Головна сторінка сайту

«Народ мій завжди буде!..»


На початку XX ст. український народ був одним із найчисельніших у Європі, займаючи обширну етнічну територію. На заході українці споконвічно заселяли Холмщину, Підляшшя, Берестейщину, Закарпаття. На сході український етнічний масив обіймав Дон, Кубань, доходив до Терека та Туапсе. На півночі далеко вглиб Росії вдавалися всуціль українські області Стародубщини, Південної Курщини, Білгородщини та Вороніжчини. На півдні українське населення становило переважну більшість на узбережжі Азовського та Чорного морів, від Таганрога до Ізмаїла. Крім того, окремі райони з переважною більшістю українців великими клинами розташовувалися в азійській частині — за Волгою, у Приураллі, Сибіру, Приамур’ї.

Досить було спалаху Лютневої революції в Росії, щоб усю цю сімдесятимільйонну громаду розбудив небаченої сили національний рух до державного об’єднання всіх українських земель.

Стрижнем, визначальним змістом Української революції 1917 року стала боротьба за досягнення величної мети — відродження української нації у всіх без винятку проявах її існування та розвитку — економічному, політичному, державотворчому, духовному. На Всеукраїнському національному конгресі, що відбувся в кінці квітня 1917-го у Києві, власний державний устрій бачили по суті на всіх етнічних теренах, де компактно розселилися українці. Зокрема, планувалося, що «західним кордоном має бути Любленська і Гроднеська губернії, південно-східним — Кубань, північним — Прип’ять, південним — Озівське й Чорне моря…». Тобто кордони майбутньої незалежної  держави як етнічні мали простягатися від Полісся і Прип’яті до Кубані та берегів південних морів.

(Повний текст статті читайте у номері «ЧН» за 21 січня).

Микола БЕЗОТОСНИЙ,
кандидат історичних наук,
доцент.
м. Одеса.

Акт Злуки: осмислення уроків

Доленосна подія, яка відіграла важливу роль в історії нашої країни — День злуки ЗУНР і УНР, є предметом прискіпливої уваги науковців, викладачів, які прагнуть розкрити її зміст та історичне значення. Напередодні Дня Соборності України, який відзначається 22 січня, в рамках Дня науковця в ОННБ відбулася зустріч з істориками, які розглядали різні аспекти цього явища.

Незмінні учасники цього історико-просвітницького заходу — професор ОНУ ім. І.І. Мечникова Тарас Гончарук та доцент МАУП Сергій Боган. Дедалі впевненіше про себе заявляють і молоді науковці. Так, не вперше цю тему в стінах бібліотеки розвиває аспірант кафедри археології та етнології України ОНУ ім. І.І. Мечникова Валентин Долгочуб; цікаві факти донесла аудиторії дебютантка подібних читань, магістрант університету Ксенія Сорокіна. Слухацьку аудиторію складали переважно викладачі та учні Одеського професійного ліцею морського транспорту.

 

 (Повний текст статті читайте у номері «ЧН» за 21 січня).

Володимир КУДЛАЧ.

Від Давоса до Вашингтона

На прощальній прес-конференції 44-й президент США Барак Обама рішуче виступив проти ослаблення економічних санкцій щодо Росії в обмін на скорочення російських ядерних арсеналів. Він заявив, що американські санкції введені у зв’язку з діями Кремля супроти України і можуть бути зняті після того, як Росія відмовиться від агресивної політики.

У Трампа розв’язані руки

Проте, більшість санкцій проти Росії США запровадили не в рамках закону, схваленого Конгресом, а відповідно до указів президента. Тобто 45-й господар Білого дому, не звертаючись до Конгресу, здатний указами ці санкції скасувати. І мало хто сумнівається, що Дональд Трамп цією можливістю скористається. Для торгівлі, перш за все, з власними законодавцями, а вже потім у переговорах з Росією чи Україною.

Після осінніх виборів у Сполучених Штатах «влада» начебто стала однопартійною. У Білому домі — президент-республіканець, в обох палатах Конгресу — республіканська більшість. Однак протистояння серед політичної еліти збереглося і має тепер непартійний характер.

Стосується воно, як завжди, питань внутрішньої політики, торгівлі, оподаткування, соціальних програм, відносин з найбільшими фінансово-промисловими корпораціями. По кожному з напрямків у Трампа із за-конодавцями, незалежно від партійної приналежності, є суттєві, а інколи й принципові розбіжності. Поки що теоретичні, але, як мовиться, все попереду.

У Конгресі, однак, роблять усе, щоб ці розбіжності згладити. Ще до інавгурації Трампа в комітетах Сенату проходили слухання, необхідні для призначення вищих чиновників, номінованих на свої пости обраним президентом. Очікувалося, що кандидатам на слуханнях буде непереливки, але нічого такого не сталося.

Навіть найбільш «спірний» із них, претендент на посаду державного секретаря Рекс Тіллерсон, людина, яка отримала з рук Путіна «Орден Дружби», на запитання сенаторів відповідав як продовжувач традицій колишнього Держдепу. Тобто про скасування санкцій до зміни російської політики щодо України у Сенаті США не йшлося.

Ще чіткіше в сенатському комітеті висловилася Ніккі Хейлі, номінована Трампом на посаду постійного представника США в ООН. Вона не лише заявила, що Крим належить Україні, але й не виключила того, що для повернення півострова готова розглядати запровадження нових санкцій.

Чому перевернувся світ?

«Такого жаху, який я відчуваю зараз у Давосі в абсолютної більшості учасників, я за всі мої роки участі в Давосі пригадую тільки один раз... Мабуть, був тільки один Давос з таким же відчуттям жаху. Це був Давос 2009 року, коли розгорталася глобальна світова фінансова криза», — поділився в інтерв’ю «Business FM» своїми враженнями від нинішнього всесвітнього економічного форму знаний російський реформатор-ліберал Анатолій Чубайс, підкресливши, що це був його 25-й приїзд у Давос.

За його словами, тоді, у 2009-у, в усіх на вустах було питання: що це таке — це криза в системі чи криза системи в цілому? Згодом з’ясувалося, що то була лише криза в системі, а не системи в цілому, і світ її якось пережив. «Так-от, — наголосив Анатолій Чубайс, — ступінь жаху зараз, у 2017 році, дорівнює ступеню жаху в 2009-у». Той жах можна звести до формули: світ, побудований після Другої світової війни, руйнується, його більше нема...

Учасник 25 давоських форумів звернув увагу і на зміну не просто тональності, а зміну термінології виступів. «Найавторитетніші світові лідери, аналітики, журналісти використовують в описі всієї нинішньої ситуації терміни, які взагалі були заборонені в публічних промовах: «ідіотське рішення», «рішення, зроблене ідіотами», «дебіли» і так далі», — підкреслив Анатолій Чубайс і підсумував: «Мабуть, найточніший опис цьогорічного Давосу — це відчуття жаху від глобальної політичної катастрофи...

 

 (Повний текст читайте у номері «ЧН» за 21 січня).

Юлія Тимошенко: «Батьківщина» має чіткий план виведення України з кризи

2016-й політичний рік завершився ухваленням Держбюджету-2017. Влада знову запропонувала українцям затягнути паски.

Із парламентських партій різко проти бюджету виступила тільки «Бать-ківщина». На web-конференції, що відбулася у Києві, лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко пояснила, чому її політсила не голосувала за цей документ, а також відповіла на багато інших запитань.

«Ми отримали більше тисячі запитань від українців, і хочу зазначити, що увага до моєї web-конференції з боку опонентів була просто вражаючою. Ми отримали багато питань, якими намагаються принизити моє ім’я, тому я хочу першочергово дати відповіді на найскладніші питання, що стосуються всіх міфів, які вже багато років вкладають у свідомість людей», — зазначила на початку web-конференції Юлія Тимошенко.

Чому «Батьківщина» не голосувала за бюджет-2017?

«Усе вказує на те, що Держбюджет-2017 — це бюджет полі-цейської держави, де вчитель, лікар і науковець нічого не значать, а значать тільки ті, хто працює на силові структури.

Закладена в бюджеті-2017 й широко розрекламована міні-мальна зарплата 3200 гривень — черговий обман. Реально люди на руки отримають десь 2400 гривень. Було б чесно, якби за підвищеною мінімальною платою розраховувалася вся тарифна сітка. Але цього не сталося, тому висококваліфікованим працівникам — нуль доплати!

Якщо порівнювати з 2013 роком, то на освіту закладено в 2,6 раза менше грошей, коли обчислювати у валюті, на охорону здоров’я — в 2,75 раза менше, на культуру — в 2,4 раза».

Чому ви підписали з Росією газовий контракт, через що держава втратила 30 мільярдів доларів?

«Тему газових контрактів використовували Ющенко, Янукович. Працюючи двічі прем’єр-міністром, я ніколи не зраджувала національних інтересів України. А що стосується контракту — він не є непохитним рамковим контрактом, а передбачає щорічні додаткові узгодження з Російською Федерацією. У ньому чітко написано, що ціна може встановлюватися або за формулою, або без формули, якщо про це хоче домовитися Україна. Тому кожен прем’єр-міністр, у силу своїх можливостей та в силу аргументації, впливу та професійності, міг домовитися про ту ціну на газ, яку узгодить з Російською Федерацією. Другий міф — що ціна була 450 доларів. Я абсолютно чітко стверджую, що ніколи не було за цим контрактом ціни у 450 доларів. В обвинувальному вироку, який мені виніс Янукович та його суддя Кірєєв, визначено, що за контрактом у 2009 році ціна на газ була 232 долари. Це вдвічі нижче, ніж на той час, у 2009-у, була ціна на газ у країнах Європейського Союзу. Окрім того, весь цей час, з 2009 по 2013 роки, для людей постачався газ українського видобутку ціною 85 доларів за тисячу кубічних метрів, що ви можете перевірити, відкривши свої платіжки за ці роки.

Зараз дуже багато говорять, що саме через такий «поганий» контракт Україна пішла до Стокгольмського суду, щоб відсудити 30 мільярдів доларів, які Україна в попередні роки незаконно сплатила за газ. По-перше, коли країну очолювали Янукович-Азаров, вони платили за газ значно дорожче, ніж це передбачено контрактом, підписаним за мого прем’єрства, і саме тому, що існує цей контракт, український уряд сьогодні зміг піти до суду і на базі мого контракту довести, що Янукович переплатив 30 мільярдів доларів. Це означає, що цей контракт дає можливість повернути Україні сьогодні 30 мільярдів доларів, якщо рішення буде правосудним».

Український шлях один: визнати Крим і Донбас тимчасово окупованими

У середу з трибуни Верховної Ради фракція «Самопоміч» звернулася до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана із заявою, в якій наголошується:

В той час як Президент України рясно стверджує у своїх виступах та під час зустрічей із впливовими іноземними політиками про відповідальність Російської Федерації за військову агресію в Україні та про ціну, що вона має заплатити за зневагу до міжнародного права;

в той час як український парламент звертається до міжнародної спільноти, щоб визнати Російську Федерацію країною-агресором та продовжити і розширити санкції проти неї;

в той час як будь-хто, хто має здоровий і світлий глузд, а передовсім воїни, жертви війни, та їхні родини, ставлять собі прос-

те питання, чому війна досі не названа війною та чому неконтрольовані Україною території не названі окупованими;

уряд України встромляє ніж у спину українському народові та міжнародним партнерам України, а саме послідовно налагоджує співпрацю та діалог з окупантом і терористами, які вбивали і продовжують вбивати українців.

Ігноруючи численні рішення Верховної Ради, зокрема постанову «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17 квітня 2015 року, Кабінет Міністрів України спочатку...

 (Повний текст звернення  читайте у номері «ЧН» за 21 січня).

За ширмою місцевого «патріотизму», або Чому вигідно бути «одеситом»

Уже не перший рік предметом спекуляції прихильників «руского міра» є питання про походження за місцем народження українських активістів, зокрема «свободівців». Мабуть, кожен, хто хоча б раз вступав у словесні перепалки з адептами Кремля, чув у свій бік щось на кшталт «Езжайте на свою западенщину, дайте одесситам спокойно жить! Это наш город и нам решать!». І це не дивно — махровий місцевий «патріотизм» давно став рисою сепаратистсько налаштованих громадян, адже від «Одесса — это отдельное государство, а одессит — это национальность» до «ОНР — часть Новороссии» — лиш один крок.

До спекуляцій навколо теми місцевого «патріотизму» часто вдаються й депутати Одеської міської ради на чолі з віднедавна перефарбованим у жовто-блакитні кольори мером Трухановим, які за інтересами «одеситів» прикривають власні зацікавлення. Як приклад можемо згадати події навколо громадських слухань щодо перейменування вулиць, коли міська рада за одеситів визнала лише завезених антиукраїнсько налаштованих активістів Куликового поля.

Одеська «Свобода» провела невеличке дослідження щодо місця народження депутатів Одеської міської ради. Так, корінними одеситами виявилися лише 47% з них; 45% народилися в інших населених пунктах, із яких 8% — уродженці Одеської області, 23% — інших областей України, а 9% — взагалі інших країн. Про місце народження 8% депутатів Одеської міськради в публічному доступі інформації нема жодної.

«Найбагатшою» на одеситів виявилася фракція президентської партії «Солідарність»: їх там аж 57%, хоча й секретар фракції Віктор Наумчак — уродженець Молдови. Найменше корінних мешканців Одеси у фракції «Самопомочі» — із 5 депутатів одесит за народженням тільки Олександр Аміци, голова фракції Анна Позднякова — родом із Бердянська Запорізької області.

Фракція «Опозиційний блок» наполовину складається з одеситів. Натомість у фракції одіозного Сергія Ківалова «Морська партія» одеситів виявилося лише 16%. Її голова — Світлана Осауленко — родом із Кіровоградщини, а заступник голови Вадим Підгородинський — з Миколаївщини.

У фракції партії мера Труханова «Довіряй ділам», яка позиціює себе як партія «одесситов и для одесситов», корінних одеситів — менше половини (48%). Голова фракції Олег Бриндак — родом із Вінничини. Депутат цієї фракції Ірина Куценко (Єсенович), яка під час нещодавніх громадських слухань звинувачувала проукраїнських активістів у тому, що вони не дають права «одесситам выбирать, как должны называться улицы их города», сама народилася у Харкові. А ще фракція «Довіряй ділам» в Одеській міській раді виявилася багатою на уродженців Росії — звідти аж три депутати із 27.

І кожен день щоб був щасливим...

Її життя було звичним і повсякденним: робота, дім, сім’я… Правильно розставлені пріоритети дозволяли встигати скрізь. У плині турбот, розділених з чоловіком Сашком, майже дісталися до свого порцелянового весілля, яке мали відсвяткувати у 2014 році. Ганна Самотей уже й уявляла, як воно буде: без зайвого галасу, лише найрідніші, найближчі. До речі, травень для неї знаковий місяць: народилася 26, а заміж вийшла 28.

Та, як кажуть, людина мислить, а Бог креслить: 15 травня Олександр отримав повістку. То був непевний час, коли ходило багато чуток і розповідей «бувалих» вояків, а насправді ніхто не знав, що там, на сході. Звідусюди долинали тривожні новини: мобілізували знайомого, друга, родича… І від невідомості було лячно.

З тієї пори на довгих дванадцять місяців страх і тривога поселилися в душі Ганни. Хоча спочатку ніби й не було нічого жахливого: Сашко служив на придністровському кордоні, розповідав мало, ні на що не скаржився. Лише у липні жінку занепокоїло нібито невинне чоловікове запитання по телефону: скільки коштує на ананьївському базарі кілограм картоплі? І лише під її натиском зізнався: харчуються погано. За два дні Аня разом зі своїм братом та чоловіковими родичами зібрали харчі та найнеобхідніше й відвезли Олександру. Намагаючись зрозуміти ситуацію, знайти для себе відповіді, Ганна звернулася до тодіш-нього райвійськкома Сергія Палатнікова й запропонувала допомогу. Якраз була потреба в збиранні та пакуванні посилок нашим солдатам, що й вона почала робити.

У вересні того ж року новим етапом стало відрядження Олександра в зону АТО, під Маріуполь. Чоловік зателефонував дружині, повідомивши, що зовсім не має теплих речей. На той час там служили вже одинадцятеро ананьївських хлопців з 18-го батальйону, які зіштовхнулися з такими ж проблемами. У цей період Ганна відчула, що потрібно залучати інших небайдужих людей. Звернувшись разом із працівниками військкомату до сільських рад та шкіл району, почали збір коштів і всього найнеобхіднішого нашим воїнам-землякам.

Їй, маленькій жінці без зв’язків і протекцій, доводилося ходити і просити, пояснювати, запевняти, переконувати. Не стільки за свого Сашка (його вона забезпечила б за потреби і космічним кораблем), скільки за хлопців, чиї рідні просто не знали, як і чим зарадити. Зібравши кошти, буквально за добу придбала необхідний теплий одяг. Зателефонувавши рідним солдатів, яких знала, запропонувала приготувати передачі. Тим, чиїх родичів не знайшла, посилки склала сама. Усе те ананьївцям у зону АТО доставив волонтер, меценат, депутат районної ради Олександр Шевченко...

Тільки праві!

Оскільки я просто поет, а не ідеолог, читаючи у позаминулому числі «Чорноморських новин» статтю Валерія Швеця «Бути правим», просто вигукував: «Ну Швець, ну молодець!», римуючи два слова.

Одразу ж згадав свого вірша, написаного у 1997 році, коли я тільки-но перебрався із Богополя до Одеси.

ПРАВІ І ЛІВІ

НасПРАВді ПРАВі є ПРАВі
І мають рацію по ПРАВу,
То ПРАВДи є сторожові,
Яких народ собі уПРАВив.
І з ними ПРАВДа, ПРАВота,
Вони ПРАВДиву роблять сПРАВу,
Бо сПРАВедливість — їх мета,
Як і дотримування ПРАВил.
Наш ПРАВославний люд конав,
Бо ПРАВДолюбців погубили,
Без ПРАВедників тяжко нам,
Вони човну весло й ПРАВило.
У ПРАВих ПРАВильні слова,
І мова їхня є ПРАВдива,
Вони обстоюють ПРАВа
Від неПРАВих й несПРАВедливих!


Народ — за ПРАВих і ПРАВих
І проти лівих і несПРАВних!


Ні, сПРАВДі,  ПРАВі  є ПРАВі.
І навіть центр, якщо він ПРАВий.

 

10.12.1997 р.

День ПРАВ людських.

Олекса РІЗНИКІВ.

Історія мов пісок, що втікає між пальцями

Зовсім скоро в одеському Музеї Голокосту — жертв фашизму з’явиться нова експозиція. До нього переїдуть стенди виставки «Геноцид проти ромів — пам’ятай, щоб протистояти», яка з кінця листопада експонувалася в Одеському істерико-краєзнавчому музеї. Ініціаторами її створення виступили ромська громада Одещини та німецький Інститут миру і порозуміння.

Коли саме відбудеться передача стендів — поки що невідомо: зараз над ними працюють філологи — виправляють деякі мовні помилки, які були допущені організаторами при перекладі історичних відомостей на українську та німецьку мови.

Для читачів нагадаємо: експозиція розповідає про долю ромів, депортованих до Трансністрії — румунської окупаційної зони — у 1942—1944 роках. Основна група пошуковців з істориків та журналістів, включала і студентів — саме вони збирали спогади тих, хто вижив після забутого нами геноциду. Вісім молодих ромів, по двоє з України, Молдови, Румунії та Німеччини, зустрічалися зі старенькими бабусями і дідусями — живими свідками геноциду, їхніми дітьми та онуками, записуючи все, що стосувалося дослідження. Вилилося це у виставку про долю ромів.

Написати про всіх, хто вижив і кого вдалося відшукати, ми не в змозі. Щоб передати трагічність тих страшних подій, розповімо про деякі факти із життя героїв експозиції, які є типовими для більшості.

Протокала Станеску. Десь 1936 року народження. Старенька жінка, яку держава прирекла жити і померти в напівзруйнованій халупі, що більше схожа на сарайчик для непотрібних речей. Довести, що ти там був, бачив війну і звідав на собі усі переслідування, без будь-яких документів, навіть елементарного посвідчення особи — паспорта громадянина країни, в якій проживаєш, — ромам надзвичайно складно. І держава не поспішає їм допомагати...

 

Гіоцел Станеско. Він один з тих, кого депортували. Близько 1926 року народження. Мешкає поблизу румунського міста Галац.

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ: «На історію слід дивитися зважено»

Як відзначати століття Української революції та Національно-визвольної боротьби 1917—1921 років

У січні 2016-го Президент Петро Порошенко підписав указ про відзначення на державному рівні 100-ліття Української революції та Національно-визвольної боротьби 1917—1921 років. Як відзначати цей визначний ювілей? Про це «Радіо Свобода» розмовляло з одним із провідних українських істориків — завідувачем відділу історії 20-х—30-х років ХХ століття Інституту історії України НАНУ, професором Станіславом КУЛЬЧИЦЬКИМ.

— Для частини тих, хто народився в часи Радянського Союзу, 1917 рік — культова дата. Але асоціюється вона передусім, як тоді називали, з Великою жовтневою соціалістичною революцією, а також — із Лютневою буржуазно-демократичною революцією. Яким новим змістом наповнюється ця дата, коли ми починаємо говорити саме про Українську революцію?

— Якби не було повалено самодержавство в лютому (березні — за новим стилем) 1917 року, то і в Україні нічого не трапилося б. Був цар — він би й залишався. Але царя повалили й почалася Лютнева буржуазно-демократична революція. Це означає, що в будь-якій частині цієї колосальної імперії виникли можливості для того, щоб народ зрозумів, що він уже вільний, що потрібно починати революцію. Яким чином починати, ніхто не знав. У Києві зібралися люди, оголосили себе Центральною Радою і почали культурницьку роботу — передусім ствердженням «ми — українці, ми повинні мати автономію в рамках уже вільної демократичної Росії». Так усе й почалося.

Центральна Рада видала Перший універсал. У ньому було проголошено, що «ми — український народ»: ми маємо свою волю, хочемо цю волю висловити. Ми хочемо створити національну державність. Потім були Другий універсал, Третій, Четвертий… Й ось із них усіх склалася Українська Держава, в межах колишньої Російської імперії.

Від 7 до 8 мільйонів осіб на території сучасної України тоді перебували у складі Австро-Угорщини. Вона теж розпалася, але роком пізніше. Тому й Українська революція там почалася пізніше на рік.

Першопричина криз — в освіті

«У контексті підготовки до укладання нового Державного стандарту базової і повної середньої освіти, роз-гляду Верховною Радою нового законопроекту «Про освіту» особливо гостро — наголошується у зверненні Вченої ради Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України до Міністерства освіти і науки України — звучить питання стану викладання й подальшої долі в середній загальноосвітній школі предметів «українська мова», «українська література», «зарубіжна література».

У ЗМІ, соціальних мережах, на різних форумах і зібраннях дедалі гучніше звучить ідея інтеграції предметів «українська література» і «зарубіжна література», іноді — як уже визрілий і доконаний проект, що не лише насторожує, а й змушує бити на сполох. Водночас це досить важливе питання, яке потребує особливо виваженого, мудрого підходу, зокрема — врахування неоднозначної, небезпечної ідеологічної ситуації, яка поступово призвела до трагічних подій на Сході України, у Криму, що можна назвати «поразкою нашої гуманітаристики». Ми маємо зробити висновки з цього, адже жоден найкращий досвід іншої країни, яка ніколи не перебувала в такому кризовому стані, у цьому випадку нам не допоможе. У нас уже є власний гіркий досвід, і свій довгий, болючий шлях, який, певно, ще не скоро закінчиться.

Тому реформування шкільної мовно-літературної освіти повинно відбуватися паралельно з урахуванням нинішнього стану українського суспільства, яке перебуває лише на стадії свого громадянського становлення, його найактуальніших запитів і викликів.

Щоб ствердитися в сучасному глобалізованому світі, маємо зберегти своє національне обличчя, «ціннісні основи» світобачення й світосприйняття, яке уособлюють насамперед україн-ська мова та література, рідна культура, мистецтво, наша історія. Без цього неможливо ідентифікувати й розвинути себе як громадянина, патріота своєї країни. А пізнати й зрозуміти інший світ допоможуть знання, які пропонує українським школярам унікальний курс «зарубіжної літератури».

Перекладацький спадок Андрія Євси

Ім’я Андрія Івановича Євси посідає помітне місце серед українських письменників-перекладачів.

Народився він 90 років тому, 1 січня 1927-го, в селі Іваниця Ічнянського району Чернігівської області. Батько був ковалем, а мати — звичайною колгоспницею. У червні 1941-го хлопець закінчив сім класів, а через три місяці село захопили німці. До визволення села працював на кузні молото-бійцем. Після приходу Червоної армії став зв’язківцем, обслуговуючи пересувний радіовузол та електростанцію. Одночасно продовжив навчання у восьмому класі. У січні 1945-го учневі 9-го класу Андрієві Євсі сповнилося 18, і його мобілізували до війська — встиг понюхати пороху на війні.

Після Перемоги майже п’ять років служив у Прикарпатському військовому окрузі начальником радіостанції. Під час одних навчань генерал із Москви, що інспектував їх, сокирою перерубав усі кабелі на вузлі зв’язку, але сержант Євса виявив винахідливість і необхідні розпорядження були передані за призначенням. За це йому дозволили продовжити навчання в десятому класі, й наступного року хлопець отримав атестат про середню освіту, у якому були лише четвірки та п’ятірки. Андрій хотів вступити у військовий інститут іноземних мов, однак через те, що в роки війни перебував на окупованій ворогом територій, дорога туди була закрита. Дали скерування в Одеський педагогічний інститут іноземних мов, і вже колишній старший сержант Євса успішно склав вступні іспити.

Демобілізований студент користувався повагою серед однокурсників та викладачів інституту. Невдовзі його обрали головою профспілкового комітету, і до кінця навчання він добросовісно виконував це громадське доручення.

1954 року після захисту диплому направили до Херсонської області викладачем англійської та німецької мов. Працював у школах і технікумах Нової Каховки, Скадовська та Херсона. Набуваючи життєвого та педагогічного досвіду, викроював час для улюбленої справи — літературного перекладу.

Підніми свою хвилю, або «Кульбабки» старого вчителя

У ці перші новорічні дні хотілося б поговорити не про наші сумніви і сподівання, не про болюче — війну й усі лихоліття від неї, не про податковий геноцид.

Поговорити хотілося б про вічне: хто ми й навіщо взагалі на цій планеті. Бо ж не для того, мабуть, щоб глибше зариватися у землю чи ховатися у погребах від вогню ворожих мінометів та «градів». А для того, щоб відчувати себе вільними людьми, жити гідно, кохати, народжувати дітей. Щоб уранці з радістю йти на роботу, а ввечері з такою ж радістю повертатися додому. Й радіти, що такий ритм життя гарантований тобі на десятиліття наперед.

А ЩЕ ВАЖЛИВО — любити природу, відчувати свою спорідненість з нею. З трепетом і вдячністю спостерігати за сходом сонця. Дивуватися, чому разом з ним оглушливо гомінким стає небо, гомінким і чорним, бо то сонмище гайвороння квапиться швидше дістатися до заміських сміттєзвалищ, щоб поснідати.

Чи відчуваємо ми ніжність від погляду на первоцвіти — проліски, що з-під снігу пробиваються до сонечка? Слідом за ними на теплих галявинах і вздовж доріг почнеться справжнє весілля сонячних кульбабок. Одна гарніша від іншої!

Отак, спостерігаючи за кульбабками, Борис Павлович і побачив, як на одну золоту шапочку присів відпочити джмелик. Озирнувся із своєї висоти навкіл й угледів внизу крихітну чорненьку комашку, що тягла для всієї своєї комуни смачну, але дуже важку здобич. Бідолашна тягла її задом наперед, упираючись усіма своїми ніжками.

Джмелик до неї згори:

— А правда, чорнявко, який сьогодні гарний день?

Захекавшись, крихітка-трудяга загадково відповіла:

— Про це зможу сказати лише в кінці дня.

Євген КОМАРОВСЬКИЙ: «Лікування ГРВІ та грипу — це не ковтання пігулок!»

Як підвищити стійкість організму до вірусів, як правильно лікувати ГРВІ та грип, чи допомагають народні методи при вірусних інфекціях, чи можуть за державні гроші закуповуватися неефективні препарати і що держава робить для того, аби цього не допустити?

На ці та інші запитання відповідає Євген Комаровський, педіатр, кандидат медичних наук, автор популярних книг і телепрограм, присвячених здоров’ю дітей.

— В Україні триває епідемія грипу та ГРВІ. Як захиститися від хвороби? Як підвищити стійкість організму до вірусів?

— Перший і найефективніший спосіб захистити себе та свою дитину від вірусу грипу — зробити щеплення. Наявні вакцини захищають від усіх варіантів вірусу грипу, актуальних саме в цьому році. Оскільки джерелом вірусу є тільки людина, відповідно, чим менше людей в закритому просторі оточують вас, тим менше шансів захворіти. Дуже важливо постійно мити руки, користуватися дезінфікуючими серветками, в жодному разі не торкатися обличчя брудними руками. Медична маска вірус не затримує, відтак здоровій людині вона не потрібна.

— А під час прогулянок на вулиці вірус можна підчепити?

— Гуляти можна скільки завгодно. Підчепити вірус під час прогулянки практично нереально. Приміщення, в якому перебуваєте ви або ваші діти, повинно обов’язково постійно провітрюватися, повітря необхідно зволожувати. Віруси годинами зберігають свою активність у сухому теплому і нерухомому повітрі, але майже миттєво руйнуються в повітрі прохолодному, вологому і рухомому. Пам’ятайте, що ймовірність ГРВІ зменшують повноцінне харчування, можливість виспатися, активний спосіб життя, любов, доброзичливість, посмішка і гарний настрій.

— Як щодо народних та імуностимулюючих засобів? Чи допоможуть вони встояти перед вірусом?

— Ніяких ліків та «народних засобів» з доведеною профілактичною ефективністю не існує. Тобто цибуля, часник та «імуностимулюючі» таблетки не здатні захистити ані від респіраторного вірусу загалом, ані від вірусу грипу зокрема. Все, що так заповзято просувається, всі ці противірусні засоби, препарати інтерферону, стимулятори імунітету і дуже корисні вітаміни — все це ліки з недоведеною ефективністю, ліки, які проти вірусів не допомагають.

Вибирайте лікаря-жінку

Дослідники Гарвардського університету встановили, що у лікарів-жінок виживаність пацієнтів вища, ніж у лікарів-чоловіків. 

На думку вчених, потенційні відмінності у характері лікарської практики жінок і чоловіків мають важливе клінічне значення.

У дослідженні враховувалися дані понад мільйона пацієнтів у віці від 65 років і старше, госпіталізованих з різними захворюваннями. Виявилося, що при лікуванні у лікаря жіночої статі виживаність пацієнтів підвищувалася на 4 відсотки. Фахівці вважають: якби лікарі-чоловіки могли досягти такого ж показника одужання пацієнтів, загальна кількість летальних випадків зменшилася б на 32 тисячі осіб на рік.

Відмінності у рівні виживання хворих пов’язані з тим, що лікарі-жінки суворіше дотримуються клінічних правил, більш орієнтовані на пацієнта завдяки вищому рівневі емпатії (вмінню співчувати й розуміти оточуючих). 

Крім того, лікарі-жінки надають пацієнтам психосоціальне консультування.

Головний мікроелемент

Постійне вживання продуктів, що містять магній, знижує ймовірність хронічних захворювань, запевняють дослідники Уні-верситету Чженчжоу (Китай).

Магній міститься у таких продуктах, як зелень, горіхи, риба, цільне зерно. Цей мікроелемент допомагає зменшити вірогідність появи діабету та хвороб серця. За його дефіциту підвищується ризик хвороби Альцгеймера, обструктивної хвороби легень.

На думку автора дослідження доктора Фенга, магній — один з найважливіших елементів, що підтримують хороший стан здоров’я. За його достатньої кількості у раціоні ризик діабету в людей будь-якого віку знижується на 19 відсотків.

Шкіра з... водоростей

Групі дослідників з Католицького університету Чилі під керівництвом професора Тамаса Егана вдалося створити цілком функціональну штучну шкіру на основі мікроводоростей, які можна знайти практично у будь-якій чистій водоймі.

У будь-якій штучній шкірі відсутні кровоносні судини, а відтак без постачання киснем вона відмиратиме. Шкіра ж на основі мікроводоростей сама виробляє кисень і завдяки цьому може «жити» до 10 днів. За цей час у трансплантат вживляють кровоносні судини, а потім шкіра поступово втрачає зелене забарвлення, набуваючи нормального кольору. За її допомогою можна буде ефектив-ніше лікувати різні травми, оскільки вона не перешкоджає доступу повітря до рани, не даючи інфекції потрапити в організм.

Шкіра з водоростей уже протестована на тваринах, а експерименти за участю людини заплановані на початок нинішнього року.

Втім, професор Тамас Енган планує вдосконалити свою розробку — змінити клітини водоростей таким чином, щоб вони продукували не тільки кисень, а й, скажімо, антибіотики або протизапальні речовини. У такому випадку використання штучної шкіри буде ще безпечнішим для кінцевого пацієнта, а процес регенерації протікатиме з меншою кількістю ускладнень.

Обережний оптимізм

Наприкінці грудня Асоціація міст України (АМУ) в рамках проекту «Пульс» провела у Києві національний прес-клуб на тему «Децентралізація: підсумки та досягнення 2016 року, завдання на наступний рік» для регіональних та центральних ЗМІ. До участі в ньому було запрошено і представника нашої газети, оскільки ми завжди намагаємося об’єктивно інформувати своїх читачів про процеси та ініціативи, якими живе громада, а також про перспективи, якими варто скористатися на своє ж благо.

Цей захід став також символічним фінішем «Децентралізаційного марафону» — всеукраїнської акції АМУ, започаткованої під час ХІІ Українського муніципального форуму, який відбувся в Одесі 21 червня.

Асоціація міст України ставила собі за мету активізувати та стимулювати громади до об’єднання, мотивувати їх успіхами вже діючих ОТГ. Упродовж шести місяців регіональні відділення АМУ та консультанти проводили заходи в потенційних об’єднаних громадах. Це були виїзні інформаційні зустрічі, сходи жителів сіл, збори громад та інше. На Одещині, скажімо, таких виїздів на місця було близько сотні. У деяких взяли участь і журналісти «ЧН».

Засідання прес-клубу відбулося за участі віце-прем’єр-міністра Геннадія Зубка, котрий відзначив важливість медіа, без активної участі яких децентралізаційна реформа була б просто неможливою. Розповідаючи про здобутки децентралізації за 2016-й та плани на 2017 рік, посадовець підкреслив, що завдяки налагодженій співпраці та активній комунікації між представниками місцевого самоврядування, виконавчої влади та АМУ було розроблено стратегії секторальних реформ, які повинні стати якісно новим етапом реформи. «Тепер нам необхідно напрацювати конкретний операційний план реалізації секторальних реформ. Ми вже бачимо позитивні результати змін, які ми ініціювали, проте нам потрібно продовжувати працювати над посиленням галузевої децентралізації», — зазначив Геннадій Зубко.

Коментуючи питання пошуку відповідльних лідерів реформи, суб’єктів, здатних напрацьовувати та втілювати зміни на місцях, віце-прем’єр-міністр висловив переконання, що ними повинні бути як профільні міністерства — через вироблення чітких та зрозумілих «правил гри», так і громади, які мають зробити все, щоб ці правила стали основою розвитку держави.

Детальніше — у номері газети за 19 січня.

Хліборобські рекорди і сподівання

За інформацією Укргідрометцентру, через сніговий покрив українські поля забезпечені достатньою вологою і є великі сподівання на те, що цьогоріч буде гарний урожай озимих.

Погодні умови, які склалися зараз на території України, не загрожують стану озимих. Достатній на більшості площ сніговий покрив забезпечує оптимальну температуру ґрунту для зимівлі рослин, незважаючи на зниження температури повітря в кінці першої декади січня.

Обстеження посівів озимих зернових культур під урожай 2017-го показує, що із посіяних 7,2 млн га сходи отримано на площі 6,8 млн га (95% до посіяних), з них у доброму та задовільному стані — 5,6 млн га (83%), у слабкому та зрідженому — 1,2 млн га (17%).

Чи ж стане 2017 рік таким же щедрим для хліборобів, як попередній? Бо 2016-й порадував їх рекордами.

За попередніми статистичними даними, оприлюдненими прес-службою Мінагрополітики, торік виробництво зернових та зернобобових культур у заліковій вазі склало 66 млн тонн. Цей урожай є рекордним в історії України й на 5,9 млн тонн перевищує ужинок 2015 року.

У 2016-у встановлено рекордні за історію незалежної України показники з урожайності пшениці (42,1 ц/га), жита (27,3 ц/га), кукурудзи (66,0 ц/га) та гороху (31,3 ц/га). Загалом, середня врожайність склала 46,1 ц/га (на 5,0 ц/га, більше, ніж у 2015-у).

Зокрема, зібрано: пшениці — 26,0 млн т при урожайності 42,1 ц/га; кукурудзи на зерно — майже 28 млн т (66,0 ц/га); ячменю — 9,4 млн т (33,0 ц/га); жита — 391,5 тис. т (27,3 ц/га); вівса — 499,0 тис. т (23,9 ц/га); гречки — 176,4 тис. т (11,5 ц/га); гороху — 745,6 тис. т (31,3 ц/га); рису — 64,8 тис. т (54,0 ц/га).

Із технічних культур: цукрових буряків — 13,9 млн т при урожайності 482,4 ц/га; соняшнику — 13,6 млн т (22,4 ц/га); сої — 4,3 млн т (23,1 ц/га).

Непоганий збір і садовини-городини. Так, картоплі одержано 20,9 млн т при урожайності 160,7 ц/га; овочів — 9,0 млн т (208,2 ц/га); плодів та ягід — 2050 тис. т (99,5 ц/га); винограду — 400 тис. т (95,7 ц/га).

Без рифів для інвестора

Новопризначений виконувач обов’язків голови держпід-приємства «Адміністрація морських потів України» Райвіс Вецкаганс провів виробничу нараду в Одеському морському порту, керівництво якого добряче розкритикував.

«Упродовж багатьох років, — наголошується у прес-повідомленні АМПУ, — не завершується будівництво портових «довгобудів»: терміналу на Карантинному молу, причалу № 1-з. Більше року не вирішується питання реконструкції морського вокзалу порту з розміщенням там проекту «Відкритий митний простір»...».

Детальніше — у номері газети за 19 січня.

Пекельна пастка для дітей

У селі Федосіївка Окнянського району в ніч на 14 січня горів житловий будинок. У вогні опинилися 25-літня жінка з двома дітьми — чотирирічним сином і шестирічною донькою. Мати встигла винести дітей із пекла, однак усі троє отримали страшні опіки.

За словами свідків і самої жінки, 37-літній батько дітей того вечора прийшов додому п’яний, зчинив сварку і, щоб налякати дружину, розлив по хаті трилітровий бутель бензину. Чи підпалював він помешкання, де перебувала вся його родина, чи пари бензину спалахнули самі, а чи як там усе було насправді —з’ясовує слідство.

Жінка і двоє дітей нині перебувають у реанімації. У матері опіки 60% тіла (вона — у реанімаційному відділенні місцевої райлікарні), у сина Сашка — 73%, а в доньки Христини — 40% (діти нині перебувають в Одесі, в опі-ковому відділенні обласного консультативно-діагностичного центру — колишня лікарня водників). Усі в дуже тяжкому стані.

Найімовірніше, що через кілька днів дітей перевезуть до Києва, однак стан постраждалих від вогню допоки вимагає оперативного лікування на місці. Відтак сьогодні для порятунку родини потрібні недешеві ліки і розхідний матеріал, чого не спроможна придбати сільська рідня і чого в повному обсязі не можуть надати в медичному закладі.

Начальник відділу комунікацій головного управління Національної поліції Одещини Альона Войтенко підтвердила, що першими на людське горе відгукнулася поліція нашої області, яку очолює Дмитро Головін. Правоохоронці оперативно передали до медичного закладу антибіотики та перев’язувальний матеріал. Готові допомагати і надалі.

На сполох б’ють волонтери, які активно збирають кошти на лікування родини, а також просять небайдужих, хто не має протипоказань за станом власного здоров’я, здавати кров для постраждалих. На донорів (згодиться кров будь-якої групи, адже її буде перероблено на рятівні препарати) чекають в Одесі, на Суднобудівній, 1, де розташована колишня лікарня водників (корпус за терапією). Донорську кров добровольці можуть здати з 9-ї ранку з вівторка по четвер. При собі треба мати паспорт. Слід вказувати, що донорська кров — для родини Красевич.

А ще волонтери, які опікуються родиною, що постраждала від вогню, просять людей переказувати посильну суму на картку «Приватбанку» за № 5168757226698753 (отримувач — Ножевнікова Катерина Юріївна).

Коли цей номер уже був готовий до друку, Катерина Ножевнікова на своїй сторінці у Фей-сбуці повідомила, що Сашка і матір відправляють до Києва. Стан Христинки стабілізувався і вона залишається в Одесі. Коштів на лікування потрібно дуже багато. Підтримайте!

Святкові миті Дня Соборності

У неділю, 22 січня, до Дня Соборності України в Одесі вперше пройде святковий флешмоб-марафон.

Дійство розпочнеться о 12.00 на Думській площі, а надвечір, о 16.00, продовжиться біля ялинки в Київському районі міста (вул. Толбухіна, 135).

У концерті-флешмобі будуть задіяні народний ансамбль української пісні «Калина», хор Одеського Свято-Іверського чоловічого монастиря, AVE music, ансамбль «Слов’яни», Театр нового покоління, хорова капела, струнний ансамбль Одеського муніципального театру духової музики ім. О. Саліка, а також лауреати міжнародних конкурсів Дарія Малишенко, Галина Білик, Олеся Калитюк та інші. Ведуча — лауреат міжнародного конкурсу Олена Шаврук.

Організаторами заходу виступили департамент культури та туризму Одеської міськради і Муніципальний театр духової музики імені народного артиста України Олександра Саліка.

Того ж дня о 13.00 біля пам’ятника Дюку де Рішельє патріотична молодь міста проведе всеукраїнську акцію єдності і пам’яті.

Як зазначають організатори, акція має вкотре нагадати всім, що наші серця об’єднує щира любов до рідної землі. Спільне й масове святкування Дня Соборності, переконані вони, нині, як ніколи, актуальне в Україні, значну територію якої загарбали захланні сусіди.

Акція матиме і меморіальну складову — її учасники вшанують пам’ять полеглих Героїв Небесної Сотні. Адже саме 22 січня минає вже три роки від дня вбивства Сергія Нігояна, Михайла Жизневського, Юрія Вербицького...

Учасники акції вилаштуються у фігуру у формі сонця, осердям якої стануть прапори всіх областей України, а промінчиками — державні стяги. «Символ сонця — це не просто символ життя, розквіту, це символ справедливості, перемоги над злом!» — зазначають організатори і запрошують одеситів приєднатися до акції.

Головним офіційним заходом Дня Соборності буде традиційне покладання квітів до пам’ятника Тарасові Шевченку. Початок о 10.00.

Фотомандрівка Гуцульщиною

Сьогодні, 19 січня, о 14.00 в Одеській міській бібліотеці імені Е. Багрицького (вул. Преображенська, 35а) відкриється фотовиставка «Стародавня історія, культура та традиції українців. Подорожі Гуцульщиною», присвячена до Дня Соборності України.

У своїх роботах Лілія Гричулевич представляє один із найяскравіших куточків нашої держави. Через ремесла і промисли, звичаї і культуру Гуцульщини авторка розкриває справжній дух і силу українських прадавніх традицій.

Однією із таких прадавніх традицій є обрядовий Святий вечір та Різдвяна коляда гуцулів, з якими зможуть ознайомитися гості фотовиставки. Також тут представлені гуцульські традиційні промисли: космацьке писанкарство, сирна пластика, музичні інструменти (трембіта, дудка, флояра), ліжникарство і гуцульські гобелени, різьбярство та косівська кераміка. А ще — це фотоподорож знімальними майданчиками унікального всесвітньо відомого фільму «Тіні забутих предків».

Гостем заходу буде одеський хор «Козацьке коло» (керівник — Лариса Козловська).

«Масони і революція»

У п’ятницю, 20 січня, о 17.30 в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М. Грушевського (Троїцька, 49/51) відомий одеський історик та письменник Віктор Савченко прочитає лекцію на тему «Масони і революція».

Як уже повідомляли «ЧН», наприкінці 2016-го провідні історики-науковці нашого міста у рамках просвітницького проекту громадської організації «Одесі — 600» започаткували цикл лекцій, приурочених 100-річчю Української революції. Стартувала освітня акція 20 грудня з лекції доктора історичних наук, професора Тараса Гончарука. Завтра ж зацікавлені зможуть послухати розвідку кандидата історичних наук, краєзнавця, автора багатьох книжок Віктора Савченка. Сфера його наукових інтересів — історія анархістського руху, визвольні змагання 1917 — 1921 років в Україні, історія Одеси ХХ ст., історія масонства в Україні, історична соціологія. Тож доповідь, поза сумнівом, буде пізнавальною, насиченою цікавими фактами з минувшини.

Мирослав МАРИНОВИЧ: Злочин комунізму рівний злочину Каїна

12 січня відзначався День українського політв’язня. Цій події була присвячена скайп-лекція відомого правозахисника, колишнього політв’язня, віце-ректора Українського католицького університету Мирослава Мариновича. Йшлося про історію виникнення та основні етапи діяльності Української Гельсінської групи (УГГ). У зустрічі в скайп-режимі також брали участь представники пермського товариства «Меморіал» (РФ).

Нагадаємо, що у листопаді 2016-го громадськість відзначала 40-річчя УГГ, відомої ще як Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод. Організація, що постала на хвилі хрущовської відлиги, зробила неоціненний внесок у руйнування тоталітаризму в СРСР й утвердження ідеї незалежності України.

Скайпсесія відбулася в центрі підтримки соціальних ініціатив Impas Nub Odesa, яку організували представники ОНУ ім. І.І. Мечникова в рамках комплексної наукової програми «Феномен тоталітаризму, його прояви та шляхи подолання». До розмови долучилися і члени комісії з відновлення прав реабілітованих Одеської облради.

Від романтизму до відкритого протистояння

Біля витоків УГГ, як відомо, стояли яскраві особистості, котрі мали власні принципи і готові були жертовно служити високій ідеї. Головною ж була ідея свободи, утвердження прав особистості, декларованих радянською конституцією. Натхненниками стали генерал Петро Григоренко та письменник Микола Руденко (керівник). Це загальновідомі факти. Мирослав Маринович був логічним і нагадав, що до першої десятки, крім згаданих правозахисників, входили юрист Левко Лук’яненко, біолог Оксана Мешко, письменник-фантаст Олесь Бердник, вчитель Олекса Тихий, юрист Іван Кандиба, журналіст Микола Матусевич, мікробіолог Ніна Строката (дружина недавно померлого Святослава Караванського). Члени організації мали різний досвід політичного протистояння...

Перм-36. Відображення

Насамкінець хотілося б відзначити важливість участі у цій зустрічі представників перм-ського «Меморіалу», адже російські правозахисники переживають нині складні часи — вони живуть у системі, яку живлять атавізми тоталітарного минулого. Нині червоно-коричневі виступають за закриття Меморіального музею історії політичних репресій «Перм-36», що у селищі Кучино Чусівського району. Представники ж перм-ського «Меморіалу» домагаються, щоб музей був включений у список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Того дня в Пермі відбулася презентація документального фільму «Пермь-36. Отражение» (2016), у якому три колишніх політв’язні — учасники форуму «Пилорама» — розповідають про своє перебування у виправно-трудовій колонії «Перм-36». Цей фільм є своєрідним зрізом сучасного російського суспільства, де зіштовхуються носії антитоталітарного і тоталітарного мислення.

Спілкування двох аудиторій — української і російської — переконує, що можна знайти спільну платформу, якщо, за словами Мирослава Мариновича, існує «неприйняття насильства, авторитаризму, ненависті та брехні».

Володимир КУДЛАЧ.

 

Детальніше — у номері газети за 19 січня.

Спасибі за допомогу

Я — жителька Овідіопольського району. Горе, яке спіткало нашу сім’ю, змусило нас звертатися в різні інстанції по допомогу, в тому числі й матеріальну (онук при пологах з вини лікаря залишився інвалідом). На цьому нелегкому шляху ми зустрічали різних людей. Хтось відгукувався на чужу біду, підтримував, хтось — ні.

В Овідіополі нам порекомендували звернутися у Чорноморськ до депутата Одеської обласної ради Олексія Кобильнікова.

Ми  познайомилися з ним у приймальні партії «Відродження», розповіли про свої труднощі. Олексій Борисович виявив велике співчуття до нашого горя: посприяв у виділенні  допомоги на лікування внука (реабілітація потребує дуже багато коштів),  потрапити на прийом до голови обласної ради, який також підтримав нас у важкій ситуації. Завдяки допомозі О.Б. Кобильнікова департамент обласного управління охорони здоров’я скерував нашого онука на консультацію до головного спеціаліста МОЗ України, а також у центр реабілітації дітей-інвалідів.

Часто буваючи на прийомах в Олексія Борисовича,  спостерігаю, як він уважно слухає кожну людину, радить, як  ту чи іншу проблему вирішити максимально швидко. Інколи навіть дивуюся, скільки в цій людині доброти, терпіння, порядності.

Низький уклін вам, Олексію Борисовичу, за вашу чуйність і людяність, за допомогу.

Людмила ГОНЧАРЕНКО.

Овідіопольський район.

«П’ятсотки» вже замало?

Голова НБУ Валерія Гонтарева вже натякнула українцям, що незабаром у вжитку з’явиться нова купюра номіналом 1000 гривень.

За інформацією деяких ЗМІ, «тисяча» вже нібито розроблена і її прикрашає портрет письменника Пантелеймона Куліша. На це головний банкір країни відповіла: «Можу вам сказати, що Пантелеймона там нема, а решту поки що давайте потримаємо в таємниці».

Втім, експерти вважають, що введення в обіг 1000-гривневої банкноти наразі передчасне.

«У цьому нема потреби, бо номіналів, що існують, цілком достатньо, аби купувати товари та послуги. Тим більше, що поява нового великого номіналу зазвичай свідчить про стрімке знецінення валюти, а у нас на даний момент його нема, — зазначив голова Комітету економістів України Андрій Новак. — Крім того, існуючі номінали гривні адекватно співвідносяться з номіналом твердих валют (євро і долара). Скажімо, у США середня зарплата — 3,5 тисячі доларів при максимальному номіналі валюти 100 доларів, а в Україні та ж середня зарплата — 3,5 тисячі гривень, при цьому у нас максимальний номінал — 500 гривень».

Банківський експерт Василь Горбаль вважає, що зараз важливіше повернути довіру населення до банківського сектора, а введення в обіг 1000-гривневої купюри може викликати паніку через імовірну інфляцію. «Хоча насправді це зовсім ні про що не свідчить — у багатьох європейських країнах з помірною інфляцією є великі номінали, які використовуються лише для банківських розрахунків, — зазначив він. — Утім, у світі вже давно йдуть шляхом вилучення великих купюр. У ЄС, наприклад, планують вивести з обігу банкноту в 500 євро».

Економіст Іван Нікітченко допускає, що поява купюри номіналом  1000 гривень — питання часу. «Поява в обігу тисячі гривень цілком логічна й очікувана подія — темпи інфляції ростуть, ціни ростуть. І якщо вона не з’явиться в 2017-у, то з’явиться через рік», — вважає експерт.

Микола СУХОВЕЦЬКИЙ. Останній день в пансіоні

Уривок з роману «Зустріч у лаврі» (Одеса, 2016)

Роман «Зустріч у лаврі», що вийшов в Одесі у кінці минулого року, його автор Микола Суховецький почав епіграфом з листа Тараса Шевченка до Йосипа Бодянського від 1 січня 1850 року: «Поїхав я тойді в Київ… і думав уже в Києві ожениться. Та й жить на світі, як добрі люде живуть…».

Ідеться про рік 1846-й, коли Тарас Григорович та його друзі Пантелеймон Куліш і Микола Костомаров раптом вирішили поодружуватися. Чому «раптом»? Бо  розмову про це почав Шевченко, який пережив гарячку «Трьох літ», що закінчилась гострою хворобою в Переяславі, тоді лікар Козачковський ледве врятував поета. Але своєрідний заповіт «Як умру, то поховайте…» вже було написано… Опісля всього Шевченко вирішив трохи пожити життям звичайної  людини, а не пристрасним уболівальником за колонізовану Москвою Україну. Щоби просто фізично порятуватися і не згоріти у нервових переживаннях; а відтак знову стати до творчої і громадської праці. «Тайм-ауту», який вирішили взяти у долі Шевченко та його друзі, не вийшло. Наступного року вони були заарештовані у справі Кирило-Мефодіївського братства…

Роман «Зустріч у лаврі» матиме продовження. М. Суховецький вважає, що цей сюжет надає чудову можливість поговорити нині і про українську історію, і про україн-ське сьогодення.

Торік, до речі, Україна відзначала 170-ліття Кирило-Мефодіївського братства. Не знати, як інші області, але Одеса новим твором М. Суховецького зробила свій внесок у це відзначення.

Для автора вихід «Зустрічі у лаврі» має ще й додаткове значення: він зробив собі подарунок на 70-річчя, яке випало на середину січня.

Редакція «Чорноморських новин» вітає Миколу Михайловича із цим славним ювілеєм і зичить творчої наснаги, здоров’я незрадливого та всіляких житейських благ на довгі літа!

З Україною в серці

Доля звела нас із ним на Майдані. Була Революція Гідності, була чергова спроба «беркутні» зачистити центр Києва, чергова спроба Московії знову загнати українців у свою азіопу. Українці мали власну думку. Поруч із нами, киянами, стояли закарпатці й галичани, чернігівці й харків’яни, кримці й одесити. Був серед нас і Сергій Мартинюк. Із Балти — є таке місто на півночі Одещини.

Осінніми днями учасники балтського аматорського театру готувалися до постановки нової п’єси «Краще померти стоячи, ніж жити на колінах», яку торік написав їхній земляк Сергій Мартинюк — добре знана не лише на Одещині людина. Для нього як письменника-аматора це новий жанр. Але сама тема п’єси — події на Майдані, відомі під назвою Революції Гідності, боротьба за незалежність України, любов до рідної землі, справжнього, не показного патріотизму — не просто не нова для автора. Це ще один прояв його усвідомленої літературної, художньо-публіцистичної й громадської діяльності. Діяльності повсякденної і послідовної. За словами одного з побратимів по РУНвірі, «Сергій Мартинюк є взірцем нескореності українського духу, гідності та патріотизму. Він ніколи не грав у гідність, він живе з гідністю!»

Перша ж книжка С. Мартинюка — «Здобули волю — здобудемо долю» — вийшла 2007 року, тобто літературний стаж автора поки що вклався в одне десятиліття. Перед тим була військова служба офіцером у Німеччині та на Далекому Сході (Росія). З набуттям у 1991-у  Україною незалежності звільнився з війська й повернувся у рідний край. Певний час був службовцем, потім приватним підприємцем. Активний учасник Помаранчевої революції. З початку 2000-х років розгорнув громадську діяльність не тільки у своєму районі. Був активним учасником розвитку козацтва на Одещині, зокрема у Балті— отаманом міського козацького осередку. До 2015-го включно виявляв велику активність як депутат районної ради. 2012-го та 2014-го балотувався в народні депутати України. У березні 2014 року за поданням Ради громадських ініціатив Майдану став радником голови ФПУ. Нині Сергій Мартинюк відомий як голова організації «Благодійний медичний фонд «Лелека»». У рідній Балті багато хто вважає його націоналістом, на що він з гордістю пояснює опонентам: «Націоналізм — це любов до свого й повага до чужого!»

Уже перша книжка Сергія Мартинюка викликала чималу цікавість читачів своєю актуальністю й щирістю. Ще більший успіх  мала  наступна  – «З Україною в серці» (2008), де головною була однойменна історико-публіцистична праця, в найближчі роки значно розширена за рахунок «постскриптумів». Це надало особливої переконливості історико-публіцистичним роздумам про долю України, нищівній критиці російської історіографії, які не могли залишати читачів байдужими.

Наші партнери

Cайт Національної спілки журналістів України

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 18 грн.
  • на 3 місяці — 54 грн.
  • на 6 місяців — 108 грн.
  • на 12 місяців — 216 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 13 грн.
  • на 3 місяці — 39 грн.
  • на 6 місяців — 78 грн.
  • на 12 місяців — 156 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

Збільшити шрифт Зменшити шрифт

Єдина країна

ПАТ «ОДЕСАОБЛЕНЕРГО» інформує
Приєднуйся до нас!

Пам’ятка
Спілки читачів газети
«Чорноморські новини»

Якщо для тебе слова Батьківщина і її воля, демократія і свобода слова, гідність людини і гідність нації – не порожні звуки, а справжні цінності, якщо вважаєш себе громадянином, то ти – наш спільник.   Читати далі.

Бажаєш допомогти?

Кошти на підтримку єдиної обласної української газети Одещини можна переказувати на такі банківські реквізити: поточний рахунок 26006000041996, в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, код ОКПО 20990766 (обов’язково слід зробити примітку «На підтримку газети»).
Дякуємо всім, хто у ці нелегкі часи разом з нами.