Право на своїх героїв

МЗС України назвало безпідставними звинувачення нашої країни в антисемітизмі

«У зв’язку із заявою МЗС Ізраїлю від 13 січня наголошуємо, що Україна рішуче засуджує будь-які форми нетерпимості та антисемітизму, а органи влади на всіх рівнях докладають зусиль для боротьби з їх проявами. Це було також визнано впливовими міжнародними та неурядовими органі-заціями, а також Міністерством у справах діаспори Ізраїлю. Така оцінка збігається з даними єврейської громади України і національних правозахисних неурядових організацій», — йдеться у заяві Міністерства закордонних справ України, оприлюдненій 14 січня.

У МЗС акцентували, що збереження історичної пам’яті про трагедію Голокосту в Україні, відновлення історичної справедливості, у тому числі щодо тих, хто боровся за незалежність нашої держави і чию па-м’ять на догоду своїм інтересам зганьбила пропагандистська машина СРСР, і надалі залишатимуться важливими напрямами державної політики України.

«Вкотре наголошуємо, що цивілізовані нації мають виходити з принципу вшанування усіх загиблих, а дискусії у цій сфері мають точитися на рівні істориків та експертів, а не політиків», — підкреслюється у заяві МЗС України.

Накоїв лиха і втік

Правоохоронці розслідують обставини смертельної ДТП у Саратському районі, яка сталася близько четвертої години ранку 12 січня в селі Новоселівка.

На дорозі не розминулися автівка «швидкої допомоги» місцевої лікарні та легковик.

Як інформує відділ комунікації Головного управління Національної поліції України в Одеській області, попередньо встановлено, що водій BMW, виїжджаючи з другорядної дороги, не надав перевагу службовому автомобілю і зіткнувся з ним, після чого залишив свій транспортний засіб та втік з місця аварії.

Тілесні ушкодження отримали 65-річний водій «швидкої» та 52-річна лікарка-педіатр, які виїздили на виклик. Медикам не вдалося врятувати чоловіка, а жінка наразі перебуває у тяжкому стані в обласній клінічній лікарні.

Позаплановий парад для хлопчика з притулку

Одеські комунальники позапланово вивели на Різдвяний парад міські трамваї заради одного хлопчика, вихованця притулку.

7 січня, коли святково прикрашені трамваї виїхали на маршрути, малий, аби побачити це видовище, навіть утік з притулку. Але тоді 7-річного втікача швидко знайшли й повернули назад — на параді він так і не побував.

«Традиційно Різдвяний парад трамваїв проходить 7 січня. У той день один з вихованців дитячого будинку втік, аби взяти участь у нашому параді трамваїв, але дістатися до Старосінної площі, звідки вони стартували, малюк не встиг — його знайшли й повернули до виховного закладу. Ця інформація нас дуже вразила, а відтак ми вирішили організувати ще один парад — саме для вихованців дитячих будинків», — цитує пресслужба мерії керівника департаменту міського господарства Дмитра Жемана.

Різдво з патрульними

Саме у такий спосіб працівники патрульної поліції Ізмаїла вирішили популяризувати професію серед місцевої молоді, повідомляє  сайт «Новини Придунав’я».

На одній із площ міста зупинилися поліцейські машини, довкруж яких дуже швидко зібралася місцева малеча і молодь, а за ними підтяглися і старші. Діти з цікавістю сідали за кермо, включали сирену і «блималки», говорили в гучномовець, перемовлялися одне з одним по поліцейській рації. Одне слово, почувалися справжньою дорожньою вартою, яка стежить за порядком.

Інспектор зі зв’язків з громадськістю Ізмаїльської патрульної поліції капрал Іван Бочковар розповів, що кожен малюк того дня отримав ще й різдвяний подарунок: солодощі, мандарини і книжечки з правилами дорожнього руху «Особиста безпека дитини».

Історія України від Івана Шпиталя

До виходу у світ трикнижжя «Україна перед Богом і перед світом»

На столах Івана Шпиталя і перших його друзів та прихильників вагомо-зримо красується уже повне трикнижжя «Україна перед Богом і перед світом». Третій, як і два попередні, — п’ятисотсторінковий фоліант, котрим автор ніби завершує свій колообіг роками, десятиліттями і століттями нашої Рідної Землі.

Не строго за календарними днями веде він нас своїм непростим літописанням, а за покликом-поводом його тонкочутливого серця. Саме воно, трепетливе, небайдуже серце Івана Шпиталя, відгукувалось упродовж трьох-чотирьох десятків років із журналістської ниви на успіхи-радощі, що випадали на долю народу у часи високих злетів його Духу і широких будівничих кроків. Як також і на жалі й сльози, що відчував він їх і бачив, коли поступ наш уперед, до Незалежності, перебігали нам недруги або й прагли геть зупинити наші відверті вороги. При цьому забираючи у нас не лише землі-території, а й Живі Душі.

Талант існує в однині

Наприкінці минулого року у видавництві «Астропринт» побачило світ, без перебільшення, унікальне видання — «Літератори Одеси». Його автор — кандидат філологічних наук, доцент, член НСПУ Василь Полтавчук — зібрав під однією обкладинкою сім біографічно-критичних нарисів про відомих письменників і літературознавців, чиї життєві й творчі долі пов’язані з нашим містом: Григорія В’язовського, Івана Гайдаєнка, Бориса Дерев’янка, Івана Дузя, Володимира Івановича, Василя Фащенка і Геннадія Щипківського.

У чому ж унікальність книжки? Почасти на це запитання відповідає сам Василь Полтавчук у «Слові до читача», яке публікуємо нижче, бажаючи авторові продовжити цей ряд літературознавчих досліджень про письменницькі таланти нашого краю.

Ця книжка постала як результат багатолітнього мого зацікавлення літературою рідного краю — тобто творами письменників Одеси.

Талановитий фізик і мужній підпільник

18 січня сповниться 130 років від дня народження відомого вченого, доцента фізико-математичного факультету нашого університету Володимира Всеволодовича Кондогурі, який, перебуваючи в роки Другої світової війни на підпільній роботі в Одесі, загинув у катівні сигуранци за 10 днів до звільнення рідного міста.

Народився майбутній фізик 18 cічня 1890-го в Одесі в родині поручика Всеволода Кондогурі, який невдовзі після появи на світ сина подав у відставку і змінив військову службу на друкаря. Мати працювала в жіночому народному училищі.

У 10 років Володимир почав навчатися в Одеському реальному училищі св. Павла, яке розташовувалося на місці правого крила будівлі сучасної Національної академії зв’язку та її гуртожитку на розі вулиці Новосельського і Лютеранського провулку (там були гімнастична зала, адміністрація і квартири педагогів та служителів кірхи). Навчальний корпус розміщувався в Інвалідному (нині — Топольського) провулку, а майстерні (профшуле) й інтернат — на вулиці Ковальській (Кузнечній).

Хороші люди живуть у Багатому

Добрі, дружні й дуже щирі, гостинні. Кажу це як людина, що часто буває в цьому селі — справжній перлині українського Придунав’я, добре знає багатьох місцевих, історію Багатого.

Тут мешкають великі общини болгар і молдован, однак такими ж рідними в ньому почуваються українці, росіяни, гагаузи, представники інших етносів. Ніхто й не дивується тому, що багатянці, як вони всі себе називають, поміж собою вільно послуговуються кількома мовами. У пошані — українська, яку діти вивчають у школі, яка звучить зі сцени сільського будинку культури, якою спілкуються у побуті.

Що ж до самої назви села, то за часів Османської імперії, яка панувала на просторах нинішньої української Бессарабії, територія вздовж озера Катлабуг називалася «багатою долиною» — тут були родючі ґрунти й завжди багато сонця. Ця щедра земля й досі нас годує, і якщо збережемо її — годуватиме й наших праправнуків.

День села, який у Багатому відзначають 21 листопада (а він торік був 213-й!), — велике свято для всіх, адже це день архангела Михаїла, небесного покровителя нашого народу, правдоборця.

Пізнай і цінуй

Фундація соціальних інновацій «З країни в Україну» запрошує школярів і педагогів стати учасниками освітнього проєкту «Відкривай Україну», спрямованого на соціальну інтеграцію юнацтва у суспі-льство, формування здорових звичок змінотворця у кожному небайдужому підлітку та виховання відповідальних громадян своєї держави, нова хвиля якого розпочинається у лютому нинішнього року.

Навчання проєктному менеджменту, критичному мисленню та м’яким навичкам, колективна взаємодія, командні дослідження проблематики власних міст, втілення проєктів на основі ідеї глобального партнерства між бізнесом, владою та громадою — ось основні інструменти і ціннісна основа ініціативи, яка має довести і її учасникам, і всьому суспільству, що саме юнацтво є рушійною силою змін, воно хоче і може змінити нашу країну на краще.

Місія проєкту: формувати нову генерацію соціально-активної, культурно збагаченої, ініціативної та високорозвиненої молоді.

Ціль — сприяти розвитку громадянського суспільства в регі-онах через реалізацію молодіжних соціальних та культурних проєктів.

На той світ — від укусу собаки

На Миколаївщині помер 31-річний чоловік, якого було госпіталізовано з діагнозом «сказ, маніфестна форма».

Ще у серпні минулого року його вкусив бездомний собака. І хоча людина звернулася по медичну допомогу до травматолога й отримала її, від профі-лактичних щеплень (вони проводяться безоплатно!) відмовилася.

Телефоном медики неодноразово нагадували про необхідність вакцинації, однак на прийом він так і не прийшов. Ніхто не стежив і за собакою, як це годиться робити. Відтак аж через півроку чоловіка госпіталізували із запаленням головного і спинного мозку. Через добу його не стало.

Одеські медики нагадують, що сказ — вірусна, смертельно небезпечна інфекція, яку можна попередити вакцинацією. Людям цей вірус, зазвичай, передається при укусі заражених тварин, причому в 99% випадків джерелом зараження стають собаки.

Знахідки

Палац у центрі Кулуби

У Мексиці виявили руїни великого палацу, зведеного більш тисячі років тому, в часи розквіту циві-лізації майя, до початку іспанської конкісти.

Кам’яні стіни шестиметрової висоти, товщиною 15 метрів і завдовжки 55 метрів розкопали археологи в штаті Юкатан, на південному заході країни, на місці, де в стародавні часи розташовувалося місто Кулуба.

Як вважають спеціалісти з Національного інституту антропології та історії Мексики, палац уперше був побудований у VII столітті н. е., коли цивілізація майя охоплювала територію нинішніх Гватемали, Белізу, Гондурасу та півдня Мексики.

Ця споруда двічі ставала важливим історичним об’єктом для культури майя: під час класичного періоду (600—900 роки н. е.) і посткласичного (850—1050).

Взірець любові до моря і відданості йому

Президія Національної академії наук України, Відділення загальної біології НАНУ із глибокою скорботою сповіщають, що 8 січня на 96-у році життя помер видатний вчений, гідробіолог, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки України, премії НАНУ імені І.І. Шмальгаузена, академік НАН України

Ювеналій Петрович ЗАЙЦЕВ.

Ювеналій Петрович народився 18 квітня 1924 року в с. Миколаївка-Новоросійська Аккерманського уїзду Бессарабії. У 1949-у закінчив Одеський державний університет iм. I.I. Мечникова за фахом «гідробіологія». З того ж року почав працювати на посаді лаборанта університету, поєднуючи її з виконанням обов’язків завідувача Гідробіологічної станції. В 1956-у успішно захистив кандидатську дисертацію. Відтоді і до останнього часу Ювеналій Петрович працював в Одеському відділенні (філії) Інституту біології південних морів імені О.О. Ковалевського АН УРСР, яке згодом було перейменоване в Інститут морської біології НАН України. У 1964-у захистив докторську дисертацію. У 1969 році Ю.П. Зайцева обрано членом-кореспондентом АН УРСР, у 1997-у — академіком НАН України.

Новий маршрут тролейбуса №14

У зв’язку з проведенням робіт з благоустрою ділянок нового терміналу міжнародного аеропорту «Одеса» із 16 січня до 31 березня (або до завершення ремонтних робіт) тролейбус №14 курсуватиме за зміненим маршрутом.

Як наголошують у департаменті транспорту міськради, зміни в схемі руху 14-го тимчасові — тільки-но впорядкують вулицю Центральний аеропорт, тролейбус повернеться на свій звичний маршрут. Наразі ж він курсуватиме так:

  • у напрямку руху до аеропорту — від вул. Мельницької на Іванівський переїзд, вул. Святослава Ріхтера, пл. Бориса Дерев’янка (кінцева зупинка);
  • у напрямку до залізничного вокзалу — від пл. Бориса Дерев’янка на вул. Святослава Ріхтера, Іванівський переїзд, вул. Мельницьку і далі за маршрутом.

Чи все дійсне розумне?

Останнім часом дедалі більше підстав сумніватися в мудрості філософа Гегеля, який стверджував, що все дійсне є розумним, а все розумне — дійсним. Світ стає свідком прийняття рішень, наслідки яких не те що важко, а неможливо збагнути.

Хто висмикнув чеку?

Чи є сенс сперечатися про те, коли і хто першим висмикнув чеку з гранати або, як висловився колишній віце-президент США Байден, «кинув динаміт у бочку з порохом»? Чеку назад не вставити, а від бочки хочеться втекти подалі. Було б куди, але, схоже, нікуди. Глобус маленький. Від того, як спалося президенту Путіну перед анексією Криму, від того, з якої ноги встав з ліжка президент Трамп перед тим, як віддав наказ убити іранського генерала Касема Сулеймані, залежать долі багатьох людей у різних частинах світу.

Та що тут нового? Лідерів іноземних держав і раніше вбивали за наказом зовнішніх чи внутрішніх ворогів де завгодно. Президента Афганістану Аміна радянський спецназ убив у його власному палаці, а до Папи Римського Івана-Павла ІІ чекісти вбивць підсилали двічі. Але досі це (за будь-якого результату) робилося так, щоб зберігалася можливість збрехати: ми там ні до чого, нас там не було і нема.

Трамп віддав наказ вбити іранського генерала відкрито. Демонстративно. Вирішив, що ліквідувати «терориста №1» на території чужої країни може, не посилаючись на міжнародне право і навіть на закони своєї країни, що передбачають перед початком воєнних дій консультації глави держави з Конгресом. А те, що вбивство Касема Сулеймані призведе до жорсткого ірано-американського зіткнення, доповідали президенту США неодноразово.

Не вижив ніхто...

8 січня прилетіла трагічна звістка з Ірану – на околиці Тегерана розбився пасажирський літак авіакомпанії «Міжнародні авіалінії України», який прямував до Києва. Усі 167 пасажирів та 9 членів екіпажу загинули.

На момент здачі цього номера у друк причини трагедії не встановлені. США та Канада заявили, що лайнер, імовірно, був збитий іранською ракетою. Влада Ірану звинувачення відкидає. Українська сторона не поспішає зайняти ту чи іншу позицію: Президент Володимир Зеленський 10 січня заявив, що версія про влучання ракети в український літак в Ірані не виключається, але наразі не підтверджена, і закликав міжнародних партнерів надати дані, які є у них і які стосуються трагедії, у розпорядження комісії з розслідування причин авіакатастрофи.

Хроніки Томосу: від «пшику» до перемоги

Уже рік, відколи в Стамбулі Вселенський патріарх святково підписав та вручив Томос про автокефалію, Українська церква живе «за новим календарем».

Сказати, що шлях до цього був дуже тернистий, — нічого не сказати. Але оскільки це перша автокефалія, надана в ХХI столітті — практично в прямому ефірі, під наглядом відеокамер, у супроводі неймовірної інформаційної кампанії, її перебіг міг би бути просто раєм для істориків. Але не став: у цьому інформаційно прозорому суспільстві, як не дивно, багато важливих (якщо не ключових) моментів тієї історії були (і, можливо, залишаться) за щільно засмикнутими лаштунками. І цьому є дуже просте пояснення: лише лаштунки могли захистити від тиску та впливів сторін, заці-кавлених у «пшику», тобто провалі проєкту «українська автокефалія». З іншого боку, лаштунки дозволяли уникнути небажаних дискусій між сторонами, зацікавленими в успіху. Що є, то є. Як тут будуть викручуватись історики майбутнього — навіть не хочеться думати, можна тільки мовчки поспівчувати.

Нехай добро віддячиться добром!

З Новим роком, дорогі наші перевірені часом і нові, з нинішнього газетного числа, друзі-читачі! Дякуємо за те, що ви знову чи відтепер з «Чорноморкою», що шануєте й підтримуєте українське слово. Здоров’я всім вам і вашим родинам, успіхів й удачі!

Уже традиційно напередодні світлого свята Різдва Христового складаємо найщирішу подяку тим, хто в році минулому своїми пожертвами долучився до видання на Одещині незалежного українського часопису. Це, зокрема, Лариса Борисівна Булло, Олександр Володимирович Візіров, Ганна Йосипівна Головата, Григорій Іванович Гончарук, Віталій Васильович Громлюк, Василь Іванович Дяченко, Людмила Федорівна Жигайло, Григорій Степанович Загорюк, Микола Григорович Коваль, Олег Арсентійович Крикун, Віктор Хомич Медведєв, Тетяна Мусіївна Мельник, Галина Анатоліївна Могильницька, Олексій Васильович Морозов, Володимир Павлович Павліченко, Микола Антонович Пасічник, Ганна Антонівна Рудик, Ольга Йосипівна Федяк-Невмержицька, Олександр Явдокимович Циркун (світла пам’ять цій прекрасній людині), а також всім, хто офірував на газету, побажавши зостатись неназваним.

Многоптих Анатолія Глущака

Поет, перекладач, журналіст. Три іпостасі, три творчі сутності Анатолія Глущака. Взаємопереплетені, взаємодоповнені, взаємонаснажені і взірцево довершені. Яка з них головна? Чи, може, всі рівні, однаково визначальні й дорогі?..

У «Чорноморські новини» Анатолій Степанович прийшов у 1991-у (хоча часто друкувався й раніше), коли вони ще були «Чорноморською комуною», якраз на зламі двох епох, у переддень Незалежності. Прийшов як знаний поет, автор багатьох схвально оцінених критикою і прийнятих читачами книжок і, зокрема, хрестоматійного вірша про синівську любов і синівську спокуту «Повернення».

А жінка гляне, строга і свята,
Як стихне реактивний гул у небі.
Скажу їй: — Мамо, я летів до тебе!
Даруй, що довго — так ішли літа.

Наснаги й оптимізму!

Шановний Анатолію Степановичу!

Правління і ветеранська спільнота Одеської регіональної організації Національної спілки журналістів України сердечно вітають Вас зі славним ювілеєм — 80-річчям.

На Одещині й у всій Україні знають Вас як талановитого поета, перекладача, публіциста, члена оргкомітету загальнонаціонального форуму «Українська мова — мова єднання», активного громадського діяча, наставника молодого покоління.

Бажаємо Вам мужності, сил і терпіння у відповідальному служінні українському народу. Нехай доля і надалі збагачує Вас життєвою мудрістю й дарує розуміння та підтримку громади.

Двері помісної Церкви відкриті для всіх

Із Різдвяного послання митрополита Київського і всієї України, предстоятеля Православної церкви України Епіфанія

Дорогі брати і сестри! Минув рік від того часу, коли Об’єднавчий Собор у храмі Святої Софії в Києві утвердив церковне єднання, а Православна церква України від Матері-Церкви Константинопольської, з рук Вселенського патріарха Варфоломія, отримала Томос про автокефалію.

У Різдвяний Святвечір із Царгороду до Києва було привезено цей історичний документ, який засвідчив, що відтепер і назавжди помісна Українська православна церква незалежна та рівна в усьому з іншими сестрами-церквами Вселенського православ’я.

Згадаймо професора Бориса Александрова

Рік минулий не обійшовся без втрат для української науки. Не стало видатного вченого, директора Інституту морської біології НАН України, професора Бориса Георгійовича Александрова. Він трагічно загинув під час нищівної пожежі 4 грудня на Троїцькій, 25 (тоді вогонь забрав життя 16 людей, ще 32 постраждали). Кілька тижнів тіло не могли відшукати — Александров вважався зниклим безвісти. Впізнали і поховали науковця лише за кілька днів до Нового року. Прощання з професором і його колегою, старшим науковим співробітником Галиною Іванович, відбулося у корпусі біологічного факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.

Борис Георгійович Александров (17.04.1958 — 04.12.2019) — учений у галузі біології та екології моря, доктор біологічних наук (із 2003-го), професор (із 2008-го), член-кореспондент НАН України (із 2015-го); заслужений діяч науки і техніки України (2008); лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2013).

Міст до казкового замку

Європа стала для одеситів ще ближчою. Із листопада минулого року опинитися у ЄС можна легко, швидко й недорого. Літаки до Братислави, Будапешта, Кошіце, Берліна відправляються прямісінько з нашого аеропорту. Політ триває годину-півтори і коштує навіть менше, ніж квиток до Києва. Тож, скориставшись вигідною пропозицією, вирушаємо до Братислави.

Чому саме туди? Це місто після руйнування «залізної завіси» несподівано опинилося у самісінькому центрі Європи. Братиславський аеропорт імені Стефаника розташовується посередині між столицями Словаччини й Австрії. Дедалі більше туристів з усього світу обирають Братиславу для того, щоб приземлитися там і вже звідти подорожувати по Європі: година — до Відня, дві — до Будапешта і три — до Праги зручним автобусом чи електричкою, а ціни на житло й харчування набагато нижчі, ніж в інших столицях.

Ми провели у Братиславі більше тижня, і кожен день дарував нам нові враження, несподівані відкриття та цікаві пригоди.

Нехай Відкупитель світу буде світлом для України

Церковні архипастирі вітають християн з Різдвом

У Різдвяному посланні «Urbi et Orbi» Папа Франциск звернув увагу на дітей, які нині страждають від воєн та конфліктів по всьому світу, і побажав, щоби маленьке Вифлеємське Дитятко стало світлом і надією для всього Американського континенту, світлом для Святої Землі, утішенням для сирійського народу, для Іраку, пронизаного соціальним напруженням, і для Ємену, випробовуваного серйозною гуманітарною кризою.

У своєму зверненні Папа згадав і нашу державу: «Нехай же Відкупитель світу буде світлом для дорогої України, яка прагне конкретних вирішень на користь тривалого миру».

«Нехай же Божий Син, що зійшов з неба на землю, буде захистом і підтримкою для тих, які задля цих та інших проявів несправедливості змушені емігрувати з надією на безпечне життя. Це несправедливість змушує їх долати пустелі та моря, що перетворилися у цвинтарі. Це несправедливість змушує їх переносити невимовні зловживання, всякі форми рабства й тортур у нелюдяних таборах утримання. Це несправедливість відкидає їх з тих місць, де вони могли б мати надію на гідне життя, спричинюючись до того, що вони натрапляють на мури байдужості.

«Хто боїться, той недосконалий у любові»

Із Різдвяного послання блаженнішого Святослава, предстоятеля УГКЦ
Не бійтеся! Оце сповіщаю вам велику радість! (Лк. 2, 10)

Христос народився! Славімо Його!

Дорогі в Христі!

Сьогодні ангели на небі співають і торжествують, усе творіння наповнене радістю, бо Спаситель і Господь днесь нам народився у Вифлеємі юдейському. Ця радість, яку особливо відчуваємо з нинішнім світлим святом, у віруючого християнина є частиною його буття, видимим знаком і плодом безнастанної Божої присутності. Радість із приходом Спасителя на землю розвіює всі страхи і непевності людського життя, бо «з нами Бог», раз і назавжди!

В євангельській розповіді світло Божої присутності спочатку викликає страх, тому що людина, природно, боїться невідомого, неочікуваного чи непевного: «Були ж у тій стороні пастухи, що перебували в чистім полі та вночі стояли на сторожі коло своїх отар. Аж ось ангел Господній їм з’явився і слава Господня їх осіяла й великий страх огорнув їх» (Лк. 2, 8-9). Але слово від ангела «не бійтеся» і благовість про радісне народження Спасителя усуває цей страх: «І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (2, 12). Пастухи охоче йдуть на місце, куди вказав їм ангел, там поклоняються новонародженому Спасителеві і відтак самі стають благовісниками радості.

Причини і наслідки

Прогноз, тим більше довгостроковий політичний, — не найкраща тема для першого огляду в новому році. Але потонути в деталях, писати про факт, що новорічне привітання Зеленського Путіну — ганьба для України, значить, за деревами не бачити лісу. Забути, що ганьба виникла не випадково і не мине для нас без наслідків.

Минуло ще мало часу

Революція — не крапка, а три крапки. Виділити сухий залишок подій кінця 2013 — початку 2014 років в Україні поки що неможливо. Процес, початок якому поклав Майдан, триває. І в різний час на різних етапах процесу в підручниках з історії напишуть про Революцію Гідності або про державний переворот.

Коли Ден Сяопіна запитали, як він оцінює події Великої французької революції (у зв’язку з її двохсотою річницею), великий реформатор відповів: «Треба почекати. Минуло ще мало часу». Тільки ми, на жаль, з оцінками чекати не можемо. Як не могли чекати французи, котрі впродовж двох століть кілька разів переписували історію своєї революції, а деякі переписують її донині. Перетворюючи героїв на нелюдів, а мучеників — на вбивць.

Нам потрібна ця опора

Поезія Василя Симоненка — устами дітей

У січні святкуємо Василя. А тижнем раніше, на Різдво, згадуємо ще двох наших славних Василів трагічної — української — долі часів поневолення нації. Василь Стус народився 6 січня 1935-го, а Василь Симоненко — 8 січня 1938-го. Посередині, поміж них — свято Різдва, що наче опирається на два цих потужних крила, а поза ними — традиційне українське свято Маланки, Василя, Новий рік.

Важко сказати, чи згадають імена двох поетів у ці різдвяні дні давно вже не наші й чомусь іменовані центральними телеканали. Хоча сьогодні, як і п’ять чи десять років тому, чи й усі тридцять, нам потрібна ця опора — нам потрібні голоси і Стуса, й Симоненка… Нам конче невистачає і Левка Лук’яненка, і Євгена Сверстюка, й інших моральних авторитетів… Нам потрібні їхні думки, їхнє слово, якого боявся тоталітарний режим.

Й тому треба сказати, що велику справу роблять працівники соціокультурного відділу Одеської універсальної наукової бібліотеки ім. Михайла Грушевського та обласного центру виховання й організації дозвілля дітей і молоді «Патріот», запровадивши літературні читання — Івана Франка, Василя Стуса, Василя Симоненка. А попереду нас чекає зустріч з Лесею Українкою, мабуть, що й з іншими носіями духу нації. Всі вони, кожен у свій час, несли ідеї вільної і незалежної України, утверджували ці ідеї хто словом, а хто й ділом. Сьогодні дуже мало в Україні, фактично — маленька щипта, як сказав колись Василь Стус, поетів, рівних їм за силою голосу, за резонансним звучанням їхнього Слова. Хтось може сказати: це не завдання поезії, поети, мовляв, покликані оспівувати красу, людські почуття… Хоча і Франко, й Леся, і наші сучасники — Ліна Костенко, яку тривалий час колись ігнорувала підневільна Україна, й Дмитро Павличко, чиє 90-річчя недавно проігнорувала новітня держава, — всі вони у своїй творчості ідентифікували себе з долею своєї нації.

Тривоги і надії бессарабців

Кожен із нас упродовж 2019-го жив своїми турботами і надіями. Не обходилося без втрат і розчарувань, без болю за долю нашої країни, де сьогодні не стихають постріли, трапляються усілякі біди.

Чим особливо запам’ятався рік, що минув, жителям села Багатого Ізмаїльського району, працівникам АРК «Придунайська нива», які очікування-плани мають на 2020-й. Ось що вони мені повідали.

Надія Васильченко, менеджер роботи з пайовиками:

— За святковим столом, у колі найрідніших, найперше бажаємо миру нашій Україні, яка гідна процвітання. Нам, людям, котрі працюють біля землі, боляче від того, що десь на ній не колоситься золота пшениця, а стріляють.

Рік, що минув, приніс у нашу родину щастя — синочка Андрі-йка, нашу третю дитину. Я — молода мама, але це не заважає мені будувати кар’єру, заробляти для сім’ї. Торік почала працювати з пайовиками, а ще мені запропонували цікаву ділянку роботи на новому підприємстві «Трансшип»—«Ізмаїл-Агролідер», яке активно розвивається.

Бажаю миру нашій землі, процвітання кооперативу і підприємству, де працюю, поповнень у родинах моїх земляків!

Ідея — та ж. І ворог — той же.

Холодного навечір’я 1 січня до пам’ятника Тарасові Шевченку в Одесі — сакрального місця для кожного, хто усвідомлює себе українцем в державі Україна, сходились люди, щоби віддати шану пам’яті Степану Бандері в день його народження.

Без промов, без гасел, тільки «Слава Україні! Героям слава!», «Україна — понад усе!» та «Слава нації! Смерть ворогам!». І навіть без партійних прапорів — лише з державним синьо-жовтим та бандерівським червоно-чорним. Люди спілкувалися поміж собою, фотографувалися, а наприкінці гуртом заспівали Державний гімн України.

Не боячись перебільшення, можна сказати, що вже багато років — від часу його боротьби — щоразу у цей день, 1 січня, народжуються в Україні все нові бандерівці, відроджуючись до національого життя й часом навіть не усвідомлюючи цього. Бандерівцями називає ворог українців, й назва ця — частина єдиної тріади: «мазепинці», «петлюрівці», «бандерівці». Вочевидь, їх критична маса ще не досягла необхідного рівня, до того ж, немало є чинників, які з усіх сил протистоять цьому. Переважно тут таки, в Україні.

Шлях з бою до дому

У Збройних силах України із 2014 року за підтримки Офісу НАТО в Україні успішно впроваджується програма «Шлях з бою до дому», спрямована на психологічне відновлення військовослужбовців — учасників бойових дій, які заплановані до звільнення в запас або у відставку.

За п’ять років свого існування проєкт став важливою частиною загальної системи заходів, розроблених і здійснених Головним управлінням морально-психологічного забезпечення ЗСУ в інтересах цієї категорії військовослужбовців. Тренінгові програми втілюють фахівці-психологи громадської організації «Ліга офіцерів», які максимально наблизили свою діяльність до стандартів, впроваджених в армі-ях країн НАТО. Тільки за останній місяць можливістю пройти курси скористалися понад 280 військовослужбовців з різних гарнізонів. А загалом торік було проведено 42 таких семінари, у яких взяли участь 1680 учасників бойових дій.

Вимога часу — медіаграмотність

«Медіаграмотність сучасного вчителя історії» — навчальний семінар на таку тему пройшов в ОНВК №90 ім. О.С. Пушкіна під егідою департаменту освіти й науки Одеської міськради та міської організації ВГО «Громадська рада освітян та науковців України».

На думку методиста Одеського методичного центру освітніх ініціатив Сергія Пеняєва, в умовах пропагандистсько-психологічних викликів українське суспільство потребує ширшого вироблення навичок формування медійної та інформаційної грамотності. Освітні заклади — саме ті інституції, які мають усі можливості долучатися до формування медіаграмотного споживача. Медіаграмотність — найважливіший комплекс певних знань та вмінь, необхідних як учителеві, так і учневі в сучасному інформаційному просторі.

За словами модератора — старшого викладача кафедри суспільно-гуманітарної освіти КЗВО «Одеська академія неперервної освіти» Дениса Левчишина, мета семінару — надати вчителям історії певний інструментарій, який вони зможуть використовувати, щоб сформувати медіаграмотність в учнів, їхні наскрізні вміння (критичне мислення, здатність аргументувати власну позицію тощо), а також позначити певні закономірності функціонування історії у публічному просторі — яким чином позиціюється історія в медіасфері.

Щоб кожна мить творчости була щасливою

Традиційною Різдвяною виставкою у своїй спілчанській залі по вул. Пастера, 2 провели рік 2019-й одеські художники

Є тут все: і зимові мотиви — зі снігом та кригою, морозом та інеєм на гіллі, і різдвяний святковий настрій, і прикмети рідної землі. Не завжди це тематичні роботи, але ніхто й не ставив такого завдання. Мистці передали своє бачення, своє відчуття свят. Окремо виділити когось із них було б несправедливо: виставка гарна і, як мовиться в таких випадках, рівна. Що й відзначив, відкриваючи її, голова Одеської організації Національної спілки художників України Анатолій Горбенко. Одначе розмова вийшла поза суто святкові рамки.

Художник і час та мистецький і громадський поклик його… Художник — і простір, у якому він живе і працює… Саме такими меседжами можна окреслити короткий, але ємкий виступ-вітання з виставкою та грядущими новорічно-різдвяними святами п. Горбенка. Думки свого очільника підтримали у виступах й інші мистці. Подібні спостереження дуже чітко впадають в око якраз наприкінці якогось календарного терміну, передовсім — року.

Косівська мальована кераміка — культурна спадщина людства

Косівську мальовану кераміку внесено до Репрезентативного списку ЮНЕСКО нематеріальної культурної спадщини людства.

«Щиро радий, що ту велику роботу, яку ми проробили у Міністерстві культури ще за мого керівництва, має тепер такий надзвичайний результат. Вітаю всіх, хто долучився до роботи над цим номінаційним досьє. Окремі вітання неймовірній пані Марії Гринюк, що нині перебуває на засіданні ЮНЕСКО і чия робота у підготовці номінації була надзвичайно важливою. До слова, щоранку п’ю каву з ексклюзивної чашечки з Косова авторства пані Марії… Наступна наша номінація, вірю, — кримськотатарський «Орнек»!», — повідомив у ФБ ексміністр культури Євген Нищук.

У Конвенції про збереження нематеріальної культурної спадщини зазначається: «Нематеріальна культурна спадщина» означає звичаї, форми представлення і вираження, знання і навички, а також пов’язані з ними інструменти, предмети, артефакти і культурні простори, визнані співтовариствами, групами і, в деяких окремих випадках, особами як частина їхньої культурної спадщини. Така нематеріальна культурна спадщина, що передається від покоління до покоління, постійно відтворюється співтовариствами і групами залежно від середовища, що їх оточує, їх взаємодії з природою та історією і формує в них почуття самобутності та спадкоємності, сприяючи тим самим повазі культурної різноманітності і творчості людини. Важлива тільки та нематеріальна культурна спадщина, яка узгоджується з існуючими міжнародно-правовими актами з прав людини і вимогами взаємної поваги між співтовариствами, групами та окремими особами, а також стійкого розвитку».

На сцені — «Пані Завірюха»

Передноворічний тиждень у Біляївці ознаменувався прем’єрою: на сцені міського будинку культури давали виставу «Пані Завірюха», підготовлену юними вихованцями місцевої театральної студії, якою керує Микола Величко.

Готувати виставу-казку почали ще з осені. Ролі зіграли: Даниїл Ласовецький, Ольга Вчорашня, Поліна Грицюта, Анна Костецька, Гліб Кобзар, Дарія Назарук, Марія Разумова, Дар’я Узюма, Микита Федотов, Мар’яна Римарчук. Їм допомагали вихованка вокальної студії «Домінанта» Інна Тьосса і танцювальний колектив «Фенікс» із Майорівського будинку культури.

Сотні глядачів, серед яких було чимало місцевої малечі, захоплено дивилися казку і щиро обдарували аматорів сцени оплесками, повідомляє сайт «Біляївка.Citi».

На ялинці у Білому домі — гелікоптер Сікорського

Асоціація історії Білого дому обрала гелікоптер Сікорського Н-34 офіційною різдвяною ялинковою прикрасою 2020 року.

«Прикраса вшановує президента Дуайта Ейзенхауера, який першим вирішив використовувати гелікоптери для перевезення перших осіб держави», — повідомляє «Голос Америки».

Улітку 1957 року Ейзенхауер проводив відпустку у Род Айленді, й от надійшла звістка про те, що він має повернутися до американської столиці. Замість того, щоб використати президентську яхту, помічник порадив президентові скористатися вертольотом морської піхоти. Відтак Дуайт Ейзенхауер на гелікоптері Сікорського перелетів до повітряної станції ВМС США, звідки президентський літак до-правив його до Вашингтона.

Петро Могила: діалог крізь віки

В Одеській національній науковій бібліотеці у рамках проєкту департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації «Музей української книги» 20—22 грудня стартував хакатон національної єдності «Дух. Епоха. Людина».

Урочисте відкриття цього марафону викликало жвавий інтерес в одеситів та гостей міста — бібліофілів і шанувальників української історії. З великою цікавістю присутні слухали учасників і партнерів проєкту. Серед них: Тарас Вінцковський — професор кафедри історії України ОНУ ім. І.І.Мечникова, Олена Олійник — очільниця департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської ОДА, Юрій Маслов — професор Одеського національного економічного університету, ініціатор створення «Музею української книги», Юліана Амельченко — директорка Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М.С. Грушевського, де й постане музей, Костянтин Крайній — начальник науково-дослідного відділу історії та археології Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, ігуменя Серафима — настоятелька Свято-Архангело-Михайлівського жіночого монастиря, Олена Мунтян — заступник директора Національної бібліотеки Республіки Молдова. Завітали й дипломати — генеральні консули Румунії та Турецької Республіки в Одесі Еміл Рапча та Садин Айилдиз.

Добрі справи українського Півдня

Причорноморський південь вважається проблемним з точки зору безпеки і стабільності держави. Тим приємніше отримувати маленькі «телеграми радості», себто обґрунтовані нагадування, що українство Одещини здаватися не збирається. І хоч активне, свідоме україн-ство у цьому регіоні аж ніяк не домінує, але не рахуватися з його думкою було б помилкою. То тут, то там подають голос маловідомі подвижники, які, попри все, чесно виконують свій обов’язок перед Батьківщиною.

Як-от вчителька Олена Блажиєва:

«Маю велике бажання звернутися до земляків, які проживають у маленькому, але відомому своєю історією селі Мигаї, що розкинулося в степах Одещини. І роблю це саме в знаменний День української мови та писемності.

Шановні мигаївці, не забувайте коріння роду свого, не втрачайте того, що дароване Богом кожній людині, яка вважає себе українцем! Саме мова є тим ідентифікатором, який вирізняє нас, українців, серед народів світу. Без мови не буде нації. Маємо дати собі відповідь на питання: чому соромимося мови батьків, мови села, мови, якою ви отримуєте освіту? Читаю те, що ви пишете на сторінках ФБ, і дивуюся тому, що ви послуговуєтеся мовою країни-агресора. Ви вітаєте один одного з днями народження та зі святами не рідною мовою. Чому ж так? До вас у село приїздять депутати різних рівнів, які ігнорують мову держави, а ви запобігаєте перед ними й послуговуєтеся не мовою батьків, а переходите на чужу. Майте гідність!

«О земле, велетів роди!»

Читайте, пізнавайте, пишайтеся і наслідуйте

Ніби вчора наша «Чорноморка» зазнала непоправної втрати. Та минуло вже пів року, як не стало нашого щирого друга, колеги — незабутнього Валентна Петровича Щегленка. Валика, як ми ласкаво називали його в редакції, завжди стриманого, скромного, негаласливого.

У переддень Нового року несподівано і вельми зворушливо він зажадав з нами зустрітися, нагадавши про себе з далеких світів новою книжкою «Твої імена, Україно!». Вийшла вона посмертно стараннями його дружини Любові Миколаївни і доньки Наталі з родиною. То була вельми приємна зустріч.

Що казати? Особисто я її проковтнула за один вечір і пів ночі. Спасибі тобі, Валентине, за цей новорічний подарунок.

Вірши на Різдвяний вечір

Геннадій ЩИПКІВСЬКИЙ

* * *

До перевесла треба ще юрок,
Усі роки, мов стебла, в сніп зібрати,
Оперезати міцно сповиток,
Його занести на Різдво до хати.

І на покутті будуть спочивать
Під омофором давньої божниці.
Пооживають на світлинах лиця
Й мовчатимуть, бо час поклав печать. 

Коли були усі ще молоді,
Бабуся нас кутею частувала.
Увечері раділа коляді —
Ми першими її колядували.

Доброчесність вроцлавського водія

Поляк повернув заробітчанину з України загублену річну зарплату.

Водій автобуса №122 у Вроцлаві на одній із зупинок пройшовся оглянути салон і виявив забутий кимось пакет. Заглянув всередину й отетерів: у руках тримав 7700 доларів, 945 євро та 575 злотих. Чесний чоловік не взяв гроші собі, а повідомив про знахідку в Центр транспортного руху. Звідти зв’язалися з поліцією. Знайти власника пропажі допомогли документи, які разом з грішми лежали в пакеті.

Через годину поліцейські прибули на кінцеву зупинку 122-го маршруту вже з власником загубленого пакета. Ним виявився українець, який приїхав у Польщу на заробітки. З’ясувалося, що він більше року працював на місцевому будівництві й відкладав кожну копійку. Всі заощадження носив із собою в пакеті, побоюючись крадіжки. Але, судячи з усього, робота вимотала його настільки, що, виходячи з автобуса, навіть незчувся, як залишив на сидінні все зароблене.

Жабенятам у Турунчуку не спиться

Затепла цьогорічна осінь і делікатний грудень призвели до того, що жаби в річці Турунчук й досі не вклалися спати. Про це в соцмережах повідомив відомий еколог Іван Русєв.

Пише, що не без тривоги стежив за земноводними в притоці річки на території Біляївського району.

Не залягла на зимовий спочинок і риба у водоймах Одещини. І це насторожує природоохоронців, бо нічого доброго такі аномалії життєвого циклу (теплу погоду мешканці річок-озер-лиманів помилково сприймають за настання весни) їм не принесуть. Як, до речі, і кущам та деревам, які у грудні довірливо викинули цвіт.

В чистій любові до краю

Скажіть: ви вдоволені життям? От саме тепер, у ці хвилини, читаючи ці рядки, ви можете сказати — чесно і правдиво, як при таїнстві сповіді — що вам країни іншої не треба?

Знаю багатьох, котрі можуть дати ствердну відповідь на це запитання. Ні, то не владці, не депутати, не багачі та судді з прокурорами — не ті всі, котрі вважають, що ощасливлюють нас усіх своєю зверхністю над нами: у тієї публіки — інше коло знайомств, інші пріоритети, а передовсім — інші цінності. Декотрим з них невистачає зарплатні на прожиття, а для підвищення культурного рівня — умовно кажучи — «сватів», ну і т.д. і т.п.

На внутрішньому фронті без змін

«...Не треба звинувачувати Петра Порошенка, ще когось... Януковича. Всі президенти України винні в тому, що склалася така ситуація для Володі Зеленського, який зараз це випиває, спиває» (О.Г. Лукашенко).

Хто за кого спиває

24 грудня в інтерв’ю для «Эхо Москвы» президент Білорусі Олександр Лукашенко, як він часто це робить, клеїв дурня. Тобто використовував гасла замість логіки та оцінки замість фактів. Але серед плутанини про економічні і політичні відносини Білорусі з Росією, серед грубого спотворення історії з анексією Криму й окупацією частини Донбасу в словах «бацьки» траплялися здорові думки. Як-от, «ситуація» в Україні склалася не при шостому президентові нашої країни.

Зернятко до зернятка...

Кодимська художниця створила найбільшу в Україні картину з насіння

Робота художниці й учительки образотворчого мистецтва із селища Слобідки Кодимського району Світлани Нані «Свята Трійця» занесена до Національного реєстру рекордів України як «Найбільша картина з насіння».

Полотно-рекордсмен 34-річна майстриня створила у техніці флоромозаїки (флористики) із зерен, насіння сільськогосподарських та декоративних рослин. На це у неї пішло десятки кілограмів матеріалу й вісім місяців копіткої праці.

Щодо матеріалу, то це аж 17 видів різних зернин-насінин: кунжуту, маку, розмарину, червоного перцю, квасолі, чечевиці, жита, пшениці, гірчиці, льону, ріпаку, дині, а також просо та суха аджика зеленого й червоного кольорів. Уся ця дрібнота завдяки таланту мисткині склалася у картину на біблійний сюжет. «Свята Трійця» має розмір 244 на 125 сантиметрів і є наразі найбільшим художнім твором, виготовленим з насіння, що й підтвердила керівник Національного реєстру рекордів Лана Вєтрова.

Зараз художниця готує полотно на виставку, яка відбудеться у Києві. Згодом дізнаємося, який храм прикрасить полотно нашої землячки.

Робота флоромозаїків дуже копітка, ба навіть ювелірна. Щоб створити фрагмент невеликого образу, зазвичай потрібно відібрати сотні чи й тисячі зерен та насінин, закріпити їх одне до одного на полотні, враховуючи забарвлення, фактуру та розмір. Такі природні матеріали тонко передають усі гами кольорів та відтінків. Здається, сама природа допомагає митцеві у роботі над його образами.

Земля — дар Божий для людства

 Синод єпископів Української греко-католицької церкви назвав моральні принципи, на яких має формуватися проведення аграрної реформи, наголошуючи, що «селянин має відчути себе повноправним господарем на своїй землі». Про це йдеться у зверненні, оприлюдненому на офіційному сайті УГКЦ, яке пропонуємо і вашій увазі.

Господня є земля, її повнота, вселенна та її мешканці.
Псалом 24, 1.

Дорогі у Христі! Живемо в час, який попри воєнне лихоліття, спричинене зовнішньою агресією, позначений викликами внутрішнього суспільного буття. Відповіддю на ці виклики може бути тільки позитивна трансформація всього суспільно-державного організму шляхом виважених реформ.

Кому довіряють, того й вибирають

Лідери на виборах в ОТГ Одещини — «Слуга народу» та «Батьківщина»

Минулої неділі, 22 грудня, в низці об’єднаних територіальних громад України пройшли перші вибори.

Відзначені за старанність

Школа — то надзвичайно важлива й відповідальна дитяча робота. До цього привчають молоде покоління в Біляївській громаді, вже втретє у переддень Нового року й Різдва відзначаючи відмінників навчання.

Ось і цими днями 185 місцевих школярів отримали грамоти і пам’ятні сувеніри від міської ради та особисто від керівника громади Михайла Бухтіярова. Вперше серед відзначених були й 47 учнів шкіл із сіл Мирного та Широкої Балки, які приєдналися до Біляївської ОТГ.

Ми, донецькі...

Думаю, що має рацію Президент Зеленський, коли вимагає у Тристоронню контактну групу в Мінську додати представників тих, хто змушений був покинути Донбас. Дуже розумно! Та не забувайте і тих, хто родом з Донбасу! І Олекса Тихий, і Василь Стус, і Микола Руденко! Мій батько і я, і сестра моя — родом з Єнакієвого. Тому я теж маю право голосу. Я згоден поїхати до Мінська. І Дзюба Іван поїхав би. А Роман Коваль міг би очолити таку делегацію... Це наша рідна земля!

У «Чорноморських новинах» за 5 січня (а в «Слові Просвіти» — за 19—25 січня) 2012 року надрукована отака моя стаття про відвідини мого рідного Єнакієвого на 90-річний ювілей літстудії.

Паперове мереживо чумацьких шляхів

Виставкою витинанок, яка має назву «На перехресті шляхів» і присвячена Дню Святого Миколая, порадували редакцію нашої газети учні й викладачі Одеської дитячої художньої школи №2.

Десятки робіт, досить складних у виконанні, адже витинанка потребує акуратності, точності рухів і неабиякої творчої уяви, створені руками 10-12-літніх дітей, змалку залюблених у мистецтво.

Більшість робіт — на чумацьку тематику. На них — стомлені воли, вози, завантажені сіллю, змучені дорогами, але веселі чумаки, досить реалістичні краєвиди, а також чимало фантазійних картинок.

Кращі витинанки нинішньої виставки, яка експонуватиметься впродовж місяця і є відкритою для огляду, будуть представлені на Всеукраїнському фестивалі-конкурсі «Мозаїка чумацького шляху», який пройде навесні наступного року.

Засновниками й організаторами анонсованого фестивалю-конкурсу виступають Віктор Гоманюк, завідувач оформлювального відділення Одеського художнього коледжу ім. М.Б. Грекова, та Інна Іщук, голова Об’єднання дитячих письменників Одеси Національної спілки письменників України.

До обговорення мистецького проєкту на історичну тематику цього дня приєдналися відомі на Одещині люди: краєзнавці, письменники, колекціонери, знавці й популяризатори української культури, викладачі, громадські активісти — Сергій Шпак, Оксана Шупта-В’язовська, Дмитро Шупта, Тарас Максим’юк, Антон Гриськов, Юрій Работін.

«Визирські сурми» почують і в Елладі

 Кращої нема, напевно, в світі,
 Музики, як грає духовий,
 Що підносить до небес щомиті
 І дарує настрій бойовий.
 Віталій НАЗАРУК

Зразковий дитячий духовий оркестр Визирського сільського будинку культури, до основного складу якого входять також учні місцевої філії Лиманської музичної школи, не випадково запросили на міжнародний фестиваль фольклору та інструментальної музики «Золота скарбничка», що проходив 14 грудня у Запоріжжі. «Визирські сурми» вже добре знаний в Україні колектив юних віртуозів.

Їхній черговий успішний виступ був передбачуваним, але, звісно, і цього разу колектив ретельно готувався. На репетиціях юні музиканти завжди уважно прислухаються до професійних порад свого наставника — вчителя-методиста, відмінника освіти, заслуженого працівника культури України Степана Степановича Скочипця. І це в підсумку позитивно позначається на мистецькій вправності дітей. Тож «Визирські сурми» заслужено стали лауреатом міжнародного фестивалю, отримавши диплом І-го ступеня і завоювавши право представляти Україну на подібному мистецькому заході в Греції.

Новоріччя крізь призму епох

Традиція святкувати Новий рік у нас, на Русі, як вбачається з перших документальних свідчень, була закладена наприкінці XV століття. Свято називалося «першим днем року», а сам рік починався аж ніяк не 1 січня, а 1 березня, згодом — 1 вересня. І лише із 1700-го Новий рік почали відзначати, як і в інших країнах Європи, 1 січня. Багато новорічних традицій були запозичені від релігійного свята — Різдва Христового, яке у Київській Русі пошановувалося ще в Х столітті.

Звичай наряджати ялинку пов’язаний з уявленнями про райське дерево, обвішане яблуками. Тому перші різдвяні ялинки прикрашали живими квітами та фруктами. Пізніше до них додалися солодощі, горіхи й інші наїдки. Згодом почали з’являтися й іграшки, що відповідали різдвяній тематиці.

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 30 грн.
  • на 3 місяці — 90 грн.
  • на 6 місяців — 180 грн.
  • на 12 місяців — 360 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 20 грн.
  • на 3 місяці — 60 грн.
  • на 6 місяців — 120 грн.
  • на 12 місяців — 240 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

©2009 Всі права на текстову та графічу інформацію, розміщені на цьому сайті, належать редакції газети «Чорноморські новини».
Використання текстової та графічної інформації сайту можливе лише за умови посилання на газету "Чорноморські новини",
а в інтернет-мержі - на діюче, відкрите для пошукових систем посилання на використану публікацію.
Где и как заработать в интернете
Швидка контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua