Головна сторінка сайту

І ракети наші, і територія

Пригадалася армійська мудрість, що війна — дурниця, а головне — маневри. Якби на війні з Росією людей не вбивали, снарядами не руйнували житло і заводи, а терористи в підвалах «народних республік» не катували заручників, стара армійська мудрість була б доречною. Але зараз — ні.

Вихід
із глухої оборони

Наприкінці листопада — початку грудня прояснилися дві обставини. Перша — що глухою обороною в зоні АТО можна тільки погіршити і так нелегке воєнне становище. Друга — що на дипломатичному фронті така ж оборона різко послаблює позиції України і треба терміново шукати вихід.

Вісімнадцятилітній ветеран

6 грудня  - День  Збройних Сил України

../_f/2016/104.jpg Йому лише 18, а за плечима вже Волноваха, Маріуполь, Авдіївка… Воєнні будні. Жорстокі, виснажливі, болісні... І коли бачиш на лікарняному ліжку ще зовсім хлопчину, мимоволі виникає питання: звідки взялася та мужність у його юнацькому серці, аби свідомо, не шкодуючи життя, стати на захист своєї землі?

Герой цієї розповіді — солдат Ігор Гайдайчук. Родом він з міста Тлумач, що на Івано-Франківщині. Весною вступив до університету, хотів стати інженером. Проте вже 14 квітня 2016 року, в день свого народження, замість того, щоб задувати свічки на святковому торті, підписав контракт.

Після навчального центру у Яворові у складі 72-ї ОМБР прибув на місце служби у Волноваху. Згодом підрозділ передислокувався до Маріуполя. З перших днів хлопець дізнався, що таке обстріли — вони просто не припинялися…

Та найгарячіше було в Авдіївці. Історія оборони українськими військами цього прифронтового міста насичена подіями. І за короткий час служби свідком багатьох з них став й Ігор.

Не та вже Америка і Європа не та...

Економічні санкції ЄС проти Росії, скоріше за все, буде продовжено на наступні півроку. Про це в інтерв’ю телеканалу tvn24 заявив президент Європейської Ради Дональд Туск.

«Усе вказує на те, що ще принаймні раз вдасться продовжити санкції проти Росії. А що буде через шість місяців, оскільки зараз, ймовірно, продовжимо санкції на чергові шість місяців, — цього ніхто не може передбачити», — сказав він і додав, що досить тверду проукраїнську позицію в цьому питанні в ЄС займають Польща, Литва, Латвія, Естонія, Швеція, частково Велика Британія, але цей погляд уже не є загальним у Європі.

Оскаржений зонінг

Представники одеської громади подали другий позов через незаконне прийняття плану зонування міста. У прес-центрі Paritet з цієї нагоди відбулася прес-конференція, в якій взяли участь позивачі — Олег Михайлик, голова міської організації партії «Сила людей», та Михайло Кузаконь, заступник голови обласної організації Народного руху України, а також юрист Артем Карташов та експерт Юрій Нікітін.

Що таке зонінг, читаємо на офі-ційному сайті міськради:

«План зонування території (зонінгу) м. Одеси затверджено на XI позачерговій сесії Одеської міської ради VII скликання 19 жовт-ня 2016 року. За цей проект проголосували 42 депутати.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території (зонінг) розробляється на підставі генерального плану населеного пункту з метою його уточнення. Замовником на розробку даної містобудівної документації є управління архітектури та містобудування Одеської міської ради. Внаслідок проведення відкритих торгів розробником плану зонування території (зонінгу) м. Одеси було визначено ТОВ «Інститут Харківпроект».

Поверніться, лебеді, у літо!

Пізня осінь… Відвирувало золотом листя, відшелестіло багрянцем. Визбирали птахи серед дерев свої пісні і забрали їх із собою десь у теплі краї. Лише пошматоване, зранене вітрами павутиння чіплялося за гілля, як за останню надію. Сипонула осінь їдким дощем, вдарила памороззю.

Та раптом листопад, що добігав кінця, увірвалося щось непередбачуване. То, мабуть, було бабине літо. Воно з’явилося так неочікувано, але так бажано і владно. Розкидало, розметало всі умовності. Воно не підпорядковане часу. Його прихід не можна визначити датами календаря. Воно підконтрольне лише своїм, незнаним людьми законам. Це як стихія, як вибух, як зойк! І все навколо переінакшилося.

Кораблик єднання

Символом нинішнього Форуму розвитку громадянського суспільства, що відбувся у Києві вже вп’яте за ініціативи ІСАР «Єднання» у партнерстві з Адміністрацією Президента України, за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку, уряду Швеції, Програми розвитку ООН в Україні, Представництва ЄС в Україні, Офісу Ради Європи в Україні, Фонду ім. Ч.С. Мотта, Міжнародного фонду «Відродження» та багатьох інших організацій, — кораблик. Дуже вдалий і точний образ. Кораблик змін, кораблик реформ, який зібрав громадських діячів у дорогу до нової — щасливої, вільної, об’єднаної України. Девіз цьогорічного форуму — «Змінюємо. Впливаємо. Єднаємо!».

У своєму зверненні до учасників форуму виконавчий директор ІСАР «Єднання» Володимир Шейгус закликав:

— Давайте сьогодні поговоримо, як ми — громадянське суспільство України — зможемо посилити спроможності своїх організацій для розбудови національної єдності. Адвокатуючи реформи, протидіючи корупції, долаючи причини і наслідки конфлікту на Сході та покращуючи соціально-еконо-мічне становище, ми збудуємо нову — міцну та успішну країну!

Піонери на європейському ринку

Право експорту продукції на ринки ЄС станом на 25 листопада вже мають 277 українських підприємств.

«Ми бачимо прогрес у просуванні вітчизняного виробника на ринок Європейського Союзу. Так, зараз 277 українських підприємств мають право експортувати свою продукцію на європейський ринок, із них 97 — підприємства, які виробляють харчову продукцію, 180 — це підприємства, які виробляють продукти нетваринного походження», — зазначив голова Держ-продспоживслужби Володимир Лапа під час IX всеукраїнської конференції з міжнародною участю «Молочний бізнес-2016».

Якщо є непогашений кредит...

На запитання відповідає міністр юстиції Павло Петренко

Минулого року мій чоловік був призваний на службу в армію. До цього він мав свою справу, на яку взяв кредит у банку. Через те, що він пішов захищати Батьківщину і вже не має тих доходів, які в нього були раніше, сплачувати за кредитом нашій сім’ї нема з чого. Чула, що є певні пільги для військових щодо сплати кредиту. Роз’ясніть, будь ласка, як нам справитися з цією ситуацією.

В Україні триває антитерористична операція на Сході країни та протистояння зовнішньому агресорові. Наші військовослужбовці мужньо відстоюють землі Батьківщини. Саме тому держава визначає на законодавчому рівні додаткові пільги військовослужбовцям для їх соціального захисту.

Жайвір українського степу

До 155-річчя від дня народження Євгена Чикаленка

Сьогодні ім’я Євгена Харлампійовича Чикаленка відоме практично всім свідомим українцям. Кажу «сьогодні», бо в тій, минулій, державі на це ім’я було накладене табу. Навіть мешканці села Перешори, де він народився, мало що знали про свого видатного земляка, бо та влада цілеспрямовано руйнувала українську історію і замовчувала українські імена.

Хто ж він був, той пан, ім’я якого так ретельно приховували від народу? Чим так не догодив учорашнім, що не дозволили навіть його синові виконати останню волю батька — розвіяти його прах над рідною землею?

В орбіті Костанді, відомого і невідомого

Відкритий проект «Маловідомий Костанді — його учні й послідовники» продовжився виставкою творів викладачів Одеського художнього училища ім. Б.М. Грекова. Як й інші заходи цього проекту, вона проходила в Одеській філії Грецького фонду культури і була приурочена до 95-річчя від дня смерті та 165-річчя від дня народження одного з чільних основоположників одеської живописної школи.

Виставка в Грецькому фонді культури — лише ланка в ланцюгу довготривалого проекту, який стартував у жовтні цього року, а завершиться у жовтні 2017-го, коли культурна громадськість відзначатиме 165-ліття від дня народження видатного художника і педагога. В експозиції представлені переважно живописні твори викладачів училища.

Любов на трагічному зламі

Минулого тижня Одеський національний академічний театр опери та балету показав одну з кращих опер славетного італійського композитора Джакомо Пуччіні. В головних ролях — заслужені артисти України Наталія Павленко та Олександр Шульц, Віктор Мітюшкін. Режисер-постановник — народний артист України Володимир Лукашев.

«Флорія Тоска»… Один з найбільш репертуарних творів світового оперного мистецтва, гранично вимогливий у вокальному сенсі. Один з найдраматичніших оперних сюжетів. Так стверджують фахівці. І це справді так. Й це, нарешті, опера, на яку можна йти, до подробиць знаючи все напам’ять, — іти, щоби насолодитися прекрасними голосами — а саме високої вокальної майстерності вимагає вона, збагатитись духовно геніальною музикою цього шедевру світової класики. Чому саме ця опера стала однією з найулюбленіших і для театрів, і для глядачів?

Олександр РУСИЙ. Жартома

Презент

Несу в кабінет
можновладця пакунок.
Та це не хабар,
а презент — подарунок.

Забавки приматів

«101», «102», «103», «104»… Це номери телефонів, на які неодмінно відреагують. Причому цілодобово. Для когось виклик «швидкої» чи рятувальників — єдина надія на порятунок. А для когось — забавка, розвага.

Ми час від часу чуємо про те, що десь нібито замінували школу, що ось-ось має злетіти у повітря вокзал, вибухне будівля суду, банк чи конкретний офіс… Такі «сигнали» найчастіше (майже у 90% випадків) є хибними — хтось просто порозважався, а тим часом відповідні служби неодмінно на них реагують, оперативно виїздять на вказане місце, щоб зарадити можливій біді. Для цього залучають певну кількість техніки, особового складу тощо. Розпізнати ж бо жартівника вдається нечасто, а ось перевірити чи правдиве повідомлення, можна лише виїхавши на місце виклику.

Сучасне зросійщення, або «Русский мир» і «мовний закон» Ківалова-Колесніченка

В очікуванні рішення Конституційного суду України щодо конституційності / неконституційності Закону «Про засади державної мовної політики» Сергія Ківалова і Вадима Колесніченка, варто нагадати передісторію й історію цього закону, яка почалася задовго до липня 2012 року.

Сценарій його підготовки й ухвалення вкотре продемонстрував уміння російських імперців вдаватися до обману тоді, коли вони не можуть перемогти опонентів у відкритому протистоянні.

Після провалу наполегливих спроб впровадити російську як другу державну російські політ-технологи почали інтенсивний пошук іншої законодавчої бази для продовження зросійщення й денаціоналізації українців у формально незалежній державі.

Таку базу їм вдалося знайти в Європейській хартії регіональних або меншинних мов, ухваленій у Раді Європи в 1992 році.

Звичайно, потрібна була неабияка шахрайська спритність і повна відсутність моральних засад, щоб скористатися європейським документом, призначеним захистити від вимирання мови, що мають малу кількість носіїв, для збереження й посилення позицій російської мови в Україні, де впродовж кількох століть імперія намагалась маргіналізувати українську мову, щоб довести чисельність її носіїв до критичної межі.

Процедура ратифікації хартії у Верховній Раді супроводжувалась боротьбою між національно-демократичними й проро-сійськими групами депутатського корпусу.

Після першої спроби її ратифікації в грудні 1999 року Конституційний суд України кваліфікував ухвалені зобов’язання як неконституційні і відхилив відповідний законопроект. Проте за повторної спроби «п’ятій колоні» вдалося отримати перемогу: Верховна Рада ухвалила 15 травня 2003 року Закон про ратифікацію хартії у версії, підготовленій російськими політ-технологами.

До списку мов, на які мають поширюватися положення хар-тії, внесено 13 мов національних меншин, серед яких фігурує й російська мова. Уже цей перелік, значно довший, ніж у ратифікаційних документах інших країн, суперечив призначенню хартії, оскільки в ньому лише кримськотатарська й гагаузька мови мали право бути об’єктами її захисту.

Засвоїти уроки пережитого

До теми голодоморів більшість громадян нашої країни звертається лише у ці листопадові дні, коли поминаються невинні жертви геноциду. Але є коло людей, передусім науковців, які ведуть систематичну роботу накопичення та узагальнення фактів про ті трагічні події. Один із центральних майданчиків такої дослідницької і просвітницької діяльності, поширення правди про Голодомори — Одеська національна наукова бібліотека.

Ось і цими днями в рамках декади наукової книги тут відбувся День науковця на тему «Голодомор в історіографії». Серед учасників — Наталя Петрова, доцент кафедри археології та етнології України, заступник декана історичного факультету ОНУ ім. І.І. Мечникова з наукової та виховної роботи; Юрій Слюсар, заступник директора з наукової роботи Одеського історико-крає-знавчого музею; Лариса Дем’янишина, член Національної спіл-ки художників України, голова Южненського міського відділення ВУТ «Просвіта» ім. Т.Г. Шевченка. Впродовж багатьох років вони є незмінними учасниками таких заходів.

У своєму виступі Наталія Петрова наголосила на важливості збирати свідчення очевидців голодоморів, фіксувати розповіді рідних і знайомих. Сама вона для вивчення цієї теми організовує експедиції у ті райони області, які найбільше постраждали від Голодомору, зокрема Миколаївський. Отримані свід-чення лягли в основу збірника «Відгомін лихоліття: спогади очевидців Голодоморів 1932—1933 і 1946—1947 рр., а також періоду нацистської окупації, записані студентами історичного факультету ОНУ ім. І.І. Мечникова». Наталія Олександрівна закликала молодь шанувати пам’ять жертв тоталітаризму, адже без знання минулого не можна побудувати краще майбутнє. Науковець також подарувала бібліотеці кілька номерів журналу «Археологія», який випускає Інститут археології НАН України.

Велику роботу з дослідження голодоморів в Україні, зокрема в нашій області, проводить Одеський історико-краєзнавчий музей, де представлена постійно діюча виставка «Пробудження пам’яті». Юрій Слюсар багато років присвятив вивченню цієї теми, опрацювавши 14 томів архівних справ. Науково-просвітницька діяльність музейних працівників — це постійний контакт з різними категоріями відвідувачів. Він також звернув увагу на психологічні аспекти сприйняття цієї трагедії у сучасному контексті. Помітне місце у своєму виступі відвів проблемі взаємовідносин народу і влади, необхідності зробити правильні висновки з пережитого нашими предками у роки тоталітаризму, розбудові демократичної, євроцентричної держави, посиленню духовності й віри. Працівники музею підготували пересувну виставку «Спротив геноциду», в експозиції якої документи, що свідчать про різні форми опору населення тоталітарному режиму в 1930 роках, у тому числі збройного. Виставка вже побувала в кількох райцентрах Одещини.

І громадянська позиція, і поклик серця

Велика частина волонтерів — це жінки. А жінка — оберіг і символ родинного затишку, якого так бракує на фронті. Тож не дивно, що бійці з особливим трепетом ставляться до волонтерок, з-поміж яких і героїня нашої нинішньої оповіді.

Нині Оксана Алексєєва з посмішкою пригадує, як одного разу, їдучи на блокпост, де не було жодного розпізнавального знака, заблукала. Адреналін зашкалював. Та відступати від маршруту й думки не було. Дякувати Богу, там були наші.

Силі характеру цієї милої, усміхненої жінки можуть позаздрити і деякі чоловіки. Можливо тому, що з раннього дитинства була пов’язана зі спортом. Спочатку сама стала майстром спорту з дзюдо, потім виховувала маленьких дзюдоїстів, а згодом відкрила невеличкий магазин спортивного харчування, щоб допомагати всім охочим вести здоровий спосіб життя. Напевне, знайшла б іще якісь цікаві і потрібні сфери для самореалізації. Та настав 2014 рік. Із розгортанням воєнних дій на Сході України не змогла зостатися стороннім спостерігачем.

— Я стала волонтером несподівано навіть для самої себе. Кілька моїх друзів служили у 28-й Одеській ОМБр. З них усе і почалося. З адресної допомоги. А вже восени 2014-го кількість моїх підопічних обчислювалася сотнями, — згадує моя співрозмовниця.

Воїни знають і поважають свого куратора, адже на передовій пані Оксана (або Ксюша, як по-дружньому називають її бійці) побувала силу-силенну разів. Левова доля тих поїздок припала на 2015 рік. Зараз, коли наша держава уже здатна забезпечити своїх захисників найнеобхіднішим, відпала потреба часто навідуватися на лінію фронту. А це, в свою чергу, дозволяє заощаджувати кошти (бо ж кожна поїздка — це чималі затрати, зокрема на пальне), які можна спрямовувати на те, чого потребують бо-йові підрозділи. Передавати необхідне допомагає і гуманітарна програма від «Нової пошти», яка доставляє посилки у прифронтову зону безкоштовно.

Є в Оксани Алексєєвої своя волонтерська команда. Невелика, але дуже надійна. Кожен її учасник бере на себе значний пласт роботи.

 «Хто вам найбільше допомагає?» — цікавлюся у пані Оксани. «Люди, звичайні люди, — відповідає без вагань. — Знайомі і незнайомі. Саме завдяки людям ми ось уже третій рік допомагаємо нашій армії, нашим захисникам. Завдяки звичайним бабусям і дідусям, які викраюють гроші із своїх кри-хітних пенсій, завдяки діткам, котрі пишуть теплі листи і малюють щирі малюнки, їхнім татам і мамам, що допомагають, чим можуть, волонтери передають на передову, окрім найнеобхіднішого, ще й свідчення нашої турботи і вдячності».

Українці сказали: «Так!»

Сьогодні, 1 грудня, сповнилося 25 років твердому українському «Так!» українській самостійності, відродженню державності нашої нації.

Тоді на загальнонаціональний референдум, що проводився на території ще фактично радянської республіки, було винесено одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Акт, ухвалений Верховною Радою 24 серпня 1991 року, підтримало понад 90% громадян України.

Саме того дня наш народ відновив історичну справедливість, повернувши Україні державний статус. Шлях до справжньої волі, переконуємося й нині, не такий простий і безкровний, як голосування на референдумі.

Але й за чверть століття, що минуло відтоді, бачимо: українці не відмовилися від свого вибору, більше того, цей вибір нині вони потверджують не позначками в бюлетенях, а кров’ю найкращих синів і дочок, які постали супроти ворога, котрий ніяк не може змиритися з вибором, зробленим нами 25 років тому.

Перемогли тоді, і нині переможемо!

Люди Свободи

Учора в Одеському історико-краєзнавчому музеї (вул. Гаванна, 4) відкрилася виставка «Люди Свободи», створена до 25-ї річниці Незалежності України, в рамках однойменного проекту Українським інститутом національної пам’яті спільно з каналом UA:Перший.

Ця виставка розповідає про людей, які своєю працею та боротьбою впродовж минулого століття уможливили відновлення незалежності нашої держави.

ХХ століття, зазначають організатори виставки, стало часом нашої найактивнішої боротьби за свободу. На зорі сторіччя, в 1900-у, українці вперше висунули політичні вимоги своєї незалежності. Коли воно добігало до фінішу, у 1991-у, мрія про незалежність і боротьба за неї увінчалися успіхом.

Водночас попереднє століття ознаменоване пануванням двох тоталітарних режимів — комуністичного та нацистського, Людиноненависницькі ідеології зазнали краху не в останню чергу й завдяки опору, який чинили українці, передусім ті, кого ми називаємо Людьми Свободи.

Ці люди дуже різні — поети і політики, військові і музиканти, науковці й художники. Їхній опір теж був різноманітним — хтось боровся за свободу народу, хтось — за свободу творчості, думки, хтось — зі зброєю в руках, а хтось — із пензлем. Кожного з них жорстоко ламали — когось у тюрмі, когось у «шарашці», фізичними чи моральними тортурами. Жоден із них не мав можливості реалізувати свій потенціал сповна. Так, вони не стали тими, хто очолив незалежну країну, хтось із них не дописав чудової пісні чи вірша, хтось не здивував світ черговим важливим винаходом... Але кожен з них зумів зберегти свободу в собі, не зламатися в неволі.

Завдяки цим людям свобода стала реальністю для нас, і кожен з нас отримав можливість вільно реалізувати свій потенціал. З-поміж представлених імен — Агатангел Кримський, Микола Леонтович, Микола Міхновський, Георгій Нарбут, Євген Чикаленко, Марко Безруко, Олена Степанів, Василь Чучупак, Йосип Сліпий, Юрій Шевельов, Олена Теліга, Сергій Корольов, Володимир Івасюк, Василь Стус та інші.

«Нульові» переговори

Зустріч міністрів закордонних справ у «нормандському форматі» щодо врегулювання ситуації на Донбасі, які відбулися у вівторок у Мінську, не дали жодних результатів.

Учасники зустрічі, заявив голова МЗС Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр, і близько не дійшли політичної домовленості, що передбачала б, зокрема, місцеві вибори на окупованих територіях. При цьому глава зовнішньополітичного відомства Німеччини нагадав, що тільки повне виконання всіх (трьох) головних домовленостей 2014—2015 років може призвести до зняття міжнародних санкцій щодо Росії, запроваджених через її роль у конфлікті.

Зі свого боку, очільник МЗС України Павло Клімкін сказав, що Москва не погодилася із жодним пріоритетом, визначених для переговорів, а відтак звинуватив Росію у відсутності хоч якогось поступу на зустрічі. За його словами, Київ і Москва мають засадничі розбіжності в думках про те, як має виглядати шлях до мирного врегулювання.

Керівник МЗС Росії Сергій Лавров був не менш категоричним: «Домовитися на нинішній зустрічі про подальші кроки було неможливо», але додав, що робота триватиме. Посланець Кремля відкинув ідею створення збройної спостережної місії під егідою ОБСЄ, що мала б гарантувати безпеку на окупованих територіях, зокрема, під час місцевих виборів. За його словами, «такої необхідності не існує», і ніяких озброєних місій, чи то ОБСЄ, чи будь-якої іншої організації, на окупованій частині України не буде і про них «ніхто й думки не допускає». Мовляв, що б там, у Києві, не казали, ми знаєм своє... Зауважимо, що така позиція російського міністра суперечить позиції президента РФ Володимирова Путіна, який, за словами його речника Дмитра Пєскова, понад місяць тому «в цілому погодився» на розміщення озброєної поліцейської місії ОБСЄ.

Стримано оптимістичним був очільник зовнішньополітичного відомства Франції Жан-Марк Еро, який визнав, що для виконання Мінських угод ще треба докласти величезних зусиль і виконати великий обсяг роботи. Втім, за його словами, нинішні переговори були складні, але діалог не зірвався повністю.

Нагадаємо, через те, що Київ і Москва по-своєму інтерпретують послідовність виконання пунктів Мінських домовленостей, керівники держав «нормандського формату» (Україна, Німеччина, Франція та Росія) на зустрічі в Берліні, що завершилася в ніч із 19 на 20 жовтня, домовилися, що міністри закордонних справ цих країн мають підготувати «дорожню карту», яка узгодила б послідовність виконання пунктів усіх трьох головних угод: Мінського протоколу від 5 вересня 2014 року, Мінського меморандуму від 19 вересня 2014 року та Мінського комплексу заходів від 12 лютого 2015 року.

Доля, переорана війною


Улітку 2014-го тривожна звістка надійшла з Долинського: люди, обурені отриманням повісток, підняли у селі бунт. Аби врегулювати проблему, туди оперативно виїхали представники військкомату та  міліції. Розлючені дружини й матері емоційно пояснювали, чому не хочуть, щоб їхні близькі йшли служити в зону АТО. Тодішній військком Сергій Палатников терпляче намагався роз’яс-нити ситуацію.

Долинчанин Микола Іванович Урсатій той епізод запам’ятав, хоча участі в протесті не брав. У нього на руках була повістка, а він не звик ухилятися та ховатися: свого часу чесно відслужив строкову службу у військах зв’язку, демобілізувався лейтенантом запасу. Отож і тепер, коли Батьківщина покликала, він, як і тисячі таких же чоловіків, спокійно сприйняв цю звістку-наказ. Звісно, що десь усередині жеврів острах, що шкода було покидати родину, хату, господарство, але кликав обов’язок. Так і пішов з цією думкою, залишивши вдома чекати дружину Валентину та сина Миколу.

Потрапив до Чабанки — тут їх  готували на командирів взводів. Згодом, на Широкому лані відбулося злагодження батальйону і він став бійцем  30-ї окремої механізованої бригади Новоград-Волинського. Пригадує, що хоч поруч і не було земляків ні з Ананьїв-щини, ні з області, але простого і щирого Миколу сприйняли як свого. Сформований батальйон спершу відправили в Новобогданівку, а потім — на Донецьк. Для них, ще вчора мирних українців, почалися нелегкі воєнні будні на лінії вогню. «Ми не прийшли на чужу землю. Ми захищаємо свою країну, — каже мій співрозмовник. — А ось хто воює по той бік — це ще питання. Якось мої товариші знищили бойовика з батальйону «Амур» і при обшуку знайшли у нього документи громадянина Франції. Та й про сам батальйон стільки інформації було на флешці вбитого…».

Микола разом з товаришами неодноразово потрапляв під обстріли  мінометами та «градами», каліцтво чи смерть могла принести й куля… Біда сталася 4 січня 2015-го, коли 50-річний долинчанин потрапив під мінометний вогонь біля села Чернухиного Попаснянського району, де їх оточили сепаратисти. Осколок наскрізь поранив ногу й зачепив кістку. Побратими тоді оперативно зреагували: знайшли машину і полями, манівцями вирвалися з оточення до своїх. Микола нині з посмішкою згадує те жахіття: «Мене та ще кількох поранених завантажили в кузов ЗІЛа, а важкопораненого, з великою крововтратою, водій посадив біля себе, аби періодично робити йому уколи. Везли нас по тій дорозі, ніби мішки з картоплею. Але, напевно, через шок, я на те мало зважав. Зараз я невимовно вдячний водієві Сашкові — він усіх нас довіз живими до харківського шпиталю, і близько півночі ми вже були на місці».

Грудневе підвищення: кому і на скільки

Із 1 грудня пенсії в Україні підвищаться. Це пов’язано із зростанням такого соціального стандарту, як прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність.

Про те, які саме пенсії та їх складові підвищаться, чи стосується таке підвищення надбавок, додаткових пенсій та інших виплат, і якою буде найменша пенсійна виплата, розповідає начальник головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Олександр БУРЯЧЕНКО.

— Олександре Євгеновичу, кому саме буде підвищено розмір пенсійної виплати?

— Відповідно до Закону «Про Державний бюджет України на 2016 рік» з 1 грудня прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, збільшу-ється із 1130 до 1247 грн, отже, відповідно до цієї суми підвищується і мінімальний розмір пенсій. Як наслідок підвищуються складові пенсії непрацюючим пенсіонерам (надбавки до пенсій за понаднормативний стаж, доплата до мінімального розміру пенсії за віком), а також одержувачам пенсії з інвалідності та в разі втрати годувальника. Крім того, підвищуються надбавки, додаткові пенсії та інші виплати, розмір яких обчислюється виходячи з прожиткового мінімуму. Збільшуються і пенсії за особливі заслуги, які відповідно до Закону «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» встановлюються у розмірі від 20 до 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

— А ветеранам війни слід чекати зростання пенсії?

— Так, адже разом із зростанням прожиткового мінімуму збільшуються пенсійні виплати, розмір яких обчислено виходячи із цього мінімуму. Це, в тому числі, стосуватиметься розміру мінімальної пенсійної виплати інвалідам війни та інвалідам — учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, щодо яких встановлено причинний зв’язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою. Мінімальна пенсія цим особам становить 285, 255 і 225 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, для інвалідів І, II і III груп відповідно, а це в грошовому вираженні з 1 грудня буде: для І групи — 3553,95 грн,  II групи — 3179,85 грн та III групи — 2805,75 грн. Отже, якщо інвалід війни І групи в листопаді отримував не менше 3220,5 грн, то в грудні отримає на 333,45 грн більше.

«16 днів активізму»

25 листопада Організація Об’єднаних Націй та світова спільнота відзначили Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства. Під час брифінгу було оголошено про початок глобальної інформаційної кампанії Генерального секретаря ООН «16 днів активізму» проти гендерно обумовленого насилля.

У світі нема жодної країни, де не відбувалося б насилля над жін-ками, Україна — не виняток. За офіційною статистикою, кожна третя жінка та дівчина в нашій країні зазнавала насилля, близько 90% випадків гендерно обумовленого насилля у нас спрямо-ване саме проти жінок, і лише 30% таких правопорушень реєструються офіційно, а тому про цю проблему необхідно говорити й шукати варіанти її вирішення.

«Для досягнення успіху нам потрібно об’єднати всіх ключових гравців — уряд, парламент, громадянське суспільство і приватний сектор та мати необхідні правові норми», — зазначив Ніл Вокер, координатор системи ООН в Україні. Він також наголосив, що надактуальною ця проблема є нині на Сході України. Наразі за підтримки Фонду народонаселення ООН там працюють мобільні бригади, що надають психоло-гічну допомогу тим, хто постраждав від домашнього насилля, але цього недостатньо, тож ООН підтримує й інші ініціативи протидії гендерному насильству.

Ніл Вокер нагадав, що один з пунктів глобальної програми «Цілі сталого розвитку» спрямований саме на забезпечення гендерної рівності, розширення прав і можливостей жінок та дівчаток, ліквідацію всіх форм дискримінації щодо них.

«За інформацією правоохоронців, щороку реєструється понад 130 тисяч заяв щодо скоєння гендерного насильства, однак це лише 10% від реальної кількості таких випадків. В Україні відсутня культура просити про допомогу в таких ситуаціях», — підкреслила Ольга Калашник, віце-президент міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда — Україна». На її переконання, домашнє насилля — це не приватна справа, тому протидіяти цій проблемі повинна держава.

Учасники брифінгу також обговорили ситуацію навколо ратифікації урядом України Стамбульської конвенції, що мала відбутися 17 листопада. Як наголосила начальник відділу гендерної політики Міністерства соціальної політики Наталія Богданова: «Те, що конвенцію того дня не було прийнято, вказує, що попереду ще багато роботи. Без подолання дискримінації й нерівності неможливо домогтися ні стійкого миру, ні стабільного розвитку».

Як врятувати тваринництво від АЧС?

Провідні експерти, науковці, топ-менеджмент свиногосподарств, практикуючі ветеринари та громадськість ініціюють прийняття державної цільової Програми з боротьби та профілактики африканської чуми свиней (АЧС) на 2017—2022 рр.

Наприкінці листопада в національному інформаційному агентстві «Укрінформ» відбувся «круглий» на тему «Спалахи АЧС: як зберегти українське тваринництво?». Ініціатором його проведення виступила Асоціація тваринників України за участі представників Держпродспоживслужби, Мінагропроду, Інституту ветеринарної медицини НААН України, провідних вітчизняних та іноземних експертів галузі, керівників тваринницьких господарств, представників громадськості та ЗМІ.

Експерти Асоціації тваринників та науковці зазначили, що станом на 24 листопада в Україні зафіксовано 135 спалахів АЧС (починаючи з 2012 року), причому майже 80 з них — за 11 місяців 2016-го. Але ці цифри, вважають вони, можна сміливо множити щонайменше втричі, адже часто спалахи приховуються. Українська економіка, за найскромнішими підрахунками, вже зазнала понад 1,1 мільярда гривень прямих та непрямих збитків від епізоотії (епідемії). Учасники заходу акцентували увагу на тому, що ситуація критична. За прогнозами ФАО, якщо в Україні не буде вжито дієвих заходів, то наступного року кількість спалахів може сягнути 117, а це — сотні тисяч загиблих тварин, додаткові економічні збитки, втрачені робочі місця і втрата міжнародних ринків.

«Я повинен сказати чітко і чесно: сьогодні ситуація щодо розповсюдження АЧС в Україні — некерована! — наголосив Петро Достоєвський, засновник та багаторічний керівник української державної ветеринарної служби, професор, почесний академік НААН України. — Сьогодні це національна біда. Причини дві: по-перше, не працює Державна протиепізоотична комісія, по-друге, фактично знищена державна ветеринарна служба, яка умисно чи ні, деморалізована і не виконує профільних функцій. Наразі нема комплексного підходу до подолання АЧС, нема стратегії на рік, на два, на п’ять. Як результат — українське свинарство на межі виживання».

Актуальність проблеми викликала жваву дискусію практиків, науковців, чиновників та експертів галузі. Топ-менеджери свинарських господарств акцентували на надважливості приборкання АЧС. Від ефективної діяльності в цьому напрямку залежить збереження та подальший розвиток їхнього бізнесу й усієї сфери тваринництва. Адже АЧС уже стала причиною практично повного закриття експорту свинини та зменшення кількості робочих місць.

Плюс на полі, мінус на фермі

В одному з попередніх номерів «ЧН» публікували інформацію Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» про результати роботи сільськогосподарської галузі нашої країни в нинішньому році, які, загалом, не можуть не радувати, а також про тенденції та перспективи, з-поміж яких є позитивні, а є й такі (скажімо, спад виробництва тваринницької продукції), що викликають занепокоєння.

Сьогодні ж пропонуємо вашій увазі інформацію про те, як спрацювали цьогоріч аграрії Одещини, підготовлену головним управлінням статистики в нашій області.

Головне природне багатство Одещини — земельні ресурси, що представлені переважно чорноземними ґрунтами. На початок 2016 року загальна площа сільськогосподарських угідь становила 2591,8 тис. га (77,8% території області). У володінні та користуванні сільськогосподарських підприємств (а їх у нас, за даними статистики, 6100) перебуває 46% загальної площі цих угідь, громадян —  39,2%, інших користувачів — 14,8%.

У січні—вересні нинішнього року на підприємствах сільського господарства (з кількістю 10 і більше найманих працівників) були задіяні 22,3 тис. осіб, заробітна плата становила 2731 грн, що на 24,7% більше, ніж у січні—вересні 2015-го (59,2% від середнього рівня по економіці області).

Індекс сільськогосподарської продукції у січні—жовтні 2016-го порівняно з відповідним періодом 2015-го становив 112,3%, в тому числі в сільськогосподарських підприємствах — 122,9%, господарствах населення — 100,3%.

Станом на 1 листопада зернові та зернобобові культури скошено та обмолочено на площі 1180,5 тис. га, що на 0,1% менше, ніж на цей час торік. Виробництво зерна у початково оприбуткованій вазі становило 4436,3 тис. т (на 25,1% більше); у середньому з 1 га обмолоченої площі одержано 37,6 ц зерна (на 7,6 ц більше, ніж торік).

Казенки вже не буде

Кабінет Міністрів зареєстрував у Верховній Раді проект закону «Про демонополізацію та впровадження ринкових засад функціонування спиртової галузі», який передбачає продаж підприємств держмонополії «Укрспирт». На території Одещини до приватизаційного списку потрапили 13 винзаводів і лікеро-горілчаних підприємств, повідомляє http://agravery.com.

Законопроектом регламентується процедура роздержавлення держпідприємств спиртової галузі та запроваджується поетапна лібералізація ринку спирту в Україні.

«Питання реформування галузі назріло вже давно і напівзаходами ситуацію, на жаль, не виправити. Державі за весь період незалежності не вдалося зробити крок, який ми сьогодні плануємо зробити, тому нинішнє рішення справді історичне», — зазначив міністр аграрної політики та продовольства Тарас Кутовий, презентуючи законопроект на урядовому засіданні.

Сьогодні, за його словами, із 78 спиртзаводів, що перебувають у відомстві Мінагрополітики, працюють лише 15 (включно з виробниками біоетанолу і технічного спирту). «Ми пропонуємо виділити фактично дві групи держпідприємств у спиртовій галузі та запропонувати всі заводи, які є в цій галузі, одночасно до приватизації. У першу групу увійдуть підприємства, до яких найбільший інтерес горілчаних компаній і які матимуть виняткове право виготовляти харчовий спирт до кінця 2022 року», — заявив Тарас Кутовий. До другої ж групи будуть включені всі підприємства, покупці яких матимуть право виготовляти технічний спирт.

У пояснювальній записці до законопроекту зазначається, що потужності монополіста «Укрспирт» потрібно розпродати приватним виробникам, щоб залучити інвестиції для розвитку лікеро-горілчаної галузі, оновити виробничі потужності та налагодити експорт української продукції за кордон.

У Фонді держмайна прогнозують, що приватизація ДП «Укрспирт» може відбутися ще цього року. Передбачається, що від продажу спирт-заводів виручать 5—6 млрд грн, а тіньовий обіг спирту знизиться до 12% від нинішнього показника, що перевищує 40%.

У списку на приватизацію — «Одеський завод шампанських вин», коньячний завод «Шустов», а також Болградський, Котовський, Кілійський, Саратський, Татарбунарський, Ізмаїльський, Іванівський та Овідіопольський винзаводи.

Акварельна підкова Одеси

Наприкінці року Одеса перетворилася на столицю української акварелі. Тут, у залах Музею західного і східного мистецтва, обласної організації НСХУ та Одеського художнього музею (галерея «Жовті велетні»), Міській муніципальній художній галереї з 24 листопада по 15 грудня триває перша всеукраїнська виставка акварелі під метафоричною назвою «Море акварелі» — проект, який нагадав багатьом, що наше місто має давні традиції розвитку цього виду малярства і свою сформовану школу.

Ініціювала проект Одеська обласна організація НСХУ, яку підтримала Національна спілка художників. Куратор проекту — очільник графічної секції обл-організації НСХУ Анатолій Кравченко.

Крім українських митців, у виставці також взяли участь окремі художники з Німеччини, Молдови та Китаю, що в перспективі дає шанс перетворити її на представницьку міжнародну. Досягнення у цьому виді малярства на українських теренах презентували понад 70 майстрів із 18 міст нашої країни, а це близько 200 робіт.

Привітали учасників виставки в.о. голови облдержадміністрації Соломія Бобровська, заступник начальника управління з питань культури і мистецтв міськради Людмила Крижалко голова обласної організації НСХУ Анатолій Горбенко, доктор мистецтвознавства Ольга Тарасенко, меценат Ірина Платонова, гість із Молдови художник Ігор Мосійчук, один із ста-рійшин НСХУ, колишній директор Музею західного і східного мистецтва Іван Козирод та інші.

Цей масштабний захід мав свою прелюдію — низку інших суміжних проектів, організованих одеською художньою корпорацією: з 20 вересня по 2 жовтня проходив пленер акварелі в Коблевому (Миколаївська область), а з 10 жовтня впродовж місяця у приміщенні облорганізації НСХУ працювала виставка робіт цього виду малярства.

Нагадаємо, що цьогоріч велика група українських художників взяла участь у престижному акварельному пленері в Італії, організованому славнозвісною фірмою Fabriano.

Вибір Одеси для проведення нинішньої виставки культурно і географічно вмотивований. У своєму зверненні в статті до її каталогу очільник Дирекції виставок НСХУ і співголова виставкому Ігор Волощук наголосив: «Ініціатива графічної секції Одеської обласної організації НСХУ акцентованого показу саме акварельних творів у цьому сенсі надзвичайно важлива й актуальна. Не випадково місцем проведення міжнародного та всеукраїнського заходу стала Одеса. Потужний художній потенціал одеситів, вміння організовувати і здійснювати найскладніші художні проекти переконують у тому, що ця виставка стане однією з найпомітніших подій 2016 року».

Нове покоління патріотів


Скільки себе пам’ятаю, у шкільному, а потім і в університетському віці мені й моїм одноліткам нав’язували думку, що любити Україну — це обов’язково значить любити твори Шевченка, калину, шаровари і тому подібне. Нам казали, що ми — українці й розповідали заштамповані історії про долю нашого народу. Значення слів «патріот» і «національний герой» було якесь розмите — про них постійно говорили, але достеменно пояснити, показати живі приклади таких людей — ніхто не міг.

Тому так радію за нинішнє покоління, яке не просто живе в новому вимірі понять «українці», «герої», «патріоти», — ті, кому нині стільки, скільки було мені тоді, на власні очі бачать, хто ці люди, котрі творять історію, і мають можливість самим, а не за чиїмось розповідями формувати власну свідомість україн-ського героя-патріота. І різні шкільні конкурси на патріотичну тематику лише підтверджують моє спостереження.

Один з таких конкурсів на тему «Від проголошення Незалежності до нової сталої України» проходив нещодавно в Одесі серед учнів 9—11 класів у рамках іншого міського конкурсу «Моя правова освіта». Діти писали творчі роботи, реферати, малювали плакати на патріотичну тематику. Більше ста праць були подані на це творче змагання. Перемогли 19. Фіналістів нагороджували в Українському домі Одеси, який охоче підтримав конкурс.

«Український дім уже не один рік проводить конкурс серед учителів, і ми оцінювали саме на роботу педагогів. Були в різних класах з різних предметів — нам хотілося подивитися, як учителі навчають дітей бути патріотами. А от на цьому конкурсі ми бачимо підсумок цієї виховної роботи. Одна з учасниць, зокрема написала: «Україні було вже десять, коли я народилася». Ця робота заслуговує першої премії. І це заслуга вчителів! Такі конкурси показують, що патріотичним вихованням може займатися вчитель з будь-якої спеціальності. Неважливо, хто він — викладач української мови-літератури чи фізкультурник, музики чи математики, праці чи історії... Якщо школа пронизана патріотичним вихованням — з неї випускаються ось такі діти, справжні українці», — зауважила господиня Українського дому, Наталія Чайчук.

«Сам конкурс «Моя правова освіта» в Одесі не молодий. Він проводиться уже десятий рік поспіль. Зазвичай у жовтні. Але такі гарні роботи ми отримуємо вперше», — зауважив Сергій Пеняєв, голова ВГО «Громадська рада освітян і науковців України».

Не стихають дзвони скорботи

Жодна нація упродовж віків не зазнавав лиха таких масштабів, яке зніс наш народ у 1932—1933 роках. Голодомор, штучно створений у хлібородній Україні, забрав мільйони життів, переважно селян, які спокон-віку обробляли землю, вирощували жито-пшеницю, але в ті роки, за волею кривавих кремлівських урядників, помирали найстрашнішою смертю — смертю від голоду.

Про геноцид української нації, вчинений сталін-сько-більшовицьким режимом, упродовж десятиліть говорили хіба потай, а для загалу на цю тему було накладене табу, за порушення якого можна було й самому втратити волю чи й життя. Лише зі здобуттям Україною незалежності ті страшні сторінки історії почали відкриватися для нас, українців, і для цілого світу.

Від тих чорних днів нас віддаляє вже понад 80 років, але в нашій пам’яті, у наших серцях не стихають дзвони гіркої скорботи за невинними жертвами катів українського народу. Ні ми, ні наші нащадки не маємо права забути про ту трагедію, бо забуття може призвести до її повторення. Щоб цього не сталося, ми, члени Міжнародної академії літератури і журналістики та наставники і вихованці літературного гуртка «Водограй» Теплодарського міського будинку дитячої та юнацької творчості, щороку вшановуємо пам’ять убитих Голодомором і ненароджених через нього.

От і минулої п’ятниці в нашому позашкільному закладі пройшла виховна година «Чорна сповідь моєї Вітчизни» та лінійка «Свічка пам’яті». Діти читали вірші Антоніни Листопад та авторські поезії наших випускниць Тетяни Шинглер, Юлії Проц, Тетяни Анциферової, Анастасії Гмирі, співали пісню «Ми малі збирали колосочки…» (слова Любові Забашти, музика Ганни Мамчук), говорили про важливість збереження історичної пам’яті і вивчення ще малодо-сліджених сторінок минувшини нашого народу.

Марія ВОЙТИК,
керівник Одеського обласного відділення ГО МАЛіЖ
та гуртка «Водограй».

Незламні були завжди

Рецензія на «Мемуари професора. Книга третя. Доленосний політехнічний» доктора історичних наук, професора, завідувача кафедри історії та етнографії України ОНПУ Григорія Гончарука

У кожному поколінні дослідників української історичної науки був, так би мовити, загальноприйнятий підхід до опису історичних подій. Якщо ми відійдемо хоч на 70—100 років на-зад і звернемося до праць класичних українських істориків — Михайла Грушевського, Дмитра Яворницького, Миколи Аркаса чи Наталі Полонської-Василенко, то побачимо відчутну різницю у підходах до висвітлення історії порівняно із сучасниками. Вони більшу увагу приділяли не описуванню історичних подій у загальному контексті, а особистостям, талановитим представникам українського народу, які, по суті, й формували історію, вражали та надихали українців своїми запалом, незламністю перед нападами ворога, прагненням до свободи, великою шаною до традицій, культури та історичного минулого. Саме таких діячів підтримували українці впродовж усієї нашої історії, і саме вони служили прикладом для нащадків. Названі нами історики-класики розуміли, що історії кращих представників України нерозривно пов’язані із загальною історією Батьківщини. Тому і зараз їхні історичні праці залишаються цікавими, бо мають головний елемент — творців цієї історії.

Подібний підхід в описуванні історичного минулого притаманний і сучасному українському історику Григорієві Гончаруку, докторові історичних наук, професору, завідувачу кафедри історії та етнографії України Одеського національного полі-технічного університету. Книгу можна віднести до жанру історії повсякденності. З подробиць щоденного існування людей складається стійка картина, своєрідне «обличчя» суспільства як такого.

Нещодавно Григорій Іванович випустив уже третю книгу «Мемуарів професора», в якій ділиться своїми спогадами про перші 12 років праці в Одеському політехнічному інституті (зараз — ОНПУ). Ця книга унікальна ще й тим, що дослідник передав історію політеху радянського, 1970-х — початку 1980-х років, через життя її творців — звичайних радянських вчених і керівників, але сучасними очима. Професор, який є безпосереднім свідком та учасником наукового життя в ОПІ, який знав та товаришував з багатьма описаними героями, висвітлює цей період жваво, цікаво, незаангажовано, місцями — саркастично, коли згадує про недоліки роботи парткому та його представників. Та попри те, що Г.І. Гончарук є вихованцем радянської системи, йому вдалося сповна передати живу атмосферу наукового життя політеху тих років з позиції вже сучасного історика, порівнюючи цей виш з ОНУ ім. І.І. Мечникова.

Козацька пісня — світова спадщина

Українські козацькі пісні Дніпропетровщини внесли до переліку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

На засіданні Міжурядового комітету з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, яке відбулося 29 листопада в Аддис-Абебі (Ефіопія) до переліку об’єктів світової культурної спадщини, які потребують термінової охорони, внесено українські козацькі пісні Дніпропетровщини.

Як зазначається на сайті організації, нині ще співають козацькі пісні у громадах Дніпропетровщини для розваги, на підтвердження зв’язку сучасного покоління з попередниками. У тих піснях відображені трагічні й звитяжні сторінки історії, особисті стосунки між козаками. У рішенні ЮНЕСКО згадуються три колективи, які бережуть пісенну спад-щину: «Криниця», «Богуславочка» та «Першоцвіт».

Ухвалюючи рішення, в ЮНЕСКО відзначили, що козацькі пісні Дніпропетровщини — це традиція, яка передається у родинах із покоління в поко-ління, але нині доля цих пісень опинилася під загрозою через старіння населення та невелику кількість джерел, із яких молодь може отримати знання для продовження традицій козацької пісні.

На тому ж засіданні комітету ЮНЕСКО до переліку об’єктів нематеріальної культурної спадщини, які негайно потребують охорони, занесені технологія виробництва чорної кераміки з Португалії й обрядова музика та танці з Уганди.

Наші партнери

Cайт Національної спілки журналістів України

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 18 грн.
  • на 3 місяці — 54 грн.
  • на 6 місяців — 108 грн.
  • на 12 місяців — 216 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 13 грн.
  • на 3 місяці — 39 грн.
  • на 6 місяців — 78 грн.
  • на 12 місяців — 156 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

Збільшити шрифт Зменшити шрифт

Єдина країна

ПАТ «ОДЕСАОБЛЕНЕРГО» інформує

Приєднуйся до нас!

Пам’ятка
Спілки читачів газети
«Чорноморські новини»

Якщо для тебе слова Батьківщина і її воля, демократія і свобода слова, гідність людини і гідність нації – не порожні звуки, а справжні цінності, якщо вважаєш себе громадянином, то ти – наш спільник.   Читати далі.

Бажаєш допомогти?

Кошти на підтримку єдиної обласної української газети Одещини можна переказувати на такі банківські реквізити: поточний рахунок 26006000041996, в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, код ОКПО 20990766 (обов’язково слід зробити примітку «На підтримку газети»).
Дякуємо всім, хто у ці нелегкі часи разом з нами.