РубрикиІмена

Зодчий із Балти

Йосип Юлійович Каракіс (1902 — 1988) — один з найяскравіших архітекторів українського конструктивізму

Нещодавно кореспондент «Чорноморських новин» Валентин Щегленко опублікував на сторінках нашої газети цікаві подорожні нотатки про людей, якими заслужено гордиться Балтський район, про справжніх звитяжців, котрі за нинішніх часів бережуть у цьому краї історичну пам’ять, про перспективи розвитку на цих теренах туризму, зокрема сільського, «зеленого». Пропоную продовжити оповідь про цей справді самобутній край, який, окрім іншого, славиться іменами (сьогодні, на жаль, незаслужено забутими) видатних особистостей, відомих далеко за межами України.

У славній когорті цих імен — Йосип Юлійович Каракіс, видатний архітектор, містобудівник, художник і талановитий педагог радянських часів, один із знакових забудовників Києва. Архітектор світового рівня, архітектор від Бога, знаний на теренах колишнього Союзу й за кордоном як неперевершений зодчий короткої епохи українського конструктивізму та активний борець за збереження історичних ландшафтів. На думку спеціалістів у галузі архітектури, багато новаторських ідей автора значної кількості житлових та громадських споруд 30-х років ХХ століття набагато випередили свій час.

/_f/2012/84.jpg Ось перелік лише найважливіших будов, втілених у життя талановитим майстром: Національний історичний музей України, Центральний Будинок офіцерів Збройних сил України, ресторан «Динамо», музична школа та концертна зала консерваторії в Музикальному провулку, дитсадок № 1 «Орлятко» заводу «Арсенал», «Київський хмарочос» 1930-х (вул. Мазепи, 31), Фархадська ГЕС у Середній Азії, готель «Україна» в Луганську, понад дві тисячі типових шкіл на просторах колишнього СРСР, житломасив «Соцмісто» в Кривому Розі, низка житлових кварталів по вул. Мазепи в Києві, проекти планування будівництва житлових масивів «Русанівка», «Оболонь» та багато інших. А скільки видатних споруд було зруйновано війною, скільки творчих задумів (як-от створений ще у 1966 році проект меморіалу пам’яті про трагедію Бабиного Яру) залишилися на папері!..

Йосип Юлійович народився 29 травня 1902 року в місті Балта у єврейській родині. Батько — службовець цукрового заводу, мати — домогосподарка. В 1909—1917 роках навчався у Вінницькому реальному училищі, одночасно відвідуючи клас малювання О. М. Черкаського, вихованця Санкт-Петербурзької академії художеств. Працював художником-декоратором у Вінницькому міському театрі для трупи Гната Юри, Амвросія Бучми, Мар’яна Крушельницького. У 17 років добровільно вступив до лав Червоної армії. З 1921-го — художник Вінницького губполітпросу. Тут він формує для вінницького музею картинну галерею і бібліотеку на основі зібрань княгині Браницької в Немирові. Роботу поєднує з навчанням на юридичному факультеті Інституту народного господарства, а з 1923-го — на факультеті живопису Київського художнього інституту, з якого потім переводиться на архітектурний.

Для досвіду роботи працює десятником на Дніпробудівництві, конструктором на будівництві житлового будинку першого кооперативу «Радянський лікар», старшим техніком на будівництві Київського залізничного вокзалу... Він про­йшов не тільки хорошу теоретичну, а й ґрунтовну практичну школу у своїх інститутських викладачів та вчених.

У 1927-у Йосип Юлійович таємно від батьків (оскільки ще не закінчив інститут) одружується на студентці Київської консерваторії Анні Копман, яка протягом 61 року їх спільного подружнього життя стала надійною опорою сім’ї, а після смерті чоловіка дбайливо зберігала архів знаменитого зодчого.

У роки Великої Вітчизняної війни Й. Ю. Каракіс брав участь у будівництві заводів важкого машинобудування в Ростові-на-Дону і Ташкенті, а в 1944-у, повернувшись до Києва, був призначений на посаду керівника майстерні архітектури і планування в Діпромісто (Державний інститут проектування міст). У 1963 році (у зв’язку з реорганізацією інституту в системі Держбудівництва) Йосип Юлійович у складі свого відділу переходить до київського зонального НДІ за напрямом «цивільне будівництво» на посаду керівника відділу проектування шкіл, де пропрацював аж до виходу на пенсію у 1976-у. До 1979-го поєднував роботу з викладанням у Київському інженерно-будівельному інституті на посаді доцента.

Втім, життєвий і творчий шлях Й. Ю. Каракіса склався досить нелегко, зодчий зазнав важких ви­пробувань часів сталінської доби та періоду «застою».

Ось один з прикладів. У 1932—1934 роках за проектом Йосипа Юлійовича за участі архітектора П. Ф. Савича будується ресторан «Динамо», пам’ятник архітектури на Петровській алеї біля стадіону «Динамо» (нині стадіон імені Валерія Лобановського). У 1934-у ресторан внесли  до переліку будівель, які «беззаперечно відходять від архітектурного штампу і мають художню цінність». Під час будівництва було прийнято рішення змінити конструкцію перекриття. Каракіс категорично виступив проти, однак до нього не дослухалися. Викладач Йосипа Юлійовича В.М. Риков порадив скласти доповідну записку про грубе порушення будівельних норм, яка, по суті, врятувала йому життя. Через кілька років після введення будівлі в експлуатацію по завершенні одного з банкетів, на якому було присутнє високе військове начальство, зі стелі раптово посипалася штукатурка. Тієї ж ночі Й. Ю. Кара­кіса арештували, але за тиждень відпустили, завдячуючи доповідній та клопотанню тодішнього командувача Київським військовим округом Й. Е. Якіра, який зміг довести: у надзвичайній події, що трапилася, не було вини архітектора. П’ятиповерхова по-європейськи екстравагантна споруда була зведена в стилі конструктивізму. Це була бу­дівля клубу, де кожен поверх відрізняється від попереднього.

Не оминула Йосипа Юлійовича Каракіса й ідеологічна чистка початку 1950-х. У вересні 1951-го в актовій залі Київського інженерно-будівельного інституту відбулося засідання, на якому розглядалася справа стосовно члена-кореспондента Академії архітектури УРСР, професора Якова Штейнберга та доцента Йосипа Каракіса. За проект на той час вже побудованого в Луганську готелю «Жовтень» (нині — «Україна») єврея Каракіса було звинувачено в... українському буржуазному націоналізмі, а через певний час і в космополітизмі, проявом якого в архітектурі вважався коструктивізм. Йосипу Юлійовичу зокрема закидали, що під час бу­дівництва готелю, фасад якого ви­кладений з червоної цегли, було втілено імітацію Кремлівської стіни. Однак це звинувачення не знайшло підтвердження в наукових колах. Натомість дослідник архітектури В.В. Чепелик стверджував, що створений Й. Ю. Каракісом орнамент перетворює поверхню стіни в килим, витриманий у тих художніх традиціях, які автор споглядав на Поділлі в далекому дитинстві, зокрема і в старовинному містечку Балті. У візерунку чітко простежується розвиток оздоблювальних традицій українського модерну.

Під тиском сталінського антисемітизму Штейнберг «покаявся», а от Каракіс, замість каяття, стверджував, що жив і працював лише по совісті. Штейнберга залишили на викладацькій роботі, а Каракіса після закінчення семестру звільнили, заборонивши викладати.

Згодом академік архітектури В. І. Єжов розповідав, як потім вони з Каракісом згадували те ганебне судилище. Йосип Юлійович з усмішкою відповів: «А все могло завершитися значно гірше. Готували Колиму, я ж відбувся легким переляком».

Здавалося, минули часи сталінського лихоліття, однак державний антисемітизм, відроджений в епоху Леоніда Брежнєва, знову нагадав про себе. Коли у 1979-у Й. Ю. Каракіса офіційно відсторонили від улюбленої справи, він з гіркою образою записав: «Мені 77 років. Не за власним бажанням я став пенсіонером. Я здоровий, міцний, можу швидко і подовгу ходити по 6 — 8 годин. Можу копати землю, з бажанням працювати сокирою, помагати дружині по господарству... Однак змушений стати пенсіонером, викинутий, обмежений правом займатися улюбленою спеціальністю, якій віддав півстоліття, фахом архітектора я вже не живу. Я можу креслити, малювати, фарбувати, працювати без окулярів... Пенсіонер — я живий труп, обмежений свавіллям займатись улюбленою справою. Чому???»

Останні роки життя Йосип Юлійович провів на природі, працюючи на власній дачі (Русанівські сади), спілкуючись із сім’єю, друзями, улюбленими учнями і послідовниками.

Помер Й. Ю. Каракіс 23 лютого 1988 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві, поряд з матір’ю.

Він залишив після себе значну творчу спадщину. Лише за період з 1953 по 1975 роки з колективом однодумців розробив понад 200 типових проектів, за якими побудовано більше 4 тисяч споруд в Україні, Росії та в інших республіках колишнього СРСР. Йосип Юлій­ович — автор численних статей і публікацій з архітектури.

Нинішнього року з нагоди 110-ліття від дня народження зодчого підготовлена до видання фундаментальна книга з історії його життя під назвою «Архітектор Йосип Каракіс», за редакцією його дочки Ірми, яка живе у США. У передмові вона зазначає: «Збираючи по крихтах епізоди і факти з його життя, можна зрозуміти, наскільки неординарною і часом жорстокою була доля Майстра. Заборона на виїзд за кордон, незважаючи на багаторазові перемоги в міжнародних конкурсах, відмова, яка відбулася після висування Йосипа Юлійовича вченою радою інституту на звання академіка (за повної підтримки його колег). Відсторонення від викладацької роботи, замовчування авторства його звершень у публіка­ціях преси... Незважаючи на все це, Йосип Каракіс зажив слави м’якої людини, толерантної до крайнощів і не запамороченої злістю».

Однак, за словами самого архітектора, найбільшим покаранням для нього були «будівлі, що не відкидають тіні», — зруйновані війною, забаганками чиновників, що так і залишилися в нереалізованих проектах. А найбільшою нагородою — зведені будинки, ті, які «повинні бути хорошими сусідами для людини».

Вважаю за необхідне зазначити, що для цієї видатної особистості знайдеться окреме місце в експозиціях районного історико-крає­знавчого музею, відкритого нещодавно під час святкування Дня міста в Балті. Хочеться сподіватися, що навіть окреме споглядання зображень споруд і проектів, втілених у життя видатним земляком балтян — архітектором Йосипом Юлійовичем Каракісом, сприятиме естетичному вихованню молодого покоління, формуванню почуття любові до своєї малої батьківщини на прикладах, вартих уваги, доброї па­м’яті і гідного наслідування.

Антон ГРИСЬКОВ,
член правління Одеської обласної організації Національної спілки краєзнавців України.

НА ЗНІМКУ: сім’я Каракісів у 1911 році, м. Балта (у першому ряду в центрі сидять Йосип Каракіс, справа від нього — молодший брат Давид, зліва — дядько, теж Йосип, якого згодом вбили під час погрому; у другому ряду в центрі сидять бабуся і дідусь; у третьому — в центрі стоять батько Юлій Борисович і мати Фріда Яківна; у третьому ряду справа стоїть чоловік тітки — Дунаєвський — дядько композитора Й. Дунаєвського).

Фото з сайта http://karakys.narod.ru

 

 

Переглядів: 2804
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua