Головна сторінка сайту

Відповідальний час зрілості

Із виступу Президента України під час параду Незалежності

«Продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на Україні, виходячи з права на самовизначення та із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня, Верховна Рада урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — України». Це — слова з найважливішого в новітній історії України документа, ухваленого рівно 25 років тому.

Тридцятьма роками раніше Левка Лук’яненка за боротьбу за державну самостійність засудили до розстрілу. Згодом «помилували», і він провів 27 років у радянських тюрмах, таборах та на засланні. Але на більшу компенсацію за всі життєві поневіряння, ніж можливість написати проект Акта проголошення Незалежності, я певен, що Левко Григорович і не сподівався.

Маємо нагоду ще раз замислитися про роль особистості в історії. Чи змогли би ми скористатися тим шансом, який випав на межі вісімдесятих-дев’яностих, якби першою особою в УРСР на той час був хтось інший, а не Леонід Кравчук? Якби в той час не було Народного руху, Народної Ради? Якби не енергія та наполегливість В’ячеслава Чорновола?

Після параду

Парад у День Незалежності України пройшов успішно. Основне завдання — показати світові, що у нашої країни є армія, оснащена грізною зброєю, — виконане. Президент України у своєму виступі на параді не залишив і тіні сумніву: країна буде чинити опір російській агресії, а головний наш гарант не Будапештський меморандум, а Збройні Сили України.

Бої на дипломатичному фронті

У парадній промові Петро Порошенко з-поміж іншого згадав про подію, яка мала б відбутися відразу після параду. Це щорічна нарада послів і керівників дипломатичних місій України, яку проводить Міністерство закордонних справ. «Бійцям дипломатичного фронту» належить донести до громадськості та лідерів зарубіжних держав «сигнал, що Україна здатна сама себе захищати, але потребує подальшої підтримки».

Останнім часом такий сигнал постійно глушить російська пропаганда, а розсіяні по світу агенти впливу Кремля розповідають про те, що українська армія не протримається і тижня після масштабного вторгнення ро-сійських військ в Україну. І пропонують західним лідерам «ви-гідну» угоду — відновлення повноцінної співпраці з Росією у всьому світі з усіх питань за відмову від підтримки нашої країни в боротьбі з агресором.

За мирну Одесу


Серед когорти наших земляків, вшанованих з нагоди 25-ліття відновлення Української Державності, є й ім’я Ігоря Іванова, який загинув від куль проштовхувачів «русской вєсни» у центрі мирної Одеси 2 травня 2014 року.

Орден «За мужність» ІІІ ступеня голова ОДА Міхеіл Саакашвілі вручив у День Незалежності батькам героя-патріота — Любові Петрівні та Володимиру Івановичу.

 

Вишиванкова Одеса

«Якби всі, хто прогулювався Одесою у День Незалежності, одягнувши вишиванку, дружно зібралися біля Дюка, то в цьогорічному ланцюгу було б не три з лишком, а п’ять чи й вісім тисяч людей», — слушно зауважив знайомий, з яким ми в середу обійшли багато локацій у місті.

Бо й справді, у скверах і парках, у кафешках і ресторанах, на набережній — скрізь зустрічалися люди у національному вбранні й далеко не всі вони доєдналися до тих, хто, взявшись за руки, вилаштувався у традиційну вишиванкову вервечку на Потьомкінських сходах — справжню візитівку святкування Дня Незалежності в Одесі.

Та це не завадило побити попереднє досягнення — нинішню акцію підтримав 3351 шанувальник національного вбрання, тоді як торік, нагадаємо, в ланцюг від Дюка до моря вилаштувалося 3155 людей у вишиванках. (Якщо хтось не знає, то перший вишиванковий ланцюг створили 79 одеситів-патріотів і було це в 2009-у, коли Україна відзначала своє 18-ліття).

Зустріч із Франком у Літмузеї

Учора, 26 серпня, у Золотій залі Одеського літературного музею за підтримки Українського інтелектуального форуму відкрилася виставка, присвячена 160-річчю від дня народження Івана Яковича Франка. Вона розкриває багатогранну творчу спадщину видатного українця — поета, прозаїка, публіциста, перекладача, видавця, дослідника.

В експозиції, зокрема, представлені прижиттєві твори письменника «Захар Беркут», «Великий шум», «Перехресні стежки», «Домашній промисел», «Борислав сміється», «Конкістадори» та інші. Тут же можна побачити журнал «Літературно-науковий вісник», що виходив у Львові з 1898 року. Іван Франко був одним з найактивніших співробітників цього часопису, фактично — його робочим редактором і друкував у ньому свої літературознавчі статті.

Коли в 1909 році Іван Франко приїхав до Одеси, тутешній люд завдяки місцевим періодичним виданням уже був знайомий з його творчістю. На виставці представлені тогочасні одеські часописи «Жизнь Юга» і «Южные записки», в яких публікувалися твори письменника: «Малий Мирон», «Урок чистописання», «Лист із Галичини», «До світла» та інші. Слід зауважити, що ще в 1903 році в Одесі вийшов перший український модерністський альманах «З-над хмар і з долин», укладений Миколою Вороним. Цей альманах відкриває вступ до поеми Івана Франка «Лісова ідилія». У 1905-у одеський літератор Іван Липа видає альманах «Багаття», в якому було надруковано вірш Івана Франка «Якби ти знав». Окремо слід відзначити твори письменника, написані для маленьких читачів: уже згаданий «Малий Мирон», а також — «Микитичів дуб», «Лис Микита», «Грицева шкільна наука» та інші. Вишкіл Гриця, з останнього з-поміж названих творів, народив крилате «а-ба-ба-га-ла-ма-га».

«Слово, моя ти єдиная зброє...»

Напередодні 25-річчя Незалежності нашої держави в Одесі відбулося вшанування лауреатів і переможців загальнонаціонального конкурсу «Українська мова — мова єднання». У XVІІ форумі взяла участь рекордна кількість номінантів — понад три сотні. Творчі доробки надійшли з більшості областей України, а також з Азербайджану, Болгарії, Ізраїлю, Молдови, Німеччини, Росії, Словаччини, Чехії.

Подаємо перелік переможців з Одещини в усіх семи номінаціях. Повний текст ухвали журі конкурсу на чолі з головою Одеської регіональної організації Національної спілки журналістів України Юрієм Работіним опубліковано у спецвипуску газети «Золотослів».

«Квітни, мово наша рідна!»

Перше місце

ВІВАТ Ганна (Одеса) — за «Словник-довідник старовинних і діалектних назв страв, продуктів, харчових виробів та кухонного начиння різних регіонів України»;

ТАРАНЕЦЬ Валентин (Одеса) — за історико-лінгвістичне дослідження «Велесова книга»;

театральна вистава «ШИНКАРКА» С. Кшивошевського (переклад С. Черкашенка) Одеського академічного музично-драматичного театру ім. В. Василька (режисер-постановник І. Равицький);

ХОХЛОВА Наталя, керівник дитячої творчої студії «Балаганчик» (Одеса) — за авторську книгу фольклору, художніх текстів і сценаріїв «Матусині уроки».

Пишемо історію разом

Україна відзначає 25-у річницю своєї Незалежності! Чверть століття — багато це чи мало? Як для держави — то, мабуть, ще дуже мало, а як для громадян, то для когось — це третина життя, для когось — половина, а для когось (молодь, народжена після 1991-го) — ціле життя.

Історія нашої Незалежності — це історія кожного з нас! Шлях нашої держави — це шлях кожного з нас, бо ми і є держава! І саме про це я хотів би поговорити…

Спогади про той шлях, який ми пройшли до здобуття державності, а згодом і до її захисту, у кожного пов’язані з тими чи іншими обставинами, з тими чи іншими особистостями. У мене вони поєднуються з багатьма людьми. Ці люди — звичайні мешканці мого рідного міста, зі своїми достоїнствами і недоліками (такі є в кожній місцевості), але саме вони є прикладом виразного патріотизму та незламної громадянської позиції. Перед моїм обличчям — ціла галерея цих «маленьких», непомітних героїв — моїх земляків.

За чверть століття дуже багато листків календаря відірвалося й з вітром змін полетіло у минуле. Так хочеться схопити деякі з цих листків, затримати, освіжити в пам’яті, зафіксувати й передати згадане прийдешнім поколінням!..

Священний чоловічий обов’язок

«Чогось не вистачало, тому вирішив повернутися до хлопців», — так коротко і чітко відповів на запитання про поновлення на службі головний сержант механізованого взводу Ігор Скалозуб.

Це вже пізніше стало зрозуміло, що служба в нього не припинялася із самого дитинства, адже народився та виріс у родині військового, тому військова частина для нього була рідним домом. Спочатку — Німеччина, потім — Угорщина, а коли йому було 11, сім’я переїхала на Батьківщину — у місто Іллічівськ (тепер — Чорноморськ), що на Одещині. Нині вже й сам має трьох діток, якими дуже пишається.

Призвали Ігоря Віталійовича у третю хвилю мобілізації. Служити потрапив до 5-ї механізованої роти 30-ї механізованої бригади на посаду заступника командира бойової машини — навідника-оператора. Тим, хто не служив у механізованих військах, важко уявити, що означає ця посада, яка є однією з найвідпові-дальніших у підрозділі і вимагає не лише добрих знань та практичних навичок під час виконання завдань із застосуванням озброєння БМП (30-міліметрова автоматична гармата та 7,62-міліметровий кулемет), а й вміння швидко орієнтуватися, визначати цілі та приймати правильні рішення щодо знешкодження противника. Формально молодший сержант Скалозуб на цій посаді пробув недовго, адже офіцерів у бойовій обстановці не вистачає, відтак їхні обов’язки покладаються на найпідготовленіших сержантів. Таким виявився Ігор Віталійович. На посаді головного сержанта взводу виконував обов’язки командира підрозділу.

Олег СЕНЦОВ: «...цей цвях не зігнеться»

Український кінорежисер Олег Сенцов, котрий за сфабрикованими Кремлем звинуваченнями засуджений до 20 років позбавлення волі й зараз утримується у в’язниці в Якутії, написав листа, в якому закликає не намагатися звільнити його та інших українських в’язнів у Росії «за будь-яку ціну» та запевняє, «що не зігнеться». Текст цього листа оприлюднила на своїй сторінці у «Фейсбуці» його сестра Наталія Каплан.

«Всім, кому це цікаво!

Третій рік я сиджу в російській в’язниці. Третій рік проти моєї країни ведуть війну. Ворог воює підло, нишком, вдаючи, що він тут ні до чого. Йому ніхто вже не вірить, але його це не зупиняє. Війна не буває красивою, але правда все одно за нами — ми ні на кого не нападали, ми захищаємося. Але крім цього, головного ворога, якого всі знають і який зовні, є й інші. Вони дрібніші, але вони всередині, тут, під шкірою, вони майже свої. Але вони не за нас, вони за себе. Хтось залишився від старих часів, хтось просто хоче жити по-старому, але під новою машкарою. Не вийде. І в того, великого, і в цих, менших, мети різні, але нам з ними не по дорозі. І я не буду говорити, що ми подивимося, хто кого. Я і так знаю, хто переможе. Прагнення до свободи і прогресу не зупинити.

Вони полягли за Україну

У день відкриття «Вишиванкового фестивалю», 20 серпня, біля пам’ятника Дюку де Рішельє пройшла акція пам’яті.

Одесити і гості міста запалили лампадки в пам’ять про тих, хто загинув, відстоюючи гідність і незалежність України.

Ця акція проводиться вже третій рік поспіль у рамках «Вишиванкового фестивалю». Її учасники виклали із лампадок карту України з написом «Героям слава» посередині, заспівали Гімн і вшанували пам’ять полеглих хвилиною мовчання.

Олег ВЛАДИМИРСЬКИЙ.

Російськомовність і Савченко

Савченко з Росії прибула до України. А вийшло, що не до України, а до Малої Росії. Бо нема в Україні Олен, Наталок, Грицьків, Олесів. Зато є Альони, Наташі, Гріші й Саші. Правда, є одна Олеся. І знає писати по-нашо-му, а пише тільки, як Путин, хоч ніби й проти Путина... Так їй легше борони-ти Україну від... Савченко, від Героя України.

Подивившись на гадючник у Верховній Раді, Савченко й подалась туди, де є українці — до сільських громад. Хоч слово наше почує. А їй російськомовні писаки: просуває ідеї Путина і є Троянська його кобила.

Шкода, що Надія не дає відсічі цим «украінцам». А треба б. Бо росій-ськомовність в Україні буває різна. Є російськомовні з примусу. Так їх змушували московські «інтернаціоналісти». А є свідомі москвомовці. Їх змалку вчили тільки московщини, бо «зачем портіть ребьонка — учіть украінского язика». Саме так говорили: не «язику». До школи їх посилали тільки до руської, а від вивчення рідної мови звільняли. І виростали такі «дядьки отечества чужого», вступали до партії, шельмували українсько-німецьких націоналістів, а тепер, бачте, українські патріоти.

Тут Надії і треба було б зробити розслідування, щоб вивести на чисту воду своїх винувачів у зраді.

Диктант біля Дюка

Минулої неділі, 21 серпня, на площі біля пам’ятника Дюку де Рішельє всі охочі одесити перевірили своє знання української мо-ви, взявши участь у першому публічному масовому диктанті під від-критим небом.

На участь у диктанті, який відбувся у рамках «Вишиванкового фестивалю», через інтернет зареєструвалися 150 осіб. Організатори, розуміючи, що не всі, хто попередньо зголошується, приходять на захід, підготували 120 місць... і прорахувалися! Тож у результаті частині присутніх довелося писати диктант на лавках, які огороджували місце публічного іспиту, але це, як бачите на одній із світлин, аж ніяк не згасило їхнього ентузіазму.

Для диктанту був обраний уривок з роману Юрія Яновського «Майстер корабля», де порушується питання культури нації, що є дуже символічним та важливим для України зараз.

Текст диктанту зачитала заступник декана філологічного факультету ОНУ ім. І.І. Мечникова доцент Наталія Коробкова. Справившись із своїм завданням, вона, зокрема, зауважила: «Сьогодні була прекрасна атмосфера. Спочатку я дуже хвилювалася, а потім нас щось об’єднало, якась своєрідна «хвиля», на яку ми всі налаштувалися. Я вважаю, що не тільки хендмейд повинен представляти нашу культуру, а такі ось молоді та креативні люди, які не бояться показати, що ми — українці в українському місті Одесі. Те, що сьогодні прийшла така кількість людей, свідчить, що людям важливо не тільки те, як вони виглядають зовні, але і внутрішньо».

Рушник нашої єдності

Напередодні Дня Незалежності України в Одеській національній науковій бібліотеці пройшла патріотично-громадська акція «Рушник вишиваний на щастя, на долю…».

Усі бажаючі могли взяти участь у символічному акті творчості — колективному вишиванні рушника-оберега Одеської області, відомого як «Рушник національної єдності». Серед тих, хто долучився до цієї акції, були представники місцевого самоврядування, національно-культурних товариств Одеси, працівники бібліотеки і громадськості.

Автором малюнку для семиметрового рушника, на якому зображено «Дерево життя», є відома мисткиня Зоя Пасічна. За її задумом, кожна квітка символізує одне з міст Одещини, а кольори — її багатонаціональний характер. Надалі рушник побуває в усіх райцентрах та містах обласного підпорядкування. Акцію спільно започаткували художниця та Одеський обласний центр української культури.

Нагадаємо, що у ці дні головний читальний зал ОННБ прикрашають роботи Зої Пасічної (див. «ЧН» від 13 серпня). Одна експозиція, яка розгорнута в ротонді залу, має назву «Ой напишу, намалюю, поставлю в оконце…» і присвячена 160-річчю від дня народження Івана Франка. Інша, розташована по периметру читального залу, отримала не менш поетичну назву — «Квітка України» — і приурочена до 25-ї річниці Незалежності нашої держави.

Правда переможе!

Мільйони українців, десятки поколінь віддавали за волю і незалежність найдорожче — життя.

«Чорноморські новини» впродовж століття на своїх сторінках висвітлюють правдиву історію нашого народу, його боротьбу проти загарбників, знайомлять з видатними постатями України. Мені здається, якби «Чорноморку» читали наші урядовці, депутати і сам президент, вони б краще проводили зовнішню і внутрішню політику. У той час, коли йде несправедлива і жорстока війна з боку північного сусіда, радіо і телеефір заповнений безглуздими темами. Почитайте телепрограму і зрозумієте, про що я кажу. А хто буде виховувати патріотів, хто навчить дитину любити свою землю, країну, рід, які найкращі в світі?

Не раз перечитую щоденник Павла Халебського, сина Антиохійського патріарха Макарія ІІІ, під час їхньої подорожі до Москви через Україну і назад влітку 1654 року, за часів урядування христолюбивого і хороброго гетьмана Богдана Хмельницького: «За гетьмана Хмеля в Україні не було ні злодіїв, ні грабіжників; люди, здобувши волю жили у радощах та веселощах; будували дивовижні храми, сповідували батьківську православну віру, поринали у навчання та співи, а діти-сироти не вешталися попідтинню». Переяславська «зрада» змінила землю козаків, у неї украдено не тільки територію, але й історію. На сторінках «Чорноморських новин» постійно анонсує свої дослідження з української історії, культури і духовності кандидат філософських наук, доцент Євген Акимович, котрий уже написав більше десятка книжок, які потрібно видавати державним коштом і передавати в навчальні заклади та державі установи.

Дві держави — один народ?

Закінчення. Початок в номері за 20 серпня.

Для того щоб краще зрозуміти Хмельниччину, доцільно взяти пізніший український досвід. Наймасовішим народним зривом 1918 — 1920 років в Україні-Руси була махновщина. Хоча повстанці майже на 100% були українцями, жодного національного гасла вони не виголосили. Причому саме вони унеможливили похід Денікіна на Москву, врятувавши більшовиків від цілковитої поразки, що насувалася. Саме вони штурмом взяли Перекоп і допомогли більшовикам переможно завершити війну за владу. Саме вони послідовно боролися з будь-якою київською владою національного спрямування.

А українські соціал-демократи? Хіба не вони замість допомоги у розбудові Гетьманської України всіляко їй шкодили? Хіба не вони, замість підтримки гетьмана в момент відходу німців з України, коли Україну могла врятувати лише консолідація всіх наявних національних сил, заохочували український народ до повстання проти гетьмана? Московські гроші і безвідповідальність соціал-демократів зробили це повстання успішним, а ще більше — укорінена в українців неповага до власної аристократії. Потім, як завжди буває з великими балакунами і фантазерами, вони, перебравши владу, виявили свою повну безпорадність і, фактично, втратили контроль над ситуацією.

Що далі? Далі кілька років самовідданої нерівної боротьби кращих синів українського народу за незалежність своєї Батьків-щини на фоні наростаючої анархії в країні. Для перемоги ідеї незалежності їх виявилося занадто мало. Більшість тих, хто взявся за зброю, були подібні до махновців, тобто вони воювали не за Україну, для них малозрозумі-лу, а проти чогось, наприклад, політики військового комунізму більшовиків. Закономірний вислід такої боротьби — РУЇНА.

Олег КОРОТАШ: «Війна виковує націю...»

Про роль письменників на війні, реальні та гіпотетичні зміни в культурному просторі України після Майдану та можливість діалогу між митцями з Великої України та з тимчасово окупованих територій порталу politeka.net розповідає перший комбат «Правого сектора», відомий поет Олег Короташ.

— Ми ж чудово знаємо, чим жило наше літературне «болото» до війни. Зараз багато хто швиденько поставали патріотами й освоюють привійськові ґранти. У контексті війни світ зацікавився Україною, в тому числі й літературою, є маса культурних проектів.

А ще 2012-го на мене показували пальцем, коли, до прикладу, бойкотував проект «Римовані міста». Бо довідався, що він фінансований Фондом Ахметова. Я написав на «ФБ» пост, яким офіційно оголосив: мої вірші ніколи не звучатимуть за гроші катів українського народу. За дві години було десь до трьохсот перепостів у ЗМІ ближніх країн. Навіть «Биржевые ведомости» писали, мовляв, поет бойкотував олігарха.

Почалися дзвінки знайомих: чи не боюся, що відкрутять голову? Я кажу: чого мені боятися? Тусовка моментально звинуватила: «Всьо, Короташ піариться!». Громадянську позицію вони сприйняли за піар.

Українська традиція за Дунаєм

Ще зовсім недавно мало хто, крім науковців, знав, що по той бік Дунаю, навпроти Кілії, Ізмаїла і Рені проживають українці. Та й сьогодні навіть на Одещині бракує знань про українців у сусідній Румунії.

А з’явилися вони там ще на початку XVIII століття, коли частина українських козаків разом з Іваном Мазепою змушена була тимчасово осісти спочатку у Придністров’ї, поблизу Бендер, а після смерті гетьмана шукати притулку на правому березі Дунаю. Та масове переселення українців за Дунай розпочалося у 1775 році після ліквідації Катериною ІІ Запорозької Січі. Нескорені запорожці, заради волі і продовження славних традицій січовиків організували Задунайську Січ. Інформація про привілеї і прихильну до козаків політику Османської держави, сприятливі можливості для розвитку господарства та культури швидко поширювалася на теренах України — і невдовзі до козаків долучилися тисячі переселенців. На початку ХІХ століття в дельті Дунаю і на прилеглих до неї територіях, від Ісакчі до Чорного моря, з’явилися десятки поселень українців. Компактне розселення, зв’язок з Батьківщиною забезпечували розвиток української культури, збереження української мови, а наявність такого військового формування зі славетною історією, як українське січове козацтво, гарантували спокій і впевненість у безпечному майбутньому.

Сьогодні українці північної Добруджі, як і будь-яка діаспора, зіштовхуються з проблемою збереження ідентичності. Слід відзначити, що влада Румунії має відповідну державну полі-тику щодо національних меншин і забезпечує її реалізацію в межах чинного законодавства та практичних програм, спрямованих на підтримку культурного розмаїття. Однак процес асиміляції набув незворотних ознак і, схоже, його можна лише уповільнити, застосувавши низку різних методів. Один із них — вивчення і популяризація культури українців.

«Життя моє, як журавлиний ключ...»


Редакція газети «Чорноморські новини» із сумом сповіщає, що 23 серпня пішов із життя відомий український поет та журналіст Станіслав Васильович КОНАК.

Душа автора «Червоного журавля» назавжди відлетіла у засвіти.

Втратила батька донька Наталя. Письменницьке і журналістське кола (бо ж був членом НСПУ та НСЖУ) втратили колегу. Осиротів український поетичний світ, у якому, поза сумнівом, слід Станіслава Конака в усі часи випромінюватиме таємниче світло його червоножуравлиної філософії....

Станіслав Васильович народився 6 грудня 1937 року у селищі Братському Миколаївської (тоді Одеської) області в родині службовців. У 1968-у закінчив літературний факультет Таганрозького педагогічного інституту. Працював у багатьох газетах на Миколаївщині. Із 1972 року й до останнього подиху його творча доля була пов’язана з нашою газетою.

Людей ти вчиш любити...

Я не обмовився: так, Станіслав Конак і сьогодні, коли Бог забрав його у кращі світи, продовжує нас учити любові, людяності, трепетного ставлення до поезії життя, до неповторної краси рідної природи... Рівно 45 років тому, в серпні 1971-го, він написав: «Гей, заграйте, музики, / Хочу почути, / Як ви будете плакать, / Коли я помру.../ Не шкодуйте мене.../ Так належить поету: / Переповнитись болем і щастям... / Гей, заграйте, музики!..».

Коли я вперше познайомився з поезіями Станіслава Конака, на мене справили сильне враження його тонка, часто мінорна лірика, глибокий психологізм. Запам’яталася виписана, як картина, така сцена. Одинокий літній чоловік, гуляючи на березі моря, помічає таку ж одиноку літню жінку, яка сидить і спицями плете якусь річ. Жінка відчуває, що чоловік нею цікавиться, і продовжує в’язати ще кілька годин. Та він не насмілився підійти до неї й заговорити. І вона пішла... Може, це був втрачений шанс долі?.. Я через багато років запитав Станіслава Васильовича: що це було? Він відбувся жартом.

Як ума нема — винна шаурма?

Близько сотні людей минулої суботи взяли участь у ході під красномовною назвою «ШаурМарш». Акція спрямована не лише на підтримку улюбленої багатьма одеситами вуличної їжі, а й проти корупційного свавілля чиновників міської ради.

Що воно таке і з чим його їдять? Шаурма, у більшості європейських країн називається також донер-кебаб чи просто кебаб, — близькосхідна страва арабського походження з тонкого лаваша, начиненого приготованим на грилі, потім рубленим м’ясом (курятина, баранина, телятина) з додаванням спецій, соусів та салату зі свіжих овочів. У немусульманських країнах може використовуватися і свинина.

Ця поживна вулична їжа завоювала Європу й успішно конкурує з такими фаст-фудами, як, наприклад, «Макдональдс». Шаурму в Одесі напевно почали готувати, коли вона ще була Хаджибеєм, адже ми і східне місто. Точок з продажу цієї страви в нас чимало. Деякі з них є культовими закладами зі своїми постійними клієнтами. Шаурма — їжа демократична, серед її шанувальників люди різних прошарків, націй та релігій. За своєю порцією стоять студенти та старшокласники (які купують, «щоб мама не знала»), робітники з будови, офісні працівники, красуні-одеситки, котрі нещадно борються з надмірною вагою, типажі богемного вигляду та багаті люди на крутих «тачках», які скуштували всього, але мають непереборне бажання поласувати шаурмою. Правильно приготовлена шаурма є справжньою смакотою.

Не приманюйте злодюжок

Квартирні крадіжки складають більш як третину від загальної кількості скоєних злочинів. Щодня на Одещині також фіксуються по кілька десятків випадків кишенькових крадіжок. Це при тому, що, за офіційною поліцейською статистикою, лише кожен десятий, хто проґавив свого гаманця чи мобільного телефона, звертається із заявою до правоохоронців. Решта мовчки ковтає образу: сам, мовляв, винен чи винна.

Про це під час брифінгу в інформагенції «Одеса-медіа» розповідали представники Державної служби охорони в Одеській області. Про охоронні послуги, які надають співробітники ДСО громадянам, зокрема про «тривожні» кнопки, встановлені в супермаркетах й інших людних місцях, які дозволяють уникнути багатьох конфліктних ситуацій та злочинів, ми писали в одному з недавніх номерів газети.

Спеціалісти, які мають справу з досить неприємними для нас моментами (кому сподобається, що його нагло обібрали?!), дали чимало слушних порад стосовно того, як убезпечити і себе, і своє майно від злодіїв.

Спершу — про кишенькових злодюг, які полюбляють маршрутки, переповнені трамваї та базарні натовпи.

Про все розкажуть... зуби

Дослідники Університету Макмастера встановили, що дефіцит вітаміну D, який, як відомо, є наслідком відсутності достатньої кількості сонячних променів, може консервуватися в зубах кожної людини на сотні років.

Зуби — один з найважливіших матеріалів, які допомагають антропологам вивчати людей, що жили сотні років тому. Коли організму бракує вітаміну D, у шарах дентину — структури під емаллю — утворюються мікроскопічні аномалії, схожі з кільцями дерева. Шари зубної тканини зберігають інформацію про все, що відбувалося із зубами в процесі їх розвитку. Тобто зуби є свого роду закам’янілими рештками, що зберігаються в роті.

Важливість вітаміну D — безумовна. Дослідження ж канадських учених довели, що тепер його можна використовувати і як цінне джерело інформації.

Шизофренія стане рудиментом?

Науковці знайшли відповідь на питання, чому у деяких людей виникає шизофренія.

Як з’ясувалося, мозок людини у процесі еволюції «заробив» деякі помилки, до яких належить і це захворювання. Разом із корисними навичками з’явилися і так звані «баги» головного мозку, психічні розлади. Учені заявляють, що давня людина не страждала на шизофренію. Ця хвороба з’явилася помітно пізніше.

Дослідники припускають, що більшість психічних розладів — це «надбання» Homo sapiens. Разом із повноцінною мовою, складним типом мислення людині дісталися і різні відхилення. Можливо, у майбутньому вони відпадуть, як поступово відпав хвіст та інші атавізми.

Не перевантажуйте тих, кому за 40

Ті, кому за 40, мають працювати не більше 30 годин на тиждень. Принаймні, так вважають учені австралійського університету Мельбурна та японського університету Кейо.

Австралійські та японські науковці провели тестування серед 3000 чоловіків і 3500 жінок різного віку, щоб з’ясувати, яким чином мозок добровольців засвоює інформацію після завершення робочого тижня. З’ясувалося, що рівень когнітивних пізнавальних здібностей тих, кому за 40 років і хто зайнятий на виробництві понад 30 годин на тиждень, у багато разів нижчий, ніж у працівників з коротким робочим тижнем. Коли ж робочий тиждень людей, яким сповнилося 40, триває 50—60 годин, то за розумовими здібностями такі працівники поступаються навіть безробітним.

Відтак науковці, які провели це дослідження, пропонують запровадити скорочений робочий день на виробництві для тих, кому за 40. У такому разі, вважають учені, працівники демонструватимуть максимальну продуктивність праці завдяки збільшенню рівня своїх когнітивних здібностей. Жінки при цьому, в ідеалі, повинні працювати на тиждень від 22 до 27 годин, а чоловіки — від 25 до 30.

Цікаво, що людям віком до 40 років така поступка з боку роботодавця не потрібна, вважають учені, оскільки їхній «витривалий» мозок може справлятися з усіма труднощами навіть 60-годинного робочого тижня.

Незнейомець із Червоної планети

Недавні знімки, отримані вченими завдяки марсоходу Curiosity, викликали запеклі суперечки серед професіоналів.

Науковці NASA помітили на знімках щось схоже на камінь, який пересувається по Червоній планеті. Слідом за об’єктом залишаються гранично великі сліди. Апарату Curiosity вдалося сфотографувати безліч доказів цього явища на Мрсі.

Організація NASA представила увазі громадськості ці зображення, але поки що відмовляється їх коментувати. Науковці наразі не знають, що за рушійна сила транспортує камінь по планеті, а також значення цієї аномалії.

Двічі народжена

Наступного тижня ми відзначимо двадцять п’яту річницю існування Незалежної України. Чверть століття — немалий термін навіть за мірками історії. Тепер можна сміливо сказати, що наша держава відбулася і міцно утвердилася на політичній карті світу серед інших держав.

«Подарунок» у навантаження

Часто доводиться чути, що в серпні 1991 року незалежність ми отримали у подарунок. Однак у двадцятому столітті світові імперії розпадалися не раз і не два. А колишніх колоній, які одержали від метрополій подібні «подарунки», — десятки. У числі цих подарунків, як правило, колоніальні адміністрації, які звикли жити під опікою і діяти за свистком навіть у тому разі, якщо команд не надходить.

Якщо згадати, як на початку серпневого путчу поводилися партійні та радянські керівники УРСР, створюється враження, що незалежності України вони боялися як вогню. Чекали, поки в Москві Державний комітет з надзвичайного стану візьме все під свій контроль і можна буде забути про парад суверенітетів, повернутися до повсякденних справ — битви за врожай та боротьби з націоналізмом.

Гордість, надія і тривога

Дві третини українців (60,1%), які взяли участь у загальнонаціональному опитуванні, сказали, що пишаються своїм громадянством. 42,1% респондентів обрали відповідь «скоріше пишаюся», 18% — «дуже пишаються». Тих, хто «зовсім не пишається» своїм громадянством, — 4,9%, «скоріше не пиша-ється» — 10,7%, а 24,3% — не визначилися.

Більшість наших спів-вітчизників — 55,5% — не хочуть, щоб російській мові надали статус офіційної на території України. За офіційний статус російської висловилося 30,3% опитаних, 14,1% респондентів не визначилися.

Основними почуттями, які виникають у людей, коли вони думають про майбутнє України, у 2016 році виявилися надія (44%), тривога (38%), страх (23%) та оптимізм (22%). Порівняно з минулим роком, зменшилися показники розгубленості, тривоги та страху, натомість зросло почуття надії.

Найпріоритетнішим зовніш-ньополітичним вектором українці називають вступ до ЄС (48% прихильників). Однакова кількість тих, хто «за», і тих, хто «проти» вступу до НАТО — по 38%. І найменше тих, хто хоче інтегруватися до союзу Москви і Мінська — 25% «за» і 57% «проти».

За результатами опитування проведеного Інститутом соціології НАН України у співпраці з благодійним фондом «Інтелектуальна перспектива».

Топонімічна (і не тільки) провокація

«Чергове перейменування міськрадою одеських вулиць як провокація дестабілізації обстановки в місті» — прес-конференція під такою назвою відбулася у вівторок у прес-центрі Paritet.

Артем КАРТАШОВ, юрист:

— Закон про декомунізацію («Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки») набув чинності у квітні 2015 року. У шестимісячний термін міські ради мали виконати вимоги цього закону. Впродовж цього часу Одеська міськрада мала прийняти рішення про перейменування об’єктів топоніміки на території міста, які містять у своїх назвах символи комуністичного режиму.

Однак міська влада та голова не надто жваво включилися у цей процес. Упродовж майже року представники міської влади «вкидали» інформацію, що одеситам доведеться міняти більшість документів, що це наша історія, що нас заставлять відмовитися від абсолютно всього, зробленого у радянський час, тощо. Тобто від самого початку міськрада була налаштована проти цього закону.

Вишиванка для Дюка


У четвер, 18 серпня, організатори «Вишиванкового фестивалю», який пройде на Приморському бульварі з 20 по 24 серпня, провели вже традиційне примірювання головної вишиванки, в яку одягнеться на свято один із засновників Одеси Дюк де Рішельє.

Примірювання пов’язане з обов’язковою участю Дюка у вишиванковому ланцюзі — за традицією, у нього перший номер. Вишиванку створила місцева майстриня Тетяна Тамбовцева. Цьогоріч вона зеленого кольору. Як розповіла майстриня, на нову вишиванку, яка у Дюка вже третя, пішло, як зазвичай, 5 метрів полотна і 10 годин роботи.

У рамках фестивалю одесити і гості міста традиційно візьмуть участь у фіксації рекорду вишиванок. Цього року організатори змінили концепцію побудови ланцюга. Акція розпочнеться

24 серпня об 11.00. Біля Дюка буде встановлено п’ять проходів для попередньої реєстрації учасників рекорду. Бажаючі взяти участь в акції можуть вибрати будь-який з них, зайняти чергу й отримати свій унікальний номер. Поки інші учасники акції проходитимуть реєстрацію, ті, хто вже зайняв своє місце в ланцюгу, співатимуть українські пісні, фотографуватимуться.

Як розповіла голова оргкомітету фестивалю Наталя Мажарова, на нинішньому святі планується встановити новий рекорд з кількості людей у вишиванках в одному ланцюжку. Торік, нагадаємо, до акції долучилося 3155 осіб.

Олег ВЛАДИМИРСьКИЙ.

Нашій державі — 25!

Програма святкових заходів на честь Державного Прапора України та 25-ї річниці Незалежності нашої держави обіцяє одеситам і гостям міста багато яскравих і приємних вражень.

Упродовж п’яти днів в Одесі триватиме традиційний, уже восьмий, «Вишиванковий фестиваль». Нагадаємо, його ідея зародилася, коли Україні сповнювалося 18 років. Тоді чотири молодіжні громадські організації — «ДемАльянс», «Х.Л.А.М.», «Просвіта» і «Пласт» — зорганізували день народження держави під гаслом «Моїй країні — 18! Святкуймо по-дорослому» і тоді ж уперше пройшов «Вишиванковий фестиваль». Відтоді дійство, яке, до речі, не має аналогів, розрослося й набуло популярності.

Цей фестиваль став візитівкою святкування Дня незалежності України в Одесі і спеціально на нього до нас приїздять гості з інших регіонів країни й навіть зарубіжжя.

Багато дійств підготували до свята і влада, і творчі колективи та спілки, й мистецькі заклади. Отож у програмі:

20 серпня

18.00 — показ стилізованого українського вбрання,

Наші партнери

Cайт Національної спілки журналістів України

Передплата

Найкраща підтримка
газети –
ПЕРЕДПЛАТА!

Вартість передплати без врахування поштових послуг

дворазовий випуск:

  • на 1 місяць — 16,5 грн.
  • на 3 місяці — 49,5 грн.
  • на 6 місяців — 99 грн.
  • на 12 місяців — 198 грн.
  • Iндекс — 61119

суботнiй випуск:

  • на 1 місяць — 12 грн.
  • на 3 місяці — 36 грн.
  • на 6 місяців — 72 грн.
  • на 12 місяців — 144 грн.
  • Iндекс — 40378
Оголошення

Написання,
редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів; високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки; написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(0482) 67-75-67, (0482) 64-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

Збільшити шрифт Зменшити шрифт

Єдина країна

ПАТ «ОДЕСАОБЛЕНЕРГО» інформує

Приєднуйся до нас!

Пам’ятка
Спілки читачів газети
«Чорноморські новини»

Якщо для тебе слова Батьківщина і її воля, демократія і свобода слова, гідність людини і гідність нації – не порожні звуки, а справжні цінності, якщо вважаєш себе громадянином, то ти – наш спільник.   Читати далі.

Бажаєш допомогти?

Кошти на підтримку єдиної обласної української газети Одещини можна переказувати на такі банківські реквізити: поточний рахунок 26006000041996, в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, код ОКПО 20990766 (обов’язково слід зробити примітку «На підтримку газети»).
Дякуємо всім, хто у ці нелегкі часи разом з нами.