РубрикиКультура

Пісня повертає у молодість

Безробіття — не лише сьогоднішня біда. Пригадую, як на початку шістдесятих років минулого століття скоротили штатну одиницю в спортивному товаристві «Спартак» і я опинився на вулиці. Як тоді сказали — в «шаткомі», де вже тинявся без діла класний електрик Сашко. Прилаштуватися десь на роботу в невеличкому райцентрі було і є справою не з легких. Невідомо, як би склалася наша з другом подальша доля, якби не лист з Павлограда від двоюрідної сестри, з якою в дитинстві іноді сварилися, але більше товаришували.
«Що ти, братику, сховався біля маминої спідниці? — писала Світлана. — Їдь сюди та скуштуй сорокаградусних морозів, справжньої дружби. Будь мужиком! Наших земляків тут багато, навіть твій однокласник Семен. Не лякайся — ризикни!»
Читали листа разом із Сашком. Тож удвох і вирішили ризикнути.

До далекого казахського Павлодара діставалися потягом. Першу ніч провели у вагончику на будівництві тамтешньої гідроелектростанції. А вже наступного дня мали невеличку кімнатку в гуртожитку. Увечері писали додому листи, як раптом з першого поверху долинули звуки радіоли і розляглося радісне «Гірко!» Під чужу радість не завадила б чарчина. Та напередодні хтось пограбував продуктовий магазин, і він стояв зачинений. Кинувши у поштову скриньку листи, мчав через дорогу до гуртожитку, бо сорокаградусний мороз таки дошкуляв. Тільки-но вскочив у коридор, як несподівано опинився у чиїхось міцних обіймах:
— Борько, Борюсику, сучий ти сину, чого не признаєшся?
— Семене! То це ти одружуєшся? Вкотре?
— Історія про це мовчить. Може, ще запитаєш, де взяв горілку? Ходімо краще до столу.
— Та я не сам. Зі мною ще один наш земляк.
— Веди. Своїх ми поважаємо.
Наступного дня розтрощеними шляхами новобудови по морозу мало не за десяток кілометрів пішли ми з Сашком ставати на комсомольський облік. Незчувся, як поморозив собі вуха, і другий секретар райкому (до речі, дівчина з Одеси) снігом розтирала мої посинілі «слухавки», доводячи мене до тями. Досі їй вдячний.
Райком направив мене у недалекий за річкою Іртиш радгосп інструктором по спорту й заодно секретарем комсомольської організації. Сашка там же взяли електриком. Радгосп освітлювався вогнями Павлодара, і невдовзі світлина класного електрика — мого друга красувалася в газеті «Павлодарська правда».
Отримавши роботу, помандрував я у пошуках квартири з харчуванням. На ґанку однієї з осель побачив напівоголену казашку з паруючим чайником у руках і пришвидшив крок. Раптом біля одного з будинків до мене долинула українська пісня. Постукав і почув.
— Входите!
Переступив поріг і побачив чималеньку компанію за довгим столом, на чолі якого сиділа колоритна стара жінка. Пізніше дізнався, що їй уже 92 роки.
— Ану цыц! — суворо крикнула до гурту. — Сынок, что ты хотел?
— Почув українську пісню і завернув до вас. Шукаю квартиру з харчуванням.
— Подойди сюда. Штрафную, — наказала літньому чоловіку.
Поставила переді мною гранчак горілки і підхопила за іншими українську пісню. Було соромно, що я не знав її. Та сором затьмарили наїдки на столі — рідні голубці, холодець, домашня ковбаса, ще й запечене порося ніби сміялося з мене голодного.
— Ты откуда приехал в совхоз, кто родственники? — поцікавилася очільниця столу.
— З Одещини.
— А, значит жулик... А родители хто?
— Жуліки на перелогові землі не їдуть. Батько мій — робітник, мати — колгоспниця. Вибачте, мені цікаво, чому пісні українські, а мова російська?
— В поисках лучшей жизни наши предки приехали в Казахстан еще при Столыпине. Прошло много лет, вот и разучились говорить. Но сохранили песни, обычаи, кухню. Это помогло выжить. Как видишь, живём неплохо, с украинским размахом, а песня вроде бы возвращает в молодость.
Гранчак горілки зробив свою справу, і я без спонукань затягнув: «Гей на горі та й женці жнуть...» Бабуся обняла мене за плечі, по старечих щоках скапували сльози. До пізнього вечора ми чаркувалися, старанно виводячи все нових і нових пісень. Згадали навіть ті, котрі тут ніколи не звучали.
— Синок, — звернулася бабуся до літнього чоловіка, який наливав штрафну, — возьми Борю к себе, он мне нравится.
— Мама, скоро сын из армии, а дочь из ПТУ возвратятся...
— Цыц, я сказала! Чаще буду распевать у тебя наши песни. Вспомни, ты сюда таким же приехал.
Так старовина пісня допомогла мені потрапити у гарну українську родину, котра ще зберігала свої корені. Згадую ті давні роки, і болить серце: там, у далекому Казахстані, рідна пісня не вмерла і житиме, доки залишатиметься хоч один українець, а в нас удома мало не всуціль її витіснила чужа попса. Хіба та попса здатна через десятиліття повернути у молодість? Хіба здатна вберегти українську душу?

Борис ДРАЇМ.
м. Ананьїв.

 

Переглядів: 793
Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 21 грн.
  • на 3 місяці — 63 грн.
  • на 6 місяців — 126 грн.
  • на 12 місяців — 252 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 15 грн.
  • на 3 місяці — 45 грн.
  • на 6 місяців — 90 грн.
  • на 12 місяців — 180 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (0482) 67-75-67; 64-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua