...І в Капітолії любили борщ Пелагеї Посмітної

Про Пелагею Гаврилівну, дружину Макара Онисимовича Посмітного, пам’ятають у рідному селі як про взірець жінки, матері, бабусі.

Бути дружиною — для неї означало бути не лише жінкою у простому значенні жони. Вона своєму Макарові була супутником у всьому, другом-однодумцем і товаришем, що надійно і нарівні тягне спільного воза. Чимало документів з її життя зібрано у місцевому музеї, де постійно проходять зустрічі ветеранів знаменитого колгоспу з молодими розквітянцями (збереженням традицій, а відтак і самим музеєм, нині опікується агрофірма ім. М.О. Посмітного, яку очолює Олександр Родік). Ось і до Міжнародного жіночого дня, що збігається з днем народження Пелагеї Гаврилівни, пройшли у нас такі бесіди-спогади.

Якщо бути чесним, точної дати свого народження вона не знала: від батьків чула, що на світ з’явилася 1896 року на початку весни. От і вирішила: хай буде 8 березня. Батько її, Гаврило Музика, був бідняком, тож дівчинці з ранніх років довелося самостійно заробляти на хліб. Наймитувала у німецьких колоністів, де, до речі, навчилася гарно куховарити. Макар тоді теж наймитував, був чабаном у місцевого пана Гузя. Приглянулася йому дуже Палажка — отаку б у дружини! Побралися скромно, без гучного весілля. Жили дружно. Не було коли сваритися біднякам, які весь час важко працюють. Це у панів сімейні скандали більше траплялися. Як люди казали, від жиру…

Коли наділили селян землею, молода сім’я Посмітних одразу пішла вгору. Під час колективізації разом з родичами вступили до ТСОЗу. Там теж для всіх стали прикладом у праці. Макара обрали головою, а Пелагея пішла на ферму. Доглядала свиней, потім стала ланковою у полі. Норм, як таких, на першій порі колективізації не було. Тож голова колгоспу визначав їх за денним виробітком дружини. У колективі все було по-чесному, але шанували Пелагею Гаврилівну не тільки за трудящу вдачу. Виростила вона чотирьох синів та двох дочок. Декретних відпусток тоді не існувало взагалі, а для неї — тим паче. Мала жити, працювати, піднімати дітей так, як і всі інші жінки…

Коли у 1941-у, Макар та старші сини пішли на війну, вона з меншими дітьми жила в евакуації під Новосибірськом. Працювала там свинаркою у колгоспі. Після війни повернулася в рідне село, разом з іншими відбудовувала корівники. І знову важко працювала у колгоспі й вдома. Завжди гордилася і пишалася своїм Макаром. Дуже боялася осоромити його. Намагалася у всьому бути прикладом для інших. Але сама ніколи не «лізла на трибуну», не гналася за рекордами в роботі, щоб не викликати зайвої заздрості. У галереї колгоспних Героїв Соцпраці її портрета нема (найбільша її нагорода — орден Леніна). Та збереглося багато інших фотокарток, які розкривають сутність цієї жінки. Ось ця тендітна жінка в хустині та куфайці стоїть у гурті таких же сільських трудівниць. Усміхнена, щаслива. А ось вони з Макаром Онисимовичем удвох. Це вже пізніше було — подружжя у Криму, на відпочинку. На Пелагеї Гаврилівні — модна шовкова сукня, симпатичний капелюшок, легкі босоніжки на високих підборах. Красуня із журналу!

Була ця мудра жінка ще й гарним дипломатом. Посмітний дружив з багатьма великими людьми, запрошував їх до себе в гості. Коли випивав домашньої горілки, міг щось і ляпнути зайве. А у спецслужб тоді скрізь «вуха» були! Тож дружина завжди підстраховувала свого чоловіка в такі моменти (добре пам’ятала 30-і роки, коли її Макар за анонімкою ледь не потрапив туди, де телят не пасуть). Ну а вже кулінарними здібностями вона високих гостей просто причаровувала. Про її український борщ та німецькі шухнудлі довго згадував американський конгресмен Гарст, а Микита Хрущов полюбляв її фірмові вареники. Сам Макар Онисимович, як комуніст і депутат Верховної Ради СРСР, релігійних свят хоч не дуже визнавав, та ось до пасочок Пелагеї Гаврилівни був вельми небайдужий.

Прожила Пелагея Посмітна 93 з половиною роки (ледь не на два десятки більше від чоловіка). Встигла сповна віддати своє душевне тепло численним внукам і правнукам. Нині представники великого роду Посмітних мешкають у різних куточках. Хто у рідному селі, хто за тисячі кілометрів — усі вони згадують про неї з великою повагою і шаною.

Марія ДОВЖАНСЬКА,
завідувачка музею М.О. Посмітного.
Березівський район,
с. Розквіт.

 

Переглядів: 1276
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua