РубрикиБез рубрики

Скарбнички пам’яток і пам’яті

У кожного музею, навіть у найвіддаленішому селі, є своя родзинка, свої унікальні реліквії. Адже через сімейну фотографію, через якийсь не примітний, на перший погляд, експонат, може яскраво спалахнути пригасла іскорка пам’яті, відродитися важлива сторінка минувшини, повернута з полону забуття. І тим прикріше, що в деяких, навіть районних історико-краєзнавчих музеях, ввічливо попереджають, мовляв, окрема експозиційна зала зачинена чи підлога прогнила, відтак краще полишити приміщення, аби вберегтися від травми. Натомість особливо радісно, коли бачиш дбайливе ставлення місцевої громади до збереження осередку своєї історії.

Неподалік від траси Київ — Одеса розташувалося мальовниче українське село Дубинове. Тутешній будинок культури став притулком і для сільського краєзнавчого музею (на знімку). Експозиції оформлені зі смаком та любов’ю. Тут численна кількість фотознімків звичайних трудівників, багато давніх побутових речей, родинних реліквій — рушників, вишиванок тощо.

З особливою теплотою завідувач музею Лариса Лук’янчук розповіла про героїчну долю свого земляка — Героя Радянського Союзу Івана Григоровича Покотилова. У лютому 1943 року він добровільно пішов на фронт. Подолавши важкі випробування на Курській дузі, здійснив свій героїчний вчинок у боях за визволення України. Під час військової операції під містечком Попільнею, що на Житомирщині, старший лейтенант Іван Покотилов з боями вивів з оточення цілий батальйон, хоча сам був тяжко поранений. На жаль, відважний воїн не дожив до Дня Перемоги, помер від ран у військовому шпиталі в Москві. Офіційні матеріали про подвиг героя, розміщені в Інтернеті, надзвичайно стислі, а от в розпорядженні музею є детальна його рукописна біографія, надана сином фронтовика — Віктором Івановичем.

Не тільки про героїчне минуле можна дізнатися у цьому музеї. Ось, наприклад, за далеко не повним переліком зібраних учнями місцевої школи матеріалів про Голодомор, за спогадами старожилів, від штучного голоду це українське село втратило близько трьохсот своїх жителів. З фронтів Великої Вітчизняної війни не повернулися 311 осіб. Під час масової колективізації у 1930-ті до Сибіру та в інші регіони СРСР було вислано майже кожну третю сім’ю, переважно заможних та хазяйновитих людей. З чотирьох учасників війни в Афганістані залишився в живих лише один...

Ми поцікавилися у Лариси Лук’янчук, звідки в неї такий інтерес до минувшини. Виявилося, то сімейна справа. Її мати тривалий час, аж до виходу на пенсію, збирала різні матеріали, викладаючи у місцевій школі історію, спілкуючись з односельцями та залучаючи до пошуку школярів. А ще — підтримка громади Дубинового, не байдужої до минулого, до своєї історичної пам’яті, до свого коріння. Цю атмосферу любові особливо відчуваєш, побувавши у стилізованій світлиці, оформленій за місцевими традиціями в одному з приміщень музею, присівши на звичайну дерев’яну лаву, де під ногами свіже сіно з п’янкого різнотрав’я.

Такому дбайливому ставленню до збереження історичної спадщини сільського музею у Дубиновому може позаздрити навіть районний музей. Можливо, причина в тому, що він, як районний, виник порівняно недавно, лише у 2004-у, а може, в тому, що розташований у приміщенні колишнього православного храму... П’ять років завідує ним Олена Івашковська. У неї теж багато особистих напрацювань, має чим зацікавити відвідувачів. До зібрання старожитностей Побужжя, інших історичних матеріалів вона залучила вчителя історії навіть із села Завалля Гайворонського району сусідньої Кіровоградської області Олександра Пересунчака. До речі, зібрана останнім часом колекція археологічних матеріалів на теренах Савранщини і Гайворонщини, яка нещодавно надійшла до фондів музею, варта уваги фахових істориків та археологів.

Експозиції музею у Саврані містять цікаву інформацію про виховну роботу ветеранських організацій, спогади учасників партизанського руху, пов’язаного з діяльністю загону «Буревісник», базою якого були вікопомні савранські ліси та діброви. Збереження історичної пам’яті про події Великої Вітчизняної війни, її героїв та трагічні сторінки кривавого лихоліття справді залишаються актуальними для Одещини й сьогодні. Тут одними лише георгіївськими стрічками не обійтися. Наприклад, у матеріалах Савранського історико-краєзнавчого музею зовсім відсутні матеріали про мирне довоєнне життя єврейської громади, про події та трагедію Голокосту. До речі, один з представників цієї громади — Юхим Матвій­о­вич Березовський, уродженець Саврані, був удостоєний звання Героя Радянського Союзу за форсування Дніпра, та чомусь це прізвище не знайти в переліку на Дошці пошани «Герої Радянського Союзу Одещини», яка порівняно нещодавно відновлена в обласному центрі, навпроти оперного театру. Щоправда, серед уславлених імен героїв там є й представники Савранського району. Це — Кирило Васильович Бочкович, який поліг смертю хоробрих, визволяючи село Приморське (Жеб­ріяни) Кілійського району, Павло Терентійович Мороз, уро­дженець Полянецького, вже згаданий нами Іван Григорович Покотилов. До цього переліку слід би додати ще й імена Володимира Харитоновича Панасюка, уродженця села Слюсареве, та Павла Яковича Гербінського з Концеби, учасника війни і славного льотчика-випробувача цілого покоління військових літаків «МіГ» у повоєнний час.

Якщо читач подумає, що впорядники імен Дошки пошани, наділені владними повноваженнями, не­дбайливо поставилися тільки до Героїв Радянського Союзу, родом із Савранщини, то помилиться. Допущені помилки, неточності і щодо інших героїв. Для прикладу: уродженець міста Балти Євген Пахомович Маріїнський значиться як Е.П. Маріївський; уродженець Ананьївського району Олексій Сидорович Власенко на Дошці вказаний як О.Д. Власенко; про уродженця села Михайлівка того ж Ананьївського району Олександра Миколайовича Арсенюка, як і про уродженця села Івашкове Кодимського району Франца Пилиповича Карпінського, взагалі немає жодної згадки. Все це треба виправити.

Час вимагає активізації патріотичного виховання підростаючого покоління. І тут неабияка роль належить музеям різних рівнів. Слід було б подумати і про розвиток місцевих туристичних маршрутів Одещини, де передбачалося б відвідування музеїв і в сільській місцевості, які є справжніми скарбничками матеріальних пам’яток про минувшину і пам’яті про тих, хто колись жив, боровся, творив на цих теренах. Ці музеї є органічною складовою пізнання історії рідного краю.

Антон ГРИСЬКОВ,
член правління Одеської обласної організації
Національної спілки краєзнавців України.

Переглядів: 781
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua