РубрикиЛітература

Нові обрії «Сучасності»

Згадуючи про те, як у перші роки нашої Незалежності ми буквально тонули у невтримному водоспаді незнаної доти інформації, що почала відкриватися нам, як захоплювалися читанням, буквально відкриваючи для себе українську літературу у її найповнішому обсязі, незнане україн­ське мистецтво, нашу вкрадену, спотворену окупантами історію, мимоволі звертаєшся думкою до журналу «Сучасність». Доти ми знали про нього лише з радіоголосів, а хто був ще сміливіший — з нелегального самвидаву. Й раптом — ось він, доступний і фантастично цікавий, передплачуй, читай, багатій духовно, ідейно, ставай громадянином нової України — свідомим, активним її творцем. Журнал почав тоді виходити у Києві.

Збережені в особистій бібліотеці ті майже двадцятирічної давнини числа ще й сьогодні читаються з такою самою цікавістю, викликають майже такі самі думки, як і тоді. Але тоді ніхто й гадки не мав, що прийдуть лихі часи, коли редакції доведеться згорнути свою роботу через матеріальну скруту, коли українство почнуть заганяти у сучасну резервацію, коли зникнуть з продажу навіть і ті одиничні українські журнали та газети, які ще не втонули у морі україноненависництва… Оце твердять нам деякі мудрагелі: історія, мовляв, йде по колу, по спіралі… Та ні, це лише українська історія ходить по колу, бо так її водять, бо ми дозволяємо це, понад те — самим собі дозволяємо, щоби з нами отак поводились. А потім жаліємось одне одному на долю нещасливу, байдужо відпускаючи з власних рук своє щастя жити у вільній країні. В Україні українській…

Але у нашому нинішньому житті трапляються і приємні події — наче провісники близьких перемін. З другого півріччя нинішнього 2012-го журнал «Сучасність» виходить знову. Нещодавно читачі отримали спарене 7— 8 його число. Триває передплата. Отож про журнал, і не лише про нього, розповідає сьогодні головний редактор «Сучасності» Тарас ФЕДЮК, відомий український поет, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, наш земляк з Одещини.

— Так, для нас це була радісна подія, і я знаю, що цю радість поділяють з нами всі прихильники журналу. От-от вийде число 9, і запевняю, що воно дуже цікаве. Там ексклюзивно нова, ніде не друкована повість Сергія Жадана, там, нарешті, уперше в Україні друкується великий чорнобильський есей Оксани Забужко, який вже виходив у Німеччині, там оприлюднена нова велика річ Євгена Пашковського, прекрасна стаття академіка С. Барабаша, лауреата Національної премії ім.Т. Г. Шевченка, який живе у Москві… Себто, прагнемо давати дуже серйозні речі, передусім найновіші твори художньої літератури. Цей спектр не будемо обмежувати лише, скажемо так, високочолими, модерними пошуками. Друкуватимемо і те, що називається — якісні зразки масової літератури, хоча планка тут ставиться досить серйозна. Хочемо дати широкий спектр українського літературного процесу, але не за рахунок всіх, хто пише, а за рахунок серйозних авторів. І не лише київських, хочемо з усієї України пригорнути все талановите. Бо нерідко складається враження, що у нас лише кілька письменників, які і в телевізорі, і в Інтернеті, прізвища яких ми добре знаємо, але ніхто їх не читав. А є люди, котрі тихо сидять собі у провінції і дуже добре пишуть… Не відмовляємося й від якісної зарубіжної літератури. Будемо друкувати і білоруських письменників, яких багато живе в Україні, щоби підтримати їх у зв’язку з отією катастрофічною ситуацією. Будемо друкувати наших традиційно давніх прибалтійських друзів, і польських літераторів…

Ідея така: з допомогою наших авторів створити провідний український літературно-художній та громадсько-політичний щомісячник. Хотілось би, щоб «Сучасність» зберегла свою виборену в часі характеристику журналу вільної української думки, яким він був від 1961 року в Мюнхені, де почав виходити. І разом з тим щоб, журнал був таким майданчиком українських інтелектуалів для дискусій про серйозні цивілізаційні для України речі. Нас буде цікавити рух держави і рух посполитої нашої людності: куди? чому? як? Що треба робити? Ми зобов’язуємося давати все найкраще, все найсвіжіше, все без цензури, все найпекучіше і найболючіше. Будемо запрошувати людей, яких називаємо моральними авторитетами — від Івана Дзюби, котрий є нашим автором, і до наймолодших наших поетів, пуб­ліцистів, культурологів. Не забудемо і про нашу діаспору, адже «Сучасність» традиційно є журналом всього українства. Звичайно, журнал буде таким, яким традиційно склався за 51 рік. Тільки, певна річ, автори говоритимуть про проблеми нашого сьогодення, рівно і нашого завтрашнього дня.

— «Сучасність» традиційно цікавилася питаннями української історії. Що в цьому сенсі планується на найближче майбутнє?

— Історія України ще не написана. У нас зараз намагаються її фальшувати знову, починаючи від школи. Але тепер це складно робити. Є доступ до різних джерел інформації, і мислячі люди розуміють, де об’єктивні речі і що є правдою. Ми будемо про це писати, будемо публікувати і документи відповідні, які зараз є в архівах. Будемо запрошувати до співпраці Володимира В’ятровича, інших наших найкращих дослідників. Нас цікавить такий автор, як Роман Коваль, котрий підняв такі пласти документів, яких не торкалася людська рука років 60 — 70. Асоціація українських письменників цього року висуває його на Шевчен­ківську премію. За нинішньої влади це важко буде, але немає сумніву в тому, що він заслуговує на це.

— У числі 7— 8 вміщена дуже гарна і, головне, на часі публіцистика Олександра Палія «Народ-страждалець чи/і переможець?». Чи будете й надалі практикувати пуб­лікації таких зразків, сказати б, войов­ничої публіцистики? Такі публікації надихають людей, піднімають отой дух войовничості, про що писав колись, після поразки визвольних змагань, Дмитро Донцов, чий день народження був нещодавно.

— Ті 25 перемог, описаних Олександром Палієм у цьому матеріалі, дають українцям наснагу обстоювати своє бачення, свою позицію, свою перспективу. Скільки можна плакати, скиглити! Треба робити. Сьогодні публіцистика має бути саме такою. У нас є автори, здатні осмислити все, що відбувається, і написати отак. Автура, що склалася протягом 20 років, це, я би сказав, провідні науковці, публіцисти, літератори… Ми будемо вести не оборонні бої, як завжди українці — вічна українська партизанська війна, а будемо вести наступ на всіх фронтах. Тому що перспектив у тих, хто обороняється, нема жодних, так чи інакше оборону завжди проривають. Потрібно ходити в контратаки, нічого не втратиться. А то лиш чути: ой, утискують, ой, закон про мови, ой, все пропало! Та через кілька років не буде цього закону, і багато чого не буде. Вірно сказав олігарх отой Березовський: цей народ не такий геноцид пережив.

— Але ж ресурси народу не безкінечні…

— Ресурс нападників теж.

— Сьогодні найважливішою проблемою для будь-якого друкованого українського ЗМІ є передплата. Це ми відчуваємо і в нашій газеті. Що робите у цьому напрямку?

— Так, сьогодні це єдиний шлях виживання для українського журналу, газети — на жаль. Дуже надіємося на наших передплатників. Якщо нам вдасться зберегти бодай невелику перед­плату — хоча б 1000 примірників в Україні, то зможемо сказати: журнал «Сучасність» буде виходити завжди.

Треба підтримувати своє. Якщо ми не захочемо підтримувати своє — нас примусять підтримувати чуже, і це залізний закон. Так з культурою, так з економікою, так з армією, так з мовою… Так з усім! Дарма ходити під оті мури, за якими ховається влада, кричати у їхній бік, у бік «омону»: ганьба, ми за українську мову… У них у всіх вуха затулені. Ви підіть у книгарню та купіть українську книжку, передплатіть україн­ську газету, журнал, навчіть своїх дітей україн­ської мови… Навчіть! Я знаю багатьох наших патріотів, просунутих — як тепер кажуть, у яких діти, онуки навіть не знають державної мови. Підтримуйте українське! Нам треба зрозуміти одне: це є питанням економіки. Е-ко-но-мі-ки! Я передплачую десь десяток видань українських, хоч не все встигаю прочитати. Купую книжки українських поетів, хоч знаю точно, що більшість із них мені подарують. Я підтримую українське. Якщо ми всі будемо підтримувати українське, не будемо поступатись нашими цінностями — рідною мовою, піснею, газетою українською, та нічим, тоді українська справа буде працювати. Кожен передплатник у нас на рахунку, він нам дорогий і рідний, ми налагоджуємо комунікацію і будемо дослухатися до всіх зауважень. У нас є електронна пошта, можна писати все. Ми закликаємо ділитися своїми враженнями та побажаннями.

Штат у нас невеликий — лишень троє людей роблять журнал. Ми зробили все для його здешевлення: поступилися власною зарплатнею, гонорарами, всім, чим могли, друкарнями розкрученими… Наша передплата: 21 гривню коштує одне число обсягом 200 сторінок. Для порівняння: книжка такого обсягу у книгарні коштує 60 — 70 гривень.

— Щойно передплатники отримали свіже число журналу у форматі «два в одному».. Це буде постійний формат?

— Ні, це тільки літні числа, щоби дати можливість людям піти у відпустки. Далі буде по одному і таким самим обсягом, отже, виходитиме 11 чисел на рік.

— Поет Тарас Федюк знаний ще й тим, що започаткував колись видавничий проект «Зона Овідія», чим дуже допоміг не одному молодому поетові випустити свою першу книжку. Чи цей проект ще живий?

— Спочатку у мене був задум зробити серію з 50 книжок. Коли ми починали, а це було за часів президента Кучми, мені здавалося: за той час, що ми будемо видавати, ситуація зміниться кардинально і радикально на краще, і ми переживемо цей складний період, видаючи щороку 5 — 7 поетичних збірочок. Та, як бачимо, часи настали ще гірші. І тому закривати проект я не буду, але, очевидно, потрібно шукати спонсорів, благодійників, якісь фонди…

— Якщо це не таємниця, то хотілось би почути щось і про видавців журналу.

— Це товариство «Спадщина-Інтеграл». У редакційну політику вони не втручаються, домовились ми і про те, що не буде жодних матеріальних втручань, навіть якщо журнал стане еконо­мічно незалежним. Все, що заробить журнал, буде спрямоване на його ж розвиток. Шукаємо підтримки і з інших джерел, винятково на друкування журналу. Будемо звертатися до тих фондів, політика яких не суперечить політиці журналу. Будемо горді і незалежні, а чи будемо багаті — побачимо.

— Що ж, будемо читати «Сучасність», черпати з неї наснагу, збагачуватись духовно. А відновленому після дворічної вимушеної перерви журналу — щасливого плавання хвилями інформа­ційного простору, як запорука того, що цей простір таки стане українським.

Розмовляв
Роман КРАКАЛІЯ.

Переглядів: 964
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua