Старша сестра

Надія Петрівна сиділа на одному із стільців похмурого коридору поліклініки й терпляче чекала своєї черги, аби втрапити до кабінету лікаря-невропатолога. Вже ж так викручувало їй руки, що ночами не знала, куди їх прилаштувати. Доки очікувала, мимоволі стала свідком людських розмов. Зводилися вони до того, що без грошей до медиків і не потикайся: це колись лікування було безплатним, а тепер... «Теоретично воно й тепер безплатне, — подумки відповіла на ті твердження Надія Петрівна. — Але, як і колись, тільки теоретично, а не фактично».

...Здається, вчилася у шостому класі, коли сталася велика прикрість зі старшою сестрою Іриною, вже десятикласницею. Одного дня, повернувшись зі школи, вона впала на ліжко, стогнучи від болю. У животі ніби повільно навсібіч поверталися гострі ножі: одночасно пекло, різало й кололо. Сільська лікарка з медпункту не зважилася на якийсь вердикт й звеліла якомога швидше дістатися обласної лікарні.

Надія вже не пригадує, де мама відшукала транспорт, аби доправити до міста хвору дитину. Пам’ятає лиш її розповідь. Поклали Іринку в коридорі, бо у палатах місць нема. Лежить — чекає, що скажуть. Втім, щось казати ніхто не збирався. Наступного дня мама з розпачем слухала, як Ірина, окрім болю, терпіла ще й образи: «Нагуляла, дівко, то лежи і не пікни».

Для цнотливої сільської школярки ті жорстокі слова були, немов батіг по плечах. А якби навіть «нагуляла», то чому від того такий нестерпний біль? Не знаючи, де шукати відповіді на  цілком логічне питання, мама поїхала зі своїм горем в інший кінець міста до далекої родички. Що робити? Довго пояснювати ситуацію не довелося. Галина все швидко второпала:

— Назавтра з’ясую адресу головлікаря, а ти їдь додому й вези сільського гостинця.

Тож назавтра, переминаючись з ноги на ногу, обидві стояли у передпокої просторої «гороцької» квартири. У маминому кошику лежав великий короп, півень — на холодець, бутель вина, великий слоїк сметани, овочі. Щось дали сусіди й родичі, щось купила на позичені гроші («лежачих» у бідній родині не було ніколи). Таким чином і зібрався сільський гостинець.

Високий чоловік в окулярах звичним жестом передав усе те добро дружині (видно, подібні гостинці тут не рідкість) й наказав, щоб чекали в лікарні. Чекати довелося недовго. Тільки-но ступивши у коридор, лікар не попрямував до свого кабінету, а відразу зупинився біля ранішніх візитерів і дівчини, яка безсило лежала на ліжку:

— В оглядову! Миттю!

Немов через якусь завісу до Ірини долинала полохлива метушня, розгнівані слова лікаря в окулярах:

— Негідники, сволота! Їй жити залишилося лічені години, а ви в коридорі дівчину ногами підкидаєте!..

До хірургічного столу став особисто. Операція тривала майже сім годин. Як пояснювала мама, «всі кишки довелося витягувати назовні, чистити й вкладати на місце». Ірина довго відживала після тих страшних маніпуляцій. А вже ж лікарняна обслуга після гніву й прочуханки головного була, немов шовкова.

Так щедрий сільський гостинець за безплатної медицини врятував життя Надіїній старшій сестрі. Та хіба міг хтось тоді сказати, що через кілька років безцінний досвід знадобиться знову? Життя Ірини виявилося багатим на загадкові хвороби.

Дочекавшись, доки зарубцюється довгий, через увесь живіт, шов, вона поспішила до школи, де навчальний рік підходив до кінця. Ніби й не було попередніх пропусків, разом з усіма склала випускні іспити, отримала атестат зрілості. Для розумної, кмітливої випускниці не було великою трудністю вступити до технікуму. Сидячи за шкільною партою, Надія пишалася старшою сестрою: вона вже студентка.

За тодішніми порядками студентів відразу ж послали у далекий колгосп «на кукурудзу». Вже осіння негода, нудна холодна мжичка, а діти ламають качани, місять багнюку поміж рядками. Взувачка, одяг сякі-такі, тож довелося добряче померзнути. Спочатку Ірина злягла ніби із застудою, потім невідомо що почало діятися з ногою. Мама отримала телеграму: приїзди, забери.

Хоч тоді вже ходили автобуси, для доньки довелося шукати легковичку. На все життя Надія запам’ятала, як у дворі тато не міг висадити сестру з машини. Від нестерпного болю й судом вона кричала так, що мало не всі сусіди збіглися. Нарешті доповзла до ліжка, яке на цілі роки стало для Ірини єдиним пристанищем.

Завдяки якимсь прописаним у райлікарні маніпуляціям судоми зникли, але ставати на ногу дівчина все одно не могла. Милиць соромилася. Інколи, стрибаючи по хаті, спиралася на стілець. Коли знадвору заносили заморожену білизну, жадібно вдихала чисте повітря. Возили сестру по всіляких знахарях, парили у печі й великій діжці з хвоєю, приносили бджіл, аби жалили хвору ногу. Результатів — нуль.

Був у Ірини вродливий кавалер. Напевне, кохав безтямно, бо ще два роки ходив до неї, прикутої до ліжка, на побачення. Та мати наполягла на своєму: «Женися, сину, з цієї пуття не буде». Хоч як сестра намагалася вдавати із себе байдужу, бачили: це неабияк зачепило її, розчавило морально.

З весною вже не соромилася милиць. Щоправда, на вулицю виходила тільки, коли стемніє. А то стоїть за тином, дивиться, як молоді поспішають до клубу, й слізьми вмивається.

У мами вже й сліз не було. Дивлячись на свою нещасну дитину, вона немов скам’яніла, безпорадно опустивши руки. Надійка, аби втішити сестру, гаряче обіцяла:

— Мої однокласниці вже ходять на танці, а я чекатиму тебе.

Скільки чекати, ніхто не знав. Щоб якось допомогти старшій сестрі, молодша постійно приносила з бібліотеки книжки, які Ірина просто «ковтала». Потім одного літнього дня спробували удвох покататися на велосипеді. Ірина — на рамі, Надія — на сідлі. Зупинитися треба було біля чогось, аби Ірина без милиць могла потриматися. Вийшло. Отож у неділю по обіді їхали до клубу, де Ірина сідала на лавку й таким чином до пізнього вечора спілкувалася зі знайомими дівчатами й хлопцями.

Скільки б ще тривало таке життя — невідомо, якби на внутрішньому боці стегна не відкрився загрозливий свищ. Знову дорога пролягла до тієї ж обласної лікарні. В ортопедичному відділенні все відбулося за старим сценарієм. Знайшовши адресу професора, мама поспішила до нього з сільським гостинцем, аби оперував власноруч.

У Ірини виявився туберкульоз кістки. Страшною була операція. Ще страшніше було потім, коли майже рік довелося лежати у гіпсі мало не під самісіньку шию. Рятували Ірину природна допитливість і любов до книжок. З допомогою добрих людей отак, лежачи, вона навіть примудрилася вступити до університету (пізніше Надія супрово­джувала її на екзаменаційні сесії).

То було пізніше, а поки що з нетерпінням усі чекали повернення старшої сестри додому. Гіпс з неї вже зняли. Натомість стрункий дівочий стан закували у якийсь твердий панцир на шнурівці, аби не порушився ще не зміцнілий суглоб.

...Біле авто зупинилося прямо навпроти воріт. З кабіни обережно вийшла Ірина, ще не досить уміло спираючись на ціпок. Від того видива Надійка, яка чотири роки бачила сестру на милицях, заціпеніла. Тієї миті їй хотілося впасти на коліна й цілувати землю, по якій, нарешті, сестра ступала власними ногами.

Слова свого Надія дотрималася. Вперше на танці до клубу пішла з Іриною. В обох почалося нове молоде життя.

Віра СЕМЕНЧЕНКО.

Переглядів: 3050
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua