РубрикиВраження

Спочатку була Анталія...

За народним повір’ям

Правду кажуть: як зустрінеш новий рік, так його і проведеш. А нам випало зустріти його у поїзді по дорозі на Макіївку. Бо перед тим спізнилися на свій потяг через автомобільні затори на вулицях. Наступний же відправлявся з Одеси тільки через добу, саме у переддень Нового року. Всі «принади» нашого ненав’язливого залізничного сервісу випало пережити тої ночі в майже порожньому вагоні, без провідника, якого і вранці не дочекалися. Справді, чого з такими пасажирами панькатися, нормальні люди в новорічну ніч не їдуть?!

Отож, за народним повір’ям, чекав на нас рік подорожей. Уже в середині лютого вирушали ми із засніженого Києва в Туреччину — до Анталії, де через дві години наші юні попутники Денис із Прикарпаття та киянин Олег хлюпалися у хвилях Середземного моря. Все довкруж умив недавній весняний дощ, зелено, тепло. Підступно зваблювали апельсини й лимони на деревах вулиць і скверів, так і кортіло ними поласувати.

Багато чого ми особисто досі не бачили. Наприклад, як випускає суцвіття інжир. Нам казали — через півтора-два тижні й зацвіте, а плоди дозріють у травні. Та ми того не побачимо — подорож наша закінчиться. Вперше узріли біля сільського обійстя площу незібраних з осені бананів. Серед пожухлих стебел висіли їх цілі грона. І зовсім не зашкодила зима розкішним, вищим за людський зріст агавам, «тещиному язику», з породи кактусових (для нас — то тільки кімнатні рослини), як і високим кущам квітучих олеандрів.

Ні, ми ні на мить не пошкодували, що випала нам подорож саме на цей час. Туристична путівка — то подарунок від книжкового видавництва «Рідерс дайджест». Не було спекоти і того стомлюючого гамору, яким зазвичай наповнюються приморські курортні місця у пік сезону. Ми милувалися чистими, поки що не залюдненими пляжами, отримували задоволення від якісного сервісу у п’ятизіркових готелях, де передбачені справді всі зручності. Практичні турки навіть додумалися так прилаштувати ковдру на ліжку, що вона ніколи з тебе не спаде, як би в постелі ти не вертівся-крутився. Нудьгувати не будеш, лише не лінуйся — до твоїх послуг басейни, тренажерні зали, турецька баня, сауна, масажні і спа-послуги тощо.

Пізніше ми ще багато чого довідалися про Туреччину, Анталію, інші місця від свого гіда Тимура. Він досить пристойно говорив російською, бо свого часу навчався у Сухумі, одразу припав до душі нашим туристам — людина широко обізнана, професіонал своєї справи та ще й з тонким гумором, самоіронією, що завжди підкуповує.

Орієнтир — на власне

Тільки-но рушивши з аеропорту, не можна не помітити, які тут пречудові дороги. Тимур розповідав, що багато зроблено для облаштування країни за останні десять років, коли прийшла до влади нова партія, демократична. Так, для порядку насамперед довелося встановити жорсткий режим в усьому. І результати невдовзі далися взнаки: життя поліпшувалося, помітно спадала інфляція.

Туреччина — єдина мусульманська країна, яка віддає перевагу європейському способу життя, не ігноруючи, звісно, своїх традицій, звичаїв. Допомогла розвитку країни економічна реформа, досить ліберальна, що дала свободу підприємництву, торгівлі, вибору, де і з ким працювати. Перші три роки бізнесмен-початківець не сплачує податків. Іноземний капітал теж відчув вигоду інвестицій у турецьку економіку. Тут держава підкаже, де їй бажано мати такого інвестора, вкладається договір на багатострокову оренду. Але якщо протягом трьох років інвестор зволікає чи допускає порушення, його позбавляють оренди і знаходять іншого. Звісно, сприяє розвитку і географічне розташування країни, 64 відсотки кордонів якої — морські. Це забезпечує прямий вихід до 39 держав. Туреччина має пристойний торговельний флот, відповідну інфраструктуру.

З неприхованою гордістю розповідав Тимур, що Туреччина орієнтується на власне виробництво товарів, прагне якомога менше завозити імпорту. Це — і робочі місця, і надійне поповнення бюджету. Автомобілі складають і виробляють самі. Щоправда, власної вітчизняної марки не мають, на потоці — світові бренди. Це значно вигідніше, ніж винаходити, як мовиться, власний велосипед. Таким же чином на своїй території Туреччина виготовляє сучасну побутову техніку. А щодо товарів легкої промисловості, то ця країна серед перших постачальників світу — й одягне, і взує. Український споживач теж гідно оцінив турецькі шкірянки, дублянки, вироби з бавовни...

Без диму, без куряви

Ми поспішали до Анталії, і Тимур квапився бодай коротко попередньо ознайомити з цим куточком південного берега Туреччини, де панує індустрія без диму, кіптяви, куряви — індустрія туризму, який бурхливо розвивається особливо протягом двох останніх десятиріч. Тут є що показати, є чим похвалитися.

Неабиякого авторитету набула, передусім, Анталія. Дуже мало залишилося від стародавньої Анталії, міста сонця, моря і непростої історії. Загалом на її території нині проживає мільйон населення. Місто розвивається як туристичний центр. Турки — пречудові будівельники, зводять переважно 4 — 5-зіркові готелі. То справжні палаци з вишуканими архітектурними формами, кожен з них має своє неповторне обличчя, облаштування навколишнього ландшафту, що й притягує сюди туристів. Щороку їх приїздить звідусіль 2,5 — 3 мільйони і більше. Для їх обслуговування в час туристичного піку щодня переселяються жителі навколишніх сіл, маючи від того непоганий приробіток. Дуже полюбляють турецьке сонце, пляжі, бездоганний готельний сервіс туристи з країн СНД та Німеччини. До речі, додав наш гід, охоче тренуються в Анталії й українські футболісти. Воно й зрозуміло: Анталія — одне з найкрасивіших міст турецької Рив’єри, оточене Таврійськими горами, які огортають його чистим цілющим гірським повітрям, усе в розкішній зелені, з просторим середземноморським узбережжям. Воно не загромаджене, як у нас, спритними приватними ділками всілякими торговельними будками, точками, павільйонами. Все те добро можете побачити на відстані не менше 200 — 300 метрів від пляжної зони, що теж відчутна запорука чистоти. Чому б такому й не повчитися? Та хіба тільки цьому?

У приготельних кафе, ресторанах готують страви теж зі своєї, а не привізної продукції. Доставляється все свіжим, без заморожування. Чітко налагоджені зв’язки з місцевими фермерами, фірмами. Така політика позначається і на туристах — здешевлює у підсумку і їхні витрати. Впродовж перебування в Анталії ми змогли оцінити «шведські столи» з безліччю всіляких страв з власних продуктів. Якось не полінувалися їх порахувати — вийшло того дня 98. Кожного вразять, зокрема, численні, на будь-який смак салати зі свіжих овочів, зелені, мариновані, солоні й фаршировані маслини тощо. Яблука, груші, апельсини, інші цитрусові, усілякі соки — їж, пий на здоров’я. Для ласунів, любителів десертів тут теж справжній рай: тістечка, кекси, рулети, печиво, східні солодощі... Тільки й прицмокували наші туристи, пригощаючись тією смакотою, геть забувши, як усе те позначиться потім на їхніх таліях. Відмовитися несила, а схуднути зможуть і вдома.

По дорозі до Памуккале

Наступного дня ми вже їхали на екскурсію в Памуккале, в північніший бік Туреччини. Бувалі туристи підказували: саме там можна придбати неперевершені, високоякісні бавовняні ковдри. Та й наш Тимур це підтвердив і не обійшовся без реклами своєї вітчизняної бавовни, яка поступається хіба що єгипетській і вдвічі краща від китайської. Радив власними пальцями й очима поцінувати тамтешній котон — настільки він тонкий, лагідний, мов шовк. Значна частина бавовняних виробів продається за кордон. Тут збирають на рік два врожаї бавовни, до того ж вручну, машини на полі не працюють, аби не пошкодити якості волокна.

Їдемо на висоті 970 метрів над рівнем моря, милуємося чудовими краєвидами — зліва ліс і засніжені гори, праворуч, десь внизу, синіє море. В Анталії в розпалі весна, а ми долаємо відстань, вкриту снігом. Минулої ночі тут лютувала хурделиця, і снігоочисна техніка ледь встигала вивільняти дороги зі снігового полону. Ми не раз пірнали в довгі й недовгі добре облаштовані, з підсвічуванням тунелі, які скорочують й убезпечують дорогу. Більшість з них теж споруджені недавно.

Маршрут в Памуккале передбачав зупинки. Загальмували в невеличкому містечку біля супермаркету відомої бавовняної фірми. Нас привітно стрічають, напрошуються супроводжувати до потрібних товарів. А їх тут величезний асортимент — розхвалені бавовняні ковдри, інша постільна білизна, рушники, скатерки, фіранки, одяг, футболки, майки, шкарпетки тощо. Якщо вмієш торгуватися, можеш добре «скостити» ціну, чим і вихвалялися деякі туристи, показуючи придбаний крам.

Зупинилися і біля торговельного комплексу «Алекс», у царстві шкіряних і хутрових виробів. Я не втримуюся від спокуси придбати шкіряну курточку. Тим більше так догоджав мені зовсім молодий продавець-консультант Осман, стільки речей переміряла. Юнак працює тут усього три дні, і ми перші його клієнти. Спілкуватися з ним було легко, знає російську мову, навчався у Мінську. Дуже радів, коли пакував мені ту курточку як першому своєму покупцеві.

А далі, в іншому спеціалізованому супермаркеті, хтось милувався, а хтось спокушувався на ювелірні вироби. Пожвавився наш турист, потрапивши в крамницю, де готують прямо при тобі всілякі східні солодощі, а на перехваті вже стоять інші продавці — запрошують відвідати винний погрібець. Ось там і довелося пригубити вина, якого раніше ніколи не пробувала. І, їй-право, не вгадаєте, якого.

Перед нами виставили цілу колекцію вин, переважно плодоягідних. Куштуємо. Віддаю перевагу вину із... шовковиці. Ні з яким незрівнянне — божественний смак, особливий букет та ще й зі шлейфом цілющих властивостей. Пошкодували потім, що не придбали півлітрову пляшечку. На наші гроші — за 200 гривень. Справді, дорогувато.

В місті Тавас ми ознайомилися з килимоткацьким підприємством. Його потужність — 16 тисяч килимів винятково ручної роботи щороку. Вовна, бавовна, шовк під вправними, тендітними, прудкими руками килимоткаль перетворюються часом справді таки у шедеври. Цікаво й те, що тут фарби тільки натуральні, вивірені віками, синтетиці дороги нема. Тому й поціновуються турецькі килими у світі. Нас водили залами з виставленими зразками продукції. Попередили — не користуватися фотоапаратами. Серед килимів з традиційними орнаментами дедалі більше зустрічаються килими-портрети, килимні пейзажі, натюрморти. Скаржилися господарі, що китайці вдаються до підробок, видаючи свої килими за турецькі.

Чи знали ви, що старі натуральні килими, які були у вжитку, значно дорожчі від зовсім нових? Принаймні так переконували нас на фабриці. Чим більше топтатися по такому килиму, тим він стає густішим, міцнішим, яскравішим. Справді тут якийсь нонсенс. Нам розповів головний технолог про одного клієнта з Ростова-на-Дону. Чоловік замовив виткати йому килимок з портретом тещі. Зараз над ним старанно працюють, аби відтворити повну схожість. Коштуватиме такий «портретик» 8 тисяч доларів. Той чоловік так пояснив свій задум: з тещею стосунки не прості, але той портрет, гадає, зігріє її душу, ставлення до зятя. А коли її не стане, із задоволенням і гарцюватиме, і під машинні колеса кластиме, топтатиме за колишні знущання з її боку. Отак поквитається і водночас килимок поліпшить.

Нам демонстрували килими, виткані з додаванням шовку. Запрошували стати на них босими ногами. Цікаве відчуття: в холодну пору вони тепліші від інших, а в спекотну — дарують відчуття прохолоди (перевірили, постоявши попередньо на підігрітій підставці).

Та, либонь, усі враження перевершили відвідини самого Памуккале. Щось подібне бачила хіба що на картинах відомого в світі художника Рокуела Кента, на його неповторних північних пейзажах. Травертини Памуккале — це дивовижне природне явище, створене термальними водами. Джерела гарячих мінеральних вод простяглися на обширній території на висоті 400 метрів над рівнем моря. Чудернацькі білосніжні утворення зумовлені зміною складу термальних мінеральних вод в момент їх появи на поверхні землі, впродовж ліній розлому. Вуглекислий газ вивітрюється, а більша частина вапна осідає, утворюючи так звані травертини. Численні джерела стікають спочатку в невелике озеро, а потім вода прямує глибоким каналом чи зупиняється у білосніжних блюдцях. Здалеку поглянеш на ці відкладення — наче перед тобою фортеця чи то зі снігу, чи з білосніжної бавовни. Тож і назва Памуккале — то в перекладі «фортеця із бавовни». Уся ця краса під контролем й охороною держави.

Античний басейн — один з основних символів Памуккале. Це місце ще називають «басейном Клеопатри». Вода тут унікальна, вона розслаблює, а головне — допомагає людям при хворобах серця, атеросклерозах, гіпертонії, ревматизмі, нервових і судинних захворюваннях, хворобах шкіри та очей і навіть рахіті. Тож з давніх-давен тут облаштовували оздоровчі центри, починаючи з часів Римської імперії.

Ми бродили босоніж у басейні, вода якого в усі пори року становить 360С, і дуже шкодували, що програмою екскурсії не заплановано купання в «басейні Клеопатри» з цілющими мінеральними сполуками у його воді. Ми поспішали у місто мертвих — руїни античного Ієраполіса — розташованого на вапнякових терасах. Тут знаходяться руїни храму Аполлона, датованого ІІІ століттям н.е.

Руїни міста, якщо можна так сказати, добре збереглися. Якесь незрозуміле відчуття охоплює тебе, коли оглядаєш місця, де два тисячоліття тому жили, творили наші далекі предки, залишивши нам у спадок ці кам’яні сліди колишніх своїх споруд. Були тут храм, лазні, численні ворота, в тому числі римські й візантійські, театр, некрополь, різні функціональні приміщення. Що розповіли б древні нам і що б ми повідали їм про наше сьогодення, чи порозумілися б? Мовчить пам’ять у камені...

Дещо про стандарти

Буваючи в чужих краях, ми звикли порівнювати побачене й почуте з нашим життям-буттям. І це цілком природно. Хіба ж не цікаво, які там зарплати, пенсії, ціни на продукти і товари, тенденції, пріоритети тощо.

Наш гід Тимур охоче просвіщав нас, відповідаючи на численні запитання. Заробітна плата? Мінімальна — 480 доларів США, середня — 600—650, звичайний лікар одержує 1700 — 1800, хірург — від 3 до 6 тисяч доларів. Зарплата видається тільки через банк за картками. До речі, лікарів у державі бракує, якщо дотримуватися стандарту — на 52 людей один лікар. Щоправда, набуває поширення приватний сектор у медицині, особливо, що стосується пластичних операцій. Проте лікар, який працює у державній медичній установі, не має права займатися приватною практикою. Впроваджено страхову медицину. У будь-якій лікарні, поліклініці 80 відсотків коштів оплачує держава за страховим полісом. Пенсійний вік починається у жінок в 60 років, у чоловіків — в 65. Середній розмір пенсії — 480 — 500 доларів. Але левову частку грошей забирає оплата за житло. Переважна більшість населення орендує квартири, а це їм обходиться у 250 — 300 доларів щомісяця.

Бомжів, безхатченків, як у нас, в Туреччині практично нема. Сім’я береже своє коріння, піклується про своїх членів, якими б вони не були. Не побачите на вулицях нетверезих. Слова «п’яниця», «алкаш» прилипнуть від предка, котрий зловживає спиртним, до його дітей. А то є велика ганьба, гнітюче клеймо. Трапляється, хтось перебере зайвого, скажімо, у ресторані, то його відвезуть додому, звісно, за плату. Суворий контроль за водіями. Вжив спиртне і сів за кермо — ризик позбутися водійських прав на шість місяців, повториться таке вдруге — не матимеш тих прав два роки, а на третій раз — не відвернутися від карної відповідальності.

Ми примітили, що на шляхах-дорогах немає поліції, патрульно-постової служби. Всі порушення точно й об’єктивно зафіксує встановлена відеотехніка, камера спостереження. І, будьте певні, квитанція на сплату штрафу обов’язково знайде вас за адресою, і спробуйте його вчасно не сплатити — собі ж на шкоду. Наш водій Ісмаїл, якого колеги звуть «Капітаном», за 23 роки роботи жодного разу не мав зауважень, охоче консультує водіїв з приводу безпеки руху. Він вів свій автобус, як і належить першокласному водієві, — легко, віртуозно керуючи на крутих віражах, за що не раз зривав наші оплески.

Не все, звісно, так благополучно у цій цікавій самобутній країні. Скажімо, існує й тут проблема працевлаштування молоді, та й не тільки. Тож чимало молодих людей мандрує по світах у пошуках кращих заробітків. Найбільше емігрують до Німеччини, яка вже не на жарт цим стривожена. Мине ще років з десять, і за такої тенденції в Німеччині ледь не всі будуть чорнявими.

Туреччина змушена мати сильну професійну армію, яка нині налічує майже мільйон вояків. Призовний вік — від 18 до 58 років, строкова служба триває 15 місяців. Служба в армії вважається престижною, добре заохочується. За контрактом перші п’ять років виплачують 850 — 900 доларів, і чим довше служиш, тим більшою стає зарплата. Армія добре озброєна. Інакше не можна. Майже зі всіма сусідами Туреччина має серйозні проблеми, взаємні претензії — чи то Кіпр, Греція, чи то Іран з тими ж курдами, Вірменія та й з Росією неоднозначні стосунки, обтяжені минулим.

Ось такі реалії. Звичайно ж, далеко не всі помічені в нашому короткому турне. Та від побаченого, почутого ближчою і зрозумілішою стала донедавна ця малознайома держава — наша сусідка по той бік Чорного моря. Сподобалася. Хочеться зустрітися з нею знову.

Оксана ПОЛІЩУК,
Василь ЛАВРЕНЮК.
Одеса — Анталія — Одеса.

Переглядів: 845
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua