РубрикиБез рубрики

Не замовкають дзвони...

Щорічно ОННБ ім. М. Горького проводить заходи, приурочені трагічним сторінкам історії України — Дню пам’яті жертв голодоморів, започаткованого відповідним указом Президента України 1998 року. Послідовно, особливо впродовж останніх восьми років, роботу з дослі­дження теми голодоморів в Україні здійснюють відомі науково-культурні та освітні центри Одеси: ОНУ ім. І.І. Мечникова, Історико-краєзнавчий музей і, власне, сама бібліотека. Тим самим науковці вносять посильну лепту у розкриття маловідомих сторінок історії нашого краю періоду 1921—1947 років.

Така робота важлива з огляду на той факт, що документи, які розповідали б про організацію, перебіг та масштаби голодоморів, у більшості випадків були знищені злочинною владою. Усе менше залишається в живих безпосередніх свідків тих жахливих подій.

Незмінними учасниками «круглих столів» з цієї проблематики є заступник директора з наукової роботи Історико-краєзнавчого музею Юрій Слюсар і доцент кафедри археології та етнології України ОНУ ім. І. І. Мечникова Наталя Петрова, а також аспіранти, магістранти та студенти цього закладу. Змістовні виставки, які супроводжувалися оглядами, підготували співробітники книгозбірні. Наші учасники акцентували увагу саме на прагненні наукового осягнення теми. Однак, зазначу, політичні чинники, ідеологічні установки української влади так чи інакше впливають на цей процес.

Наталя Петрова: «Завдяки плідній праці співробітників ОННБ ім. М. Горького на представленій виставці ми бачимо найкращі здобутки бібліографічного і монографічного характеру з даної теми. Студенти матимуть змогу попрацювати з цими матеріалами.

Тема Голодомору 1932—1933 років, на жаль, була порушена не нами, а закордонними дослідниками, які зустрічали опір з боку влади. Ми підхопили цей прапор. Основні проблеми, з якими зіткнулися науковці, — це різний погляд на голодомор у представників різних поколінь навіть в одній родині, особливо якщо ця тема замовчувалася. Не однаково сприймаються ці події і в різних землях України, де люди по-різному пережили ті страшні роки.

Найбільш інтенсивна робота проводилася науковцями у 2000-і роки, особливо у 2008-у, що було зумовлене підвищеною увагою до історії на хвилі Помаранчевої революції. Ми збирали матеріали у Миколаївському ра­йоні. Вже наступного року під час чергової експедиції багатьох свідків трагедії, на жаль, ми не застали в живих. Тут присутні студенти, які були її учасниками.

Ще сім років тому важко було уявити, що можна буде так широко охопити цю тему, а сьогодні вже написано десятки кандидатських і докторських дисертацій про Голодомор в Україні 1932—1933 років.

Публікація свідчень породжує низку морально-етичних проблем. Наприклад, в одному селі голова сільради як людина влади (це було в середині 1990-х) заперечував існування голодомору, а його мати, назвавшись своїм дівочим прізвищем, повідала страшну правду про пережите нею у тридцяті роки. На прикладі долі однієї родини, яка пережила голод 1921—1922, голодомор 1932—1933 та голод 1946—1947 років, можна дослідити історію цілої країни. Існує проблема сприйняття правди про Голодомор у тих районах області, яких це лихо не торкнулося, наприклад у Бессарабії, котра на той час не входила до складу СРСР. Але й там, оскіль­ки у 1946—1947 роках її населення пізнало голод, поступово відбувається осмислення цього стра­хітливого явища. Цьому сприяють і наші дослідження…»

Зняття табу на тему Голодомору призвело до прозріння бага­тьох людей. Так, у Троїцькому Любашівського району було виявлене поховання більш ніж трьох десятків дітей з місцевого дитячого притулку, які померли під час голодомору. Лише поставши перед фактом, окремі селяни позбулися упередженості і повірили в масштабність трагедії. Сьогодні на тому місці встановлений дерев’яний хрест. Подібні приклади не поодинокі.

Наталя Петрова говорила також про складність психологічного сприйняття та оприлюднення правди про Голодомор: «Люди, які зважилися відкрити нам правду про пережите, часто очікували певної реакції від суспільства, влади, громади. Але в сільській громаді не на стільки швидко відбувається переосмислення цього явища. Багато свідків і досі не позбулися певного морального стресу від того, що вони відкрили загалу.

Сьогодні ми не спостерігаємо аж такої активності щодо проведення досліджень трагедії 1932—1933-го, хоча не виключено, що ця ситуація зміниться, бо маємо чергову сумну круглу дату — 80-річчя Голодомору в Україні.

У книжках, які представлені на виставці, є імена реальних людей, як тих, хто навіки пішов із життя під час голоду, так і тих, хто його творив, забираючи хліб в односельців. Але було чимало й таких, хто допомагав тоді землякам вижити, і згодом мав через це проблеми з владою. На мою думку, дослідження Голодомору сьогодні перебуває ще на початковому етапі. Це тільки перший етап осмислення цієї теми і відкриття її широкому загалу. Ми сподіваємося, що молодь підхопить естафету. Це тим важливіше, що з кожним роком свідків Голодомору менше і менше…»

Юрій Слюсар: «Ми пережили інформаційно-психологічний прорив щодо теми Голодомору, і, на моє переконання, наступив етап, коли потрібно вже використовувати напрацювання, щоб донести людям об’єктивне бачення історичного процесу у нашому регіоні та в Україні загалом. Адже сьогодні ще існує проблема об’єк­тивного висвітлення вітчизняної історії, зокрема радянського періоду: одні її ідеалізують, інші — демонізують. Мене хвилює та обставина, що суспільно-політичне життя країни значною мірою наелектризоване, спостерігається взаємне поборювання між різними політичними силами, а зміна влади призводить до зміни політичного курсу країни, відсутності наступності, зокрема в гуманітарній політиці. В цій ситуації політики та мас-медіа звертаються до минувшини, зокрема радянської доби, у якій — коріння як наших здобутків, так і наших нинішніх проблем.

…Я розглядаю проблему з позицій працівника музею як культурно-просвітницького закладу. Нині ми формуємо постійно діючу музейну експозицію (поки що маємо постійно діючу виставку) про Голодомор. У нас принциповий підхід — поряд із досягненнями у період соціалістичного бу­дівництва, які, безумовно, мали місце (наприклад, високі показники врожайності на 1941-й, бу­дівництво підприємств, порту), ми плануємо продемонструвати, якою дорогою ціною ці здобутки дісталися, застерегти суспільство від нових загроз. Повинно бути зіставлення світлих і чорних сторін життя країни. Вважаю, що трагізм ситуації ще більшою мірою посилила місцева номенклатура — радянська бюрократія, розбещена й безкарна. Моя позиція як історика полягає в тому, що голодомором я вважаю саме Великий голод 1932—1933 років, хоч і розумію тих, хто вважає голодомором період 1921—1922, а також повоєнний голод 1946—1947 років. Цю точку зору я також сприймаю. За попередніми даними, кількість жертв Голодомору 1932—1933 років на Одещині сягає від 200 до 400 тисяч осіб. Найбільше постраждали саме північні райони області. Однак ці дані ще потребують уточнень.

Постійно діюча експозиція доповнюватиметься новими мате­ріалами, наприклад, історією тих родин, які втекли з свого села під час Голодомору. Ці люди намагалися дістатися великих міст, як-от Одеса, де голодомору не було, але був голод. Тож матеріали експозиції ми будемо деталізувати, щоб вони були цікавими і загалу, і студентам, і фахівцям. Наш шлях обумовлений нашою виваженою позицією. Вважаю, що він є продуктивним і перспективним».

Запитання: «Чи відомо вам щось про місця масових поховань на території Одеси під час Голодомору тридцятих років? Від деяких старожилів міста доводилося чути, що в районі Куликового поля був рів, у якому зарито близько трьох тисяч жертв голоду...»

Юрій Слюсар: «Таких повідомлень я не зустрічав, але я знайомився із документами, які свідчили про настрої робітників одеських підприємств у цей період. Тоді саме відбувалися вибори до місцевих рад та перевибори на партійних конференціях. Виступаючі нарікали на владу, що люди пухнуть від голоду, що в місті безлад, бо голодний люд стає агресивнішим. Були навіть заяви, що не підуть на вибори. Такими були пануючі настрої у місті. Випадки канібалізму в Одесі не були зафіксовані, але випадки реалізації людського м’яса, зокрема на «Привозі», мали місце. Із настанням сутінок батьки забороняли малим дітям виходити на вулицю. В Одесі діяла жорстка карткова система, допомагала також близькість моря».

Про роботу над третім випуском фундаментального науково-допоміжного покажчика «Голодомор в Україні 1932 — 1933 рр.» йшлося у виступі головного бібліографа науково-бібліогра­фічного відділу ОННБ ім. М. Горького Інни Рікун:

«Як колишній вчитель хочу запитати студентів, майбутніх педагогів: як спонукати дитину ви­вчати минуле? Потрібно їй, перш за все, говорити правду про теперішнє...

Бібліографічний покажчик про Голодомор, підготовлений співробітниками бібліотеки, сьогодні є найповнішим подібним виданням з цієї тематики. Вийшло вже дві книги. Ініціювала цю справу українська діаспора, зокрема українці Австралії. Тоді ми пробивалися через спротив нашої влади, яка не давала ні копійки на видання. Це зробив добре відомий американський меценат українського походження Мар’ян Коць (1922—2011). Другий випуск (у 2002—2008 роках) готувався в іншій суспільно-політичній ситуації, і вже було багато охочих профінансувати вихід покажчика. Щодо виходу третього випуску, то навіть виникла дискусія у до­цільності продовжувати справу… Вважаю, що процес наукового вивчення теми Голодомору є незворотний. Свого часу при зустрічі з відомим істориком Станіславом Кульчицьким, якого ви всі добре знаєте, він сказав: «Джина випустили з пляшки…»

Хочу також повідомити, що паралельно я працюю над книгою про Голокост в Україні. Переконана, що інтелігент — це завжди ідеаліст, який вірить у можливість торжества справедливості».

Огляди виставок «Трагедія Голодомору очима діаспори» та «Не замовкають дзвони пам’яті» провели співробітники бібліотеки, відповідно, Ганна Єфімова, завідувач сектору «Закордонного українства», заслужений працівник культури України (див. «Чорноморські новини» за 22 листопада), та провідний бібліотекар Валентина Колесникова (ведуча заходу).

Активну участь у роботі «круглого столу» взяли також аспіранти, магістранти та студенти ОНУ ім. І. І. Мечникова Ярослав Коршак, Іванна Борлак, Анна Петрова та Галина Андреєва.

Повертаючись до виступу Юрія Слюсаря, хотів би підкреслити, що справді у  багатьох випадках місцева номенклатура збільшувала трагізм ситуації через страх, пристосуванство, запопадливість та почуття безкарності. В боротьбі за виживання проявлялися як найбільш ниці інстинкти, так і людяність. Адже були й такі, хто намагався допомогти односельцям, і їх теж було багато. Тож людський фактор спрацьовував двояко. Відомий випадок, коли офіцер НКВС через безсилля допомогти землякам покінчив життя самогубством. «Перегини» на місцях не знімають політичної відповідальності центральної влади за свідомий злочин в цілому. Молотов був направлений в Україну із «силовиками» і блокував усі дороги, щоб ніхто не міг ви­братися з голодного «гетто», а партійний номенклатурник Хатаєвич заявляв: «Ми оголосили війну селянству, і ми її виграли. Ми показали, хто є господарем в країні». Йдеться не лише про полі­тичну оцінку діянь комуністичної влади, але й про збереження фундаментальних цінностей, визнання з боку держави права людини на життя як найвищої даності, що унеможливило б у майбутньому повернення до нелюдської практики.

Володимир КУДЛАЧ.

 

Переглядів: 737
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua