РубрикиБез рубрики

Ненаписана книга

Уходили в поход партизаны,
Уходили в поход на врага…

Із популярної пісні другої половини ХХ ст.

Боротьбу радянського народу проти фашизму неможливо уявити без її важливої складової — партизанського руху на окупованих ворогом територіях. Загальну характеристику партизанської боротьби в тилу ворога дано в радянській історіографії. «Важнейшая особенность борьбы советских людей в тылу фашистских захватчиков состоит в том, что ею безраздельно руководила Коммунистическая партия. Окруженная безграничной поддержкой народа, располагавшая богатейшим опытом руководства широкими трудящимися массами, вооруженная научно обоснованной программой борьбы с сильным и коварным врагом, ленинская партия идейно и политически направляла народную партизанскую войну, придала ей невиданно высокую организованность». («Война в тылу врага: О некоторых проблемах истории советского партизан­ского движения в годы Великой Отечественной войны». — М., Политиздат, 1974).

Молодому читачеві наведені вище рядки ні про що не говорять, а от люди старшого покоління змушені будуть ще раз повернутися подумки у минуле і ще раз переконатися, в якому тумані стереотипів пройшло наше життя…

1

На окупованій території України фашисти та їхні прихвосні розв’язали небачений терор проти мирного населення. Незважаючи на це, наш народ не став на коліна і з перших днів окупації розгорнув партизанську війну. Ареною запеклої боротьби з фашистами було й Українське Полісся, а Житомирщина — її епіцентром. Всім відомі героїчні рейди партизанських з’єднань С. Ковпака, О. Сабурова, О. Федорова, М. Наумова або диверсійних загонів

(Д. Медведєва та ін.), закинутих у тил ворога з Центру. Їх успішна діяльність була обумовлена, по-перше, наявністю великих лісових масивів (Полісся, Білорусь, деякі області Росії), а по-друге — більш-менш регулярним зв’язком з Центром, звідки вони отримували багато необхідного: зброю та боєприпаси, медикаменти, засоби зв’язку, навіть державні нагороди і погони, аж до генеральських включно. (Відомо, що тільки для загону С. Ковпака в місцях передбачуваних дій партизанів було залишено понад 130 замаскованих ям з добре упакованими харчами, одягом та зброєю).

Разом з тим, у лісостеповій та степовій зонах України, особливо на першому етапі боротьби, багато дрібних, розрізнених партизанських загонів, без зв’язку з Центром та й між собою, не змогли протистояти переважаючим силам ворога. Значна частина їх загинула. Проте були і такі, котрі витримали перші випробування, зміцніли організаційно і морально й зробили свій посильний внесок у перемогу над ворогом.

Про один з таких загонів, який виник стихійно як прояв справжнього патріотизму і діяв самостійно, не маючи ніякої підтримки ззовні, змушений все, до найменшої дрібниці, здобувати в бою у ворога або звертатись за підтримкою до місцевого населення, що не завжди охоче ділилося «останнім» (цього «останнього» було не так і багато, оскільки окупанти і поліцаї не «ділилися», а грабували все, що потрапляло під руку), — саме про такий загін, обділений «безраздельным руководством Коммунистической партии», піде мова далі.

2

Звернемось до офіційних джерел.

«Під керівництвом підпільних партій­них комітетів у другій половині 1942 року значно активізувався партизанський рух в Житомирській області. Найбільшими і найактивнішими формуваннями в області були партизанський загін під командуванням П.О. Шуляка, який діяв на території Ружинського району Житомирської області і сусідніх районів Київської області…» («Україн­ська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941 — 1945 рр.»: Політвидав України, 1967, т.1).

«Радянські люди не схилили голови перед поневолювачами. З перших днів окупації на території району (Ружинського — Б.С.) розгорнулася активна боротьба. Вже в листопаді 1941 року бойову діяльність почав партизанський загін на чолі з командиром-комсомольцем

П. О. Шуляком і комісаром молодшим політруком Я. В. Яценком. За короткий час загін з 16 чоловік зріс до 341. За три роки він провів 17 боїв з фашистами і поліцаями. Загін знищив близько 3,5 тис. гітлерівців і їх прислужників, вивів з ладу чимало ворожої техніки, перешкодив відправці до Німеччини близько 2 тис. радянських людей, пустив під укіс 46 ешелонів з фашистами та бойовою технікою.». (Житомирський облпартархів, ф.76, оп. 3-я, спр. 144, арк. 1,18). В 1943 році (!) почав діяти партизанський загін під командуванням П. А. Баки. (Всі 46 потягів було пущено під укіс саморобними мінами. Багато таких мін не вибухнули, інакше кількість потягів була б набагато більшою).

«…Зламавши шалений опір ворога, 28 грудня 1943 року воїни Червоної Армії визволили Ружин. (…) У боях за Вітчизну відзначилися сотні ружинців. 238 чоловік удостоєно урядових нагород». (Історія міст і сіл Української РСР: Житомирська область. Гол ред. УРЕ АН УРСР). (Серед нагороджених — прізвище Шуляка П.О. не значиться).

Не зайвим буде доповнити ці офіційні відомості деякими даними зі звіту П.Шуляка про дії його загону. За час бойових дій партизанами було знищено 497 за­лізничних вагонів, 20 платформ, 43 пасажирських вагони, 17 цистерн з пальним, 3 вагонні майстерні; вивантажено (на ходу потягів) снарядів до важких гармат з 10 вагонів, 3 літаки-бомбардувальники, 9 танків «Тигр», 1 легкий танк,

2 бронемашини, 184 автомобілі. Знищено 20 гармат, 7 мінометів, бензину 292 т, спирту 80 т, сепараторів 43, молотарок 13, курячих яєць 55 тис. штук, коней ваговозів 1080 голів, радіостанцію авіаційного наведення, три лінії телефонного зв’язку на відстані 40 км; Козятинська паровозна водокачка знищувалася тричі; пограбовано Білоцерківський банк (взято 560 тис. німецьких марок); знищено

6 німецьких комендантів (їх кількість могла бути набагато більшою, але за кожного убитого коменданта фашисти розстрі­лювали сто мирних жителів, тож доводилося забирати у коменданта мундир та зброю, а його самого «частувати» шомполами по голих сідницях після чого він намагався не чіпати людей і не знущатися над ними), 11 начальників поліції,

2 начальники жандармерії, 6 старост, німецьких офіцерів: пілотів — 20 чол., польових офіцерів, котрі прямували під Курськ, — 511 чол.; заблоковано і врятовано від знищення Немириненцький, Стадницький спиртзаводи, Денехівський, Кашперівський, Погребищанський та Юзефомиколаївський цукрові заводи; відібрано в окупантів і роздано населенню: зерна — понад 2 тис.т, свиней — 360, корів — 1768, овець — понад 1000 голів. Взято в полон і передано радянському командуванню 165 німецьких солдатів, відбито у ворога і передано радянським військам 78 автомобілів, 2 мотоцикли,

3 тягачі, 206 кінних підвід з продуктами, 41 рацію.

Перший партизанський загін імені Ружинського району (саме таку назву дав йому командир загону Пилип Олександрович Шуляк (1915 — 1990) в день, а вірніше, в ніч його заснування з 27 на 28 вересня — через п’ять днів після С.А. Ковпака — 1941 року) діяв на стику Житомирської, Вінницької та Київської областей. Відсутність лісових масивів обумовила організаційну структуру загону — окремими взводами, які, в свою чергу, ділилися на відділення і постійно змінювали місця розташування. Загін був повністю на самозабезпеченні. Партизани були зодягнені в німецьку, поліцейську та мадярську форми, що часто збивало з пантелику ворога, і їм вдавалося уникати бою з окупантами, коли ті значно переважали у силах.

До речі, командиром кінного взводу підривників ім. Суворова був зовсім молодий, 18-річний Василь Сидорович Вацик, чиє партизанське псевдо «Земляк» стало згодом іменем відомого українського письменника Василя Земляка (1923 — 1977).

3

Легенди про Пилипа Шуляка довго жили на Житомирщині і часто вони були схожі на Землякові розповіді про Стра­тіона та його крилатого коня Хмарочоса (роман «Гнівний Стратіон»). Шуляк бороди не носив, був він ще молодим, років 26 — 28, чоловіком, не було у нього і крилатого коня — він більше довірявся техніці, і сотні, якщо не тисячі кілометрів наїздив на захоплених у фашистів машинах та мотоциклах, мав навіть під Рогачами, у добре замаскованому ярку, свою скромну технічну базу. Не раз виручали партизанів-степовиків і німецькі велосипеди, на добрій гумі, з високими рулями.

Опис Шуляка було розіслано по всіх інстанціях гестапо (фото не було). Його чатували на всіх великих і малих дорогах, об’явлено було і винагороду — 100000 марок тому, хто його знайде. Для остраху в Ружині, на центральному майдані, стояла шибениця, призначена для страченого заочно партизанського командира. Шуляк не раз бачив ту шибеницю, але тією обставиною не дуже переймався, бо й справді, як пише Василь Земляк, цій людині була притаманна «повна відсутність страху, те, мабуть, природжене, а може, й виховане почуття, котре дається на землі дуже не багатьом людям». А от серед партизанів, як пише той же Василь Земляк, «це був звичайний чоловік… він завжди з’являвся до нас свіжий, підтягнутий, чистий, бадьорий, що нам ставало аж трохи ніяково за нього і трохи боляче за свій прим’ятий одяг, за свою нарочиту партизанську розхристаність».

1942 рік. Німці намагалися за будь-яку ціну знищити загін і насамперед його командира. Звісно, мали вони і своїх інформаторів. Тож одного разу їм вдалося вночі оточити значну кількість партизанів в «огрудку» — саду-парку навколо колишнього панського маєтку в Рогачах.

Пилип непомітно прослизнув крізь кільце оточення, добрався до батьківської хати.

— Мамо, десь за дві години у нас буде важкий бій, будуть поранені, а перев’язувати нічим. У вас в скрині є марля…

— То я нам з батьком на смерть приготувала, а ти хочеш і це забрати? Не дам!

— Віддай, — відгукнувся з печі батько.

Тільки-но почало світати, затріщали автомати, забухали гвинтівки. Пилип, у німецькій формі, метався з одного кінця огрудку до іншого, підтримуючи своїх і вишукуючи місце для прориву.

Тим, хто вцілів, вдалося вирватися. У цьому бою загинув чоловік старшої Пилипової сестри Олександр Ліщук — пораненого, його добивали поліцаї прикладами по голові, а він, закривавлений, знову й знову піднімався на весь свій велетенський зріст, а поліцаї все били й били по оголеному черепу…

Після того бою Пилип поклявся: якщо залишиться живим, ніколи і ні за яких обставин не залишить цієї землі, так щедро политої кров’ю побратимів.

Настав 1943 рік, чи не найтяжчий. Окупанти отримали інформацію: Шуляк у селі. Серед білого дня куток, де мав би перебувати Шуляк, оточили. Шуляк, але не Пилип, а Іван, його молодший брат і найменший в сім’ї, зумів вирватися з оточення. Порятунок був уже близько — за якусь сотню метрів верболози й очерет (по ньому не стріляли, наказано взяти живим), але об’їждчик, що прямував з поля, прицілився, не зупиняючи коня, — Іван упав, навіть не зойкнувши.

Окупанти були розлючені: не вдалося захопити живим, а до того ж — це був не Пилип, тому з особливою оскаженілістю збиткувалися над трупом. Староста заборонив попові відправляти над Іваном молебень і ховати на цвинтарі. Тож мати, молода дружина (вони щойно побралися) і теща вночі в ряднині винесли Івана за село і поховали в рову.

На другий день Пилип прийшов до старости додому, відірвав його від сніданку, вивів у двір і застрелив. А жінці наказав винести з хати що може, а хату запалив. Ніхто з сусідів не вилляв і відра води.

Через деякий час, у жнивну пору, окупанти здійснили чергову спробу знищити загін Шуляка. Карателі на чолі з майором мали завдання заблокувати партизан у Круглику — невеличкому, справді майже круглому ліску посеред поля. (Пилип підозрював, що в загоні є зрадник-інформатор, тож навмисне оприлюднив своє рішення провести нараду командного складу саме у Круглику. Інформація спрацювала). Операція завершилася повним провалом, а німецького майора Пилип взяв у полон.

Після короткого допиту Пилип відпустив майора, чим. звісно, викликав невдоволення партизанів, котрі вже пригляділи березу, на якій мали його повісити. Але німець обіцяв Пилипові допомогти інформацією та боєприпасами. І деякий час дотримував слова, а потім зв’язок між ними раптово обірвався. (Історія з цим майором мала своє продовження).

Після цього окупанти вдалися до іншої тактики: винищити рідню Шуляка, позбавивши його можливості переховуватись під час небезпеки.

Першою була моя мати, молодша сестра Пилипа. За кілька років до цього вона вийшла заміж у Ружин, носила інше прізвище, і мало хто пов’язував її з Шуляком (а хто знав, помовчував). Але через дві хати від нас проживала сім’я, в якій син і зять, Іваницький Михайло, служили в поліції, причому служили дуже старанно. Саме Іваницький, «дядя Міша», друг сім’ї, доніс на матір, і її заарештували з малою дитиною на руках (моїй молодшій сестричці не було тоді й півроку) і запроторили до вінницької тюрми. Арештантів утримували в камерах-ямах, з яких щоранку вивозили по кілька трупів — люди задихалися від нестачі повітря.

На допитах мати затялась на своєму: брат такий є, але вона його більше десяти років не бачила і навіть не уявляє, який він. Там же вона пересвідчилась, хто доніс на неї. Важко сказати чому, але через півтора місяця матір випустили.

Борис СТУПАК.
м. Балта.

(Далі буде).

 

 

 

 

Переглядів: 862
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua