Головна сторінка сайту

За крок від прірви

Якщо небіжчика не ховати, а просто замкнути в одній з кімнат, в квартирі не можна буде жити. Запах не дозволить. Так і сталося після укладення угоди «Мінськ-2» в лютому 2015 року. З тією різницею, що двері в Україну з окупованої частини Донбасу залишили широко відчиненими.

Як Путін готував похорон «Мінська»

Угоди з 13 пунктів «Мінська-2» були мертві з першої хвилини підписання. Оживити їх, виконати в майбутньому хоча б один пункт в повному обсязі не могла і не хотіла жодна зі сторін. А Росія навіть не визнавала себе стороною конфлікту. У чому ж полягав інтерес, заради чого Тристороння контактна група працювала тоді ніч безперервно, а лідери чотирьох держав вели важкі переговори?

Що було на думці у президента Франції і канцлера ФРН — одному Богові відомо. Але за підсумками подій двох наступних років можна з упевненістю сказати, чого домагався президент Росії Володимир Путін і чого хотів президент України Петро Порошенко.

Обидва збиралися виграти час для прийняття важливих рішень, а мертвий документ потрібен був для того, щоб морочити голову всім на світі, а насамперед — один одному. Тепер очевидно, що Путін використовував дворічний таймаут краще. Поки «мінський» труп розкладався, поки сморід гібридної війни отруював життя в Україні, кремлівські стратеги встигли розробити кілька сценаріїв і вибрати той, що швидше міг нагнути непокірних сусідів.

Кучурганська балка: загрози підтоплення

Не було б печалі, якби не озеро в підвалі

У селі Гаївка у ці дні можна спостерігати незвичну картину: прямо на подвір’ї одного з будинків із підґрунтових вод утворилося озерце, в якому розкошують домашні гуси. Птиці — втіха, людям — прикрість.

Якщо вода заливає подвір’я та городи, то підвали — й поготів. Зокрема, кореспондент побував на обійсті Михайла Юр’єва, в підвалі якого вода піднялася близько метра.

— І так чи не кожної весни, — бідкається Михайло Петрович. — Торік я підняв підвал на два камені-черепашники, але це не допомогло. Вже й не знаю, як зарадити лиху. — І гірко жартує: — Хоч бери та рибу розводь…

Місцева влада здійснює моні-торинг ситуації. Так, нещодавно було проведено виїзне обстеження зон, яким загрожує підтоплення. До складу комісії увійшли: головний спеціаліст з питань цивільного захисту райдержадміністрації Сергій Біндасов, начальник міськрайонного відділу ГУ ДСНС Сергій Кузьменко, начальник управління розвитку та інвестицій РДА Ігор Романенко, провідний інженер відділу використання водних ресурсів Одеської гідрогеологомеліоративної експедиції з охорони водних ресурсів Анатолій Реклізон, державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища Одеської області Сергій Кожухар та начальник сектора превенцій Роздільнянського відділу поліції ГУНП Андрій Кириленко.

Ланцюг через Дністер


Як уже повідомляли «ЧН», на столичному рівні дано дозвіл на будівництво у верхній частині Дністра нового каскаду із семи гідроелектростанцій сумарною потуж-ністю 300 МВт. На це планують витратити близько двох мільярдів доларів.

14 березня, у Всесвітній день захисту водойм, екологи разом з місцевими жителями вийшли в Маяках на всеукраїнську акцію протесту й утворили на мосту через Дністер живий ланцюг. Протестувальники вимагають від Кабміну переглянути наміри щодо спорудження ГЕС.

У руках активістів — красномовні плакати: «Діти Дністра — проти ГЕС», «Дністер буде жити — будемо жити й ми», «Ні руйнуванню екосистеми!». У гучномовець організатори розповідають дітям і журналістам, чому вони, власне, тут зібралися: «Над Дністром нависла нова серйозна загроза, і ми маємо його захистити». 

Чого очікувати від нових ГЕС — обіцяної енергонезалежності чи екологічної катастрофи? Екологи впевнені: поява нових гідроелектростанцій призведе до деградації річки. Досвід такий уже є. «Будівництво ГЕС у середині 1980-х призвело до пониження рівня води в Дністрі майже у рази. Для міста-мільйонника (Одеса, як всі знаємо, споживає саме дністровську воду. — Прим. авт.) це дуже серйозна загроза, бо якість води й так значно погіршується, а якщо ще й зменшиться наповненість ріки, ми ризикуємо взагалі залишитися без джерела прісної води», — зауважив еколог Владислав Балинський.

«Дай нам серця неприкаяні...»

Щоб вийти із кризи, з тієї Руїни, яку ми переживаємо нині, зберегти себе як єдиний народ, українці звертаються по допомогу до своїх духовних поводирів. Насамперед — до творів Великого Кобзаря. Тарас Шевченко акумулював усі одвічні мрії й прагнення свого народу. Він учить українців любити Україну, бо не всі, народжені на цій благословенній землі, стають її синами. 

Згадаймо його святі слова:

Свою Україну любіть,
Любіть її... Во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.

Наш пророк ототожнював Україну з матір’ю, і сьогодні нагадуючи кожному з нас, що «хто матір забуває, того Бог карає». Він свято вірив, що «оживе добра слава, слава України», трудився-боровся заради цього, хоча після закінчення Імператорської академії мистецтв мав можливість жити спокійно, безтурботно, ставши живописцем. Але не зміг, бо відчув силу слова і поставив його «на сторожі» біля «рабів отих німих», біля свого поневоленого національно і покріпаченого фізично народу. Він жив і творив

...Ради їх,
Людей закованих моїх,
Убогих, нищих... Возвеличу
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх
поставлю слово.

Це із поезії «Подражаніє 11 псалму». Дозволю собі нагадати також рядки із поеми «Неофіти», написаної в Нижньому Новгороді, коли Шевченко повертався із 10-річного заслання:

...Ридаю,
Молю, ридаючи: пошли,
Подай душі убогій силу,
Щоб огненно заговорила,
Щоб слово пламенем взялось,
Щоб людям серце розтопило,
І на Украйні понеслось,
І на Україні святилось
Те слово, Божеє кадило,
Кадило істини. Амінь.

Чи ж дочекаємося колись, що наші високопосадовці дослухаються до Шевченка і забезпечать вивчення державної мови на належному рівні у школах та вишах, повагу до неї у ЗМІ, зупинять тих, про кого Тарас писав: «гірше ляха свої діти її розпинають»?

Сім футів під кілем!

Чудових публікацій і великих тиражів!

Це привітання — як заспів до прекрасного ювілею: найстаріша за віком і завжди молода за духом україномовна газета «Чорноморські новини» (у минулому — «Чорноморська комуна») ось-ось відзначить перше століття від дня свого заснування.

Про значення цього часопису ємно сказав поет:

Від юності і до сивин —
Читач «Комуни» і «Новин»!

Бо ця газета й справді стала частиною життя кожного з нас, мешканців Одещини.

Російсько-українська інформаційна війна

У ЗМІ промайнуло повідомлення про те, що Московія приступила до створення військових підрозділів інформаційної війни. Такі підрозділи були в Радянському Союзі, є вони і тепер у складі армії Сполучених Штатів і деяких інших країн. Про що свідчить такий крок? Це крок до подальшого розгортання військових дій, і не обов’язково лише в Україні. Путін підвищує ставки у небезпечній грі зі світом. Він усе ще думає, що контролює процес ескалації військового протистояння на планеті, крок за кроком підвищуючи напругу. Насправді ж він уже не може зупинитися. Зупинка означає його політичну, а можливо, й фізичну смерть у близькій перспективі через внутрішні чинники, що діють у Московії. Продовження ескалації означає неминучу політичну та фізичну смерть у більш віддаленому майбутньому, але разом з мільйонами невинних людей. Поки що він обирає останній шлях.

Московія дотепер вкладала і вкладає колосальні кошти в інформаційну війну. Саме це дозволило їй у мирний спосіб відібрати у нас Крим і створити криваву рану на тілі України — на Донбасі. Інформаційна ефективність Московії сьогодні настільки перевищує можливості України, яка демонструє цілковиту безпорадність у цій царині, що для підтримання нинішнього статус-кво у війні з Україною інформаційні війська Московії не потрібні. Отже, варто готуватися до гіршого.

На початку тридцятих років минулого сторіччя за наказом Сталіна російською мовою була перекладена з німецької одна програмова книжка, що називалася «Моя боротьба». Вона увійшла, поряд з посібниками з військової стратегії і тактики, до «Бібліотечки червоного командира». Багато сторінок цієї ґрунтовної книги присвячені військовій пропаганді. Я використаю низку цитат з неї, аби показати, що нинішню московську пропаганду можна цілком зрозуміти на їх основі, в проекції викладених засадничих принципів на ментальність нашого північного сусіда.

Онлайн-допомога на дітей

Міністерство соціальної політики та Державне агентство з питань електронного урядування презентували нову електронну послугу у сфері соціального захисту — призначення допомоги при народженні дитини.

Досі документи для призначення такої допомоги можна було подати лише в паперовій формі. Торік близько 400 тисяч українців для цього особисто відвідали органи соціального захисту населення, витрачаючи на це свій час та створюючи значні черги.

Відтепер пропонується принципово новий рівень якості обслуговування. Молоді батьки можуть подати такі документи у будь-який зручний час через інтернет, без необхідності особистого відвідування районного управління соціального захисту. Електронна послуга вже доступна на офіційному сайті Мінсоцполітики за адресою: e-services.msp.gov.ua, а згодом стане доступною й на єдиному державному порталі адміністративних послуг my.gov.ua.

Електронні форми з автоматичною перевіркою введених даних та інтер-активними підказками мінімізують ризик допущення помилок при їх заповненні. Завдяки тій же автоматизації значно пришвидшується процес розгляду документів та ухвалення рішення щодо призначення допомоги. Такі нововведення дозволяють заощадити час, фінансові ресурси та зменшують ризики зловживань або шахрайства.

Ініціатива реалізується за підтримки швейцарсько-української програми «Електронне урядування задля підзвітності влади та участі громади», що виконується фондом «Східна Європа», повідомляє прес-служба Мінсоцполітики.

Вірш «Великі ідеї»

Великі ідеї прийшли не відразу —
Плекали з дитинства їх сотні людей.
Але як прийшли вже — доводять до сказу.
І в цьому шкідливість великих ідей.

Велика ідея — нахабну крадіжку
Вважати чеснотою, попри закон.
Ховати поцуплені гроші у діжку —
Велика ідея суспільних ікон.

Велика ідея — закрити по селах
Лікарні і школи, бо грошей катма.
Велика ідея — в розвагах веселих
Нащадків злодійських вести до керма.

Велика ідея — забути про числа,
Науки зібрати в єдиний предмет:
Про Бога — детально, про фізику — стисло,
Факультативно — про шкоду комет.

Така вже поточної влади реальність,
Що ріже освіченість гострим ножем.
Вирує двоїстість, вона же — дуальність:
Велика ідея, що є міражем.

Олександр ГАБОВИЧ,
доктор фізико-математичних наук.
м. Київ.

Війна з книжками

Кремлю замало війни проти України, то він ще й заповзявся воювати з книгами — у Москві в невідомому напрямку вивезли весь фонд Бібліотеки української літератури.

За даними Reuters, спочатку планували передати книги в бібліотеку іноземної мови, але там, буцімто, в архіві забракло місця. Слід українських видань загубився. Полиці в книгозбірні — пусті. Українці, що живуть у Росії, кажуть про остаточне знищення нашої бібліотеки, фонд якої почали збирати в Москві майже сто років тому, — в 1918-у.

Нагадаємо, російська влада з 2015 року переслідує директора Бібліотеки української літератури в Москві. Її звинувачують в екстремізмі, у розповсюдженні забороненої літератури. Із жовтня 2015-го Наталія Шаріна утримувалася під домашнім арештом, але продовжувала виконувати обов’язки директора книгозбірні. Цими ж днями департамент національної політики і міжрегіональних зв’язків Москви розірвав з нею трудовий договір. Відтак українська бібліотека залишилася і без директора, і без книг.

Від усіх небезпек її захистив талант

Не надто велику колекцію творів Тетяни Яблонської (1917—2005) у ці дні показує на виставці з нагоди 100-річчя видатного українського майстра живопису Одеський художній музей. Окрім картин, тут можна побачити і деякі родинні фотографії, а також текстовий матеріал — щоденникові записи та спогади.

Їй довелося жити в епоху тоталітаризму, коли людська особистість нічого не важила. На її творче життя випав отой горе-звісний метод соцреалізму, який жорстко регламентував творчість мистців.

А вона, попри все, зуміла зберегти свій стиль у творчості і той внутрішній стрижень, завдяки якому прожила довге і щасливе творче життя. Час до часу міняючи манеру письма та залишаючись при цьому все тією ж Тетяною Яблонською. Навіть за тих умов мисткиня зуміла зберегти своє обличчя — і не лише творче. Тож і залишалася завше авторитетом для багатьох колег та явищем в образо-творчому мистецтві. На засіданнях виставкому її думка була важучою. «Тетяна Нилівна мене похвалила», — це був аргумент. Хто бодай годину-дві побув біля її картин, то надалі вже у будь-якій з її робіт — від студентської пори й аж до останніх літ, коли вже могла працювати лише однією рукою, — безпомилково скаже: це вона. Тетяна Яблонська, можливо, й вижила — у творчому сенсі — завдячуючи якраз творчості. Творчістю вона втікала в інший світ. Коли навколо все було — соцреалізм, вона примудрялася усе ж таки відрізнятися від усіх — така була сила її таланту. Тодішні критики, безумовно, розуміли це, нерідко їй добряче таки діставалось, це було боляче, а вона продовжувала працювати, виховувати дітей, дбати про свою родину. Як дуже слушно завважив хтось на відкритті виставки у Художньому музеї, її талант — як феномен і парадоксальність водночас — захистив її. Хоч, певна річ, на якісь компроміси часом усе-таки доводилося йти. Як це завше буває в житті.

Забутий Арнольд Гріншпунг

Серед обдарованих одеських митців, які впродовж життя залишалися вірними своєму покликанню, — скульптор Арнольд Йосипович Гріншпунг (1884—1969).

У лютому минуло 133 роки від дня його народження. Це ім’я фактично забуте, а в поле мого зору воно потрапило у зв’язку з дослідженням життя і творчості скульптора Бориса Едуардса.

Певні відомості про Гріншпунга містяться в його особовій справі, яка зберігається в архіві Одеської обласної організації НСХУ. В автобіографії, яку він склав у 1950 році (можливо, як претендент на монументальні роботи в порту), повідомляється, що народився майбутній скульптор у сім’ї робітника 11 лютого 1884-го. У 1903-у, після навчання в народному та ремісничому училищах, успішно склав іспити в Одеське художнє училище, де впродовж п’яти років навчався на скульптурному відділенні у відомих майстрів Л-Д. Іоріні та К.К. Костанді.

Ще під час навчання в училищі Арнольд Гріншпунг заявив про себе як талановитий учень, і Луїджі Іоріні рекомендував його Б.В. Едуардсу для участі в роботах з оздоблення новозведеної Одеської міської публічної бібліотеки. Борис Вільямович на той час був зайнятий спорудженням пам’ятника Суворову в Очакові.

Молодий скульптор створив вісім бюстів російських письменників, розміщених у верхньому ярусі головного читального залу бібліотеки. Їм притаманна стилістична єдність і делікатна техніка. «…Будучи в художественном училище, оформил Одесскую публичную библиотеку скульптурой, — пише в автобіографії Гріншпунг, — и работал в скульптурной мастерской академика Б.В. Эдуардса».

Одеські адреси Леся Курбаса

130-річчя від дня народження видатного українського режисера й актора Леся Степановича Курбаса, яке відзначалося 25 лютого, дало привід не тільки згадати про його визначний новаторський внесок у розвиток театрального мистецтва, а й подумки доторкнутися до миттєвостей його творчої біографії, пов’язаної з Одесою.

Цінним джерелом для висвітлення цієї теми є, безперечно, спогади його талановитого учня, однодумця і послідовника Василя Степановича Василька, особливо книга «Театру віддане життя» (Київ, «Мистецтво». 1984). Нагадаємо, що ім’я Василя Василька, режисера, актора і педагога, народного артиста СРСР, значна частина творчого життя якого пройшла в нашому місті, присвоєне Одеському академічному українському музично-драматичному театру.

Потрібно згадати й інші заслуги В.С. Василька. Саме результатом, передусім, його послідовної, наполегливої і напруженої праці стала поява ще однієї цінної книги — «Лесь Курбас. Спогади сучасників» (Київ, «Мистецтво», 1969), де вперше за багато років прозвучали справедливі слова, пов’язані з відновленням історичної пам’яті та доброго імені незабутнього вчителя і творчого наставника.

Тому, на наш погляд, важливо відтворити незабутні враження і відчуття Василя Василька від першої зустрічі з великим майстром сцени, що припадає на буремний 1917 рік:

«Курбас пластично був дуже виразним, мав чудовий стрункий стан, широке своєрідне обличчя з високим чолом, густими довгими бровами, що, немов крила, розкинулися над розумними карими очима. Голос приємного тембру, баритон. Глибокий, палкий, драматичний темперамент. Він легко збуджувався, активно спілкувався з партнером, добре володів усіма відтінками передачі мислі. За його чудовою мімікою легко вгадувалися думки персонажа. Психологічність була його новиною.

Зовсім уникаючи зовнішніх ефектів, Лесь Курбас жив на сцені глибоким внутрішнім життям. Процес народження почуття чи думки, їхнє наростання і звершення артист показував надзвичайно переконливо... Гра Курбаса вражала свіжістю і новизною... я одразу зрозумів: Курбас — справжній талант!».

Усе в ньому — істина

Щовесни ми вшановуємо пам’ять великого сина України, який став її долею, пророком і захисником.

У рамках відзначення 203-ї річниці від дня народження Кобзаря у нашій школі відбулася літературно-музична композиція «Свіча, запалена від серця».

У святково прикрашеній актовій залі зібралися учні, вчителі, батьки, гості. До присутніх звернулася Л.М. Короткова, керівник методичної комісії вчителів української мови та літератури, яка зазначила, що Т.Г. Шевченко — це велика й невмируща сила українського народу. Адже славетний Кобзар для всіх нас і світоч, і пророк, і духовний батько, і мудрий порадник. У його слові нема ані крихти фальші: усе в ньому — істина. І світло цієї істини незгасне. Він перший підняв полум’яний голос на захист нашого народу, нашої мови, нашої історії. Україна завжди була згустком болю поета, його мукою й змістом життя. Заради неї він ніс свій хрест на Голгофу страждань. Це була жертва сина заради спасіння матері-України.

Учні 8—11-х класів представили інсценізації із життя україн-ського Прометея, які дали змогу більше дізнатися про його дитинство, юність, пройнятися нелегкою долею творця. Присутні переглянули відеофільм «Край, де народився геній». Незабутнє враження на всіх справили спогади про Шевченкові місця: Моринці, Кирилівка, Канів, Чернеча гора, до яких з усього світу йдуть на поклін люди, щоб вогнем Тарасового слова очистити душі й тіла. У виконанні школярів звучали пісні «Думи мої, думи мої…», «Мій край», «Зацвіла в долині...», «Садок вишневий...». Душевно, з піднесенням діти читали Шевченкові твори: «Заповіт», уривок із поеми «Марія», «Один у другого питає» та інші поезії, що розповідають про рідну Тарасову землю та глибинну любов до неї.

«Не треба діамантів і перлин, коли даруєш ти своє кохання»

Шановні колеги!

Шлю вітання прекрасним жінкам — працівницям і читачкам — «Чорноморських новин», а заодно приєдную сонети Вільяма Шекспіра у своєму перекладі. Деякі з них потрапили до Всесвітньої антології перекладів сонетів В. Шекспіра, що вийшла у Швейцарії у видавництві «Сігнатур» за сприяння Міжнародного шекспірівського фонду. Якщо вважаєте за можливе, щось надрукуйте.

Щиро ваш —

Георгій ПИЛИПЕНКО,
член НСПУ,
лауреат літературних премій.

Пісні Греції для одеситів

Одеська філія Грецького фонду культури та благодійна організація «Фонд Бумбураса» запрошують гостей на вечір, приурочений національному святу Греції — Дню відродження, що відзначається 25 березня.

Вечір відбудеться 24 березня о 19.00 в Одеській обласній філармонії (вул. Буніна, 15) за участі відомих грецьких виконавців.

У виконанні оркестру «Естудіантіна» звучатимуть шедеври національної музики, твори провідних сучасних грецьких композиторів та поетів, що грунтуються на традиціях народної творчості.

Як відомо, Одеса має величезне значення для всіх греків, тож спеціально для одеситів звучатиме програма «Пісні Греції», підібрана художнім керівником оркестру та композитором Андреасом Каціянісом, у виконанні знаних вокалістів Єлені Віталі та Бабіса Цертоса.

Єлені Віталі — співачка, популярна у Греції ще із 1970-х. Вона записує народну та авторську музику у співробітництві з провідними грецькими виконавцями. Останнім часом співпрацює зі Ставросом Ксархакосом, оркестром Мікіса Теодоракі-са, Йоргосом Даларасом, Глікерією. Бабіс Цертос як музикант відомий, перш за все, своїми виступами у жанрі «ребетіко», міської авторської пісні. Останнім часом виконує традиційну грецьку музику разом з оркестром «Естудіантіна», Національною оперою Греції та Мандолінним оркестром.

Десять секретів харчової паузи

Як стверджують фахівці, тимчасова відмова від їжі допомагає позбутися від шлаків, зайвих жирових відкладень, хворих клітин, активізувати захисні та регенеруючі функції організму. Але без знання справи починати голодування не можна, застерігає medic.ua.

Яких головних правил при голодуванні рекомендують дотримуватися дієтологи?

1. Починайте поступово. Різкий початок голодування може стати стресом для організму. В результаті — бажання поїсти посилиться і всі спроби взяти харчову паузу зведуться нанівець. Щоб уникнути цього, за три-чотири дні харчуйтеся тільки фруктами й овочами, повністю виключивши продукти тваринного походження.

2. Перед голодуванням позбудьтеся від токсинів. Під час голодування організм підтримуватиметься своїми внутрішніми ресурсами. Щоб у цей час він не харчувався накопиченими всередині токсинами, що може призвести до інтоксикації, за дві доби до голодування попийте відвари для очищення нирок і жовчного міхура (з листя бузини, м’яти, брусниці), а за добу — прийміть проносне.

3. При хронічних хворобах — тільки під наглядом лікаря. За наявності хронічних захворювань голодування потрібно проводити тільки під наглядом фахівця і після консультації лікаря. На час харчової паузи прийом препаратів припиняти не варто, але таблетки, настоянки і сиропи необхідно замінити на аналогічні ліки в уколах, оскільки перші вимагають перетравлювання в шлунку і дратуватимуть шлунково-кишковий тракт.

4. Змініть вид фізичних навантажень. Спорт на час голодування залишати не можна. Але виснажливі види навантажень (підйом важких предметів, біг, боротьба) на час харчової паузи потрібно замінити на легші та спокійніші (плавання, йога, гімнастика), щоб організм не відвикав від звичних ритмів, але й не перевантажувався.

Скупий на дощі квітень

Як ми вже повідомляли, нещодавно заввідділу кліматичних досліджень і довгострокових прогнозів Науково-дослідного метеорологічного інституту НАНУ Вазіра Мартазінова оприлюднила довгостроковий прогноз на нинішню весну.

За її словами, 24—26 березня по всій Україні очікується суттєве потепління. 

У квітні, за розрахунками метеорологів, різких коливань температури не прогнозується, буде рівна, спокійна, тепла погода. В кінці місяця очікується похолодання, але воно торкнеться не всіх регіонів, а от у північних можливі навіть заморозки. Переважатиме суха погода, але в окремі дні випадатимуть сильні дощі.

Останній місяць весни почнеться зі спеки: вдень 25оС і вище, в окремі дні — до +30. Проте в третій декаді травня ймовірне різке зниження температури, подекуди вдарять заморозки. На відміну від доволі сухого квітня, травень обіцяє бути щедрим на дощі і навіть зливи.

На початку літа, за словами Вазіри Мартазінової, очікується нестійка синоптична ситуація: то +30 і вище, то різке похолодання. «Перша половина червня буде дуже спекотною, друга — з хорошими зливовими дощами. З грозовими дощами, що приходять на холодних фронтах. Тобто, якщо є гроза, то в наступні дні очікується похолодання», — уточнила кліматолог.

Без опадів, хмарно з проясненнями, вночі 2—7, вдень 10—15 тепла — такою буде погода у нас, на Одещині, наступного тижня. Щоправда, понеділок очікується досить холодним: вночі на півночі області стовпчик опуститься до одного морозу, вдень — лише 5—9 тепла. А от у наступні вихідні в південних районах вдень повітря прогріється до +19.

Геомагнітна ситуація спокійна. Тільки у четвер можливе незначне збурення магнітосфери Землі.

Зупинити сценарій дестабілізації

У середу, 15 березня, Рада національної безпеки і оборони (РНБО) провела екстрене засідання щодо ситуації навколо «дочок» російських банків в Україні та торгівлі з окупованими територіями Донбасу.

Виступаючи перед присутніми, Президент України Петро Порошенко, зокрема, сказав:

— Я ініціював це екстрене засідання для того, щоб розглянути додаткові серйозні загрози національній безпеці, які виникли протягом останніх тижнів - внаслідок так званої блокади Донбасу, безвідповідальної антидержавної поведінки її органі-заторів і синхронізовані з ними дії окупантів.

Блокувати чи не блокувати? Підтримувати з окупованим районами бодай мінімальні економічні стосунки чи обрубати все? На ці питання можна відповідати по-різному. Залежить від того, якої ми дотримуємося стратегії.

Наша мета — очевидна. Відновлення територіальної цілісності України політико-дипломатичним шляхом. Реінтеграція неконтрольованих територій до складу Української держави. Возз’єднання їхніх мешканців з українською родиною. Це все те, що ми називаємо поверненням Донбасу в Україну і України — на Донбас. Це те, що покладено в основу нашої державної політики. Це те, за що віддають життя і проливають кров наші воїни. Це те, що підтримує переважна більшість українців і міжнародна спільнота.

Виходячи саме з такої стратегії, ми свого часу й залишили обмежені стосунки з підприємствами по той бік лінії зіткнення…

На честь людей доброї волі


День добровольця в Україні відзначають вперше. Свято запровадила Верховна Рада у січні цього року. Дату обрали не випадково, адже саме 14 березня 2014-го почався бойовий шлях першого добровольчого батальйону. Тоді понад 500 бійців Самооборони Майдану прибули на полігон у Нових Петрівцях під Києвом.

З перших днів російської агресії на захист України стали добровольці-одесити. Тож і в нашому місті 14 березня пройшли урочисті заходи.

У сквері Героїв Небесної Сотні, біля будівлі облдержадмі-ністрації, відбулося покладання квітів до майбутнього меморіалу. В урочистій церемонії взяли участь ветерани АТО, серед яких і учасники добровольчих формувань, представники всіх родів військ, керівники області та міста, одесити. Хвилиною мовчання вони вшанували пам’ять полеглих патріотів. Маршем пройшла рота почесної вар-ти. Один із загонів Самооборони Одеси підготував флешмоб — затримання групи сепаратистів.

— Ми пам’ятаємо, як усе почалося 2014 року, — звернувся до присутніх голова ОДА Максим Степанов. — Добровольці — це ті люди, які самі прийняли рішення, незалежно від віку та професії, йти боронити країну, коли побачили, що її суверенітетові загрожує небезпека. Це люди, котрими ми маємо пишатися. Я дуже радий, що тепер кожного року 14 березня ми відзначатимемо День українського добровольця.

У рамках святкування Дня добровольця відбулася прес-конференція представників громадських організацій, що підтримують воїнів АТО. Розповідали про важливість цього свята й анонсували подальші офіційні заходи голова спілки Об’єднання громадських організацій учасників АТО Микола Павлишен, представник цієї ж спілки Сергій Шестаков, голова ГО «Чорний тюльпан. Одеса» та координатор групи «Інформаційний спротив — Південь» Сергій Братчук,  волонтери «МузБату» Ігор Новосадський та Олександр Дубиненко, регіональний представник всеукраїнського об’єднання учасників АТО «Українці — разом» Костянтин Колісниченко.

Йшлося про необхідність вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посилення уваги й турботи до учасників добровольчих формувань, підтримку громадських ініціатив у цьому напрямку.

Квоти на дунайку

Рибалки пікетом домоглися права на вилов дунайки. На акцію протесту вони вийшли, чи, точніше, «випливли» 9 березня: близько трьохсот чоловіків у човнах перекрили рух Дунаєм у районі Вилкового. Основна вимога — видати їм ліміти (квоти) на вилов оселедця.

Акція була попереджувальною. Тривала близько 20 хвилин. За цей час рибалки виступили перед журналістами — це була їхня спроба «докричатися» до представників влади.

Щорічно місцеві рибалки повинні отримувати в Міністерстві екології та природних ресурсів квоти на вилов сезонного делікатесу — дунайського оселедця, без чого не можуть починати промисел. Але з кожним роком отримувати ці дозволи стає дедалі складніше, тим паче, що рибалять на території біосферного заповідника. Якраз триває сезон вилову оселедця. Піковий період для цього — півтора місяця, і два тижні рибалки вже втратили.

«Ми мали розпочати роботу давно. Кожен день — на рахунку. Ми хочемо працювати законно — ловити рибу. Отримувати заробітну плату, платити працівникам, годувати свої сім’ї. Це така наша робота. Але нам просто не дають можливості працювати нормально», — пояснив свій вихід на протест Віталій В’язівський, власник одного з риболовецьких підприємств.

Під жовто-блакитним знаменом

Повалення царату внаслідок Лютневої революції 1917 року стало поворотним пунктом в історії українського народу, який після падіння самодержавства пережив справжнє національне й політичне відродження. Розпочався новий етап боротьби за українську державність.

Уже 13 березня з телеграфних повідомлень в Одесі дізналися про петроградські події. Завадити поширенню чуток про революцію місцева полі-ція не змогла. У місті виникла рада громадських організацій, яка закликала населення згуртува-тися для підтримки Тимчасового уряду і провести 16 березня маніфестацію.

У цьому заході взяли участь жителі міста, військові та студенти. Серед військовиків виділялися курсанти обох шкіл прапорщиків. Багато курсантів Другої школи, очолюваної полковником Михайлом Павленком, були свідомими українцями, які відвідували «Українську хату» в Одесі (під орудою відомого військового лікаря, полковника Івана Луценка).

14 березня курсанти в «Українській хаті» заснували Спілку українських юнаків, головою якої обрали сина відомого письменника Михайла Коцюбинського — Юрія. У ніч з 15 на 16 березня жінки, члени «Української хати», вишили чудовий національний прапор для юнацької спілки, під яким хлопці й вийшли 16 березня на вулиці Одеси. Першим прапороносцем був юнкер Сергій Колінський, який пізніше став старшиною армії Україн-ської Народної Республіки.

Обидві школи вийшли під червоними прапорами. На плацу 14-го стрілецького полку, де вони розміщувалися, вишикувалися юнаки обох закладів, а українці під жовто-блакитним стягом стали окремо. У цей момент трапився якийсь інцидент між полковником Павленком та завідувачем школами полковником Васильєвим. Багатьох цікавила причина цього конфлікту, особливо тих, хто стояв під українським прапором.

Вийшовши на вулицю Канатну, військові розташувалися в такому порядку: Перша школа — під червоним прапором, далі українці — під жовто-блакитним і Друга школа — під червоним, за ними — кулеметний батальйон, а позаду — артилерійська школа.

Музичні посли Америки

26 березня о 19.00 в Одеській обласній філармонії відбудеться одна з найцікавіших подій, присвячених 25-річчю встановлення дипломатичних відносин України та США — концерт джаз-бенду оркестру ВВС США в Європі «The Ambassadors» під керуванням полковника Дона Скофілда.

Оркестр, розквартирований на німецькій авіабазі «Ramstein», був заснований у 1945 році. Діяльність цього універсального ансамблю легко адаптується до будь-яких подій — від музичного супроводу офіційних військових церемоній до виступів на джазових фестивалях і в концертних залах. Колектив пропонує увазі публіки й освітні програми у вигляді інформативних та розважальних концертів, проводить індивідуальні та групові майстер-класи з виконавської техніки.

Музикантів оркестру недарма називають «музичними послами Америки». Джаз-бенд виконує бродвейський і голлівудський репертуари, мелодії новоорлеанських диксилендів і джазових біґ-бендів, джазові імпровізації, увертюри, марші.

Програма, яку «Ambassadors» виконає в Україні, присвячена всесвітньо відомому американському джазмену й засновникові першого оркестру військово-повітряних сил США Глену Міллеру. Хоча історія групи й сягає корінням у музику Міллера, її нинішній репертуар включає в себе також знайомі улюблені мелодії та сучасні аранжування.

У рамках офіційного візиту «Ambassadors» в Україну відбудуться концерти в Одесі, Києві та Кропивницькому. Музиканти також дадуть майстер-класи в Одеській музичній школі ім. П.С. Столярського та в Київському інституті музики ім. Р.М. Глієра.

«Широкинська операція»: прочитати і замислитися

Книгу-фотоальбом «Широкинська операція» нещодавно презентували у переповненій залі Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М.С. Грушевського колишні бійці полку «Азов».

Презентація, як і саме видання, присвячені подіям дворічної давнини під Маріуполем. У виступах, що прозвучали на вечорі, — спогади про ті звитяжні дні, гіркота втрат, розповіді про полеглих побратимів, оцінка поточної суспільно-політичної ситуації в нашому місті та країні...

Це книга про одну з найуспішніших операцій українського війська за час війни на Донбасі, коли полк «Азов» майже власними силами, героїзмом молодих хлопців за п’ять днів звільнив п’ять населених пунктів та відвів вогонь від мирного Маріуполя. У передмові до видання читаємо:

«Село Широкине є стратегічною точкою для оборони Маріуполя. Висоти над селищем панівні в даному районі, контроль над ними — це, фактично, ключ до контролю над містом. 

4—5 вересня 2014 року саме в цьому районі силами батальйону «Азов» був зупинений ро-сійський наступ на Маріуполь. Відповідно до перших Мінських угод Широкине мало стати нейтральною зоною, тож українські війська були звідти виведені, натомість уже в жовтні 2014-го в селище ввійшла російська бронетехніка.

Бойовики «ДНР» закріпилися на Широкинських висотах, після боїв під Донецьким аеропортом сюди був переведений батальйон «Спарта» під командуванням А. Павлова («Мотороли»). Вночі 23-24 січня 2015 року бойовики «ДНР» обстріляли Східний район Маріуполя з установок «Град», внаслідок чого 26 мирних мешканців загинуло.

Запорука успіху — надійний зв’язок

Роль зв’язківців у Військово-Морських силах неможливо переоцінити, адже саме від надійного та безперебійного зв’язку залежить ефективна взаємодія та оперативність у роботі підрозділів і частин флоту.

Військовий зв’язок завжди був і буде запорукою успіху будь-якої військової операції, а його втрата може призвести до катастрофічних наслідків. На флоті це питання особливо складне, адже у бойового корабля нема можливості, наприклад, прокласти кабель до штабу, тож виконання завдань у морі великою мірою залежить від професіоналізму фахівців-зв’язківців.

Березень для окремого полку зв’язку ВМС — місяць особливий: саме із березня 1999 року розпочинає свій відлік в історії одна з найважливіших для національного флоту військових частин. Сформований у Севастополі окремий полк зв’язку ВМС ЗС України постійно забезпечував якісний зв’язок корабельного складу та берегових частин як під час різних навчань, так і в повсякденній діяльності. У квітні 2014-го через анексію Криму Росією частина передислокувалася до Одеси. 

Як зазначив командир окремого полку зв’язку капітан І рангу Андрій Галюков, за свої 18 років існування особовий склад військової частини встиг пройти багато випробувань: це і блокада полку, і втрата техніки, і морально важкий вихід із Криму. Але військово-службовці частини з гідністю подолали всі труднощі.

— Наразі наші зв’язківці виконують вкрай важливі завдання у зоні проведення антитерористичної операції. Їхня робота зазвичай залишається в тіні, але без цього важливого компоненту діяльність наших підрозділів не була б такою результативною, — зазначив командир.

Авто від рухівців

Наприкінці листопада минулого року активісти Одеської обласної організації Народного руху України оголосили збір коштів для придбання автомобіля одному з підрозділів у зоні АТО.

Й ось 10 березня рухівці разом з народним депутатом України Віктором Кривенком урочисто передали нашим захисникам авто, куплене на пожертви членів партії. Машина потрапить у підрозділ, де служить наш земляк — громадський діяч Сергій Гуцалюк. Того ж дня для обласної лікарні передано ноші, за якими приїхала волонтер Галина Манчук.

Олена КРАВЧЕНКО,
прес-секретар НРУ.

Кому — війна, а кому...

У парку (назви ніде не побачиш) стоїть уже три роки те, що залишилося від В. Леніна. Поруч, на майданчику для урочистостей, під «раз, два, три» випробовується мікрофон. Нарешті врубається російська шансонна пісня «По маленькой», підсилюється її звучання до 100 децибел, щоб не спали десятки тих, кому за 70, у кількох двоповерхівках — відзначають Масляну. За веселою російською — запальний молдовський танець і т. д.

На старечі голови з їхнім перемінним тиском ніхто не зважає, а пластикові вікна не рятують... Головне — щоб чули очільники, як проводить черговий захід ананьївська культура. З Богом! Терпимо, але дуже гучно. Наші волання десять років губляться в пустелі кабінетів РДА...

Згадався кінець травня 1990 року. Ми з дружиною привезли із Новосибірська дорогий вантаж «200» — сина. Супроводжували нашу дитину його наставник —старший лейтенант і двоє лейтенантів-однокашників по НВВПЗУ, які не встигли переодягти мундири і змінити курсантські погони на лейтенантські.

Майже цілий день на нас чекав автомобіль в Одеському аеропорту. Вийшли з літака — землетрус хитає Іл-86 із вантажем «200», а вантажники грають у доміно... Одеса. Й ось син востаннє приїхав додому з Росії, у цинковій упаковці... А в цей час у парку через дорогу — в розпалі дискотека. Тодішній керівник відділу культури Таїсія Зубкова, сусідка, якій нині 87 років, пішла до молоді й розповіла, кого щойно привезла вантажівка. Діти відмовилися від танців. Пізніше синові друзі, які супроводжували в Ананьїв, запишуть в інтернеті невеличкий фільм-реквієм пам’яті друга «2 рота ВДВ. НВВПЗУ». Один з них, потім полковник СБУ Сергій Пилипчук, зателефонує: «Батя, що змогли, але пам’ять бережемо. Наші ліжка стояли поруч...».

Близькосхідна політика Дональда Трампа

(Закінчення. Початок у номерах за 4 та 11 березня)

США — Лівія. Стосовно політики адміністрації Д. Трампа щодо конфлікту у Лівії, то вона на даний момент перебуває на стадії формування. Однак уже сьогодні можна з упевненістю сказати, що і в Лівії США вестимуть боротьбу з ІДІЛ та іншими терористичними організаціями, і не в останню чергу з метою гарантування безпеки діяльності американських нафтових компаній у цій країні.

Щодо двовладдя у Лівії, то адміністрація Д. Трампа зараз стоїть перед вибором, кого підтримати — слабкий Уряд національної злагоди на чолі з Ф. Сараджем у Тріполі, який користується підтримкою Євросоюзу та ООН, чи Палату представників у Тобруці разом з впливовим маршалом Х. Хафтаром, котрий претендує на нового диктатора Лівії. Швидше за все, США спробують забезпечити порозуміння і взаємодію між Тріполі і Тобруком. При цьому слід зазначити, що Москва з Каїром роблять ставку на маршала Х. Хафтара за фінансової підтримки ОАЕ та Катару.

Лівійська національна армія (ЛНА) на чолі з Х. Хафтаром сьогодні є найбоєздатнішою силу, яка за підтримки США, Росії та Єгипту могла завдати значної шкоди терористичним угрупованням у Лівії. Якщо Д. Трамп також зробить ставку на Х. Хафтара, то, з одного боку, він буде змушений домовлятися з цього питання з В. Путіним, а з іншого — бути готовим до несхвалення таких дій Білого дому з боку ЄС та ООН.

Є ще одна важлива обставина, яка підштовхує і Москву, і Вашингтон до співпраці з маршалом Х. Хафтаром. Справа в тому, що керована ним ЛНА змогла поставити під свій контроль не тільки Бенгазі з його нафтовими терміналами, а й родовища всього «лівійського нафтового півмісяця». Якщо Х. Хафтару і його політичним партнерам у Тобруці вдасться монополізувати експорт нафти і, відповідно, сконцентрувати в своїх руках основні фінансові потоки, то маршал справді матиме значний шанс стати новим диктатором Лівії, хоча й ненадовго, зважаючи, що йому вже 74 роки.

Упродовж 2016 року Х. Хафтар тричі (у червні, листопаді та грудні) побував у Москві, де зустрі-чався з міністром оборони РФ С. Шойгу, главою МЗС С. Лавровим і секретарем Ради безпеки М. Патрушевим. Схоже, що в Москві, як і на Заході, бачать Х. Хафтара в ролі «нового Каддафі». Але виникає питання: навіщо було скидати одного диктатора, щоб поставити іншого? Тим більше, що при М. Каддафі рівень життя народу у Лівії був найвищим серед країн Африки.

10 лютого США заблокували призначення посланником ООН до Лівії колишнього прем’єр-міністра Палестини С. Файяда замість М. Коблера. За словами постійного представника США в ООН Ніккі Хейлі, американське вето щодо кандидатури С. Файяда «має послати сигнал, що США в даний момент не підтримують створення Палестинської держави». На наш погляд, кандидатура С. Файяда була заблокована ще й з тієї причини, що зараз у Вашингтоні розглядається питання про призначення спеціального представника президента США у Лівії, для якого потенційна вимушена взаємодія з С. Файядом була б не дуже комфортною.

Не під диктовку, а від першої особи

До 100-річчя Української революції

1917-й  поклав початок нехай і короткому, але все ж відродженню української державності. Століття по тому Україна готується офіційно згадати події тих п’яти років (1917—1921), які передували приходу радянської влади на українські землі.

Поняття Української революції

«Події, які сталися 100 років тому — Українська революція — були переламними й визначають сьогодення України», — зазначає голова Українського інституту національної пам’яті (УІНП) Володимир В’ятрович, пояснюючи, що саме тоді українці отримали практичний досвід створення держави у ХХ ст., а поняття України вперше за кілька століть із суто географічного перетворилося й на політичне — УНР була офіційно визнана низкою держав.

Стартом Української революції вважається початок березня 1917 року, коли була створена Центральна Рада — парламент майбутньої УНР. А завершенням — остаточне встановлення більшовицької влади в Україні у 1921-у.

Сам термін «Українська революція» — порівняно новий і є альтернативою для «Жовтневої революції», яку використовувала радянська історіографія, та «Революція в Україні», що просто розглядає Російську революцію та події у колишній Російській імперії з українськими особливостями.

«Ця державотворча традиція у радянські часи замовчувалася. Навіть у незалежній Україні на неї мало звертали увагу. А це важливий елемент заперечення тези, що Україна нібито випадкове геополітичне утворення, яке з’явилося на руїнах Радянського Союзу, «уламок» СРСР», — вважає Володимир В’ятрович.

Інститут національної пам’яті розробив план заходів з відзначення сторіччя Української революції. Документ, який уже затвердив уряд, має кілька десятків пунктів, розрахованих на 2017—2021 роки. Ось деякі з них.

Драматичне повернення

В Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.С. Грушевського відбулася презентація книжки «Іван та Юрій Липи», що вийшла у серії «Знамениті українці» і присвячена 100-річчю Української революції. Автори — заступник голови правління Благодійного фонду імені Івана та Юрія Лип Світлана Кучеренко та кандидат історичних наук Ігор Стам-бол — своєю розповіддю про двох славетних одеситів немовби доповнили зміст видання, заохотивши присутніх, серед яких були історики, краєзнавці, літератори, до її прочитан-ня. Вони так і писали цю книжку: кожен про когось одного.

Батько й син, котрі до слави Одеси додали частку й своєї праці. Відомі імена. Хто цікавиться історією нашого міста — не імперською і не совєтською, а історією справжньою, правдивою, той щось таки знає. А хто ще й досі перебуває в полоні чужих ідеологій, той багато цікавого й корисного дізнається з книжки, яка щойно вийшла друком і поки що є у «Книгарні-кав’ярні» по вул. Катерининській, 77.

Ці імена з’явилися у контексті нашого повернення до українських джерел Одеси ще в 1990-х роках, а відтак у 2000-х продовжилися вже ґрунтовними дослід-ження, включно з науковими конференціями у різних містах (під нинішню пору їх відбулося вісім), а також різноманітними виданнями, у тому числі — й кількатомовим зібранням творів. Неодноразово до Одеси приїздила донька Юрія Липи — Марта, зустрічалася з громадськістю, виступала тут на телебаченні.

Мистецький уклін Шевченкові

Як уже повідомляли «ЧН», у Виставковій залі Одеської обласної організації Національної спілки художників України (вул. Торгова, 2) відкрилася уже традиційна мистецька імпреза на честь Кобзаря.

Щоберезня творча спільнота, об’єднана пієтетом до творчості й особистості геніального поета і художника, представляє на суд глядацького загалу най-кращі зі своїх робіт.

От і нинішня експозиція викликає піднесений настрій, радість від споглядання справжньої творчості: живопис, графіка, зразки декоративного мистецтва, скульптура, монументальні панно, у тому числі іконографія Шевченка.

У відкритті взяли участь голова обласної спілчанської організації Анатолій Горбенко, його заступник Сергій Савченко, очільник живописної секції Микола Овсійко, поет Олег Олійників, краєзнавець і колекціонер Тарас Максим’юк, архітектор Олександр Циркун та інші. На початку — приємний і стимулюючий момент: Анатолій Горбенко вручив відзнаку за кращий твір раніше експонованої Різдвяної виставки Наталії Лозі.

Відкриття пройшло в теплій, дружній і затишній атмосфері. Усі, хто брав слово, акцентували увагу на значенні постаті Шевченка для Одеси, на тих невидимих нитках, які пов’язували його з південним містом. Тут, зокрема, проживали друзі Тараса Григоровича, які надавали моральну підтримку опальному поетові — Андрій Лизогуб і княжна Варвара Репніна. Олег Олійників нагадав, що Шевченкові подобалася Одеса, і після заслання, у разі, якщо йому відмовлять поселитися в Петербурзі, він називав наше місто одним з тих, де бажав би замешкати.

Цікавою видається ідея Тараса Максим’юка, який запропонував художникам у своїй творчості увічнити місця, опосередковано пов’язані з Т.Г. Шевченком — зобразити будинки, в яких мешкали друзі поета (по вулиці Садовій і Льва Толстого).

Нагадаю, чи не перше публічне вшанування пам’яті Шевченка в Одесі відбулося у 1878 році завдяки енергійній діяльності Олексія Андрієвського, про що йшлося в статті «Творчість Бориса Едуардса: український аспект» (див. «ЧН» за 16.02.2017).

Наші партнери

Cайт Національної спілки журналістів України

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 18 грн.
  • на 3 місяці — 54 грн.
  • на 6 місяців — 108 грн.
  • на 12 місяців — 216 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 13 грн.
  • на 3 місяці — 39 грн.
  • на 6 місяців — 78 грн.
  • на 12 місяців — 156 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

Збільшити шрифт Зменшити шрифт

Єдина країна

ПАТ «ОДЕСАОБЛЕНЕРГО» інформує
Приєднуйся до нас!

Пам’ятка
Спілки читачів газети
«Чорноморські новини»

Якщо для тебе слова Батьківщина і її воля, демократія і свобода слова, гідність людини і гідність нації – не порожні звуки, а справжні цінності, якщо вважаєш себе громадянином, то ти – наш спільник.   Читати далі.

Бажаєш допомогти?

Кошти на підтримку єдиної обласної української газети Одещини можна переказувати на такі банківські реквізити: поточний рахунок 26006000041996, в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, код ОКПО 20990766 (обов’язково слід зробити примітку «На підтримку газети»).
Дякуємо всім, хто у ці нелегкі часи разом з нами.