Бабуся-мама

Коли в школі оголосили, що з наступного року дівчат за бажанням братимуть до армії, Марина від радості мало не до стелі підстрибувала. Байдуже, що зватимуться ті дівчата вільнонайманими, але ж як хочеться покрасуватися в гімнастерці з погонами! Втім, цього слід було ще почекати, бо попереду — дев’ятий, десятий класи. Марина вирішила: обов’язково дочекається. Їй завжди здавалося випадковістю, що народилася дівчиною. А тут хоч якась компенсація її забаганкам.

Дні минали за днями. Разом з ними пригасали й тьмяніли вчорашні пристрасті. Маринка розцвіла, округлилася, все частіше, зашарівшись, ловила на собі гарячі хлопчачі погляди. Під тими поглядами менше й менше хотілося у застебнуту на всі ґудзики гімнастерку, а праглося у світлі, легкі, звабливі платтячка. Однак омріяна військова служба до кінця не полишила дівчину навіть після заміжжя.

У той час, коли ровесниці мріяли про власних немовлят, ще граючись з ляльками, Марина, вже ставши молодичкою, навіть чути не хотіла про дитину. На всіх вагітних жінок дивилася, як на приречених. Ніби вже ніколи в них не буде ні весни, ні літа, лишень — брудні пелюшки. Зверхньо поглядала на таких, гордо називаючи себе «вільною».

«Воля» тривала майже два роки. Але природа і молодість робили своє. Дізнавшись про вагітність, Марина відчула себе неначе у пастці. Проте на якісь рішучі дії не зважувалася. Не те щоб боялася чоловіка, просто втримували якісь невидимі гальма. Поклалася на мамині слова: що Бог дасть, те й буде.

Бог дав синочка. Пологи виявилися важкими, тож немовля породілі не приносили цілих три доби. Вона й не просила: треба так, то й треба. І лише вдома, опинившись з ніжним, тепленьким, верескливим згорточком, піймала себе на думці: «Господи, це ж серце болітиме за ним до останнього мого подиху!».

Звісно, бо таке воно, материнство. Даруючи дитя, Господь дає матері любов і мудрість, силу і твердість, аби підняла його на ноги. Все живе у світі тримається на материнській любові. Хіба може бути інакше? Виявляється, може, про що Марина дізналася значно пізніше.

Дмитрик зростав яснооким, щебетливим хлопченям. У молодої матусі аж дух перехоплювало від любові й ніжності до цього колись небажаного створіння. Підліткові дурнички давно забулися. Марина стала Мамою з великої літери. Власне, як і має бути у житті. Тільки так, і не інакше.

Однак ніхто не може знати, що чекає попереду. Відслуживши армію, вже змужнілий і ніби серйозний, Дмитро довго не відпочивав. Зразу ж влаштувався у недалекому від дому автопарку слюсарем-ремонтником. Чи не з перших днів почав позирати у розчинене віконце диспетчерської, де симпатична білявка виписувала водіям шляхові листи.

Те, що новенький слюсар не оминає її своєю увагою, Зоя помітила відразу й відповідно обрала зустрічну лінію поведінки. Якогось дня під нею почав «накульгувати» стілець: попросила відремонтувати. То ніяк не розчахувалася парасоля, коли почався дощ. І тут умілі Дмитрові руки стали у пригоді. Слово за слово — роззнайомилися. Хлопець почав проводжати юну диспетчерку з роботи додому. Потім удвох гуляли до пізнього вечора.

Пора залицяння тривала недовго, якихось чотири місяці. Не спокушений жіночими принадами, Дмитро поставив батьків перед фактом: має одружитися і  якнайшвидше, аби Зою хтось «не перехопив». Що у цьому поганого? Мама з татом не перечили. Побравшись, молодята запрагли самостійності, отже довелося винаймати для них невеличке окреме житло.

Як і що там було поміж сином та невісткою, про те Марина знала небагато. Та й не мала звички сунути носа у молоду сім’ю. Довідавшись про невістчину вагітність, із затаєною радістю чекала на онуча. Аби лиш дозволяли досхочу з ним бавитися. Бо що означає народити одну-єдину дитину? Лизнути, досхочу не скуштувавши. А так хочеться знову пережити оте трепетне раннє материнство. До виходу Зої з пологового будинку Марина не знала, що матиме його сповна, ставши і бабусею, і мамою водночас.

Малесенькій Катрусі було усього два тижні, коли її молода мати, туго перев’язавши хусткою набряклі від молока груди, твердо й вороже вимовила:

— Мені не потрібні ні ваш син, ні оце його поріддя. Обходьтеся тут, як хочете, а я їду.

...З Мариною Остапівною я познайомилася у парку, біля дитячого майданчика. Не могла повірити, що трирічній дівчинці вона не мама, а бабуся, настільки молодо виглядала моя сорокадев’ятирічна співрозмовниця. Не старшим виглядав і дідусь. Доки ми розмовляли, він з великою наполегливістю муштрував дитину, аби втримувала себе на турніку і навіть вниз головою — на драбинці. Мала при цьому весело кричала: «Мамочко, дивися, як я вмію!».

Збоку нічого дивного у цій родинній ідилії не було: і в такому віці Бог посилає людям дітей. Причому — дорогих, бажаних. Мене здивувала Катрусина зачіска: безліч тонесеньких-тонесеньких, зібраних у пучок косичок. Це ж яка морока мамі! А скільки треба висидіти малій! І сидить, і терпить. Мабуть, уже почувається маленькою жіночкою. Нещодавно Катрусю записали до танцювального класу. Ще один стимул бути гарною.

Марина Опанасівна підбадьорювала юну спортсменку і невесело розповідала, що біологічної мами дитя не знає. З якимось «крутим» колишня невістка майнула кудись далеко, чи не за кордон. Відтоді від неї — ані найменшої звісточки. Не проклюнулися батьківські почуття й у Дмитра. Не нагулявшись замолоду, він тепер наздоганяє пропущене — не оминає жодної спідниці. Інколи забігає до тата з мамою, на малу позирає з цікавістю, але не по-батьківськи, а так, немов на чужу іграшку. Якби ж то дитя було тільки іграшкою!

Коли Катрусі минуло всього три місяці від народження, лікарі виявили якусь аномалію у маленькому сердечку. У півтора року дитині довелося пережити операцію, яка тривала майже дев’ять годин. Що тоді пережила бабуся-мама, словом не передаси. Благала всіх янголів-охоронців, аби вберегли маленьку. Мабуть, вони таки почули ті благання, бо сьогодні, дивлячись на жваву спортсменку-Катрусю, зразу не скажеш, що мала настільки серйозні проблеми зі здоров’ям. Не буду називати це Марининим подвигом. Вона діяла й діє просто як нормальна людина, жінка.

А от колишню невістку нормальною назвати важко. Як вона (і подібні до неї) можуть існувати всупереч законам природи? Невже немовлятко, котре носила у собі, нічого не важило для її серця, що через два тижні змогла від нього відмовитися? Ми багато говоримо про зміни у кліматі, глобальне потепління, не помічаючи, що разом з цим щось змінюється у нас самих. І далеко не на краще.

Віра СЕМЕНЧЕНКО.

 

Переглядів: 1862
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua