Головна сторінка сайту

Безвіз. А що кажуть на Дерибасівській?

Офіційний вісник Європейського Союзу опублі-кував рішення про безвізовий режим для громадян України. Згідно з ним українці зможуть в’їжджати в країни ЄС з 11 червня.

Президент Петро Порошенко вважає, що рішення Ради Євросоюзу — історичне: «Це — неначе повернення додому після довгої та виснажливої  подорожі… Повернення до нашого спільного європейського дому». «Цінуйте свій український паспорт. І любіть Україну!» — додав він.

Отже, вже з 11 червня українці зможуть подорожувати до країн Шенгенської зони тільки з біометричним паспортом (не внутрішньою ID-карткою).

Без візи можна буде відвідати практично будь-яку країну ЄС: Австрію, Бельгію, Німеччину, Грецію, Данію, Іспанію, Італію, Латвію, Литву, Люксембург, Мальту, Нідерланди, Польщу, Португалію, Словаччину, Словенію, Угорщину, Фінляндію, Францію, Чехію, Швецію та Естонію, окрім Великобританії та Ірландії, які не входять до складу Шенгенської зони. Відкриті для нас і країни ЄС, які не входять у Шенгенську зону: Болгарія, Хорватія, Кіпр і Румунія, та інші країни, які не є членами ЄС, але входять до Шенгенської зони: Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія.

Віза не потрібна винятково для короткотермінових поїздок — до 90 днів за півроку. Будьте уважні: якщо ви перебуватимете довше, то вам узагалі можуть заборонити в’їзд на територію ЄС. При цьому кількість перетинів кордону України з ЄС не обмежується. Ви можете хоч щодня їздити до ЄС і назад. Головне — не перевищувати обмеження — 90 днів за півроку.

Золоті квадратні метри і безцінна одеська рибка

Ви знаєте, з чого починається будь-яке будівництво? Ні, не із закладання фундаменту. З комплексної оцінки земельної ділянки на предмет того, чи зможе певна територія (а на Одещині будь-які квадратні метри були і залишаються золотими!) безпечно для людей витримати поверхове навантаження майбутньої споруди, чи не зашкодить запланований об’єкт довкіллю, яка його пожежна безпека… Сотні моментів, які вивчаються і враховуються перед тим, як закласти перший камінь чи вбити першу палю.

Такою важливою роботою зайняті працівники Одеської філії державного підприємства «Укрдержбудекспертиза». Про його діяльність під час щотижневої апаратної наради доповідала заступник начальника філії Марина Шадріна. Вона, зокрема, сказала, що впродовж 2016 року колектив організації провів майже 2,5 тисячі експертиз на загальну суму 8,5 млрд грн, що дозволило заощадити понад 742 млн грн державних коштів. Тобто упереджено похибки у розрахунках архі-текторів та будівельників, що в майбутньому могло завдати шкоди як самим зведеним спорудам, так і, що найважливіше, людям.

За словами доповідачки, великою проблемою залишаються численні помилки у проектній документації, що неодмінно призводить до збільшення тривалості експертизи, а звідси — скарги та невдоволення замовників таких експертиз на буцімто зумисне затягування оплаченого процесу. І хоча структурний підрозділ силами своїх найдосвідченіших спеціалістів проводить численні навчальні семінари для проектувальників, проблема ніяк не вирі-шується на краще. Знову й знову проектувальники наступають на одні й ті ж граблі.

Три резонансні справи

У вівторок прокурор Одеської області Олег Жученко розповів журналістам на прес-конференції про три резонансні справи, які розслідує очолюване ним відомство.

Поліція, прокуратура та СБУ в Одеській області зібрали докази і встановили причетність до захоплення судна «Чорноморець-27», вартістю понад 11 мільйонів гривень, колишнього очільника Ялтинського морського торговельного порту Андрія Орлова.

Прокуратурою, зокрема, встановлено, що у березні 2014 року самохідний морськой плавкран «Чорноморець-27» з портом приписки — м. Южне, орендований у державного підприємства «Адміністрація морських портів України», що стояв в акваторії Ялти, за вказівкою Орлова був незаконно поставлений на баланс Ялтинського порту. За його ж розпорядженням на борт судна піднялися озброєні люди і, погрожуючи зброєю, наказали команді залишити його і передати окупантам. Команда «Чорноморця-27» спочатку чинила опір, але була змушена покинути буксир, оскільки це реально загрожу-вало життю. Наразі прокуратура Одеської області отримала рішення суду про затримання колишнього чиновника для застосування до нього запобіжного заходу — утримання під вартою. Підозрюваного оголошено у розшук.

Прокуратура Одеської області здійснює процесуальне керівництво у карному проваджені за фактом захоплення морського судна (ч. 2 ст. 278 Карного кодексу України).

Друге резонансне розслідування, яке провадить прокуратура, стосується подій 19 лютого 2014 року. Йдеться, зокрема, про звинувачення головного лікаря санаторію «Біла акація» у незаконному розміщенні на території цього закладу групи «тітушок».

Режим упав, та жертв не повернути...

У третю неділю травня в Україні вшановують жертв політичних репресій часів комуно-більшовицького режиму. Цьогоріч, нагадаю, маємо сумний ювілей — 80-ліття від початку терору 1937—1938 років.

У суботу, 20 травня, на Західному цвинтарі відбулося відкриття меморіальної дошки жертвам комуністичного терору. В жалобній церемонії взяли участь представники облради та облдержадміністрації, духовенства, громадськості.

Наступного дня на Другому християнському кладовищі також відбулося урочисте покладання вінків і квітів до Пам’ятної дошки та могили жертв політичних репресій.

Під час поминальної церемонії голова обласної організації жертв політичних репресій Павло Отченашенко наголосив на тому, що на зорі незалежності на Одещині проживали до двох тисяч репресованих у роки радянської влади. За чверть століття їх кількість скоротилася до двох десятків. Влада не виконує закони про пільги для такої категорії людей. Неможливо придбати за пільговими цінами ліки, а купити в аптеці — не вистачить пенсії. Неможливо потрапити на лікування в санаторій, є багато й інших проблем.

Василь ВЕЛЬМОЖКО.

День молитви за Україну

У суботу, 27 травня, відбудеться багатотисячна молитва за Україну християн різних конфесій і деномінацій. Головна подія проходитиме у Київському палаці спорту.

«Ми щиро і сердечно запрошуємо вас бути учасником такої важливої події. І для вас буде приємно, що там буде ваша лепта, там буде ваша молитва, там буде ваше серце. Бо ми всі вболіваємо за долю нашої країни», — підкреслив у відеозверненні до християн голова оргкомітету Дня молитви, старший єпископ Церкви християн віри євангельської України Михайло Паночко.

Ідею проведення Національного дня молитви за Україну запропонував міжнародний євангеліст з Великобританії Девід Хасавей, який багато років свого служіння присвятив пострадянським країнам, у тому числі Україні. Він дуже переймається подіями у нашій державі, повідомляється на сайті ЦХВЄУ.

«Ми віримо, що Бог хоче бачити Україну вільною, мирною, єдиною, неподільною; фізично і морально здоровою; соці-ально справедливою, правовою, демократичною; культурно, науково, екологічно розвинутою та економічно процвітаючою державою», — йдеться у відкритій до підписання декларації Національного дня молитви за Україну, яку можна підтримати на сайті http://prayforukraine.com.ua.

Цю ініціативу вже підтримали більшість євангельських та низка традиційних церков України.

Друга зустріч з циганським бароном

Дізнавшись, що в Одеському історико-краєзнавчому музеї відкрилася виставка «Геноцид проти ромів — пам’ятай, щоб протистояти», я з хвилюванням пригадав Березівку 1942 року й події, які сталися там у червні.

Опівдні сонячного дня, виїхавши із села Червоний Агроном (назву окупанти не змінили), я спрямував коня до Бендерського шляху. Польова дорога бігла вздовж лісосмуги, і в око впали почервонілі ягоди на одинокій вишні. Вони, звичайно ж, були ще кислі, але я не втримався, почав рвати їх, наповнюючи кошик поверх зарізаної курки та коржа з ячмін-ного борошна, подарованих дядьком, від якого віз важливі дані про військовий гарнізон керівникові нашої підпільної організації на Міщанці у Березівці Володимиру Федоровичу Дяченку. Кошик мав служити «громовідводом» на випадок з’ясування окупантами мети мого виїзду з містечка.

Але на Бендерському шляху відбулася інша — несподівана — зустріч. З підводами румунських циган. Попереду їхнього обозу верхи скакав жандарм, а за ним підтюпцем бігли досить справні коні у гарних наритниках з китицями. Правували кіньми вусаті чорняві чоловіки в сорочках навипуск, на плечі їм спадало довге волосся. А поруч сиділа чорнява дітвора, захоплена незнайомими краєвидами.

— Українян! — вигукнув, показавши пальцем на мене, один з вертлявих хлопчаків.

Я пригадав недавню розмову з Володимиром Федоровичем. Він казав: «З євреями розправилися кровопивці, тепер за циганів узялися...».

Спасибі за працю, за витримку

Щиро вітаємо колектив «Чорноморських новин» з ювілеєм! Бажаємо від душі миру в родинах і миру в країні, здоров’я, щастя, добробуту, успіхів у всіх творчих справах.

І велике спасибі вам за вашу працю, за вашу витримку, бо ви є особливий колектив — патріотична еліта півдня України. Ви пройшли дуже великі випробування — і часом комуністичного режиму, і часом незалежної України, де також не було легко. Бо сучасна влада, м’яко кажучи, недосконала, хоча могла б і повинна зробити життя в країні кращим, але їй це не вдається...

А ваш колектив редакції «ЧН» працює з народними масами. Бо у ці воєнні часи нам треба очиститися від антиукраїнства, від власної байдужості, зосередитися на захисті національних інтересів, на розвитку економіки. Якщо ми будемо економічно сильнішими та політично стабільнішими, то буде у нас і покращення. Звичайно, для цього необхідно, щоб при владі на всіх рівнях працювали люди за трьома ознаками: патріоти, порядні і професіонали.

Любимо читати газету. Вдячні вам за повсякденну роботу. Завжди чекаємо «Чорноморські новини» і прищеплюємо любов до патріотичного видання молодому поколінню.

Слава Україні!

Слава творчому колективу «Чорноморських новин»!

Наталія ВІТВІЦЬКА.
Біляївський район,
с. Усатове.

О земле, велетнів роди!

З голови не випадає остання зустріч з Сашком. Здавалось би — з якого дива? Зовні цей сорокарічний чоловік — нічим не примітна сіренька пташечка: пройдеш мимо — не обернешся поглянути ще раз.

Та й знайомі з ним не такі вже й близькі. З десять років тому він на пару з моїм онуком працювали у якогось господаря. Відтоді вряди-годи навідується до нас, проста, чемна, ненав’язлива людина.

Правда, після першої пляшки пива, знаємо, почне свій плач Ярославни: і те у нього погано, і це не так. Й усі, мовляв, ладні його надурити, а то й ославити. Одне слово:

У сусіда хата біла,
У сусіда жінка мила,
А у мене ні хатинки,
Нема щастя, нема жінки.

Втім, хата у нього нині вже є — купив з допомогою батьків. Але знову не так, як у людей: виявляється, поставили її без належного фундамента, отож стіни просідають, дах протікає...

На сотках землі — старий садок — дерева від сушняка не обрізані, не побілені, і жодної грядки під городину. Не доходять руки? Не заладилося і з подружнім життям: розлучилися, живуть порізно. Син, тринадцятирічний, не добирає слів на адресу батька.

Продати землю?

Ми, на якомусь етапі замилувавшись собою, непомітно сповзли до того (чи нас привчили до цього раніше?), що нема в Україні свого Пророка, котрий допомагав би нам долати скруту чи халепу, в які ми постійно потрапляємо, довіряючись пророкам чужим, не перевіреним практикою нашого, українського життя. Тому цілими гронами звалюються вони нам на голову з волі тих, хто не гірше за ворогів народ свій обдирає під прапорами всіляких реформ, які до краю виснажують українців та Україну («Не так тії вороги, як добрії люди...»). І, нарешті, дісталися до найсвятішого — фізичного продажу праведної нашої землі, густо политої кров’ю та потом українців від дня їх появи до сьогодні.

Донедавна із самого малку дітям прищеплювали любов до землі, вчили берегти її, захищати. І що? Все це скінчилось? І рідна земля піде «з молотка», за безцінь, нуворишам, які в українській землі бачать для себе не що інше, як банківські рахунки з багатьма, багатьма нулями. А ми? Що бачимо ми у своїй землі, коли обговорюємо саму можливість її продажу? І кому? Тим, хто ніколи не орав її, не засівав золотавим зерном, не жав колосся, боячись втратити з нього бодай зернину, за яку надовго саджали у сибірські табори ледь живих від голоду українців...

Сьогодні аграрна буржуазія хоче узаконити власність на сотні тисяч гектарів нашої землі шляхом її легалізації через продаж на так званих аукціонах. Тому сподівання, що ми з цих гектарів будемо якісніше харчуватися — марні, бо «казав пан, що кожух дасть...», але, як знаємо, тепліше не стало.

Вибір долі

Революція

У країні є невдоволення як владою, так і змінами, і воно зростає. Ми незадоволені тим, що ми не зростаємо, на відміну від сусідніх країн. Ми за останні три роки зубожіли. Ми незадоволені тим, що йде війна, що в нас є переміщені особи, що зростає злочинність. Ми незадоволені тим, що в нас у головах тривожна невизначеність. Деякі реформи не починаються, інші не закінчуються. У результаті ми вкрай розчаровані владою.

Щоб мати якесь системне уявлення про те, чому так усе відбувається, треба сформулювати запитання, на які ми хочемо одержати відповіді. Може, не варто було починати? Чи був у нас вибір? Чи ми приймали рішення?

Майдан розпочався з цілком конкретних речей. Зокрема, з того, що нам не дали можливості підписати документ, що тісніше пов’язує нас з Євросоюзом — політичною структурою Європи, а вилилося це в те, що для мене означає «вибір долі». Це не бажання, скажімо, підвищити зар-плату або зменшити податки. Таких вимог на Майдані не було. А був саме вибір долі. Ми мали піти від євразійської цивілізації до європейської. Така різка зміна цивілізаційного стану — неймо-вірно складна річ. Ризики колосальні. Ніхто успіху не гарантує. Це — зміна соціального порядку, кардинальна зміна життя. Якщо вийде, то це називається революція. А якщо не вийде, то — заколот, переворот тощо. Поки ми не програли, ми називаємо це революцією. І це пояснює дуже багато з того, що з нами відбувається.

Автор першої в світі конституції

24 травня минуло 275 років від дня смерті гетьмана Пилипа Орлика (1672—1742)

Пилип Орлик посідає особливе місце серед українських гетьманів. 

Як гетьман-емігрант, послідовний борець за ідею незалежної України й автор незвичайної угоди з козацтвом щодо подальшої долі України й Запорожжя, яка в історії отримала назву першої Конституції української держави.

Пилип Орлик народився 11 жовтня 1672 року в селі Косуті Ошмянського повіту на Віленщині. Походив з чеського роду. Батько Степан, беручи участь у польсько-турецькій війні, у грудні 1673-го загинув під Хотином. Усі турботи про дітей лягли на плечі матері Ірини Малаховської, яка була з литовсько-білоруського шляхетського роду. Вона таки добре дбала про дітей, бо освіту Пилип отримав у Києво-Могилянському колегіумі. Там він навчався красномовства і філософії у славетного на той час професора Степана Яворського, до якого хлопчина прив’язався всією душею і ставився з великою пошаною. Яворський був першим добродієм-повірником молодого, обдарованого небуденними здібностями хлопця.

Кожен мав би там побувати

22 травня — важлива дата для кожного українця. Цього дня у 1861 році тіло Тараса Шевченка перевезли з Росії до України й перепоховали на Дніпровій кручі.

З цієї нагоди в Одеській ЗОШ № 55 відбувся захід, у якому взяли участь педагоги, учні, їхні батьки, бібліотекарі, а ще — член Національної спілки письменників України Микола Суховецький.

На початку дійства прозвучав запис пісні «Реве та стогне Дніпр широкий…», який усі вислухали стоячи. Потім у своєму слові директор школи Ірина Миколаїв-на Бадюк зазначила, що українські школярі — це майбутнє нашої країни і що вони мають втілити в життя мрію Великого Кобзаря про щасливу долю для свого народу.

Наче розвиваючи ці слова, в одному з наступних виступів пролунало:

І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.

На вшанування Миколи Гулака

Нещодавно у Науковій бібліотеці Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова відбувся «круглий стіл», присвячений 200-річчю заснування Рішельєвського ліцею. Одеські науковці виступали з доповідями, в яких висвітлювали різні аспекти розвитку ліцею, що існував у нашому місті у 1817 — 1865 роках і був трансформований у Новоросійський університет — перший вищий навчальний заклад на території Південної України.

На жаль, внесок Рішельєвського ліцею у розвиток точних наук, або наук природничого циклу, був лише згаданий пунктиром, як, утім, і його місце у тогочасному громадському житті України (хоча ці аспекти вдало висвітлені у підготовленому доцентом ОНУ ім. І.І. Мечникова О.О. Синявською чудовому виданні — збірникові мемуарів викладачів та вихованців Рішельєвського ліцею).

Певною мірою як компенсаторний факт можна сприймати підготовлений автором цих рядків текст, що наприкінці «круглого столу» був підтриманий учасниками заходу у вигляді резолюції-ухвали:

«Одна з важливих ниток, що пов’язує сучасне та минуле, символізує єднання з традиціями, — пошанування видатних історичних постатей, зокрема встановленням меморіальних дощок. 200-річчя заснування Рішельєвського ліцею спонукає до актуалізації постаті, яка, будучи частиною історії цього закладу, одночасно символізує традиції розвитку української культури, боротьби за незалежність України, міжнаціональної толерантності. Йдеться про Миколу Івановича Гулака (1821 — 1899) — українського математика, історика, філософа, літературознавця, перекладача, громадського діяча.

Щоб далі ширити Боже слово


Минулої неділі в Одесі сталася визначна подія — а водночас й велике свято католиків східного й західного обрядів. На житломасиві Котовського у Суворовському районі — імен цих привидів з потойбіччя вже не знають, слава Богу, діти й онуки тутешніх мешканців — освячено храм Вознесіння Господнього та створено парафію Україн-ської греко-католицької церкви, котра постала тут винятково на пожертви вірних УГКЦ, без жодної участі держави.

Дуже символічно, що саме в День пам’яті жертв політичних репресій — 21 травня — в Одесі відбулася подія, якої давно чекали. Чекали вірні УГКЦ — церкви репресованої, розстріляної, засланої у віддалені райони комуністичної імперії. Церкви, котра все-таки жила і діяла, хоч і в підпіллі, незважаючи ні на які заборони, і виконувала свою основну місію — рятування людських душ Божим словом, і виховувала українських патріотів. Церкви, котра відродилася разом з відродженням Української державности — що б там не говорили про нашу державу злостиві недруги та відверті вороги. Церкви, котра продовжує розвиватися.

Цієї події чекали довгими роками. За створення нового храму греко-католики ревно молилися у тісних каплицях, щоразу вистоюючи літургію навіть на вулиці, поза стінами свого храму. Кількість вірних постійно зростає, особливо втішають молоді обличчя, котрі часто переважають на недільних та святкових богослужіннях, долучаються до всіх заходів, що їх уряджає церква. Багато разів мінялася влада у місті, та, незважаючи на численні звертання керівництва УГКЦ, громадян міста, жодна не зробила й півкроку назустріч цій істино українській церкві — та саме тому й не йшла вона, мабуть, назустріч людським надіям.

Нехай ця сповідь буде почута!

Зовсім недавно — 19 січня цього року — у «Чорноморських новинах» була опублікована добірка віршів десятикласника Одеської гімназії №9 Владислава Єрьоменка. Нині ж маємо нагоду представити Владислава вже як автора першої поетичної книжки «Ліквідація підліткових мрій», що побачила світ у видавництві «Прес-кур’єр».

Увазі читачів пропонуємо передмову до збірки В. Єрьоменка, яку написав член Національної спілки письменників України Василь Полтавчук, та відзив про неї Володимира Панченка — відомого літературознавця, доктора філологічних наук, професора Національного університету «Києво-Могилянська академія».

З покоління правдорубів

«Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі».

Ці рядки Ліни Костенко не раз згадувалися мені, коли читав я написану верлібром першу збірку Владислава Єрьоменка, яку юний автор назвав криком власної душі. Дуже можливо, що таке визначення спровоковане  притаманним підлітку максималізмом, але точність і доречність його визначення є, на мою думку, безсумнівними.

На музичному Олімпі

Одинадцятирічна одеситка Марійка Міндак підкорила Італію

Одеса знову на вершині музичного Олімпу: з Італії з черговою перемогою повернулася Маша Міндак, 11-річна учениця Ольги В’ячеславівни Яцинюк, викладача по класу фортепіано музичної школи №5.

На 27-у міжнародному конкурсі юних музикантів Citta di Barletta Маша завоювала відразу дві нагороди: першу премію і спеціальну премію за виконання твору національного композитора. Вона вразила журі своєю віртуозною грою на роялі і майстерною інтерпретацією п’єси «На гулянці» відомого українського композитора Ігоря Шамо, за що була удостоєна участі у фінальному гала-концерті конкурсу, який став грандіозною музичною подією навіть для досвідченої Барлетти. Це місто, розташоване в «підборах» італійського чобота, має славу музичної столиці Італії.

За кількістю учасників і представлених країн 2017 рік виявився рекордним: у Барлетту приїхали понад 400 юних виконавців з усіх областей Італії та з 57 країн світу. Citta di Barletta — найголовніший в Італії міжнародний конкурс серед молодих музикантів.

Хто ж усе-таки робить погоду?

На минулу  неділю учасники програми «Місце зустрічі — діалог», що реалізується громадською організацією «ВСАД «ІТ-бабусі», запланували оздоровчий виїзд до Затоки.

Але напередодні лив сильний дощ із градом й увечері, зрозуміло, залунали телефонні дзвінки: може, відмінити поїздку? Та ми вирішили: не погода впливає на нас, а ми робимо погоду! Разом нас багато — понад п’ятдесят осіб, і що нам заважає просто розігнати хмари такою великою компанією?

Треба сказати, нам це вдалося. Двома повними автобусами ми приїхали до Затоки. Тут було сонячно і вітряно, хоча вчорашні калюжі ще не висохли. На пустельному пляжі з піщаними барханами ми робили зарядку цигун, яка зарядила нас усіх силою та енергією. Після цього практикували «уважні кроки» — спеціальну вправу для тих, хто хоче довго й активно залишатися в строю. Було радісно і спокійно. Кудись поділися тривога, смуток, образи на життя, претензії до інших. Потеплішало.

Тим часом чергова команда волонтерів готувала бутерброди і юшку із червоної риби та сома. На кухні за головного був справжній ізмаїльський рибак Микола Мілітейович, який чаклував над чималим казаном. Після обіду захотілося поспівати пісень. Поділились на команди і поспівали, почитали вірші, подякували одне одному. День добігав кінця. Почали збиратися в дорогу додому.

Сінна лихоманка

Весняний і літній сезони — період полінозів — сезонних алергічних ринітів, що викликає пилок квітучих рослин. Поліноз — захворювання більш відоме як «сінна лихоманка. Оскільки, за даними ВООЗ, у світі страждають на цю недугу близько 10 відсотків землян, легко уявити, скільки наших краян у цей період року почуваються зле.

Про «сінну лихоманку» та шляхи її подолання ми попросили розповісти фахівця — отолоринголога, кандидата медичних наук Володимира Юрійовича ГАЄВСЬКОГО.

— Володимире Юрійовичу, тож як виявляє себе сінна лихоманка?

— Набряком слизової оболонки і збільшенням виділень з носа, підвищеною сльозоточивістю, свербінням у ділянці носа, піднебіння, очей, нападоподібним чханням, нерідко — підвищенням температури. Часто-густо виникає припухлість повік та з’являються темні кола під очима.

— Чим це загрожує?

— Насамперед — дискомфортом. Незважаючи на те, що симптоми, які розвиваються, не є загрозливими, вони створюють помітні проблеми: різко знижуються працездатність та якість життя. До всього, полінози є передвісниками можливого розвитку більш важких захворювань, які завершуються інвалідністю (наприклад, бронхіальної астми).

— Які вікові групи найуразливіші до алергійних ринітів?

Одеса — місто хокейне

На відновленій льодовій арені в Одеському палаці спорту вперше пройде чемпіонат світу з хокею серед юніорів у дивізіоні ІВ. Таке рішення було прийняте  на генеральному конгресі Міжнародної федерації хокею у Кельні. 

«Завдяки вдалому господарському рішенню розпочинається нова сторінка хокейного спорту. Я вітаю всіх із цією знаковою подією для Одещини. Безумовно, це позитивно вплине на туристичну та інвестиційну привабливість нашого регіону», – наголосив голова Одеської обласної ради Анатолій Урбанський.

Турнір,  у якому, крім української, візьмуть участь збірні Угорщини, Австрії, Японії, Італії та Румунії, пройде у квітні наступного року. Це перші в історії Одеси офіційні змагання з хокею з шайбою. Раніше чемпіонати світу в Україні відбувалися у Києві, Донецьку та Броварах. 

До змагань льодову арену буде модернізовано. Незабаром тут розпочнеться ремонт двох роздягалень для хокеїстів, за допомогою спеціальної води покращать якість льодового покриття а також  проведуть електричне опалення у всіх залах,  холі  та безпосередньо на арені.

Шевченко сьогодні і завжди


На віки сполучені два поняття — Шевченко і рідна українська мова. Дві найважливіші ознаки, два символи нації. Допоки вони з нами — доти жива нація. А забрати — не дано нікому: з нами сила духу пращурів наших і сила Божа. І сила та — мудрість рідного Слова…

Біля пам’ятника Тарасові Шевченку в Одесі люди зазвичай збираються зрання. Вітають одне одного зі святом, купчаться, розмовляють… Прийти — це як ритуал. А потім…

Майданчик перед пам’ятником повнився, обіч постаті Тараса Шевченка дитячий хор прегарно заспівав національний славень. Відтак і українські пісні, на слова Кобзаря. Людей все прибувало, хоч і не так багато їх тепер збирається, як бувало тамтими роками. Та все ж простір перед пам’ятником залюднювався. Час до часу якийсь поважний чоловік, певне, розпорядник абощо, пропонував одійти набік, звільнити доріжку. «Здєсь будет проходіть почотний караул», — попереджував цей ввічливий чоловік та вказував рукою, де саме треба звільнити. Військовики мали проходити після ритуалу покладання квітів представниками влади. Оте «почотний» не тулилось ні до чого. Та найшовся таки один козак з-поміж багатьох свинопасів (це з Шевченка), поправив стримано: «Почесна варта — буде українською». Достатньо голосно, але не звертаючись до нього безпосередньо. Дарма. Чоловік той своє зна: за хвилю — знов той «почотний караул»…

Закличне слово Кобзаря

22 травня для українців — день-символ, невмирущий символ!

Перепоховання Тараса Шевченка стало подією, що сколихнула Україну ХІХ століття, спонукала українців до відкритої маніфестації своїх поглядів.

У 1960—1970 роки вже ХХ століття саме 22 травня саме біля пам’ятників нескореному Тарасові патріотична молодь читала вірші та виголошувала вільнолюбні промови.

Цьогоріч в Одесі відродять традицію Шевченкових читань: 

22 травня о 18.00 біля пам’ятника Т.Г. Шевченка, що у парку його ж імені, кожен, хто знає і шанує творчість Кобзаря, зможе прочитати його вірша, послухати і поспівати пісень на його ж таки, Тарасові, слова. (Організатори, а це, передусім, Обласний центр патріотичного виховання дітей та молоді, просить підготувати для декламування по кілька поезій на вибір, щоб не було повторів).

Шевченкові читання відкриють представники дитячого музичного театру «Маскарад» школи педпрактики при ОНМА ім. А.В. Нежданової. Запланований і виступ школи бойового гопака «Шторм».

Приєднуйтеся!

На старті — ЗНО

У вівторок, 23 травня, розпочинається найгарячіша і найвідповідальніша пора нинішнього року для тих, хто прагне стати студентом, — зовнішнє незалежне оцінювання якості освіти.

Старт кампанії — складання тесту на знання української мови та літератури (23 травня), а її фініш — тест з хімії (16 червня).

Як розповів цими днями на спеціально скликаній в ІА «Контекст-Причорномор’я» прес-конференції директор Одеського регіонального Центру оцінювання якості освіти, кандидат педагогічних наук Анатолій Анісімов, у нашій області на проходження ЗНО зареєстрували-ся 14744 особи (торік було більше — 15878).

Загалом по Україні проходити ЗНО зголосилася 240881 особа.

Найпопулярнішими серед предметів стали: українська мова та література, історія України (68%), математика (60%), англійська мова (46%), біологія (30%).

Задля організації якісного процесу складання тестів 82 нав-чальні заклади області працюватимуть як пункти тестування. Їх місцерозташування: Одеса, Ізмаїл, Болград, Кілія, Рені, Сарата, Арциз, Білгород-Дністровський, Чорноморськ, Роздільна, Подільськ, Біляївка, Балта, Березівка, Южне, Любашівка, Татарбунари, Тарутине, Овідіополь, Ширяєве.

Анатолій Анісімов, побажавши всім учасникам ЗНО успіхів, нагадав про відповідальність за нехтування правилами його проходження, а також закликав не бути байдужими, якщо, раптом, стануть свідками порушень процедури тестування.

Додаткову інформацію можна отримати за телефонами (048) 784-69-95, 784-89-36, 32-35-09 та на сайті Одеського РЦОЯО http://www.test-center.od.ua.

«Будь розумним!»

Міністерство освіти та науки підтримує проект онлайн-підготовки до ЗНО «Будь розумним/Be smart», створений за ініціативи голови Одеської облдержадміністрації Максима Степанова, і вважає, що його варто поширити на всю Україну. Про це 18 травня на прес-конференції в Одесі заявила міністр освіти та науки Лілія Гриневич.

«Цей проект ми підтримуємо ідеологічно, я вважаю, що він дуже правильний. Більше того, ми з головою ОДА Степановим говорили про можливість його розповсюдження на всю країну. І, в принципі, вже здійснили у цьому напрямку певні кроки. Їх ще рано оголошувати, але ми над цим будемо працювати. Змішане навчання дуже актуальне для України, тому що в нас багато сільських територій, багато малих шкіл, і навчання, коли ти сам формуєш собі його графік, є дуже продуктивним і правильним. Це великий плюс, коли, крім звичайних уроків у школі, діти мають можливість доступу до уроків най-кращих учителів країни», — наголосила Лілія Гриневич.

Проект «Будь розумним/Be smart» — це безкоштовна цілодобова онлайн-платформа для кожного охочого підтягнути прогалини у навчанні, систематизувати знання та належним чином підготуватися до тестів ЗНО. Ініціатива стартувала в Одеській області на початку квітня цього року і була реалізована завдяки залученню до проекту приватних інвестицій особисто Максима Степанова та групи педагогів регіону.

Онлайн-курс охоплює і систематизує всю шкільну програму, надає можливість переглядати відеолекції з різних предметів та користуватися схемами, картами, зображеннями. У рамках ініціативи передбачені щоденне навчання за індивідуальним графіком, а також тренування на всіх типах тестів, які зустрічаються на ЗНО.

У світі заборон і санкцій

В газеті «Урядовий кур’єр» від 17 травня 2017 року опублікований указ Президента України №133. Відповідно до цього указу набрало чинності рішення Ради національної безпеки й оборони України від 28 квітня «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших економічних заходів (санкцій)».

Зворотний бік медалі

До санкцій (уперше з початку їх застосування під час війни) включене блокування доступу до російських інформаційних ресурсів в інтернеті. В тому числі до Яндексу, до соціальних мереж «ВКонтакте» та «Одноклассники». Серед санкцій і заборона на використання державними установами програмного забезпечення російського виробництва. Включаючи поширений в Україні бухгалтерський програмний продукт 1С.

Фахівці вважають, що за допомогою цих ресурсів, соціальних мереж і програм російська ФСБ та інші спецслужби Російської Федерації отримують несанкціонований доступ до інформації і використовують її у гібридної війні проти України. Цілком імовірно, що так і відбувається. Але у кожної медалі є зворотний бік. В даному випадку зворотний бік застосування санкцій — обмеження прав і свобод громадян. Зокрема, права на отримання, обмін і поширення соціально значущої інформації.

Не скажу, що схвалюю, але добре розумію необхідність тимчасового обмеження такого права під час війни. Навіть війни гібридної і неоголошеної. Але в будь-якому разі для мене, і, сподіваюся, не тільки для мене, важливо, яким чином і для чого держава обмежує це право.

Повалення і возвеличення, або Останній київський Ленін і нескінченний російський Сталін

В українській столиці демонтовано останній пам’ятник Леніна. Остаточне зникнення з п’єдесталу більшовицького вождя збіглося з рішенням Європейської Ради щодо надання Україні безвізового режиму з ЄС.

Для мене це не просто збіг. Я не бачив жодної європейської країни — ані у старій, ані у новій Європі — в якій Ленін визначав би ландшафт. Звичайно, є країни, де до більшовицького вождя ставляться як до помітного іноземного політика. Але поставити меморіальну дошку Леніну в Швейцарії, якій не довелося дізнатися, що таке справжній комунізм, і терпіти пам’ятники вурдалаку в країні, спотвореній комунізмом, — це зовсім не одне і те ж.

У той час, як в Україні зникає сама пам’ять про Леніна, в Росії воскресає пам’ять про Сталіна. Саме про Сталіна, не про Леніна. Ленін після викриття культу особи Сталіна був символом «хорошого комуніста». І, судячи з усього, сучасні правителі Росії не можуть погодитися саме з цим образом вождя-гуманіста — бо справжній Ленін гуманістом не був ніколи. Їм потрібен Сталін, тому що саме Сталін — це всевладдя держави і страх світу перед Росією. Путін хоче, щоб його боялися і свої, і чужі.

«Культ Перемоги», який в останнє десятиліття прийняв у Росії огидні дикунські форми, що не мають ніякого стосунку до самої історичної події, багато в чому пов’язаний саме зі спробами повернути Сталіна в історичну свідомість росіян. Це не так просто — тому що не просто остаточно винищити пам’ять про репресії. Але це необхідно для країни, в якої немає жодного бачення майбутнього — тільки страшне минуле, яким хочеться пишатися. Але бажання є — і тому кожен День Перемоги стає кроком до повернення Сталіна на п’єдестал, до відродження всевладдя чекістів і страху світу перед непередбачуваністю Росії. Якщо чесно, тільки заради цього — а зовсім не заради пам’яті — День Перемоги російському керівництву і потрібен.

Як працював — така й пенсія

Однією з найобговорюваніших нині тем є проект урядової реформи, презентованої у середу, 17 травня, прем’єром Володимиром Гройсманом на засіданні Кабміну.

Частина політиків уже звинуватила уряд в утаємниченій підготовці документа, дорікаючи, що настільки важлива реформа, яка стосується практично кожного україн-ця, мала б спочатку пройти широке обговорення у суспільстві, в експертних і політичних колах нашої держави, і тільки після цього узгоджений варіант мав би подаватися на ознайомлення міжнародних партнерських структур. Бо, мовляв, наразі все виглядає диктатом з боку МВФ.

Звісно, на різних трибунах і в телеефірах навколо пенсійних новацій, запропонованих урядом, ще не раз ламатимуться списи. Тож аби кожен міг розуміти, навколо чого точиться дискусія, пропонуємо сьогодні роз’яснення від автора пенсійної реформи — Кабінету Міністрів.

Основна ідея запропонованої реформи — відновити соціальну справедливість, як щодо тих, хто вже перебуває на заслуженому відпочинку, так і щодо майбутніх пенсіонерів. Якщо людина чесно працювала все життя, вона має гарантовано отримувати гідну пенсію.

Чому пенсійна система потребує негайних змін?

Цьогоріч дотація з держбюджету Пенсійному фонду становить 141,3 млрд грн. Це майже половина від суми, необхідної для виплати всіх пенсій у державі! Якщо цієї ситуації не виправити, то згодом не буде можливості не тільки підвищувати пенсії, а й виплачувати їх. При цьому 60% пенсіонерів живуть за межею бідності. Мінімальна пенсія — 1312 грн (з травня цього року) — становить близько 50% вартості «споживчого кошика» — фактичного прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Проблеми Пенсійного фонду провокує не тільки демогра-фічна ситуація. Показник демографічного навантаження в Україні більш ніж удвічі вищий, ніж у країнах ЄС: 12 млн пенсіонерів на 12 млн застрахованих осіб. Ті, хто зараз працює і має наповнювати Пенсійний фонд, не зацікавлені сплачувати внески. 25% зайнятого населення не сплачує ЄСВ (16,3 млн осіб — зайняте населення), оскільки пенсійна система перетворилася на зрівнялівку. Тобто розмір пенсії фактично не залежить від заробітку, з одного боку, з другого — існує велика кількість пенсійних привілеїв.

Ти можеш щось зміниТИ?

Що мають зробити громади та місцева влада для впровадження реформи системи охорони здоров’я? Які виборчі правила дозволять запустити зміну політичних еліт у країні? Як платники податків можуть контролювати, на що витрачаються їхні гроші? За яких умов влада почує позиції та вимоги громадян і як вплинути на прийняття рішень?

Ці та інші нагальні питання обговорювали представники місцевої влади, об’єднаних громад, медичної спільноти, громадських організацій та Міністерства охорони здоров’я, які зібралися разом, щоб висловити свої позиції та очікування щодо змін та реформ в Україні. Така зустріч відбулася в Одесі у рамках всеукраїнського туру «ЗміниТИ: взаємодія заради змін» за ініціативи ГО «Центр UA», «Реаніма-ційного пакету реформ» та Міністерства охорони здоров’я.

Після зустрічі учасники обговорень спілкувалися з журналістами.

Олег РИБАЧУК, голова і співзасновник «Центру UA», екс-віце-прем’єр-міністр з питань європейської інтеграції:

— От якби була можливість змінити щось одне, що найважливіше? Відповідь лежить на поверхні — перш за все, необ-хідно змінити чинну виборчу систему. Мій особистий досвід роботи в уряді і в Адміністрації Президента переконав у тому, що якщо правила, а скоріше, відсутність правил, не змінити, то будь-яка людина, яка потрапляє у вищі ешелони влади, стає частиною системи. Якщо ми не поміняємо чинну виборчу систему — у нас не буде змін. Якщо ми садимо кота сторожувати глечик сметани, то не дивуймося, що сметани поменшало. Такий «парадокс»: у будь-якої людини, котра потрапляє до великої політики, бізнес росте. Похід у владу робить людину не лише недоторканою, а й успішним бізнесменом.

Паспорти для людей і водних об’єктів

На щотижневій апаратній нараді, яку провів голова ОДА Максим Степанов, начальник головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області Олена Погребняк звітувала про стан справ з оформленням закордонних біометричних паспортів, що, зокрема, пов’язано з остаточним ухваленням Радою Європейського Союзу безвізового режиму між Україною та країнами ЄС.

До цього люди щодня подавали до 500 заяв, нині — близько тисячі. Рекордом стало 1600 заяв! Та через місяць-півтора такий відносний ажіотаж спаде, тож кому, як то кажуть, не горить, то й не біжіть стояти у чергах. Біометричних паспортів на усіх вистачить.

До відома батьків: діти з 14 років, які мають намір виїздити за кордон, також мусять мати паспорти. До цього їх вписували до закордонних паспортів батьків. Нині ж кожен повинен мати свій паспорт.

До речі, Одеса — друге місто у державі, після Києва, яке організувало електронну чергу на прийом осіб з питань оформлення закордонних паспортів та ID-карток. І ми першими підключили всі райони області до єдиної системи. Розширилася і матеріальна база служби: тільки впродовж минулого року область передала їй у користування близько тисячі квадратних метрів офісних площ. Зрозуміло, зважаючи на важливість виконання державного завдання.

Інноваційна резиденція

Інноватори з усієї України можуть поборотися за можливість два місяці попрацювати над своїм проектом соціального бізнесу та його бізнес-моделлю в резиденції від Impact Hub Odessa.

Цю можливість центр соціальних інновацій надає в рамках програми підтримки проектів Idea Boost та форуму Social Camp Ukraine.

Троє переможців, що пройдуть відбір, отримають усі ресурси програми Idea Boost, робоче місце в коворкінгу Impact Hub Odessa, житло та стипендію в розмірі 2000 гривень від програми терміном на два місяці. Результатом резиденції стане можливість презентувати свою роботу 25—28 серпня на форумі Social Camp Ukraine.

Андрій Федотов, куратор програми Idea boost: «Ми створили цю програму, бо бачимо, що для становлення стабільного та успішного бізнесу потрібно докласти багато різнобічних зусиль. Impact Hub Odessa зібрав кращі методики, менторів та інструменти для тих, хто не боїться ризикувати у пошуках своєї справи із соціальною складовою».

Для участі у програмі розглядатимуться проекти за такими категоріями: Fair trade (справедлива торгівля); зелене підприємництво; послуги/серві-си, спрямовані на спрощення працевлаштування/волонтерства/проходження стажувань для молоді в Україні; інновації для соціально незахищених груп населення.

Представлення проектів програми Idea Boost для інноваторів пройде в останні вихідні червня в Одесі. Крайній термін подачі заявок для участі — 15 червня.

Наші партнери

Cайт Національної спілки журналістів України

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 18 грн.
  • на 3 місяці — 54 грн.
  • на 6 місяців — 108 грн.
  • на 12 місяців — 216 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 13 грн.
  • на 3 місяці — 39 грн.
  • на 6 місяців — 78 грн.
  • на 12 місяців — 156 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

Збільшити шрифт Зменшити шрифт

Єдина країна

ПАТ «ОДЕСАОБЛЕНЕРГО» інформує
Приєднуйся до нас!

Пам’ятка
Спілки читачів газети
«Чорноморські новини»

Якщо для тебе слова Батьківщина і її воля, демократія і свобода слова, гідність людини і гідність нації – не порожні звуки, а справжні цінності, якщо вважаєш себе громадянином, то ти – наш спільник.   Читати далі.

Бажаєш допомогти?

Кошти на підтримку єдиної обласної української газети Одещини можна переказувати на такі банківські реквізити: поточний рахунок 26006000041996, в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, код ОКПО 20990766 (обов’язково слід зробити примітку «На підтримку газети»).
Дякуємо всім, хто у ці нелегкі часи разом з нами.