РубрикиБез рубрики

Український кооператор на шляху до супермаркету

Генеральна Асамблея ООН оголосила 2012 рік Міжнародним роком кооперативів. Як кооперативи, що обслуговують сільське господарство, розвиваються у світі і в якому вони стані в Україні? Про це інтерв’ю з керівником напрямку «Розвиток ринкової інфраструктури» проекту USAID «АгроІнвест» Миколою ГРИЦЕНКОМ.

— Чому ООН приділяє кооперації такого важливого значення?

— Генеральна Асамблея ООН постійно відзначає роль кооперативів у зниженні рівня бідності, насамперед серед сільського населення. Для незаможних об’єднання в кооперативи — це забезпечення зайнятості та соціальної інтеграції. На міжнародному рівні сільськогосподарські кооперативи також визначаються як елемент самодопомоги. Наприклад, в Україні в час агресивних методів формування ринкової економіки селяни залишаються незахищеними. І якщо не об’єднаються, то не зможуть протистояти комерційним структурам, які є посередниками в ланцюгу виробництва та збуту сільськогосподарської продукції.

Бідні прошарки виробників, об’єднуючись, задовольняють свої потреби у навчанні, розвитку соціального капіталу в тій місцевості, де проживають. Жодна організаційно-правова форма виробників, приватних структур не зацікавлена в такій мірі, як кооперативи, сприяти розвитку соціального капіталу на тих територіях, де розвивається ця структура.

У світі особливого значення набувають сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, ощадні каси, спілки взаємодопомоги. У сільській місцевості нема розвиненої сфери банківських, касових послуг. І тільки кооперативні структури можуть вирішити цю проблему. Така ж ситуація і в Україні.

— Яке місце займає кооперація в економіці різних країн світу?

— Кооперативи різних секторів економіки в усьому світі налічують майже мільярд осіб. А це — сьома частина населення. Кооперативи активно розвиваються у понад 100 країнах. І, за оцінками експертів, вони створили понад 100 мільйонів робочих місць.

У країнах Західної Європи кооперативи виробляють до 50%  продукції харчової промисловості. У Євросоюзі через кооперативи реалізується 60% товарної продукції аграрного сектору, у скандинавських країнах — 80%, в Японії та Китаї — 90%.

У Європі кооперація забезпечує основні канали збуту продукції. Зокрема, у Скандинавії — 70%, у Нідерландах — 65%, у Німеччині, Франції — 52 — 55%. У першу чергу, кооперуються дрібні виробники молока, овочів, фруктів.

У Канаді історично склалося так, що, насамперед, кооперуються виробники зерна. І, по суті, вся зернова продукція реалізується через кооперативи. Є досить потужна група сільськогосподарських кооперативів — «Саскачеванський пшеничний кооператив», «Пшеничний кооператив Альберти» і «Манітобський елеваторний кооператив», які об’єднують 100 тисяч фермерів. Вони мають у своєму розпорядженні 800 елеваторів, 3 портових елеватори, свій флот для перевезення зерна, 200 млинів.

Водночас у Канаді досить потужно розвинені й кооперативи зі збуту молока. Головна їх ціль, поряд зі збутом, — відстеження якості молока. Якщо член кооперативу здав неякісне молоко і воно потрапило до загальної ємкості (молоковозу у 60 тонн), він, по-перше, має відшкодувати всю вартість молока, по-друге, його виключають з кооперативу. А виключений з кооперативу не може знайти ринок збуту.

Також у Канаді відпрацьований основний економічний механізм стимулювання фермерів об’єднуватися в кооперативи. Фермери, які стали докупи і сформували цивілізовані канали збуту продукції, організували контроль за її якістю, мають право на преференції з державного бюджету — на дотації тощо. Фермер, який не є членом організованого каналу збуту продукції, не є членом кооперативу, не має доступу до державних фінансових ресурсів.

Подібні механізми стимулювання розроблені і в Європейському Союзі. Якщо виробники об’єднуються в кооператив, то отримують 5 років для завершення та узгодження всіх процедур спільної діяльності. У цей час вони мають право продавати поза межами своєї кооперативної організації не більше 50% власної продукції, і вже отримують певні преференції. По завершенні цього терміну фермери переходять на вищий рівень об’єднання. Вони отримують статус організації виробників (ОВ), вищий рівень преференцій, дотацій, але не мають права жодного кілограма продукції продати поза цими межами її збуту.

Наші сусіди поляки теж не пасуть задніх. Використовуючи законодавство Європейського Союзу, його підходи, вони встановили у себе ще одну норму ідентифікації організацій виробників. Міністерство сільського господарства Польщі затвердило цілий перелік продукції і мінімальних її обсягів, які мають реалізуватися через обслуговуючі кооперативи. Якщо фермери, які об’єдналися в кооператив, реалізують менше цієї мінімальної норми продукції, вони не мають права називатися кооперативом, не мають права на преференції.

— А як на цьому тлі виглядає Україна?

— У нас часто озвучують думку, що Україну не можна порівнювати з Польщею, країнами Балтії, оскільки вони є членами ЄС, тож мають дотації з бюджету Євросоюзу. Та я хочу навести приклад Молдови, маленької за територією країни, яка не входить до ЄС. Там при Міністерстві сільського господарства створене спеціальне агентство, яке адаптувало до економічних умов Молдови правила ЄС щодо підтримки розвитку обслуговуючих кооперативів. Преференції для фермерів, які об’єдналися в кооперативи, фінансуються коштом державного бюджету. Для членів кооперативів — фізичних осіб — також встановили нульову ставку податку з фізичних осіб, за домовленістю з банками зробили нижчою на 10 пунктів відсоткову ставку за кредитами. І згадане агентство має щорічний субсидіарний фонд підтримки розвитку кооперативів у 35 мільйонів євро.

Україна ж сьогодні веде мову про виділення на такі цілі 5 мільйонів гривень з державного бюджету. Якщо порахувати, то виходить менше 1 гривні на одне селянське господарство. Та ще не відомо, чи ці гроші виділять і як вони дійдуть до тих кооперативів і чи не потраплять до кооперативів, які будуть створені за одну ніч.

Одне слово, на цьому тлі ми виглядаємо досить скромно.

— Українська історія кооперативного руху дуже давня. Які сьогодні перспективи?

— Мої прогнози щодо розвитку кооперації досить сумні. Ми маємо 150-літню історію кооперативного руху. До революції в Україні в кооперативи було об’єднано понад 60% сільського населення. Нині, за моїми підрахунками, до кооперації долучено не більше 0,3% сільського населення.

Відродження сільськогосподарської кооперації в нашій новітній історії розпочалося 1997-го з ухваленням закону «Про сільськогосподарську кооперацію». Відтоді кооперативи поступово набирали злету, і пік ми мали у 2004 році — тоді в Україні було понад 1100 сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Але з 2005-го пішов різкий спад цього руху, і нині в Україні, за статистикою, нараховується близько 500 кооперативів, а насправді працює, можливо, 200 — 250.

І лише починаючи з минулого року Міністерство аграрної політики та продовольства більш активно почало обстоювати розвиток сільськогосподарської обслуговуючої кооперації, шукати варіанти її підтримки.

— Чому, на вашу думку, виникає потреба відродити в Україні традиції кооперативного руху?

— Для нас дуже важливим є питання організації виробництва трудомісткої сільськогосподарської продукції дрібними виробниками в особистих селянських господарствах. За статистикою, в Україні в особистих селянських господарствах виробляється 97 — 99% картоплі, 80% овочів, плодів і ягід, близько 80% молока і до 50% м’яса. Це значна частина сільськогосподарської продукції, і вона практично виробляється вручну за допомогою лопати і найголовніше — не має цивілізованих каналів збуту. У світі формуються досить жорсткі тенденції щодо збуту продукції, й Україна не зможе їх уникнути, а це значить, що дрібні виробники без об’єднання, без створення власних потужностей для зберігання та передпродажної підготовки продукції не зможуть її самостійно збувати за вигідними цінами.

— Які це тенденції?

— Насамперед — збільшення кількості супермаркетів. Дрібний виробник не може потрапити до них без формування якісних товарних партій продукції. Торік в Україні вирощено 22 — 24 мільйона тонн картоплі. Та маємо інформацію, що в Луганській області в супермаркети завозять імпортовану картоплю, а Росія закуповує 100 тисяч тонн картоплі в Індії, а не у нас. У чому проблема? Наші селяни не можуть сформувати однорідні за якістю та за сортом партії картоплі для постачання у вітчизняні торгові мережі та на експорт. Така ж ситуація і з плодоовочевою продукцією.

Інша тенденція — формування такого продукту харчування, як напівфабрикати. Селяни не можуть у роздріб цього зробити.

Сьогодні у світі 4/5 сільськогосподарської продукції продається запакованою. У нас запакована лише 1/5 частина. Кожен селянин не зможе встановити у себе обладнання для фасування та пакування продукції — лише через об’єднання.

І найголовніше — це бізнесова орієнтація, глобалізація виробництва. Є міжнародна формула: виробництво сільськогосподарської продукції саме по собі — це не бізнес. Виробництво може бути прибутковим лише з передпродажною підготовкою та каналами збуту. Тому нема іншого шляху для наших дрібних сільгоспвиробників, ніж об’єднання.

— Чи можуть обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи стати противагою агрохолдингам і посередницьким структурам, які вже фактично монополізували ринки збуту аграрної продукції?

— В Україні великі структури і трейдери диктують умови на ринку сільгосппродукції, бо не мають противаги — нема кооперації, нема об’єднання виробників. Посередники за безцінь скуповують продукцію у селян, які не мають доступу до ринків, і далі продають її, отримуючи прибутки. Але там, де люди об’єдналися і створили збутові кооперативи, посередники відступають.

У Згурівському районі на Київщині був створений кооператив, який мав займатися питаннями реалізації худоби, вирощеної в селянських господарствах. Він уклав договір з Переяслав-Хмельницьким м’ясокомбінатом. Згідно з графіком, м’ясокомбінат надсилав по худобу свій транспорт. Представник кооперативу як маркетолог вів облік і регулював усі потоки. І вже за три місяці жодного посередника по селах району ніхто не бачив. Сьогодні таких прикладів є чимало.

— Тобто інтерес у селян до цієї справи є. Але чи стає на заваді розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів саме відсутність державної підтримки?

— Складне питання. Я б сказав, що його слід розглядати з двох боків. З одного боку, створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів стримує недостатня поінформованість сільського населення про їх діяльність і переваги. Попередні десятиліття радянської історії підірвали довіру людей до інституту кооперації. До того ж, у незаможних селян відсутній стартовий капітал для об’єднання. З іншого боку, це відсутність розуміння на рівні державних органів, зокрема районних, якою є економічна природа кооперації. В Україні нема єдиного кооперативного координаційного центру. У різних регіонах є різні підходи. І це серйозна проблема.

У 2009-у в Україні була розроблена, на мою думку, досить вагома державна економічна цільова програма підтримки розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на період до 2015 року з визначеним фінансуванням у 6,7 мільярда гривень. 2009-го було виділено 90 мільйонів для підтримки кооперативів, насамперед, на формування їх матеріально-технічної бази. На жаль, 2011 року програма була скасована і фінансування призупинене.

Цього року в державному бюджеті виділено 5 мільйонів гривень на підтримку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Передбачені й деякі інші фінансові механізми. Але водночас існують і серйозні фінансові перепони, які держава висуває обслуговуючим кооперативам і які фактично нівелюють її допомогу.  Так, у новому Податковому кодексі закладена норма: якщо людина продає продукцію з поля нецивілізованими каналами за готівку — на ринку, то не платить податки від реалізації, якщо ж тільки люди об’єдналися в сільськогосподарський обслуговуючий кооператив з метою цивілізованого збуту продукції, то його члени мають сплачувати різного роду податки у 35% з обороту. У жодній галузі виробництва нема такого високого податку.

Цими податками держава заганяє у тінь збут продукції. На подальших каналах її збуту не формується податкова база. Якби ми узгодили ці питання, то щорічно могли б виводити з тіні 10 — 15% цієї продукції і держава мала б більше зиску.

Проект «АгроІнвест» співпрацює з Міністерством аграрної політики і продовольства України у підготовці двох законопроектів, які мають врегулювати питання оподаткування сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Якщо їх вдасться відстояти, це буде найкраща перемога у Міжнародний рік кооперативів.

Михайло ВЕРНИГОРА.
Національний прес-клуб «Українська перспектива».

 

 

 

Переглядів: 821
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua