ворогом. Із Алма-Ати Паустовський шле листи і телеграми в Уфу Ю. Яновському, М. Рильському, розповідає їм про свої нові твори.

З багатьма українськими письменниками Паустовський рибалив у Плютах під Києвом, відпочивав в Ірпені, в Одесі, в Криму. Інтенсивність цього спілкування різна, але завжди це була взаємна зацікавленість творчими планами і досягненнями, дружні стосунки.

В листах до Ю. Смолича Паустовський з ніжністю згадує дні, проведені серед українських письменників на Дніпрі, передає їм через нього вітання. Іноді в цих спогадах звучить відверте зізнання в любові до такої близької йому країни. Так, у листі від 3 серпня 1955 року знаходимо: «Ловлю себя на том, что «ой як болить моє сердце» по Украине». В свою чергу і Ю.Смолич, за­прошуючи Паустовського на відпочинок в Остер на Десні, нагадує йому: «Сколько раз Вы жаловались, что Вас иногда неодолимо влечёт родная Вам Украина! И — как Вы любите украинскую провинцию».

Серед українських діячів мистецтва особливі симпатії Паустовського належать письменникам-романтикам Ю. Яновському та О. Довженку, які близькі йому за світоглядом і художніми принципами.

Познайомившись з Ю. Яновським ще перед війною, вони зблизилися вже у воєнному лихолітті, а після війни продовжували цікавитися творчістю один одного. Особливу увагу Паустовський звертає на те, що Ю. Яновський до останнього дня свого життя був вірним головному обов’язку письменника — «воспитывать в человеке высокий строй мыслей и чувств», називає його «великолепным романтическим писателем и человеком кристаллической душевной красоты» і «высокой культуры». Паустовського підкорювала «влюблённость в Украину» Ю. Яновського.

З великим інтересом, але і неоднозначно, була прочитана українськими письменниками «Повесть о жизни» Паустовського. Відома полеміка, яка сталася між М. Рильським і К. Паустовським з приводу третьої книги «Повести о жизни» — «Начало неведомого века». Автор цієї повісті відхилив зауваження Рильського про те, що він, нібито, проявив якусь неповагу до української культури, її театральних діячів, художників, до її мови. У своєму листі він назвав їх безпідставними. А закінчив лист ще одним зізнанням у своїй любові до України: «Я же надеюсь, что в будущем я ещё напишу о пленительной и великой стране Украине и её народе со всей силой, на какую способен».

А чудовий український письменник Остап Вишня в своєму листі до Паустовського, надрукованому ще 1965 року в газеті «Неделя», пише: «Не прочёл, а выпил с радостным наслаждением Вашу «Повесть о жизни». Какая книга! Столько любви, сколько души, сколько сердца — настоящего человеческого сердца в этой замечательной книге! Мне Ваша книга особенно дорога, — я в это время рос в Киеве, куда меня матушка привезла в 1903 году тринадцатилетним губошлёпом. Много слёз капнуло на Вашу книгу из моих диоптрических глаз. Хороших слёз — грустных и радостных. Обнимаю Вас братски. Ваш Остап Вишня».

У низці листів Костянтина Геор­гійовича до українських друзів — письменників у 1960-і роки привертає увагу його лист до Зої Хо­мівни Коцюбинської (племінниці українського письменника) зі словами подяки за подарунок — прекрасну книгу про Михайла Михайловича Коцюбинського. Вона автор бага­тьох книг про свого видатного родича. І ще він просить: «Кланяйтесь от меня Киеву, я его очень люблю, и есть у меня в Киеве всякие заветные места, например парк около дворца, над Днепром (раньше он назывался Мариинским), и разные улицы — Виноградная, Институтская, все Липки, Лукьяновка…»

У жовтні 1965 року Паустовський відвідав Італію як гість конгресу Європейської спілки письменників (Турин), побував у Римі, де бачився з М. Бажаном і його дружиною. В листі до Ю. Смолича від 18 січня 1966 року із захопленням відгукується про дивовижну країну, Рим, старовинну віллу Боргезе, зазначає, що любов до неї йому прищепив Бажан і просить передати письменникові вітання. В травні того ж року чудова новела «Вилла Боргезе» Паустовського була опублікована в газеті «Известия».

У дев’ятому томі збірки творів Паустовського опубліковано два листи до О. Корнійчука від 19 травня 1963 року і в другій половині грудня 1966-го з приватними проханнями.

А ще неможливо не відзначити, що п’єси Паустовського входили до репертуару українських театрів. У кінці 1930-х п’єса «Созвездие Гончих Псов» була поставлена в Київському дитячому театрі, а «Простые сердца» попросив Російський драматичний театр. Ще один примірник цієї п’єси Паустовський відправив у Харківський театр ро­сійської драми народному артистові Т. Крамову.

Дружнє ставлення до українських письменників також сприяло поглибленому інтересу Костянтина Георгійовича до української мови. Любов до Києва, Черкас, Одеси, щирий інтерес до їх мешканців, їхнього побуту, мови, дивовижний сплав лексики російської й української мов — усе це відобразилося в його творах, у яких він нерідко використовує українізми.

Його прийоми введення одиниць української мови надзвичайно різноманітні. Так, Паустовський часто використовує окремі слова, словосполучення або й цілі речення, українізми в лапках, без лапок і перекладу, коментування, рівно­правні з російськими лексичні одиниці. Іноді українські лексеми включаються в синонімічний ряд з ро­сійськими словами, уточнюючи, конкретизуючи російський еквівалент: учителя — майстри…

Усі ці прийоми передають особливості мови персонажів-українців, створюють неповторний мовний колорит, який так гармонійно поєднується з неповторністю самого життя різних міст України. Для нас, одеситів, яскравим прикладом цього мовлення є повість Паустовського про Одесу 1920-х років «Время больших ожиданий» (1958).

Проте зазначена «українізація» авторської мови не веде до створення змішаної — суржика, бо в оповідній основі лежить багата і виразна російська мова, а українські вкраплення спостерігаються в мовній тканині розповідей тільки в описах подій, які відбуваються в Україні. Вони відображають і підкреслюють національну приналежність, культурні цінності та етнографічну специфіку народу. Як тільки автор переносить події в інші райони, українізми зникають.

Нагадаю, що і в статтях, наприклад, «Страна труда и поэзии» і «Друзья» (1950-і) вже вкотре письменник висловлює глибоку любов і повагу до української культури та її представників. Головна думка цих дописів — утвердження видатного місця української культури в культурі світовій та впевненості в благотворності багатовікового процесу духовного збагачення російської й української культур. Особливо високо він цінує «широкую поэтическую, почти песенную силу», «великолепный юмор», «страстность», «живописность» української літератури і вважає, що багато хто з російських письменників «в той или иной мере» зобов’язаний українському народові…

Очевидно, тому Костянтин Георгійович завжди почувався в боргу перед Україною і не раз зізнавався, що хоче висловити в своїх творах якомога ясніше й повніше свою любов до неї.

* * *

В останні дні жовтня ювілейного року улюбленого письменника в Одесі відбулася друга міжнародна студентська конференція «Літературна спадщина К. Г. Паустовського і сучасність», організована Одеським музеєм К. Паустовського, філією Літературного музею і «Клубом Паустовського» при Черкаському національному університеті ім.

Б. Хмельницького. До нашого міста з’їхалися великі ентузіасти — студенти, учні шкіл і викладачі з Києва, Черкас, Сміли, с. Городища, а також Тирасполя, які дихають ім’ям автора «Золотої троянди», його долею і яскравою творчістю.

Були уважно заслухані натхненні доповіді про музеї К. Г. Паустовського в Україні і Росії, про те, як популяризується творчість письменника, про розмах, глибину, користь її духовного впливу і виховну роль. Говорили про його ліричну прозу як жанрово-стильовий феномен, у якій — людина і природа, мистецтво, музична і мовна лексика. Приділили увагу проблемам українського перекладу творів Паустовського, добрій правді казок цього чарівника слова. Цікавими були доповіді «К. Г. Паустовський і море», про родинні українські міста письменника в його автобіографічній «Повісті про життя», а також про Молдову, Білорусь і Польщу на її сторінках…

Там, де закінчувалися слова, звучала література серця — музика композиторів, імена яких увійшли в збірку літературних портретів нашого улюбленого письменника.

Учасники конференції ухвалили декларацію — звернення до керівників відділів освіти і культури всіх рівнів влади всіх міст України з пропозицією про обов’язкове включення в освітню програму навчальних закладів вивчення багатогранної творчості великого письменника, яка належить до культури світової і яка у «времена больших ожиданий» дарує народу оптимізм і надію.

Світлана КУЗНЕЦОВА,
старший науковий співробітник
Одеського музею К. Г. Паустовського,
лауреат літературної премії імені К.Г. Паустовського.

Переглядів: 1322
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua