РубрикиБез рубрики

Джерело українського націоналізму

У рамках спільних заходів Українського народного університету та Науково-ідеологічного центру ім. Д. Донцова в Одесі з лекцією про Дмитра Донцова виступив президент національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор філософських наук Сергій Квіт. Вочевидь, це чи не перша публічна розширена інформація у такому форматі не лише про постать та ідеологічну спадщину визначного українського мислителя, а й, що дуже важливо, про актуальність його поглядів та його вчення у наш час.

Це не була властиво лекція: у вільному викладі — характерній для самого Донцова манері його улюбленої есеїстики — упродовж 45 хвилин перед присутніми постала постать блискучого україн­ського публіциста, ідеолога націоналізму, політичного і культурного мислителя, літературного критика та есеїста. Це була не лише розповідь про суто теоретичні засади (згадаймо Бандеру: «У Донцова нема розуміння практичної політики»), а саме про значення його програм для визвольної боротьби, про вплив його на Євгена Коновальця та багато інших діячів українського визвольного руху та про актуальність Донцова сьогодні, за дуже складних і небезпечних умов існування Україн­ської держави. Як у внутрішньому вимірі, так і в європейському та світовому глобалізаційному просторі. Виходячи з якого — існування, власне — націоналізм, постає як надзвичайно актуальна ідеологія. До слова сказати, зростання націоналізму сьогодні бачимо й у Європі — це підтверджує і серія виборів, що пройшли у різних країнах.

Переповнена зала Будинку медпрацівників засвідчила гостру цікавість до означеної теми, як рівно ж і до постаті самого лектора — очільника славнозвісної «Могилянки», яка подає приклад спротиву т. зв. «реформам» міністра-українофоба. Окрім того, така зацікавленість до лекції говорить про те, що суспільство наше дуже слабо ознайомлене з ідеями Дмитра Донцова. Ба навіть на його батьківщині, в Мелітополі, молодь анічогісінько не знає про нього — за свідченнями Сергія Квіта. Та й чи там лише? А між тим, свого часу, надто у міжво­єнний період, це був кумир західноукраїнської молоді (якийсь час жив у Львові). Там, а відтак і в ширшому ареалі, Дмитро Донцов виховав цілу плеяду лідерів, згуртувавши навколо свого журналу «Вістник» справжніх інтелектуалів.

Певна річ, є чимало людей, котрі читали й знають Донцова, але для багатьох це — лише теорія, не засто­­совувана на практиці, лише ідеологія, не прийнятна у сучасних умовах. Хоча насправді — дуже навіть прийнятна. Понад те: суспільство або досить індиферентно (це у кращому випадку) сприймає ідеологію націоналізму, або ж — і це об’єктивна реальність — вороже до неї настановлене. І зрозуміло чому: у всі часи ті, хто хотів володіти Україною та зробити з українців сіру безсловесну масу, з усіх сил намагався очорнити націоналізм, залякувати людей вигаданими страхіттями, які він буцімто несе. Хоча насправді український націоналізм — це визвольна ідея, саме цим і різниться він від багатьох інших, у країнах, де він не має національного означення. Вся історія України — це боротьба з поневолювачами, з тими, хто прагнув підкорити українців, асимілювати їх, знищити національну ідентичність, їхню окремішність. Якби у ХХ столітті не виникла ідеологія українського націоналізму, то чи була б сьогодні Українська держава? Це, властиво, ідеологія самозахисту українців, яка стала наступальною, тому що боротьба — це не так оборона, як — наступ, інакше буде тупцювання на місці. Цим завдячуємо, передусім, Дмитру Донцову.

Коли після розпаду СССР та проголошення української Незалежності Україна не стала процвітаючою країною, як те передбачалося з огляду на її економічний потен­ціал, а почала скочуватися до найнижчих світових показників, багатьох охопило глибоке розчарування та песимістичні настрої, які ще більше посилилися після Помаранчевої революції. Вони не могли — й не можуть — зрозуміти, чому так сталося (а багато хто й досі не розуміє, чому все лише погіршується з кожним роком). На ці запитання є дуже прості відповіді. Але найкраще відповів один японський діяч. Він сказав: «Це тому, що у вас не вистачає націоналізму». Певна річ, не спрощено-вульгаризованого тлумачення цього терміна, а науково обґрунтованої теорії, яку дав нам Дмитро Донцов.

Не торкаючись усього того, що говорять про український націоналізм та його ідеологів, а передусім про Дмитра Донцова (а говорити інакше вони не можуть), варто, однак, розрізняти, де вороги, а де — ті, чия свідомість затуманена ідеологічними штампами та заяложеними кліше ще радянського тоталітаризму. І в цьому сенсі дуже важливо, щоби всі етноси, які проживають в Україні, а насамперед росіяни, зрозуміли, що український націоналізм не ворог інших національностей, а, перш за все, друг, що боротьба за національні та соціальні права українців є також і водночас боротьбою за ті ж самі права всіх національностей в Україні. Це, зрештою, підтверджує й історія та практика боротьби ОУН.

Націоналізм у Дмитра Донцова — це ідеологія, яка дає можливість українцям як корінній нації, що становить переважну більшість українського суспільства, для національної мобілізації. Своєю працею він, як вже було мовлено, виховав, створив лідерів нації, її провід. І той опір, поставлений проти двох тоталітарних режимів у 1940 — 1950 роках, був би неможливим без людей, котрі пройшли донцовську школу, а точніше — без того духу, що його вивільнили твори Донцова. Це людина, котра писала партій­ну програму. Хоч він ніколи не був членом ОУН, понад те: його стосунки з організацією складалися досить важко, і, до речі, він більше схилявся до бандерівської гілки організації, хоч багато його вихованців пішли за Мельником. Але незаперечним є його вплив на за­сновника ОУН Євгена Коновальця, котрий вже від першої зустрічі мав неабиякий до нього пієтет.

Свого часу, варт зауважити, ще в молоді роки, Дмитро Донцов захоплювався соціалістичними ідеями, які мали тоді неабияку популярність. Більшовизм досить швидко витверезив такі захоплення. Аналізуючи політичну ситуацію в Україні та поза її межами, Дмитро Донцов зумів подолати соціалістичні та ліберально-народницькі стереотипи та перейти на позиції національного традиціоналізму і консерватизму. А поразка національно-визвольних змагань стала каталізатором світоглядної еволюції мислителя. Український визвольний рух, за Донцовим, має бути спрямований рівнобіжно і проти московського більшовизму, і проти західного лібералізму. Головна ідея його — створення активної частини суспільства, яка візьме на себе відповідальність, «коли прийде дванайцята година» (назва його статті). Прообразом таких людей якраз і було т.зв. вісниківське коло — його називали квадригою. То були вершки української інтелігенції: Юрій Липа, Леонід Мосендз, Олена Теліга, Олег Ольжич… Вони були дуже поліфонічні. І були — націоналісти, бо то був час, коли перед кожним постала необхідність боротися за Україну. Хоча не всіх можна назвати сьогодні націоналістами. У них могли бути різні погляди на одне й те саме. А він їх усіх зібрав в одному місці. Це його величезна заслуга.

Під час Другої світової війни Донцов в одній зі своїх концептуальних праць наголошує на несприйнятті занепадницьких тенденцій сучасності. Він протиставляє український націоналізм, який опирається на християнські засади, комунізму та ліберальній демократії і розкриває єдність цих двох ідеологій. І те, й те, зазначає він, є вислідом «блукання західної думки нетрями матеріалізму та раціоналізму». Головним завданням націоналізму у ХХ столітті було: здобути Українську соборну самостійну державу. Сьогодні це завдання формулюється так: утвердження України як держави української нації. Це значить: захищати й поширювати культурні, духовні, історичні та політичні цінності, свою ідентичність, які б наголошували національну самобутність українців, їх екслюзивність у міжнародному вимірі.

Нині вороги українського націоналізму нерідко порівнюють його з фашизмом. Але фашизм і нацизм — це тоталітарний рух державної нації. А український націоналізм, ще раз наголосив наприкінці лектор, це був визвольний рух. Це, справді, самовладство нації. Українці повинні показати здатність побудувати свою цивілізовану державу, національні інтереси якої включають у себе всіх, хто тут живе.

Потім Сергій Квіт відповів на запитання.

Націоналізм у сучасних умовах.

— Це може бути і політична течія, і як щось таке, що в різних національних традиціях називається по-різному. Держава повинна обслуговувати своїх громадян, а не себе. До того ж держава не може статися одномоментно.

Чому за двадцять років ми усе ще на самому початку.

— Один японець вже відповів на таке запитання. Якби таку історію мав будь-який інший народ — він би давно зник.

Про еліту.

— Еліта — це люди, котрі беруть на себе відповідальність за щось.

Ваше бачення сучасної ситуації.

— Ми живемо зараз у глобалізаційному контексті. Це нова дійсність, у якій треба вміти жити. Та ми повинні дивитися у майбутнє. Моє бачення сучасної ситуації: не озиратися тільки назад, не можна сьогодні відмовлятися від цієї держави, за яку стільки пролито крові, ми не можемо «піти в ліс». Україна довго боролася за свою державу. Треба тепер їй дати лад, але це дуже непросто. Питання ставиться так: держава повинна нам служити!

Гуманітарна політика у різних містах робиться по-різному.

— Сьогодні гуманітарної політики в Україні нема. Вона або шкідлива, або її формує Табачник, бо нема віце-прем’єра з гуманітарних питань. Міністр реформ робити не буде, має бути злагоджена політика Президента, уряду, народу, який платить податки. А нинішня діяльність міністра Табачника розрахована на російський ринок. Нема розуміння важливості питань освіти. Сучасна держава може розвиватися тоді, коли вона спирається на розвиток знань у країні.

Треба думати про боротьбу, а не про виживання, так мислив Дмитро Донцов. Його у нас, за висловом Євгена Маланюка, знають за заголовками його творів. А треба читати ці твори.

Роман НІМЧИЧ.

 

 

Переглядів: 751
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua