РубрикиБез рубрики

«Дерев’яне зварювання» для місцевого самоврядування

Якщо у вашому будинку вимкнули тепло — не дивуйтеся. Не турбуйтеся, якщо ви — вчитель або лікар, а вам затримують зарплату. Розслабтеся, якщо ви — хворий при смерті, а машина «швидкої допомоги» не доїхала до будинку через брак бензину, а грошей на пальне у служби нема.

До «Економічної правди» почали надходити скарги про те, що Державна казначейська служба заморозила рахунки місцевих бюджетів і фактично не перераховує належні їм гроші, фінансуючи лише видатки на зарплату та енергоносії. Держказначейство заперечує затримку платежів, місцева влада через раз — підтверджує.

Редакція вирішила з’ясувати, що відбувається насправді, і звернулася до віце-президента Асоціації міст України Мирослава ПІТЦИКА — головного ло­біста місцевої влади в Україні. Йому пишуть листи мери міст, якщо виникають проблеми з оплатою рахунків. Йому дзвонять, якщо міста відключають від тепла. У Пітцика є право відвідувати засідання Кабміну. В його мобільному — контакти всієї регіональної еліти, а після інтерв’ю він їде обідати і «вирішувати питання» з мерами двох невеликих українських міст.

За словами Мирослава Пітцика, маніпуляції Міністерства фінансів з платежами нагадують йому ситуацію 2009 року при уряді Юлії Тимошенко, коли кошти місцевих бюджетів направляли на оплату боргів із заробітної плати й пенсій. Рахунками управляла екс-глава казначейства Тетяна Слюз, яка перебуває в розшуку. Сьогодні, каже він, ситуація в державних фінансах гірша, ніж це було у кризовому 2009-у. Про все це — в інтерв’ю.

— За інформацією наших читачів, сьогодні видатки місцевих бюджетів заблоковані Державною казначейською службою. Фінансуються лише видатки, що направляються на зарплату та енергоносії. Це правда?

— Існує дві проблеми. Перша — чисто казначейське обслуговування місцевих бюджетів. Гроші державного та місцевого бюджетів змішуються на єдиному казначейському рахунку. В держбюджеті грошей мало, тому що в економіці відбувається серйозний спад, а в місцевих бюджетах — поки що перераховуються. Тож інколи кошти, які є на казначейському рахунку, використовують для латання дір, що виникають у державному бю­джеті. Тобто гроші, що належать громадам, перекидають на потреби держави.

— Законодавство забороняє ручне управління бюджетом. На підставі чого казначейство блокує платежі?

— Робити цього не можна. Місцевій владі пояснюють такі дії тим, що неправильно оформлені документи. Начебто тому і затягують. А тяганина з оформленням документів і призводить до за­тримок платежів на три-чотири місяці. За цей час з’являються нові гроші, а з ними — нові проблеми і затримки платежів. І так по колу.

— Яка загальна сума боргу по Україні?

— Близько мільярда гривень. Це тільки у містах, де нам вдалося зібрати дані. Інформацію надали 130 міст. Однак це не означає, що в інших нема проблем, просто вони мовчать. Затримується оплата на різні суми: від 50 млн до 1 грн.

— Відколи почалися затримки платежів?

— Десь з липня 2012 року. Наприклад, місто Українка, готуючись до святкування дня міста, цього літа замовило деякі послуги з благоустрою, але досі не може розрахуватися з підрядниками за виконані роботи.

Всі ці затримки відбуваються на рівні казначейства. По суті — це каса уряду, структурний підрозділ Мінфіну. Відповідно, що уряд скаже, те й буде зроблено.

— Як платежі заморожують на практиці: за дзвінком, письмовим розпорядженням глави Мінфіну, прем’єр-міністра чи в інший спосіб?

— Вказівка така негласна: оплачувати лише енергоносії та зар­плату, а решту затримувати. За нашими оцінками, в бюджеті діра мільярдів на сімдесят.

— Чи можна прописати на рівні бюджету чи Бюджетного кодексу заборону в ручному режимі керувати казначейським рахунком?

— Потрібно ввести кримінальну відповідальність за затримку платежів більше, ніж на три дні. Казначейство не має права затримувати платежі, навіть якщо документ неправильно оформлений. Казначейство — це просто автомат, технічний орган, який повинен зняти гроші з одного місця й перекинути в інше.

Є держбюджет, затверджений Верховною Радою, є рішення місцевої ради, яка теж узаконила ці видатки і до копійки розписала, на що мають бути спрямовані кошти.

— Чи правда, що у місцевої влади велика частина зарплат прописана в бюджеті розвитку, і зарплати, «зашиті» в інвестпроекти, «зависають»?

— Там дещо інша ситуація. Наприклад, програма оновлення рухомого складу громадського транспорту взагалі не фінансується, жодної копійки на це з бюджету не виділено. Не виконуються й інші програми: заміна ліфтів, встановлення лічильників, фінансування яких у 2012 році припинене державою. А разом з цим припинена й оплата праці.

Та гірше інше. В тролейбусі і трамваї ми возимо пільгові категорії населення і повинні, відповідно до законодавства, отримати від держави компенсацію цих затрат. Проте держава ці кошти не повертає, тому співробітники тролейбусних управ­лінь, як правило, залишаються без зарплати. В першу чергу іде оплата за енергоносії. Місцева влада змушена утримувати комунальний транспорт і покривати ці видатки з власних ресурсів. Це ще Юлія Володимирівна Тимошенко придумала таку схему: коли закінчуються гроші в державному бюджеті, використовуються гроші місцевого самоврядування. Але в уряді Тимошенко такі проблеми починалися в листопаді, а нині — в липні.

— У 2009 році представники місцевої влади за затримки платежів масово судилися з урядом. Чи судяться сьогодні?

— Не можна судитися з казначейством, бо нема підстав. Формально порушень нема. В казначействі не заперечують, що готові оплатити рахунки, лише треба виправити документи: поставити кому в іншому місці, по-іншому заповнити документи… Просто маячня.

Раніше міста судилися за те, що кошти, які надходять за комунальні послуги, забирав «Нафтогаз». Виходило так: кошти за оплату послуг надходять теплокомуненерго, а розпоряджається ними «Нафтогаз». І відсуджували, бо не може один суб’єкт господарського права домінувати над іншим.

— За інформацією наших читачів, затримки платежів відбуваються передусім у західних областях. Це так?

— Не думаю. Наведу приклад. Мер Алчевська, який балотувався до Верховної Ради і виграв вибори (Володимир Чуб. — «ЕП»), є представником Партії регіонів. Недавно він написав до Асоціації міст України листа: не можу, мовляв, нічого вдіяти з казначейською службою, зробіть щось — вже нема за що купити бензин для машин «швидкої допомоги» та порошок для прання білизни для лікарень і дитячих садочків. Жалівся Львів, жалівся Луганськ — така картина склалася в усій Україні.

— Напередодні виборів говорили, що за рахунок місцевих бюджетів фінансувалися передвиборні акції окремих кандидатів у депутати.

— Все це випадки привласнення чужої праці. Є проекти соціально-економічного розвитку регіонів, за якими близько 1,5 млрд грн щороку виділяється на розвиток: десь — завершити будівництво школи, десь — дороги. Але коли приходив депутат-мажоритарник від влади, він казав, що це він «пробив» фінансування, хоча ніякого стосунку до цих грошей не мав. Однак місцева влада підтакувала, бо стояло завдання провести його у парламент.

— Рада затвердила закон «Про засади державної мовної політики». Його реалізація потребує певних затрат, фінансувати які будуть місцеві бюджети. Оскільки грошей у місцевої влади нема на бензин, чи можна стверджувати, що закон не буде саботований?

— Там такий закон, що його складно буде виконати навіть за наявності коштів. Наприклад, якщо громада захотіла ввести другу мову, треба підготувати відповідні документи — підтвердити, що є певний відсоток національних меншин, та направити до Верховної Ради, яка затвердить або відхилить прохання. А от коли Верховна Рада буде це робити, то фінансування йтиме за рахунок державного бюджету, бо хто рішення приймає, той його і фінансує.

— На початку жовтня Верховна Рада внесла поправки до держбюджету-2012, додавши місцевим бюджетам 1 млрд грн на виплату надбавки до зарплат бюджетникам. Чому ці надбавки не виплачують?

— Тепер такі поправки потрібно приймати щомісяця, бо цих ресурсів просто на зарплату, без надбавок, у місцевих бюджетів нема. Ми говорили про це Мінфіну. На зустрічі з прем’єром виступав президент асоціації «регіонал» Іван Куліченко (дніпропетровський міський голова. — «ЕП»). Він пояснив, що у місцевих бюджетів нема коштів на нормальну виплату заробітної плати до кінця 2012 року. Прем’єр-міністр при нас дав доручення Мярковському (перший заступник міністра фінансів. — «ЕП»): «Анатолій Іванович, прошу тебе, відпрацюй з ними і скажи, яка сума потрібна кожного місяця».

— Подіяло?

— У перший місяць після тієї розмови був додатково виділений мільярд. А на наступні два місяці грошей нема. Тепер їх потрібно позичити або надрукувати.

— Ви говорите, що розмовляли з першим заступником міністра фінансів, якому у вашій присутності давав пряме доручення прем’єр. А чому не міністр фінансів? Та й взагалі — чому ви спілкуєтеся на тему державного бюджету не з Юрієм Колобовим, адже він — міністр фінансів?

— Кого запросив на зустріч прем’єр — з тим і спілкувалися. Запросив Мярковського, значить, більше довіряє. Іноді ми запрошуємо Колобова на наші наради: «Як жити далі». Він не приходить.

— Є така практика: асигнування, які не використовуються до кінця року, списуються. Чи було таке за результатом 2011 року?

— Звичайно. Є така річ — план використання бюджетного ресурсу, в якому декларується обіцянка відремонтувати, наприклад, школу. Фінансування за планом починається у вересні, а основна частина грошей надходить у грудні, 27 числа, а 28-го взагалі закриваються всі бюджетні розрахунки. Вже неможливо провести тендер та освоїти ці кошти. Залишається подякувати центральній владі та забути про них.

— Про який обсяг коштів йде мова?

— До мільярда гривень.

— Чи є певна регіональна пріоритетність у такому фінансуванні?

— Так. У 2012 році кошти більшою мірою направлялися на лівобережну Україну.

— Тобто фінансували переважно Донецьку, Луганську і Харківську області?

— Десь так.

— За яким критерієм відбувається розподіл коштів за регіонами?

— Ми в асоціації теж ламали над цим голову. Виявилося, що 90% ресурсів на погашення боргу з різниці в тарифах пішли в чотири регіони, а 10% — в решту.

— Прийняття нової редакції Бю­джетного кодексу не вирішило проблем у взаєминах місцевого і центрального бюджетів. Місцеві бю­джети не мають бюджетів розвитку і перетворилися на каси з видачі зарплати і допомоги. Чи не здається вам, що формула міжбюджетного перерозподілу себе вичерпала і варто відмовитися від формульного підходу? Як і від ідеї вирівнювання рівня бюджетної забезпеченості між різними регіонами?

— Для того, щоб у місцевих громад був бюджет розвитку, необхідно змінити формулу розподілу податків. Ми пропонуємо, щоб податки на землю та майно стали місцевими. Це означає, що місцева влада повинна отримати право самостійно встановлювати ставки і надавати пільги з оподаткування. Щоб не було, як сьогодні, коли держава звільняє підприємства від податку на землю, а місцеві влади зобов’язує компенсувати цей ресурс. Наприклад, у Харкові підприємства звільняються від цього податку на суму близько мільярда гривень. Чи буде у такому випадку місцеве самоврядування зацікавлене, щоб до бюджету надходило більше податків?

— А що робити з делегованими функціями?

— Це інша тема. Необхідні нормативи соціального забезпечення у кожній сфері, і їх повинні визначити міністерства. Але вони не хочуть цього робити, тому ми будемо рахувати і встановимо, який у нас норматив фінансових ресурсів на одного учня школи, на підтримку в приміщенні певної температури тощо. Саме за цими нормативами ми зможемо підтвердити недофінансування державою повноважень, які вона делегувала місцевому самоврядуванню, і за законом повинна виділити достатньо коштів для їх виконання. Або ж слід скасувати дію законів, які держава не може фінансувати. На 2012 рік на делеговані повноваження уряд недодав 17 млрд грн, тобто ці послуги місцева влада не зможе реалізувати.

І ще одне. Якщо в Європі строк амортизації інфраструктури становить п’ять-сім років, то у нас, наприклад, ліфт, повинен пропрацювати років 50. А замінити каналізаційну трубу можна лише через сто років. Але ж металева труба, кинута без усілякої обробки в землю, сто років ніколи не пропрацює. Великі втрати тепла і води відбуваються саме в землі, де «губиться» 40 —50% ресурсу.

Я знаю місто, де голу трубу поклали у вапняний ґрунт. Скандал почався з того, що прокуратура не знайшла труби. Коли з’ясувалося, що труб нема, порушили кримінальну справу. Потім представникам прокуратури показали, що замість труби просто проходить канал. Взагалі не залишилося ніякої металевої частини, бо вапно її просто з’їло.

Більше того, через те, що у комунальних підприємств нема коштів, труби ремонтують «дерев’я­ним зварюванням», є такий народний спосіб.

— Це як?

— Коли прорвало трубу, яка настільки заржавіла, що зварювати її не можна, наші комунальники-мудреці беруть дерев’яний кілок і в ту дірку встромляють. Водичка дзюрчить, але фонтану вже нема — порядок. І в Києві теж так робиться!

— Чи змінилася якось ситуація після приватизації обленерго?

— В гіршу сторону. Почалися відключення електроенергії. Я це відчуваю на собі, бо живу в приватному будинку на Осокорках. Продаж обленерго — це був нонсенс. От уявіть: посередник купує у державної генеруючої компанії електроенергію за ціною 20 коп., а продає тій же державі по 87 коп., нічого не вклавши в проект. Ці приватні структури просто експлуатують старі мережі, не витрачаючи жодної копійки на розвиток. Щоб підключитися, треба самому за них все робити.

— У різних регіонах газ для бюджетних установ продається дорожче, ніж для підприємств. Ви з’ясовували це питання? Чому так відбувається?

— Ціни встановлює НКРЕ. Газ продають дорожче, ніж у Росії. Мотивація уряду така: мусимо продавати підприємству газ, щоб воно працювало і була зарплата.

— У 2013 році уряд готує масову приватизацію ТЕЦ та передачу в концесію теплокомуненерго. Чи не призведе це до підвищення тарифів?

— Звичайно, призведе. Є кілька підприємств, що перебувають у приватній власності, але вони так само бідні, як і решта. Але бізнес хитрий: він брав не прості теплокомуненерго, а ті, що виробляють ще й електроенергію. За рахунок цього бізнес тримається на плаву, в іншому випадку збанкротував би. Доки тариф не відповідатиме собівартості, доти бізнесу там нема чого робити.

— Останній звіт Держстату показує, що залишок коштів на Єдиному казначейському рахунку на початок листопада становив 1,76 млрд грн. Він скоротився за місяць на 23,8% до 0,55 млрд грн. Яку ви прогнозуєте ситуацію з бюджетом надалі?

— Уряд в непростій ситуації. Існує інша велика проблема. Бізнес на вимогу податкової служби сплатив податки наперед, але до кінця року ще два місяці, і треба якось дожити, платити заробітну плату бюджетникам. Кожного місяця необхідно мати 1,5 млрд грн, щоб розрахуватися за делегованими повноваженнями. Я не знаю, де візьмуться гроші на це. До кінця року потрібно 3 млрд грн мінімум. І це без фінансування рахунків за світло і тепло.

— Що робити?

— Позичати. В іншому випадку буде неможливо розрахуватися за минулі борги. А є речі, які вкрай потрібно вирішувати терміново. Наприклад, закупити бензин для служби «швидкої допомоги», заплатити компаніям, які прали білизну для лікарень і дитячих садочків. Та ж історія з дитячим харчуванням.

Дійшли до того, що всі гроші, які сплачує населення за теплопостачання, збирають на окремі рахунки в Ощадбанку. Їх автоматично забирає «Нафтогаз». Але ж люди платили за комунальні послуги, які включають не лише ціну на газ, а й ремонт труб — щоб аварійна могла виїхати, а також зарплати тим, хто сидить біля котла.

— Наскільки вчасно надходить компенсація з бюджету?

— Сьогодні тариф перекриває лише 60% собівартості. Тобто вартість тепла потрібно піднімати. Через це постійно накопичуються борги за газ.

— Чи правда, що деякі міста почали відключати від газу?

— Так, правда. Більше того, містам не дали ліміти на газ — не визначили його обсяг, який вони можуть використати за місяць. Угоди не підписали, а лише сказали: ми це зробимо, коли ви повністю повернете борги.

А збільшити тарифи, щоб вийти на покриття собівартості, місцеві органи не могли, бо Національна комісія з регулювання тарифів тягнула з прийняттям рішень. Так накопичилися борги перед «Нафтогазом», які міста покрити не в змозі.

— І що плануєте робити?

— Асоціація знову звернулася до уряду з проханням списати борг. «Нафтогаз» винен бюджету 33 млрд грн, а комунальні підприємства винні «Нафтогазу» близько 13 млрд грн. Треба зменшити борг «Нафтогазу» до 20 млрд грн, а з міст борг списати. Вони не винні, що їх комунальні підприємства стали боржниками.

— Які міста відключили від газу?

— У всіх регіонах. Шантажують. Недавно страждав Житомир, потім — Хмельницький. Відключають, потім приходить губернатор (голова облдержадміністрації. — «ЕП»), гримає — включають.

— Судячи з проекту фінплану «Нафтогазу», компанія просить у держави перераховувати дотацію з бюджету їм. Як ви ставитеся до цієї ініціативи?

— Ми двома руками «за». Більше того, ми просимо: продайте комунальним підприємствам газ за ціною, закладеною в тариф. Сьогодні це 860 грн, а «Нафтогаз» у 2012 році продає по 1300 грн і робить нас боржниками.

Ми пропонуємо уряду заплатити різницю між 860 грн і 1300 грн напряму «Нафтогазу». Так і тарифи не треба буде підвищувати, і люди будуть спокійні.

— Уряд сприймає вашу пропозицію?

— Поки що мовчить.

— «Нафтогаз» декларує, що населення та теплокомуненерго України споживають 20 млрд кубів газу. А скільки споживають реально?

— Більше — 23 млрд кубів, з яких 13 млрд — населення і 10 млрд — теплокомуненерго. При цьому Україна видобуває на рік 22 млрд кубів газу. Тобто на ці потреби йде не більше 1 млрд кубів російського газу. Якщо врахувати, що наш газ у десять разів дешевший за російський, то я не розумію, чому ціни на газ такі високі.

— Чи нема хитрості в бухгалтерії НАК, яка може завищувати суму, стверджуючи, що населення спожило газ, а замість того продати його промисловим підприємствам?

— Може бути і таке. Питання в тому, хто веде цю статистику.

— Є інформація, що на деяких підстанціях газ змішують з повітрям, в результаті його якість падає.

— Це не чутки. Тепловіддача такого газу низька. Якщо газ нормальний і чистий, на ньому можна закип’ятити каструлю води протягом п’яти хвилин, а інколи можна палити п’ятнадцять хвилин, а вода все не закипає.

— Хто і як домішує?

— Так само, як на базарі у молоко або пиво підливають воду. На цьому робиться великий заробіток. Якби у нас ціна на газ залежала від тепловіддачі, як у Європі, де є спеціальні лабораторії, то була б зовсім інша ситуація. У нас же ніхто із споживачів якості газу не перевіряє.

— Виходить, і теплокомуненерго отримують розбавлений газ?

— Всі. В угоді нема вимог до якості газу, тільки до тиску. Якби це було прописано, то таких зловживань не було б. Ми намагалися це зробити при уряді Тимошенко — прописати угоду, яка б враховувала якість газу. Але нам не дали це зробити.

— В таких умовах малі міста відмовляються від централізованого теплопостачання. Наскільки це правильне рішення?

— Для малих міст це виправдане рішення, для великих — економічно невигідно.

— Кажуть, «Нафтогаз» та місцева влада свідомо гальмують перехід будинків на міні-котельні…

— Я б так не сказав, хоча це їм невигідно. Ви знаєте, що у нас скрізь декларується перехід на інші види палива, але єдина програма, яка фінансується, — будете сміятися, — газифікація сіл. Щороку на півмільярда будуються нові газові мережі.

Інші програми — заміна ліфтів, установка лічильників, реформування житлово-комунального господарства, оновлення громадського транспорту — не працюють. А закопати у землю трубу при дефіциті газу та високих цінах на нього — закопують.

— Існує національний проект з будівництва сміттєвих заводів «Чисте місто», до якого планують залучати інвесторів. Як ви ставитеся до цієї ідеї?

— Погана ідея. Світ відмовляється від спалювання сміття, це нерентабельно. Я був на кількох прекрасних таких підприємствах у Швейцарії та Австрії. Іноді вони розташовані в центрі міста. Проте ці заводи не окупляться і за сто років. А в нас таке підприємство швидше вийде з ладу. Світ сміття сортує і переробляє.

— Чому це питання так довго не вирішується?

— Компанії, що цікавляться цим ринком в Україні, готові встановлювати сортувальні лінії, щоб заробляти на цьому. Це фірми, які спеціалізуються на сортуванні паперу. Більше того, є «чорні» переробники сміття, які відкривають старі радянські звалища і починають самостійну переробку. Щоправда, роблять вони це по-варварськи, їх цікавить в основному метал. Перекидаючи сміття з місця на місце, вони завдають ще більшої шкоди природі.

— Для великих українських міст також актуальною є проблема паркування. Чому так довго питання залишається невирішеним, у тому числі у Києві?

— Мабуть, до певної міри через корупційні схеми. Я думав, що до «Євро-2012» ми щось зробимо. Світові компанії, які спеціалізуються на паркуванні, були готові почати роботу через механізм концесії з власними технологіями, розбудовувати систему управління транспортом у місті, але розвернулися і пішли.

— У що вони інвестували?

— В розробку документів і концепцій. Але відмовилися і пішли. Це було ще при владі Черновецького.

— За рішенням уряду за паркування треба платити, якщо є паркомат. Однак місцева влада приймає рішення, вищі за рішення уряду, встановлюючи тарифи. У Києві, наприклад, працює «Київпарксервіс»: люди в помаранчевих жилетах збирають гроші всупереч постанові уряду...

— Безлад з паркуванням — це просто нонсенс. На жаль, є структури, які мають на цьому зиск та покриваються правоохоронцями. Річ у тім, що один паркомат коштує близько 6 тис. дол. При цьому нема гарантії, що він працюватиме. Для нашого народу зламати паркомат — проста справа. Київ встановив їх кілька, але вони не працюють.

Ми пропонували містам іншу систему, намагалися довести, що вона запрацює. Йдеться про єдину картку. Тобто купуєш в кіоску єдину картку для паркування і вставляєш її в автомат — як платіжну картку в банкомат. Він зчитує інформацію, визначає, як довго машина простояла, та знімає гроші. Але поки що ця ідея не знайшла підтримки на вітчизняному ринку послуг паркування.

Світлана КРЮКОВА,
Сергій ЛЯМЕЦЬ.
«Економічна правда».

 

Переглядів: 768
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua