Нещодавно на Одещині побував заступник голови Верховної Ради України Микола Томенко. Під час цього візиту він встиг і свої громадські проекти презентувати, і з журналістами про нагальні проблеми поспілкуватися.

В Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова Микола Володимирович презентував історикам DVD з фільмом про Аккерманську (Білгород-Дністровську) фортецю, яка стала одним із семи чудес України у відповідній номінації. «Торік ми були в процесі проведення «7 чудес України: замки, фортеці, палаци». Зараз ми завершили проект, і я презентую його в багатьох регіонах для вчителів історії, для тих людей, які займаються пропагандою історії України, туризму, архітектури тощо. Фільми про наші чудеса показав канал ТВі, зараз їх показує Перший національний у частині мовлення телеканалу «Ера», і канал «Рада» починає показувати, але це не всі побачать», — розповів Микола Томенко. У його планах надати такі відеоматеріали всім школам, які хотіли б у своїй програмі їх використовувати. «Також ми знімаємо цикл програм про переможців акції «7 природних чудес України» — це 10 програм, де

7 переможців і 3 спецномінації. У Криму ми вже зняли Мармурову печеру і Балаклавську бухту, виїжджаємо на Херсонщину, де існує єдина в Європі пустеля — Олешківські піски. Ми будемо знімати її, Асканію-Нову та інші наші дива. Проект дуже цікавий, і я збираюся його також адаптувати для шкіл і вишів», — додав політик і громадський діяч.

Недільного ранку, 13 травня, на мобільний телефон надійшло повідомлення: «Умер Лубченко». Шок! Ми ж тільки-но бачилися на журналістському з’їзді у Києві, й Ігор Федорович у звичному для нього жартівливому тоні представив мене новому голові НСЖУ Олегові Наливайку: «А це — опозиційний редактор найопозиційнішої одеської газети...» Не міг повірити такій sms… За хвильку сумну звістку підтвердив колега — редактор «Прес-кур’єра», голова ревізійної комісії спілки Йосип Бурчо. Для нього це теж був удар. Як, переконаний, і для всієї журналістської спільноти.

Ігор Федорович для всіх нас був моральним авторитетом, взірцем професійної відповідальності й гідності, людиною, перед якою не можна було злукавити. Бо сам він ніколи не лукавив, ніколи не торгував пером, завжди ставав на бік справедливості, на бік скривджених. За це не раз потерпав. Свого часу за ту справедливість партійно-чиновницькі бонзи звільняли його з редакторських посад: спочатку — в «Молоді України», потім — в «Освіті». Набувши досвіду захисту власного права на професію, Ігор Федорович був ініціатором створення Комітету захисту свободи слова і все своє подальше життя, до останнього подиху, присвятив відстоюванню прав журналістів, підтримці ЗМІ...

Прощаючись з Ігорем Федоровичем, від себе особисто, від всього колективу «Чорноморських новин», низько схиляю голову за приклад, який він показував нам усім, за велику підтримку, яку надавав нашій газеті, захищаючи її від нападок.

...Як і в ту мить, коли прочитав сумне повідомлення, як і під час прощання у Будинку вчителя, Володимирському соборі, на Байковому кладовищі, так і досі не можу повірити, що Ігоря Федоровича Лубченка нема поміж нас.

Щоб дізнатися якою є та чи інша держава, не треба заглядати в її Конституцію. Набагато більше про справжню суть держави може розповісти її бюджет.

ККД слуги народу:
працює за одного, а їсть за кількох

В українській Конституції записано, що Україна — це соціальна держава: людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Якою ж мірою українська держава є соціальною? Щоб докопатися до істини, можна використовувати різні методи: опитування, анкетування, експертні оцінки. Але найоб’єктивнішою буде картина, намальована таким пензлем, як аналіз державного бюджету в частині видатків.

Треба сказати, що на відміну від законів про Держбюджет-2011 та попередні роки, у законі про Держбюджет-2012 багато видатків не деталізовано. Це стало способом їх приховування від суспільства. За такого підходу неможливо встановити, скільки саме коштів спрямовано на надання медичних послуг народним депутатам, а скільки — іншим громадянам країни. Тому поки що нема сенсу ретельно аналізувати закон про Держбюджет-2012 — залишимо це історикам. Тенденції і так очевидні.

Зранку 16 травня телеканал «Інтер» поінформував глядачів про те, що в Березівському районі на Одещині місцева санітарна служба заборонила людям вживати питну воду, бо, мовляв, її визнано небезпечною для життя, і через це, нібито, спішно позакривали місцеві школи і дитячі садочки. Санітарну заборону, казали з телеекрана, поширено на увесь район.

У відділі житлово-комунального господарства Березівської райдержадміністрації нам відповіли, що то не зовсім так, що в Березівці все нормально: вода, запевнили, подається справно і люди її преспокійно вживають.

В Україні вирощується багато овочевої продукції, але через нерозвиненість маркетингових каналів значна її частина (майже половина) пропадає, не дійшовши до споживача. Щоб вирішити цю проблему, потрібно будувати не лише великі оптові ринки сільськогосподарської продукції, а й локальні фермерські ринки та інші логістичні об’єкти для зберігання та передпродажної підготовки продукції. Саме такий комплексний підхід реалізується в Херсонській області у співпраці з проектом Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «АгроІнвест». Першим з цілої низки таких об’єктів став оптово-роздрібний ринок сільгосппродукції, який було відкрито 5 травня поблизу Голої Пристані.

Голопристанський оптово-роздрібний ринок сільськогосподарської продукції став одним з п’яти, які планується побудувати на Херсонщині. Разом ці ринки мають сформувати регіональну логістичну систему.

Одеська міська рада на виконання ст. 6 Статуту територіальної громади своїм рішенням № 1905-VI від 19 квітня 2012 року визначила місця, де заборонена роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами.

Любителям хмільного помітно ускладнюється тепер можливість вгамовувати свою згубну пристрасть. Так, рішенням Одеської міськради заборонено торгівлю алкогольними, слабоалкогольними напоями, вином столовим, пивом та тютюновими виробами у дрібно-роздрібній торговельній мережі на відстані менше ніж за 300 метрів від таких установ та закладів: дошкільних, навчальних, охорони здоров’я, спорту, бібліотек, естетичного виховання (музичних, художніх, театральних, хорових, хореографічних та шкіл мистецтва), професійно-технічної освіти, вищих навчальних та їхніх гуртожитків, інших закладів та установ соціальної спрямованості. У разі порушення цієї заборони об’єкт дрібно-роздрібної торгівлі негайно підлягає демонтажу. До того ж у перелічених вище закладах та установах забороняється також споживання алкогольних та слабоалкогольних напоїв, вина столового та тютюнових виробів.

Нещодавно до редакції завітали жителі села Маяки Біляївського району — Іван Акулібаба і Галина Молчанова. Вони прийшли з проблемою, яка стосується, власне, Івана Дмитровича. Але він, інвалід другої групи, у спілкуванні потребує сторонньої допомоги, тож Галина Олексіївна — жінка теж у віці і самітня, як і її супутник, — взялася йому допомогти.

— Ми вже пооббивали пороги багатьох інстанцій, — кажуть вони, — але ніхто не хоче вникнути в цю історію по-справжньому. І, чесно кажучи, ми вже зневірилися у своїх домаганнях. Складається враження, що у кожного своя справедливість і кожен, як тільки може, відстоює її. Хто молодший і спритніший, тому це робити, звичайно, легше. А як бути таким, як ми — літнім і вже без тієї сили, що колись? Добрі люди порадили нам звернутися до редакції «Чорноморських новин», яка багатьом допомогла у складні періоди життя. Можливо, газета приверне увагу до цієї житейської історії людей, наділених владою, або, принаймні, застереже інших громадян від можливих поневірянь, навчить бути завбачливими.

У дитячому центрі «Молода гвардія» відбувся XVIII обласний фестиваль дружин юних пожежників Одещини, в якому взяли участь 11 команд — кращих знавців нелегкої праці рятувальників.

Усі команди, повідомили у головному територіальному управлінні МНС в Одеській області, відмінно впоралися з «Візитівкою» і «Домашнім завданням», а ось у конкурсі «Ситуація», який складався з трьох етапів — в’язання вузлів, розпізнавання грибів і вирішення ситуативних завдань — кращими стали ЗОШ №5 м. Одеси, представники Любашівського, Балтського, Ренійського районів та Ананьївська школа-інтернат.

Зустріч з Павлом-Робертом Магочієм

Нещодавно гостем Одеси був відомий канадський історик Павло-Роберт Магочій. Під час зустрічі, яка пройшла на кафедрі історії України історичного факультету ОНУ ім. І.І. Мечникова, відбулася презентація українського перекладу англомовного науково-популярного видання «Україна. Історія її земель та народів», що вдруге побачило світ у Канаді 2010 року. Український варіант вийшов 2012-го у видавництві Валерія Падяка (Ужгород).

Це вже другий візит канадського науковця до Одеси. Нагадаємо, що 2007 році у київському видавництві «Критика» вийшла перша редакція праці професора Магочія під назвою «Історія. Україна».

Крім автора, на зустрічі були присутні Валерій Падяка і редактор видання Лариса Ільченко. Гостей представив завідувач кафедри, доктор історичних наук Вадим Хмарський. Він зазначив, що ця книга та її автор уже викликали значний резонанс в Україні. Додам, що Павло-Роберт Магочій має родове коріння на Закарпатті і відомий також своїм відстоюванням права на мовно-культурну автономію так званих карпаторусинів, пріоритету прав особи, акцентуванням уваги на полікультурності України. Дві останні проблеми, нагадаю, були стрижневими на минулорічних лекціях Вільного університету, що діє при Українському клубі Одеси, істориків Ярослава Грицака та Наталі Яковенко.

28 червня уже вдруге свої обійми розкриє найтриваліший музичний фестиваль Європи — Summer Sound Griboffka International Music Fest’12.

Імпреза (і це відбудеться вперше в Україні) триватиме понад два місяці! Більше того, самому фестивалеві передуватиме Euro Football Music Fest, який відбудеться одночасно з Чемпіонатом Європи з футболу. А увінчає грибівське літо тематичний (організатори обіцяють — грандіозний) тиждень наприкінці серпня.

Сумніваєтеся? А слід було прийти ввечері 11 травня на Дерибасівську й на власні очі пересвідчитися: небесні сльози не можуть зупинити поетичного натхнення, затьмарити настрій ліричної душі!

Саме вечірньої пори минулої п’ятниці вже знаменитий балкон на Дерібасівській, 20 перетворився на підмостки для унікального в Україні дійства — літературних читань і бардівської пісні під відкритим небом. На глядацьку залу без даху (цього разу, щоправда, його на деякий час довелося робити з парасольок) перетворилася найзнаменитіша вулиця Одеси. Ні дощ, ні гуркіт грому не налякав шанувальників бардівської музики і поезії. Втім, треба віддати належне й природі, адже вона не довго випробовувала слухачів на витримку: гроза, переконавшись у марності зусиль розігнати слухачів, понеслася небесними просторами вдалину.

Ці слова з Євангелія від св. Матвія, винесені у заголовок, — один із близько чотирьох тисяч афоризмів, вміщених у новій книзі Євгена Акимовича «Європейська культура в афоризмах і висловах» (Одеса: Прес-кур’єр, 2012. — 488 с.)

Невтомний дослідник історії української культури Євген Акимович, давній друг нашої газети, нещодавно порадував книголюбів новою своєю працею — «Європейська культура в афоризмах та висловах». Видання подібного ґатунку завжди привертають особливу увагу читачів і неодмінно займають місця на їхніх книжкових полицях.

Образні і влучні вислови ще називають «крилатими». Це означення приписують легендарному давньогрецькому поету Гомеру. Під такою назвою — «Крилаті слова» — відомі книжки німецького вченого Г. Бюхмана (1864), російських дослідників Марії і Миколи Ашукіних, твір яких був не раз доповнений і перевиданий (1955. 1960, 1966, 1988). Читачам, певно, відомі й такі книжки «1000 крилатих виразів українською мовою (1964), «Крилаті слова в українській мові» (1975), «У світі крилатих слів» (1976).

Як уже повідомляли «Чорноморські новини», 24 — 26 травня в Одеській національній науковій бібліотеці ім. М. Горького пройде ХІІІ Всеукраїнська виставка-форум «Українська книга на Одещині».

Програма заходу насичена подіями, які, запевняють організатори, порадують справжніх книгоманів, поціновувачів високоінтелектуальної продукції. Насамперед, слід виокремити передачу в дарунок бібліотеці рідкісних книг релігійного змісту — «Тріодіона» та «Евангеліона», виданих у Львові в XVII ст.; презентацію видавничого проекту «Арт-економі» (виготовлення книг цифровим офсетним друком від 5 примірників); проведення «круглого столу» «Українське книговидавництво-2012» за участі провідних спеціалістів галузі.

Пошуки справжнього лицаря завели журналістку «Чорноморки» аж у Чернівецьку область. Саме там на початку травня відбувався перший міжнародний фестиваль історичної реконструкції «Середньовічний Хотин».

Прекрасна старовинна фортеця, змагання сильних чоловіків в обладунках, ярмарок і майстер-класи, конкурси, спеціальні ігри та розваги для дітей — важко знайти краще місце для відпочинку на травневі свята. «Середньовічний Хотин» став чудовою можливістю втекти від рутинного сьогодення, зануритися в епоху Середньовіччя та азартно повболівати за воїнів на ристалищі.

Минулої суботи у Біляївці відбувся баскетбольний турнір, присвячений 67-й річниці Великої Перемоги.

Ідею цих змагань запропонували міський голова Біляївки Михайло Бухтіяров та Олег Назарко, який докладає багато зусиль для розвитку у районі спорту і баскетболу зокрема, підтримала Одеська обласна федерація баскетболу. Організатори запросили три кращі місцеві дружини — переможців районної першості — команду Біляївки (чемпіон), Холодної Балки (віце-чемпіон) та збірну сіл Августівка і Нерубайське («бронзовий призер»). Доповнила квартет команда ветеранів м. Одеси.

Головний трофей європейської футбольної першості мандрує Україною.

Після Києва, де кубок пробув з 11 по 13 травня, з ним могли «познайомитися» жителі Івано-Франківська та Харкова. Далі — 18 — 20 травня — він гостюватиме в Донецьку, 21 — в Дніпропетровську, 23 — 25 — у Львові, а на завершення туру 26 травня прибуде до Одеси.

Футбольні арени, на яких відбуватимуться поєдинки «Євро-2012», перейшли в управління Європейської футбольної асоціації та федерації футболу.

Як розповів в інтерв’ю інформаційному центру «Україна-2012» директор турніру Мартін Каллен, згідно з договором, відтепер на аренах мають бути припинені всі заходи. «За цей період — місяць до старту турніру — фахівці УЄФА готуватимуть стадіони до матчів як з точки зору організаційної, так і з точки зору безпекової складової», — сказав він. Зокрема, будуть впоряджені медіа-центри і трибуни для роботи ЗМІ, зони гостинності. Особливу увагу приділять газону, щоб під час чемпіонату він відповідав найвищій якості.

На ігри «Євро-2012» з’їдуться вболівальники з-понад ста країн світу, повідомив на брифінгу у Києві речник Міністерства закордонних справ України Олександр Дикусаров. Посол США Джон Теффт, у свою чергу, прогнозує, що до України приїде велика кількість його співвітчизників.

Щодо продажу квитків, точніше спеціальних ваучерів, які 7 травня надійшли у вільний продаж, то за перші чотири дні їх було реалізовано половину — 25 тисяч. Обмін цих ваучерів на квитки відбуватиметься в пунктах видачі перепусток, які відкриватимуться на відповідних стадіонах за тиждень до матчів.

В останню неділю весни — 27 травня — в Україні запроваджується новий графік руху поїздів на 2012/2013 роки.

Як повідомляє офіційний сайт «Укрзалізниці», новим графіком руху затверджено розклад для 298 пар поїздів: 156 внутрішнього сполучення, 125 — з країнами СНД та 17 — з країнами Заходу. Із введенням нового розкладу на залізничному транспорті започатковується функціонування основних пересадочних пунктів — «хабів», де відбуватиметься пересадка пасажирів із поїздів підвищеного комфорту, приміських та автотранспорту на швидкісні потяги. Основними «хаб-центрами» слугуватимуть центральні вокзали всіх великих міст України: Києва, Львова, Харкова, Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Сімферополя, Одеси, Івано-Франківська, Хмельницького тощо та вузлові станції.

Щоб городянам і гостям Одеси було легше добиратися на пляжі, з 19 травня у вихідні, а з 1 червня – щоденно відкриваються нові сезонні автобусні маршрути, що працюватимуть у режимі «маршрутне таксі»:

№142а «просп. Ак. Глушка — 13-а ст. Великого Фонтана» (маршрут у прямому напрямку: просп. Ак. Глушка, вул. Львівська, вул. Дачна, пров. Дачний, Фонтанська дорога, у зворотньому: Фонтанська дорога, вул. Львівська, просп. Ак. Глушка.

Звертаємося до всіх небайдужих, хто має можливість допомогти дитині. 28 лютого народився хлопчик — Халаїм Євген Сергійович — з вродженими вадами розвитку (свищ стравоходу і коартація аорти серця).

Він уже переніс дві складні операції (кожна тривала 5 годин), на щастя, вони пройшли успішно, але для повного одужання дитині потрібне тривале лікування, на яке у сім’ї нема коштів. Євген народився у простій сім’ї, батько — інвалід, мати — не працює. Маленький хлопчик щодня бореться за життя, він сильний, він дуже хоче жити! Дитина лікується в Одеському ОХМАДиті. Для подальшого тривалого лікування потрібні кошти. Дякуємо кожній добрій людині, яка відгукнеться, допоможе.

Партія регіонів на повну потужність включилася у парламентську виборчу кампанію. Vip-агітатори їздять регіонами, розповідають про втілення соціальних ініціатив президента. Зокрема, нещодавно на Черкащині черговий спіч про покращення видав віце-прем’єр Сергій Тігіпко. Наостанок «покращувач життя» пообіцяв частіше приїжджати в область з робочими поїздками.

Коли наступного разу Тігіпко або будь-який інший vip-агітатор почне розповідати про покращення життя, то нехай пояснить виборцям: чому це покращення швидшими темпами відбувається у можновладців, ніж у людей. У президента та всіх (!) керівників його канцелярії у 2011-у зарплати виросли більше або значно більше, ніж середня по Україні. Якщо середньомісячна номінальна зарплата, за даними Держкомстату, виросла на 16%, то у Віктора Януковича та Андрія Портнова задекларовані зарплати — майже удвічі!

Генеральна Асамблея ООН оголосила 2012 рік Міжнародним роком кооперативів. Як кооперативи, що обслуговують сільське господарство, розвиваються у світі і в якому вони стані в Україні? Про це інтерв’ю з керівником напрямку «Розвиток ринкової інфраструктури» проекту USAID «АгроІнвест» Миколою ГРИЦЕНКОМ.

— Чому ООН приділяє кооперації такого важливого значення?

— Генеральна Асамблея ООН постійно відзначає роль кооперативів у зниженні рівня бідності, насамперед серед сільського населення. Для незаможних об’єднання в кооперативи — це забезпечення зайнятості та соціальної інтеграції. На міжнародному рівні сільськогосподарські кооперативи також визначаються як елемент самодопомоги. Наприклад, в Україні в час агресивних методів формування ринкової економіки селяни залишаються незахищеними. І якщо не об’єднаються, то не зможуть протистояти комерційним структурам, які є посередниками в ланцюгу виробництва та збуту сільськогосподарської продукції.

Після того, як 16 президентів європейських держав із 20 запрошених на Ялтинський саміт під різними приводами відмовилися їхати в Україну, Києву нічого не залишалося, як зробити «хорошу міну» при вкрай провальній грі — заявити про перенесення зустрічі.

Збагнувши, що цивілізований світ не має наміру спілкуватися з такою владою з Банкової та Грушевського, наші «уми» не придумали нічого кращого, як шантажувати Європу інтеграцією з північним сусідою (оце так стратегічний партнер, яким погрожують!), але й пішли на певні поступки — погодилися, що Юлію Тимошенко лікуватиме німецький фахівець доктор Лутц Хармс і дозволили низці іноземних політичних діячів та дипломатів відвідати ув’язнену екс-прем’єрку у лікарні.

Хіба можна втриматися вдома, коли все буяє й квітує? Кожного вабить на прогулянку, ближче до моря, зелені. Літні одесити зазвичай обирають Аркадію, де не надто крутий спуск до води, а довкола вистачає дерев, затінку.

Ось і ми (трійко пенсіонерок) у несподівано спекотні весняні дні їхали трамваєм п’ятого маршруту до самісінького кінця, попередньо домовившись почекати одна одну. Чи ж важко посидіти на лавці в холодочку?

Проте, вийшовши з трамваю, очам не повірили. Уздовж всієї центральної алеї, де люди звикли милуватися екзотичними пальмами, — жодної лавки. Старенькі з ціпками люди (бо ж неподалік ветеранський санаторій «Салют») ледь дибають сюди-туди, не маючи, де присісти перепочити.

Міжнародні експерти очікують: реальна площа під соняшником в Україні в 2012 році складе 5,6 млн га, тоді як рекомендована вченими оптимальна площа під цю культуру — 3,9 млн га, повідомляє сайт AgroNews.

Авторитетна міжнародна аналітична компанія Oil World прогнозує, що площа посіву соняшнику в Україні цьогоріч сягне рекордних 5,4 — 5,6 млн га. Ця оцінка, за даними спеціалістів компанії, враховує рекордний імпорт в Україну насіння цієї культури. Напередодні посівної його обсяги зростили вдвічі. Щодо урожаю, то з урахуванням розширення площ він може скласти 8,8 — 9,4 млн т. Врожайність, підрахували в Oil World, складе 1,66 — 1,71 т/га (проти дуже високого торішнього показника — 1,8 т/га).

Міф про «проїдання» аграрними областями України зароблених на індустріальному сході грошей луснув, як мильна бульбашка: понад 50% державних дотацій у 2011-у «з’їли» Донецька та Луганська області. Дещо перепало й столиці, куди в останні роки перебралося чимало люду з цих же областей.

Великого ляпаса всім, хто любить звинувачувати невеличкі області центральної та західної України в паразитуванні на «великих і працьовитих» індустріальних регіонах, дала «Лабораторія законодавчих ініціатив», зробивши запит до Державної казначейської служби та проаналізувавши, наскільки справедливо і неупереджено розподіляються видатки з бюджету України при формуванні субсидій, поточних та капітальних трансфертів підприємствам, установам й організаціям (кошти, які можуть покривати поточні або капітальні видатки суб’єктів господарювання).

Віднедавна в Одесі почали з’являтися взуттєві магазини з вивісками «Конфіскат». Туди вишиковуються довжелезні черги, адже вважається, що в такому магазині можна придбати конфісковане якісне взуття задешево. Та чи справді це так?

За словами заступника генерального директора українсько-італійського взуттєвого підприємства «РИФ-1» Лідії Чаплі, на запити правління ліги «Укршкірвзуттяпром» стосовно цього отримані відповіді, що «Конфіскат» — це назва фірми, яка походить від прізвища власника. Отож, нема жодних гарантій, що в магазинних з вивіскою «Конфіскат» продається взуття, яке реально потрапило в торгівлю з митних складів конфіскованої продукції і реалізованої потім на аукціонах вилучених товарів, які проводить держава. Такі магазини можуть бути просто приватними підприємствами, котрі очолюють винахідливі бізнесмени. «Люди бачать великий напис «Конфіскат» і не помічають позначку дрібним шрифтом «ПП», — цитує Лідію Чаплю сайт «Наш продукт». Але, як би там не було, «замануха» працює, про що свідчать, як уже мовилося, довгі черги.

Журнал «Сучасність» відроджується

Журнал «Сучасність» — один з найстаріших та найавторитетніших українських «товстих» періодичних видань. Часопис почав виходити 1961 року спочатку в Німеччині, потім — у Сполучених Штатах, а від січня 1992-го — в Україні.

Біля витоків «Сучасності» стояли такі відомі літератори, громадські діячі, як І. Кошелівець, В. Бургард, В. Барка, В. Кубійович, І. Лисяк-Рудницький, У. Самчук, Ю. Шевельов, Б. Рубчак, Б. Бойчук, В. Вовк та багато інших славетних українців.

Уже від перших своїх чисел журнал став популярним не лише в діаспорі, а й — підпільно — в Україні.

З вівторка стартує найвідповідальніше пора для цьогорічних абітурієнтів — зовнішнє незалежне оцінювання.

УЦОЯО нагадує, що на вході до пункту тестування абітурієнт повинен пред’явити:

сертифікат зовнішнього незалежного оцінювання;

паспорт або інший документ, серія та номер якого зазначені в сертифікаті;
запрошення-перепустку для участі в зовнішньому незалежному оцінюванні.

У разі відсутності одного з цих документів або пред’явлення їх копій абітурієнт до пункту тестування не допускається.

У вівторок, 15 травня, в Україні стартує зовнішнє незалежне оцінювання якості освіти. Напередодні цієї відповідальної пори для абітурієнтів журнал «Фокус» провів таке-собі тестування з-поміж навчальних закладів України, проаналізувавши результати ЗНО 2011-го із 12 предметів.

Найбільше шкіл, учні яких успішно склали зовнішнє незалежне оцінювання, відтак могли вступити у найпрестижніші виші країни, виявилося у Києві та Львові. Прикро, але Одещина в цьому рейтингу явно пасе задніх.

Перше місце у списку посів Львівський фізико-математичний ліцей. Торік одразу 20 його випускників отримали максимальну кількість балів у ЗНО. Такими результатами не може похвалитися жодна українська школа.

У кабінеті №10 у Територіальному центрі надання соціальних послуг Приморського району майже завжди є відвідувачі. Сюди приходять інваліди, пенсіонери, люди, що потрапили у складні життєві обставини, щоб вирішити насущні питання: записатися на гаряче харчування, потрапити до перукаря, отримати талончик на відвідання лазні.

У цьому кабінеті панує атмосфера доброзичливості та поваги. Завідуюча відділенням грошової та натуральної допомоги Аліна Бойко та соціальні працівники Людмила Носова, Ольга Гриміт та Марія Чапір привітно зустрінуть відвідувачів, запропонують стілець, вислухають й обов’язково постараються допомогти. Для них соціальна робота — це поклик душі. Вони допомагають вирішувати бюрократичні питання, пов’язані з довідками і ходінням по інстанціях. Практично кожного підопічного тут знають в обличчя. Адже соціальна робота — це допомога тим, хто перебуває у кризових умовах, з якими людина не може справитися самостійно.

На гербі Іванівського району — чумак на возі, запряженому волами. Сотні років тому безкраїми степами пролягав Чумацький шлях. Сьогодні через Іванівський район проходить траса Київ — Одеса, й останній гучний тутешній скандал пов’язаний саме з нею: один з посадовців Іванівської райради затриманий за хабар у розмірі 320 тисяч гривень за підготовку документів і виділення шести гектарів землі на околиці селища під будівництво бензозаправки. Хабар, скажемо так, зовсім не районного масштабу.

Наша дорога пролягає через Іванівку у Петрівку. Це найбільше після райцентру селище у районі — близько 6 тисяч мешканців, дві середні школи, залізнична станція Буялик. Колись у Петрівці кипіло життя, тут була військова частина з великим аеродромом, фабрика з виготовлення ватину, комбінат для переробки зернових з американським обладнанням, радгосп-технікум та інші підприємства, на яких працювали люди. Сьогодні селище справляє сумне враження, лише знаменитий петрівський трактор на високому постаменті нагадує про колишній добробут.

Мало не 90 відсотків дітей, які перебувають у наших інтернатних закладах, — це сироти при живих батьках. Їх ще називають соціальними сиротами. Як би там не було, але родина, якій ця дитина виявилася непотрібною, має якісь стіни, житло, куди, навіть теоретично, вигнанець може повернутися після інтернату. На законних підставах. Як і діти, що втратили батьків і мають якусь спадщину. Квартиру чи будинок закріплюють за дитиною до досягнення нею повноліття.

Альянсом «Україна без сиріт», статутна діяльність якого підтримується Фондом Ріната Ахметова «Розвиток України», наводиться й така цифра: більше 27 тисяч дітей — наших співвітчизників потребують усиновлення. Переважна більшість з них — діти старшого віку і діти з особливими потребами. Для них, кажуть обізнані, треба знайти добрих батьків, підготувати їх до цього важливого кроку, а також підтримувати після влаштування дитини в сім’ю.

Як стверджують педагоги, у віці до п’яти років особистість дитини набуває тих основних рис, які потім практично не піддаються перевихованню. А якщо у молодих батьків робота,  домашнє господарство, та ще й відпочити, звісно, хочеться?.. Чи вистачить часу на виховання малечі? У великій пригоді тут стають бабусі з дідусями (якщо вони поряд), наймані вихователі та психологи (якщо на то є гроші) і, звичайно ж, громадські дитячі садки. Та чи є такі зараз у наших селах?

На відміну від десятків інших поселень Любашівського району, у Бобрику Першому садок діє. За словами завідувачки цього закладу Олени Шендерук, зараз тут 28 дітей, хоча збудований він з розрахунку на 25. Та нехай і в певній тісноті, але нічим не скривджені ці дітки. І теплом, і затишком забезпечені. Харчування, виховання, навчання — на належному рівні. Й не тільки тому, що райвідділ освіти та санстанція все це перевіряють, а й тому, що в селі — як на долоні: громада садок утримує, вона ж і контролер найсуворіший. Треба зазначити, що не лише податками з бюджету сільради живе дошкільний заклад. Чимало допомагають у його господарській діяльності місцеві фермери. Особливо вдячна завідувачка садка Олегові Білецькому, Миколі Бодяну та іншим. До речі, у багатьох з місцевих доброчинців власні діти вже набагато старші, аби відвідувати дошкільний заклад, але фермери вважають, що їхня підтримка дитсадка є хоч маленькою, але важливою справою для відродження села.

Найбільшою проблемою для Олени Михайлівни нині є черга до закладу. А це 17 душ! І їх він уже не вмістить. Сільський голова Павло Шмаленюк покладає надії на ремонт колишнього колгоспного дитсадка у Бобрику Другому. Приміщення там ще досить пристойне, але, на жаль, з розвалом господарства «осиротіло», і якщо його терміново не відремонтувати, то розвалиться вслід за іншими покинутими колгоспними будівлями. Наразі зроблено кошторис витрат на ремонт, досягнуто домовленості з одним із благодійних фондів Одеси про виділення коштів на цю справу. Зрозуміло, що потім, після ремонту (якщо він таки буде зроблений), знадобляться солідні гроші на утримання нового закладу. Але вихід є.

Тільки-но з’являлася свіжа зелень весняних трав, як у недалеких від села плавнях здіймався такий рейвах, що хоч вуха затуляй. То заявляли світові про свої любовні ігри полчища жаб, що населяли густі очеретяні зарості. А найвиразніше звучало їхнє квакання надвечір, коли довкруж усе стихало, а на темно-синє небо виходив молодий місяць.

Молоде сільське пагіння мало чим відрізнялося від коханців у плавнях, чий хор вкупі з місячним сяйвом бентежили юні серця до знемоги. То вже пізніше з’явилися радіоли, магнітофони, транзистори, а от в пору Маринчиного дівування в ідилію теплої ночі впліталися хіба що звуки гармошки й дівочі голоси. Вони пливли понад квітучими вишнями, створюючи атмосферу незбагненного зачарування, яке, огорнувши душу в юності, залишається у пам’яті на все життя. Ось і тепер, по стількох десятиліттях, ледь приплющивши очі, Марина ніби знову поринає у таїну тих давніх весняних вечорів...

за  законно  зароблене, або  День  перемоги  найманих  працівників  після  довгої  війни  за  свої  права

Травень в Україні багатий на протести, які вирують довкола двох свят — Дня міжнародної солідарності трудящих та Дня Перемоги. У свідомості багатьох українців ці свята вкриває чималий шар ідеологічного накипу, утвореного на вогні політичних пристрастей — таких вигідних для політичних гравців і таких далеких від повсякденної реальності.

Марші за права робітників з портретами «вождів» і на чолі з «лівими» народними обранцями, які далеко відійшли від народу, особливо від представників найманої праці. Права опозиція, що користується будь-якою нагодою заявити про себе, зокрема й за допомогою чужих для себе першотравневих гасел. Альтернативні марші незалежних профспілок та активістів нових лівих організацій, які намагаються бути почутими на фоні цієї дикої какофонії політиканів. До таких картин звикли громадяни на Першотравень.

Судові заборони на проведення акцій, зіткнення між «свободівцями» та їхніми ідеологічними опонентами, сутички з міліцією, піднімання та спалення прапорів — до таких картин звикли громадяни на 9 травня.

Національний інститут стратегічних досліджень створений указом Президента України № 127 від 4 березня 1992 року. Нещодавно у регіональному філіалі НІСД у м. Одесі відбулася прес-конференція, приурочена 20-літтю інституції, за участю науковців, експертів, представників громадських організацій та партнерів.

Одеська філія, якою тривалий час керував Олексій Волович, а з січня 2012-го очолює Артем Філіпенко, займається проведенням науково-аналітичних та прогнозних досліджень у сфері суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку на півдні України, а саме в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях. Ще один важливий напрямок роботи — дослідження проблем розвитку морегосподарського та енергетичного комплексів, можливостей співробітництва України з країнами Чорноморського та Близькосхідного регіонів.

Минув рік з дати набуття чинності закону «Про доступ до публічної інформації»

Стаття 34 Конституції України закріплює за кожним громадянином право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір, що передбачає, відповідно, й право на доступ до публічної інформації.

Втім, до минулого року численне застосування грифів обмеження доступу до інформації «опублікуванню не підлягає», «не для друку», «для службового користування», а іноді просто небажання чиновників надавати ту чи іншу інформацію, що становить суспільний інтерес, за відсутності чітко визначеного порядку та відповідальності розпорядників такої інформації за її ненадання, фактично зводило нанівець можливість її отримати.

Одне з найпоширеніших захворювань у світі — алергія. Сьогодні кожна третя людина на нашій планеті страждає від якоїсь форми цієї недуги, і цифри неухильно зростають. Чому ж хвороба так стрімко набирає обертів, чим вона загрожує всім нам і чи можемо ми протистояти цій напасті?

Прихована загроза

Алергія подібна до бомби уповільненої дії — ми ніколи не знаємо, коли вона вибухне, тобто коли проявиться. І той факт, що у нас ніколи не було алергії, ні про що не свідчить. Зараз медикам відомі близько 20 тисяч алергенів! Хіба можна заздалегідь передбачити, як організм відреагує на того чи іншого провокатора цієї хвороби? На жаль, ні. Отже, важливо розуміти, що алергія небезпечна навіть для тих, хто не вважає себе алергіком.

Якщо щодня зустрічати світанок з філіжанкою ароматної кави, то ризик захворіти хворобою Паркінсона помітно знижується, — до такого висновку дійшли вчені з університету Порту (Португалія).

Фахівці під час досліджень з’ясували, що у кавоманів ризик розвитку цієї хвороби знижений на 25 відсотків. Гендерний фактор також має значення: 25 відсотків — у чоловіків, тоді як у жінок ризик розвитку знижувався лише на 14 відсотків.

Англійська національна служба системи охорони здоров’я (NHS) за результатами нещодавно проведеного дослідження вирішила внести державі пропозицію про те, щоб продавати протизаплідні засоби без будь-якого рецепту дівчаткам від тринадцяти років.

Як повідомила The Sun, для проведення дослідження представники NHS дали дозвіл п’яти різним аптекам на південному сході столиці Великобританії продавати оральні контрацептиви без пред’явлення необхідного рецепту дівчатам з шістнадцяти років. У цій частині зазначено найбільше випадків небажаної підліткової вагітності в місті. Сорок шість відсотків жінок, які купували контрацептиви за новою схемою, використовували їх лише вперше. Природно, молоді дівчата соромляться запитувати лікаря про протизаплідні пігулки, однак при цьому спокійно почуваються на території аптеки, де мала вірогідність зустріти когось із знайомих.

Можливо, це тільки збіг, але тепло в Одесу прийшло одночасно з XVIII міжнародним фестивалем «Два дні і дві ночі нової музики», який 21 — 23 квітня перетворив сцену одеської філармонії у світовий культурний центр.

Весна — це завжди відновлення, й тому фестиваль «2Д2Н», який є одним з передових напрямків у розвитку і пошуку нових шляхів у світовій музичній культурі, надзвичайно їй співзвучний. Цьогоріч, утім, як і в усі попередні роки, у програмі фестивалю було багато екзотики, починаючи з традиційного вже виступу монгольської співачки Самдандамби Бадамхорол, яка вразила так званим «горловим співом», коли звук голосу набуває цілком незвичної сили і тембру. До речі, на нинішньому фестивалі цю ж техніку продемонстрував і співак Андреас Фішер з німецького ансамблю Neue Vocalsolisten, виконуючи твір для баса американського композитора Елліота Шарпа «Порох і попіл», написаний у 2011 році. Традиційним для фестивалю стало і виконання цим ансамблем п’єси «Безхатько» американського композитора Тоні Конрада. Баритон Гільєрмо Андзорена розлігся на простеленому на сцені спальному мішку і, лежачи, відповідав на репліки перехожого — тенора Мартіна Надь.

Людське тіло, а не тільки голос, як музичний інструмент представила у своєму музичному перформансі на фестивалі «Два дні і дві ночі нової музики» Елізабет Шимана.

Впродовж багатьох років вона працює з голосом, тілом та електронікою, займається розробкою інтерфейсів і технологіями використання магнітних полів, а також співпрацює з австрійським «Кунстрадіо» та московським «Термен-центром». Її твори виконувалися в багатьох європейських країнах…

Того теплого вечора 29 квітня у ресторані-клубі «Бернардацці» було гамірливіше і святковіше, ніж завжди. Тут зібралися провідні одеські джазові виконавці, педагоги, критики і просто шанувальники цього музично-естрадного мистецтва, щоб на одній хвилі з колегами, однодумцями із 195 країн світу, що входять у ЮНЕСКО, вперше відзначити Міжнародний день джазу.

Відкриваючи вечір, ведуча Олена Шевченко зачитала привітальний лист генерального директора ЮНЕСКО: «Джаз упродовж усієї своєї історії завжди був фактором позитивних соціальних перетворень, він залишається ним і сьогодні. Ось чому ЮНЕСКО проголосила Міжнародний день джазу. Ця музика … говорить мовою свободи, яка має істотне значення для всіх культур. ЮНЕСКО керується такими ж цілями у своїх зусиллях з наведення мостів діалогу і порозуміння між усіма культурами і суспільствами...».

Мушу визнати, що для мене особисто уродженець Самбора в Галичині Лесь Курбас є, мабуть-таки, найвидатнішим українським митцем (в найширшому сенсі цього терміну) ХХ ст., а може, й не тільки ХХ. (Звісно, це зовсім суб’єктивне відчуття, бо чи є рівноцінно великими Олександр Архипенко в скульптурі, Валентин Сильвестров у музиці чи Микола Лукаш в літературному перекладі?..)

До такої думки спонукає мене не лише подиву гідна багатогранність Курбасового таланту (а був же він театральним режисером, актором, танцюристом-балетмайстером, піяністом, кінорежисером (напевне, основоположником серйозного українського кіно), блискучим педагогом, літератором, мистецтвознавцем та філософом театру і мистецтва). Іще важливішим від цієї багатогранності був надзвичайно високий рівень його професійної майстерності — новаторство, витонченість, глибина і людяність його творчої візії, насамперед, звісно, як театрального режисера.

«Недалеко от Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в’ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади. Греблі обсаджені столітніми вербами. В глибокому яру ніби в’ється оксамитовий зелений пояс, на котрому блищать ніби вправлені в зелену оправу прикраси з срібла. Два рядки білих хат попід горами біліють, неначе два рядки перлів на зеленому поясі. Коло хат зеленіють густі старі садки...»

Так починається повість «Кайдашева сім’я» українського письменника-класика І. Нечуя-Левицького. Погодьтеся, якщо поміняти назву міста і річки, то перед очима постане краєвид, дуже знайомий ананьївцям... Це відчуття схожості не покидало глядачів під час всієї вистави, прем’єра якої відбулася наприкінці квітня в районному будинку культури.

Домівка Юрія та Ірини Жигальових (на знімку) була продовженням одеських квартирних виставок. Інтер’єр нагадував тихі відблиски далекого бучного фестивалю. Можна було відчувати магнетизм атмосфери, сприятливий для медитацій, що створювали ці музиканти, оточуючи себе модерним мистецтвом.

Все було щільно притерте одне до другого. Усе поруч. Чудова колекція платівок, стереопрогравач «Вега», густо завішані роботами стіни, як шторами вікна у фільмах про блокаду. Музика і живопис, поєднані в одній кімнаті. Зачаровувала наповненість того дорогоцінного простору, як скрині.

В Одесі знято багато фільмів, та лише картині Сергія Ейзенштейна — «Панцирник Потьомкін» — вона завдячує всесвітньою славою. У цій німій стрічці не сказано жодного слова, зате про неї говорить увесь світ: майбутні режисери вивчають її кадр за кадром, а кінокритики визнають кращим фільмом усіх часів та народів. Недавно герої легендарної картини знову з’явилися в нашому місті. Стараннями французького художника вдалося відтворити сцену повстання на Потьомкінських сходах…

Події на панцирнику «Князь Потьомкін-Таврійський» викладені у кінострічці Ейзенштейна з лояльністю до підручника історії. По-іншому й бути не могло, адже перед режисером стояло завдання створити художній, а не документальний фільм. Однак сьогодні публіка сприймає його майже як історичний документ. І мало хто знає, що придушення повстання одеситів на Потьомкінських сходах — лише бурхлива фантазія Ейзенштейна. Як і дитячий візок, що котився з Потьомкінських сходів, — образ, вигаданий режисером.

Як уже повідомляли «ЧН», 24 — 26 травня Одеська національна наукова бібліотека ім. М. Горького спільно з Українською асоціацією видавців та книгорозповсюджувачів проводить загальнодержавну культурно-просвітницьку акцію — ХІІІ Всеукраїнську виставку-форум «Українська книга на Одещині».

Символічно, що нинішній книжковий форум проводиться у День слов’янської писемності і культури, який встановлено указом Президента від 17 вересня 2004 року на вшанування пам’яті рівноапостольних Кирила та Мефодія. Натхнення та оптимізму на успішний розвиток подій у царині культури, зокрема у книговидавничій та бібліотечній справі, додає проголошення главою  держави 2012-го Роком культури та відродження музеїв.