РубрикиБез рубрики

Степан Олійник і «Чорноморка»

На батьківській землі після війни

Евакуація зі столиці України завершилася для Степана Івановича берегом Волги, Сталінградом, де його прийняли на роботу в редакцію обласної газети «Сталинградская правда». Чи міг він уявити в перші місяці, яке пекло його чекає в цьому місті?! Фашистські загарбники натискали знавісніло й невпинно, день і ніч. Перо журналіста в цих умовах справді стало багнетом. Олійник поспішав у цехи заводів, зокрема й тракторного, чиї СТЗ орали не так давно й поля Причорномор’я. А тепер завод випускав танки, що відразу вступали в бій. Серед тих, у кого Олійник брав інтерв’ю, виявився і знаменитий письменник Михайло Шолохов. Слово мобілізувало на подвиги і фронтовиків, і трудівників тилу.

Після оточення і знищення в Сталінграді гітлерівської армії Паулюса і початку руху Червоної армії на захід була викарбувана одна з найбільш значущих медалей Великої Вітчизняної — «За оборону Сталінграда». Нагороджений нею Степан Олійник і приїхав наприкінці вересня 1944-го в звільнене від фашистської наволочі Причорномор’я, на Одещину, в рідну Третю Миколаївку — до стареньких батьків, до всієї своєї рідні.

Четвертого жовтня газета «Чорноморська комуна» вмістила кореспонденцію про цю подію, називалася вона «В рідному селі».

«Завзято працює на полі молодь колгоспу «До кращого життя» Андрієво-Іванівського району, — читаємо в номері. — Хочеться й відпочити після роботи, культурно провести своє дозвілля. Та ніде. Зруйнували, понівечили варвари-окупанти колгоспний клуб. Але ж є вихід — відбудувати його. Заходилися дівчата ремонтувати громадську будівлю. Підмурували зруйновані стіни, обмазали, а потім побілили їх всередині й назовні, гарно прикрасили оновлений зал.

Нарешті настав час влаштувати відкриття клубу. Все-таки подія в селі. А тут радісна звістка — якраз у цей день приїхав до села земляк — поет-гуморист Степан Іванович Олійник…»

Прочитавши ці рядки 68-річної давнини, я стрепенувся: ось він, момент істини! Вперше від 1929-го Степан Олійник був названий на сторінках «Чорноморської комуни» поетом-гумористом. Відбулося чітке визначення: після юнацьких захоплень лірикою поет тепер остаточно сформувався як гуморист.

«Сільська молодь скористалася з нагоди і запросила дорогого земляка на відкриття клубу, — читаємо далі. — Миколаївці побачили: груди Степана Івановича прикрашала медаль «За оборону Сталінграда». Природно, що з цього й почалась розмова. Гість розповів про запеклі бої під час оборони славного міста-героя, прочитав свої вірші «Сталинградское утро», «Баллада про баяниста», надруковані в «Сталинградской правде», в якій працював і де брав інтерв’ю у видатного письменника Михайла Шолохова.

Захоплено слухали молоді й літні колгоспники розповідь і твори поета-земляка.

А через кілька днів т. Олійник виступив також в Андрієво-Іванівському районному клубі. Там він прочитав свої гумористичні твори з «Оповідань про діда Гарасима» — «Бджоли», «Хрести», «Паспорт», а також поему «Іван Семенюк» — про знатного тракториста, який прославився до війни трудовими подвигами на полях Одещини, а під час війни цей тракторист зі зброєю в руках захищав місто, звідки свого часу одержав потужного трактора СТЗ.

Дізнавшись, що в райцентрі знаходиться цікава людина, за­просили Степана Івановича на свою конференцію і вчителі району. Розмова відбулась про здобутки української літератури, про написані під час війни твори наших письменників — таких, як Павло Тичина, Максим Рильський, Андрій Малишко, Олександр Корнійчук, про нові журнали, що видаються тепер на Україні. З захопленням слухали вчителі розповідь Степана Олійника, адже фашистська окупація майже на три роки відірвала їх від подій вітчизняного літературного процесу. Ознайомив земляк степовиків і з власними новими гуморесками та фейлетонами».

По дорозі до Києва Степан Іванович, звичайно ж, завітав і до своєї альма-матер — «Чорноморської комуни». Тодішня літературна працівниця Віра Антонівна Корецька, пам’ятаю, пригадувала, як Олійник зацікавився, було, листом з фронту від Макара Посмітного, прочитаним нею в Березівському райкомі партії. «Я про Макарового тракториста Барду до війни писав, — зауважив, зітхнувши, Олійник. — Скільки ж — і якого! — часу минуло. Ой, як хочеться ще написати!»

Через три роки з-під пера Степана Івановича народився знаменитий вірш «Імператор». Поет-гуморист посадив свого героя-тракториста в царську, імператорську ложу. Зробив він це незрівнянно краще, ніж вмостив свого часу, по гарячих слідах після Степанового вислову, своїх молодих героїв-дитбудинківців Андрій Портенко. (На жаль, «Імператора» Андрій не міг прочитати — загинув у роки Другої світової).

А я в 1947-у читав і захоплювався:

Дивіться! В цій ложі сидів імператор.

 А зараз сидить в ній Олекса Біда.

Біда, Барда (я знав того посмітнівського тракториста!) — для мене чимось співзвучними здавалися ці прізвища.

Через рік, навесні 1948-го, і з самим автором «Імператора» випала нагода познайомитися.

Сталося це так…

Він розумів початківців

На початку я вже згадував Дмитра Денисовича Ткаченка — однокашника Степана Олійника на літературному факультеті Інституту народної освіти, після війни — викладача української мови та літератури Одеського технікуму радянської торгівлі. Колишній фронтовик, він жадібно брався за справи, які підносили б моральність молоді, допомагали їй плекати в собі патріотів України. Саме України! Невипадково й себе такими формували, навчаючись в ІНО, — що Ткаченко, що Олійник, що Іванович.

Ми, студенти, одразу полюбили нашого літературного наставника і вщерть наповнили створений ним гурток. Раділи від такого цікавого спілкування — зустрічей з головою обласної письменницької організації Євгеном Бандуренком, з Іваном Гайдаєнком, який плавав штурманом і привозив з рейсів захоплюючі подорожні нотатки, що потім друкувалися в журналі «Дніпро», з Андрієм Недзвідським — знавцем творчості Тараса Шевченка, одним з перших кореспондентів «Чорноморської комуни» — товаришем Степана Олійника по газетній роботі…

Тож хіба міг Ткаченко не знати, що Бандуренко готує в Одесі нараду літераторів-початківців? Знав. Було йому відомо й те, що на нараду запрошено поета-гумориста Степана Олійника — земляка, а для Дмитра Денисовича — однокашника, автора виданої у 1947 році першої книжки «Мої земляки» і другої, яка щойно побачила світ у 1948 році — «Наші знайомі».

Дмитро Денисович, у святковому настрої, повідомив мені:

—Хочу попрохати Петра Олексійовича, щоб відпустив вас на нараду. Прочитав ваші перші спроби, щось у них є…

Ткаченко звертався до студентів лише на ви.

Директор, Петро Олексійович Мельничук, людина високої культури і теж фронтовик, без зайвих слів дав дозвіл на мою триденну відсутність. Нарада відбувалася у Будинку вчених десь наприкінці квітня 1948 року. Дмитро Денисович спочатку зустрівся сам з Степаном Івановичем, а потім і мене покликав. Я напружився, аж у піт кинуло. Олійник помітив це й тепло усміхнувся:

— Ви не хвилюйтеся, Борисе. Я теж, пам’ятаю, переживав, коли вперше прийшов на консультацію до Івана Микитенка отут, в Одесі. Він медиком був, а я студентом-кооператором. Ну, а ми ж з вами — торгівці, так би мовити, нам легше буде знайти спільну мову…

Полегшено зітхнувши й усміхнувшись, зреагувавши на жарт, я розгорнув товстого зошита. Степан Іванович почав уважно читати. Перше оповіданнячко називалося «Міст» і розповідало про те, як партизани-підпільники висаджували в повітря міст у тилу окупантів. Все — серйозно і напружено. А от коли Степан Іванович знайомився з правдивою, взятою з окупаційного життя історією «Оце так риба!», на його обличчі промайнула усмішка, бо ж ми обвели навколо пальця румунських жандармів, які засіли на березі лиману і не давали людям ловити судаків.

— У мене в циклі «З оповідань діда Гарасима» теж з’явилося кілька смішних історій, — зауважив Олійник. — Я їх написав, почувши розповіді тих, хто пережив окупацію, і читав у клубах, приїхавши в сорок четвертому році в Андрієво-Іванівський район, у гості до земляків.

— То ви ж це через Березівку їхали! — зрадів я.

— А ви з Березівки? Значить, ми ще й, можна сказати, земляки…

Наша розмова зовсім потепліла, і я без серцебиття слухав вимогливі зауваження й поради Степана Івановича. Коли відчуваєш, що слушно тобі вказують на слабинки, то як тут не погодитися?

До нас підійшов Євген Бандуренко, домовився з гостем із Києва про вечірню зустріч у Спілці письменників на Пушкінській. Затим показався Дмитро Денисович. З ним, відпустивши мене, і залишився Степан Іванович.

Чи варто казати, що ті квітневі дні 1948 року стали для мене пам’ятними на все життя!

Для Степана Олійника 1948-й виявився етапним: за збірку гуморесок «Наші знайомі» він удостоївся Сталінської премії (по-іншому державні літературні премії не називалися).

«Нехай не капелюшаться ваші пера, хлопці!»

Вдруге пощастило мені порозмовляти з Степаном Олійником (але вже телефоном) у 1967-у, напередодні 50-річчя «Чорноморської комуни». Як заступник редактора, я відповідав за організацію ювілею. Довгенько попрацював в архівах, публічній бібліотеці, і стільки додалося вражень та історичної інформації, зокрема й тієї, що стосувалася Степана Івановича в період його роботи в нашій газеті, що телефонував я до Києва з почуттям особливої радості: було про що, мабуть призабуте, сповістити, нагадати вже славнозвісному землякові та, в підсумку, гостинно запросити його на ювілейні врочистості.

— Радий вітати нинішнє покоління колег у моїй дорогій «Чорноморці»! — почувся у слухавці знайомий приязний голос. — Кажете, що ви це той Дубров, з яким я зустрічався в Одесі на нараді початківців 1948 року? Цікаво! Ага, пригадую, пригадую… І оце тепер, значить, у газеті аж на посаді заступника? А Ревенко як там? В редакцію обласного радіо перевели? Привіт йому палкий! І в торговельний технікум зайдіть, потисніть від мене руку Дмитру Денисовичу Ткаченку!

Я обізвався:

— Степане Івановичу, вельмишановний, скажу без зайвого... — І тут почув у слухавці веселий розкотистий сміх. — Ми були б раді вітати вас на ювілейному святі. Знову побачимося, є чимало цікавого для вас з архіву…

У відповідь — скрушне зітхання:

— Ех, ех, ех… На жаль, не зможу. Телеграму пришлю… Нехай не капелюшаться ваші пера, хлопці!

Телеграму-вітання Степана Івановича ми надрукували на першій сторінці під заголовком газети. Під час концерту хтось із акторів Українського театру прочитав монолог діда Гарасима «Без лишнього», і зал «капелюшився» від сміху. Колектив редакції їздив посмакувати юшкою аж на берег Дунаю. Там під розлогою вербою, коси якої полоскалися у спокійній течії, із захопленням говорили про тріумф короткометражного фільму «Пес Барбос і незвичайний крос», знятого за фейлетоном Степана Олійника. Аж 20 країн закупило той фільм! Ми пишалися, мовляв, знай «чорноморців»!..

В Одесі до нашого журналістського гурту приєдналися письменник-гуморист Володимир Іванович, наш автор з тридцятих років, і професор Андрій Недзвідський — наш кореспондент у ті ж тридцяті. Приїхали на ювілей колишні працівники «Чорноморки» навіть з Москви, Кисловодська. Іванович, казав, усе докладно описав у листі до Степана Івановича.

А час летів, газета виходила… У роки вітійства секретаря ЦК партії з ідеологічних питань Маланчука і затвердженого ним нового редактора «Чорноморської комуни» Воронюка мені, щоправда, довелося піти «за власним бажанням» з редакції на три роки. Дякувати редакції «Літературної України» — прихистила, взяла власним кореспондентом по Півдню України. Десь перед поверненням у «Чорноморку», після зняття Маланчука і Воронюка, я випадково зустрівся в Києві, біля правління Спілки письменників, з дорогим Степаном Івановичем Олійником.

Він був блідий, спирався на ковіньку. Тридцять літ минуло від 1948-го! Однак тепло в очах сяйнуло, і я почув запитання про долі знайомих йому журналістів. Відповідаючи, зауважив, що їздив у Ленінград і там ненароком здибався з довоєнним і післявоєнним «чорноморцем» Аркадієм Фріднером, більше відомим за псевдонімом «Гайворон». Степан Іванович прокоментував: «Аркадій залюбки читав напам’ять монологи мого діда Гарасима». Я кивнув головою: «Він і під час нашої короткої зустрічі про скапелюшене колесо і про вас, автора, згадав. Просив при нагоді привіт передати».

Думаю, приємно було Степанові Івановичу чути таке. На­останок він мовив:

— Між іншим, мені сподобався ваш репортаж із станиці Вешенської про святкування 70-річчя Михайла Шолохова, на­друкований свого часу в «Літературній Україні». Я під час війни теж брав у нього інтерв’ю. У Сталінграді, за завданням обласної газети. Як він себе почуває, як виглядає?

Не хотілося, але відповів:

— Хворіє…

— Всі ми вже в похилому віці хворіємо…

Ми попрощалися, потиснувши один одному руки. Я пообіцяв передати привіти всім, про кого згадував Степан Іванович.

Більше ми не бачилися.

У пам’ять про видатного поета і журналіста — нашого земляка Степана Олійника редакція газети «Чорноморська комуна» приєдналася до проведення і висвітлення спочатку літературних читань, а потім літературного свята його імені. Я публікував перші репортажі про письменницькі акції в педагогічному університеті імені К. Д. Ушинського, в Левадівці (колишній Третій Миколаївці) Миколаївського, у Пасицелах Балтського районів. А в квітні цього року ми вже втридцяте поринемо в прекрасне Олійниківське літературне свято!

Борис ДУБРОВ,
лауреат Всеукраїнської літературної
премії імені Степана Олійника.

Переглядів: 1705
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua