РубрикиБез рубрики

Батьків лист

Хвороба згоди не питає. Тож якийсь час мені довелося перебувати у просторій палаті терапевтичного відділення шпиталю для інвалідів війни. Одного дня, коли звільнилося місце, у дверях з’явився високий худорлявий чоловік. Бліде обличчя, майже без старечих зморщок, сиве волосся, акуратно підстрижене й зачесане назад, скромний синій костюм, біла сорочка й особлива манера розмовляти виказували в ньому шкільного вчителя.

Вільне ліжко було поруч з моїм. Перш ніж лягти, чоловік відрекомендувався: Анатолій Антонович Щербань, 1927 року народження. Отже, давно розміняв дев’ятий десяток. Справді, маючи педагогічну освіту, все життя пропрацював у школі. Останні перед пенсією роки читав історію в перехрестівській школі (Фрунзівський район).

— А ви знаєте, — зрадів я, — маю честь доповісти, що є випускником цієї школи. Тільки далекого 1953 року.

Розговорилися. Дуже приємно було зустріти людину звідти, де сам зростав, де все рідне й близьке. У сусідові мене приваблювала його інтелігентність. Він виявився цікавим співбесідником й уважним слухачем, ерудованим і до всього не байдужим.

Відтоді не раз зустрічалися тут, в очному шпиталі. Листуємося, телефонуємо один одному. Бо об’єднує ще й гірка доля вдівців: наші дружини рано нас покинули.

Одного разу я поїхав у рідні краї й завернув до Анатолія Антоновича. Він саме розбирав свій багатий домашній архів. Я почав допомагати. Відразу звернув увагу на потріпаний часом аркуш паперу. Тому, хто писав, листка було замало, тож заповненими виявилися навіть поля.

Це був лист з фронту бійця-артилериста, адресований братові, котрого через важку хворобу не призвали на війну. Солдат писав, що кожної хвилини може розпочатися бій і лише один Бог знає, чи вийде він з нього живим. То був 1945 рік.

«Доброго дня Васильку! Першого січня я повідомляв тобі про себе, а шостого пережив страшну трагедію: втратив найкращих друзів і командира. Зараз я в іншій частині, вже не десантник — артилерист. Подробиць того дня описувати не буду. Скажу лише, що й сам відчув себе у кігтях смерті. Та, мабуть, ще не прийшла черга.

Багато про що можна розповідати. Проте, гадаю, ти читаєш газети і приблизно знаєш, де я нині перебуваю. Мусиш знати і про героїзм наших воїнів, особливо танкістів. Вони — найперші наші рятувальники. Називаємо їх богами війни.

День і ніч думаю про нашу родину. Згадую ті часи, коли нас, братів, ще було четверо. А тепер лиш ми з тобою. Не знаю, чи побачимося. У тебе хвороба, я — щохвилини у вогні. У розлуці важливо все до дрібниць. Напиши про здоров’я мами. Чи працює наш колгосп. Як з роботою у тебе. Всім рідним передай мій привіт з Будапешта. І ще. Якщо дозволить здоров’я й побачиш мого синочка Анатолія, накажи бути порядним і культурним, добре вчитися. Буду дуже вдячний за це. Прощавай. Всіх міцно цілую. А. Г. Щербань, 1 лютого 1945 р., польова пошта 36233».

Згодом у село прилетів ще один лист, але вже від однополчанина Антона Григоровича. Адресований сімнадцятирічному синові фронтовика:

«Доброго здоров’я, Анатолію! Низький уклін вам і вашим рідним. Мушу передати скорботну новину. 13 квітня 1945 року ваш батько Антон Григорович Щербань загинув від ворожого снаряда у бою за звільнення міста Відень. Поховали його на міському цвинтарі. Ми давали салют і обіцяли помститися ворогу за кров вашого батька і всіх, хто віддав своє життя».

Син виконав батьків заповіт. Добре вчився, став освіченою, культурною людиною. Незважаючи на те, що вже давно переступив вісімдесятирічний рубіж, Анатолій Антонович досі пам’ятає ту останню татову настанову й свято виконує її.

Після восьмого класу його як найуспішнішого й найдисциплінованішого учня направили старшим вожатим районного піонерського табору. По війні хлопець заочно закінчив Чернівецьке педучилище. Працюючи вчителем молодших класів, отримав диплом Чернівецького держуніверситету. Багато років обіймав посаду директора школи, неодноразово обирався депутатом сільської, районної рад. З початку 1970-х викладав історію в Перехрестівській середній школі. Увесь час був незмінним керівником районного методичного об’єднання вчителів історії та постійно діючого семінару. Отже, все життя був зразком у праці, за що має чимало нагород і відзнак, багато вдячних листів від своїх учнів. Такою стала жива пам’ять про батька-фронтовика.

Цю розповідь адресую молоді, яка не знає жахів війни.

Сергій РЕЗІНЕЦЬ.
Фрунзівський район,
с. Перехрестове.

 

Переглядів: 634
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua